30. Поняття доказів. Класифікація доказів. Характеристика окремих засобів доказування.

Питання 32 + класифікація

Класифікація доказів - це зведення доказів в окремі групи за певною ознакою (підставою).

За джерелом їх одержання судові докази поділяються на особисті, тобто такі, джерелом яких є люди (відомості про факти, одержані від сторін, свідків і т.д.), речові (джерелом є речі - письмові і речові докази) і змішані (висновок експерта).

За способом утворення судові докази поділяються на первісні і похідні. Первісними називаються докази, отримані з першоджерела. Ними можуть бути, наприклад, фактичні дані, отримані за допомогою показань свідка-очевидця, оригінали документа і т.д.

Похідними називаються докази, отримані "із інших рук", наприклад, відомості, отримані з копії документа чи за допомогою фотозйомки та ін.

У силу принципу безпосередності суд зобов'язаний прагнути до використання головним чином первісних доказів, тому що при передачі відомостей про факти від однієї особи іншій, при знятті копій з документів і тощо збільшується можливість перекручування фактичних даних.

За характером висновку судові докази поділяються на прямі і непрямі. Прямий - це такий доказ, з якого можна зробити достовірний висновок про існування (чи неіснування) доказуваного факту; доказ, з якого можна зробити ймовірний висновок про існування доказуваного факту, називається непрямим.

Класифікація завжди має як теоретичне, так і практичне значення. Класифікуючи докази, ми звертаємо увагу на особливості дослідження і оцінки доказів у залежності від того місця, яке вони зайняли в класифікаційній системі. Так, оцінюючи можливість достовірного висновку на підставі окремо взятого побічного доказу, практика виробила правило, що одного такого доказу недостатньо, і тільки їх сукупність дає можливість зробити правильний висновок про доказуваний факт.

30. Поняття елементів позову. Визначення тотожності позову.

Елементи мають значення для індивідуалізації позову, допомагають встановити тотожність позовів.

2 підходи до визначення елементів

• Предмет, підстави, зміст

Предмет позову — це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.Наприклад, в позові про стягнення аліментів предметом буде стягнення певних платежів з відповідача, який добровільно не виконує свої обов'язки щодо позивача (ст.ст. 180, 198 CK), а в позові про розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконання або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором предметом буде вимога позивача (відчужувача) розірвати зазначений договір (ст. 756 ЦК).

Підстава позову — це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК) і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК).Підстави позову не можна змішувати з нормами права, на які посилається позивач. Зазначений висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду України, який зазначав, що під підставами позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.При цьому цими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Зміст позову — це частина позову, яка відображає вид судового захисту, а саме — звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права. Виділення змісту позову як вимоги позивача, спрямованої до суду, про здійснення певних дій має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити підвідомчість цієї справи суду, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і ухвалити конкретне, повне і доступне рішення, що є підставою для швидкого і правильного відновлення порушеного права.

• Предмет, підстави, сторони.

Тотожність позову за ст.. 122 ЦПК визначається саме за другим підходом. Суддя постановляє ухвалу про відмову відкритті провадження у справі якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підста  у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді. По суті діє принцип, якщо тотожний позов був розглянутий у порядку цивільного судочинства, то повторно він розглянутий вже не буде. Для цього треба встановити тотожність.