10. Життя і здоров’я людини в системі об’єктів екологічного права.

КУ

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

ЗУ «ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА»

4. Стаття 5. Об'єкти правової охорони навколишнього природного середовища

5. Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

6. Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

7. Державній охороні від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки підлягають також здоров'я і життя людей.

Пріоритет в екологічному праві віддається людині, її здоров'ю, життю, їх охорони від шкідливого впливу навколишнього природного середовища в силу техногенних і антропогенних негативних впливів. У цьому плані здійснюються заходи щодо попередження таких впливів і по швидкому реагуванню на них з метою ліквідації їх наслідків. Сама охорона навколишнього середовища не є самоціллю - її головне завдання полягає в забезпеченні реальних гарантій прав людини і громадянина на здорову і сприятливу для життя навколишнє середовище, екологічних умов для життя, праці та відпочинку населення.

В даний час відомо, що стан навколишнього середовища є одним з трьох основних чинників, що впливають на здоров'я і життя людини. Значення екологічної складової внаслідок зростаючих забруднень повітря, води, грунтів постійно зростає, а також чисте і регулярністю споживання продуктів харчування і генними наслідками.

11. Поняття джерел екологічного права. Система екологічного законодавства.

Джерела права розглядають як у широкому, так і у вузь- кому розумінні.

У широкому розумінні мається на увазі спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх загальнообов’язковість.

У поняття джерел права у вузько- му розумінні вкладають нормативно-правові акти компе- тентних органів державної влади, що містять певні вимоги по врегулюванню відповідних суспільних відносин.

Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками:

• 1)  ухвалюється чи санкціонується уповноваженими ор- 
ганами держави, їхніми посадовими особами, іншими суб’єктами правотворчості і є їхнім одностороннім во- левиявленням; 


• 2)  має зовнішню форму у вигляді певного письмового до- кумента; 


• 3)  містить нові норми права (загальнообов’язкові прави- ла поведінки), змінює або санкціонує чинні; 


• 4)  приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 


• 5)  має визначену юридичну силу, що відображує співвід- ношення з іншими правовими актами, місце і роль у 
системах законодавства і правового регулювання; 


6) надає волі правотворчого суб’єкта офіційного харак- теру¹.

Джерела екологічного права – це сукупність нормативно-правових актів, які прийняті компетентними державними органами та вміщують у собі загальнообов’язкові еколого-правові вимоги, норми та правила, що регулюють екологічні суспільні відносини.

Система джерел екологічного права вміщує у собі чи- сельну кількість нормативно-правових актів, які можна по- ділити й класифікувати за загальноприйнятими критерія- ми

Всі екологічні нормативно-правові акти за юридичною силою поділяються на законодавчі та підзаконні².

Юридична сила нормативно-правового акта – це його специфічна властивість мати точно позначене місце в іє- рархії інших правових актів та залежати за формальною обов’язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб’єктом нормотворчості¹.

Законодавчі акти – це нормативно-правові акти, що регулю- ють найбільш важливі суспільні відносини і тому приймаються колегіальним представницьким органом державної влади (пар- ламентом) або всенародним голосуванням (референдумом).

Підзаконні нормативно-правові акти – це акти, які ви- даються відповідно до законів і на підставі законів, для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактуван- ня або встановлення первинних норм.

За предметом правового регулювання екологічні нормативно-правові акти поділяються на загальні і спеці- альні

Предмет правового регулювання загальних нормативно-правових актів, на відміну від спеціальних, не обмежується лише екологічними відносинами.

Спеціальні нормативно-правові акти регулюють земельні, водні, лісо- ві, гірничі, фауністичні та інші відносини.

Джерела екологічного права поділяються за суб’єктами нормотворчості (р на: акти народного законодав- ства, органів законодавчої та виконавчої влади, глави дер- жави тощо.

• Джерела екологічного права за суб’єктами нормотворчості

• акти Верховної Ради України (закони, постанови)

• акти Верховної Ради АРК (постанови, рішення)

• акти Кабінету Міністрів України (постанови, розпорядження)

• акти Ради Міністрів АРК (постанови, рішення, розпорядження)

• акти міністерств і відомств (нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра)

• акти місцевих державних адміністрацій (розпорядження)

• акти Президента України (укази, розпорядження)

• акти місцевих рад народних депутатів (рішення, нормативні постанови)

• акти адміністрацій підприємств, установ, організацій (нормативні накази, статути, положення, інструкції)

• акти народного законодавства (акти референдумів)

• Система екологічного законодавства України включає:

• 1. Конституційне регулювання екологічних відносин, яке закріплює найбільш важливі форми та принципи використання природних ресурсів, декларує основні екологічні права громадян, вимоги щодо охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки у процесі реалізації функцій різних державно-правових структур розподілу влади.

• 2. Еколого-правове регулювання, що базується на нормах Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», своєрідної «екологічної конституції», що передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки в Україні. Забезпечення екологічних прав громадян, їх об’єднань та законних інтересів держави, юридичних осіб передбачається низкою інших законів та підзаконних актів, найбільш важливими з яких є: Закон України «Про екологічну експертизу», Земельний кодекс, Водний кодекс, Лісовий кодекс, Кодекс України про надра, Повітряний кодекс України, Закон України «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря»тощо.

• 3. Регулювання екологічних правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства у сфері здійснення широкого кола діяльності – законотворчої, виконавчо-розпорядчої, науково-технічної, підприємницької, зовнішньоекономічної тощо, спрямованої на впровадження системи еколого-правових вимог у процесі їх здійснення щодо використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки, і дозволяє збалансувати правову систему України під кутом зору екологізації її галузей та окремих правових інститутів.

• 4. Підзаконні акти  які конкретизують положення державних законів у діяльності конкретних природокористувачів, регулюють їх діяльність, пов’язану з впливом на стан оточуючого навколишнього середовища.

• 5. Локальні підзаконні акти органів місцевого самоуправління, що встановлюють норми природокористування на відповідних територіях, виходячи з існуючих загальнодержавних нормативів та законодавчої бази у межах власної компетенції.

• 6. Міжнародно-правове регулювання за допомогою ратифікованих ВРУ міжнародних конвенцій на рівні ООН, ЄС, дво- та багатосторонніх угод України з іншими державами світу з наданням пріоритету міжнародним еколого-правовим нормам у процесі реалізації (застосування), сприяння гармонізації екологічного законодавства із принципами права світового співтовариства, трансформування засад еколого-правового регулювання на рівень міжнародного публічного та приватного права.

• 7. Регулювання екологічних правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства, які визначають підстави та особливості притягнення винних осіб до дисциплінарної, майнової та кримінальної відповідальності.

• Головною метою всієї системи екологічного законодавства України, як і екологічного права в цілому, є забезпечення реалізації екологічних прав громадян та виконання ними передбачених законодавством обов’язків.