58. Поняття факультативної співучасті. (необов’язкова / можлива)

Можлива (факультативна) співучасть не носить обов'язкового характеру, тому що характер спірних матеріальних правовідносин дозволяє розглядати справи відносно кожного із суб'єктів в окремому процесі. Підставою факультативної співучасті є однорідність вимог, взаємозв'язок підстав позовів, пред'явлення їх до того ж самого відповідача. Наприклад, в разі подання позову щодо одного з повнолітніх дітей щодо утримання недієздатних батьків суд на підставі закону може залучити як співвідповідачів інших повнолітніх дітей.

Співучасть факультативна, якщо вимоги декількох позивачів або одного позивача до декількох відповідачів можуть бути розглянуті і здійснені незалежно одна від одної.

Для використання факультативної співучасті необхідно встановити:

1 однорідність справ, що знаходяться у провадженні суду, яка визначається схожим предметом позовних вимог (відновлення на роботі), підставою позову (єдина підстава звільнення декількох осіб - скорочення штатів);

2 схожість суб'єктного складу або наявність у провадженні суду декількох справ за позовами одного позивача до різних відповідачів або різних позивачів до одного і того ж відповідача;

3 чи сприятиме об'єднання справ більш швидкому і правильному розгляду спору.

Наприклад, позови батьків до дітей про стягнення аліментів можуть бути пред'явлені як спільно (в одній справі), так і роздільно до кожного з дітей або до всіх одночасно.

Права і обов'язки співучасників. На співучасників розповсюджуються загальні (ст.27 ЦПК) і спеціальні права сторін (ст.31 ЦПК). Разом з тим співучасники в цивільному процесі володіють додатковими правами і несуть додаткові обов'язки (ст.32 ЦПК). Так, до додаткових прав належать наступні:

1) співучасники можуть доручити ведення справи одному із співучасників;

2) кожний співучасник діє в процесі самостійно і незалежно від іншого співучасника;

3) співучасник може приєднатися до апеляційної скарги, якщо він діяв у процесі на тій же стороні, що і особа, яка звернулася із скаргою.

59.Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Підстави їх виникнення, зміст та об’єкт цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільно – процесуальні правовідносини – це врегульовані цивільно-процесуальним правом суспільні відносини які виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та рішення цивільної справи.

Цивільно – процесуальні правовідносини виникають через суд який є обов’язковою стороною чи учасником таких відносин. Цивільні процесуальні правовідносини мають такі ознаки :

1. вони врегульовані нормами ЦПП;

2. завжди виникають між судом як органом державної влади та інших учасниками процесу;

3. оформляють поведінку учасників процесу яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах ;

4. мають відносний характер тобто такими правовідносинам притаманний конкретний суб’єктний склад учасників правовідносин з іншим визначенням правового статусу кожного з них

Цивільно – процесуальне законодавство чітко визначає правовий статус суду, судді, сторін, позивача, відповідача, заінтересованих осіб, свідка, третіх осіб, прокурора та інших учасників цивільного процесу.

5. Цивільно – процесуальні правовідносини виражаються у спеціальній встановлені законом цивільній процесуальній формі і постійно перебувають у русі що складає їх систему. При зверненні до суду, суд відкриває провадження по справі: здійснює провадження у справі досудового розгляду, проводить судовий розгляд справи.

Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які правовід­носини, мають свою внутрішню структуру та складаються з трьох елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.

Суб'єктний склад цивільних процесуальних правовідносин є рі­зноманітним.

Суб'єкти - це учасники цивільних процесуальних правовідносин, носії цивільних процесуальних прав та обов'язків. Вони наділені різними процесуальним правами та обов'язками, мають не однакову заінтересованість у справі, тому їх поділяють на декілька груп:

1) суд;

2) особи, які беруть участь у справі;

3) інші учасники цивільного процесу.

За загальним правилом, у процесуальних правовідносинах од­ним із суб'єктів завжди є суд. Так, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособове суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У деяких встановлених законом випадках такі справи розглядаються колегією у складі одного судді і двох на­родних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. У судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядаються колегією у складі трьох суддів, а у суді касаційної інстанції - п'яти суддів тощо.

Другу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин складають особи, які беруть участь у справі,- суб'єкти, які мають юридичну заінтересованість, що визначає їх правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб; у справах наказного та окремого провадження - заявники, інші заінтересовані особи, їх представники. У цивільних справах також можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 26 ЦПК України).

Особи, які беруть участь у справі, повинні бути наділені цивіль­ною процесуальною правоздатністю та цивільною процесуальною дієздатністю.

Окреме місце серед суб'єктів цивільних процесуальних право­відносин займають інші учасники цивільного процесу.

Залежно від характеру участі у справі їх поділяють на дві підгрупи: особи, які сприяють встановленню обставин справи (свідок, експерт, пере­кладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу) та особи, які сприяють проведенню судового розгляду справи (секретар су­дового засідання, судовий розпорядник).

Другим елементом цивільних процесуальних правовідносин є об'єкт - це те, з приводу чого вони виникають. Це можуть бути різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, що задовольняють потреби суб'єктів.

В юридичній літературі існують різні погляди щодо об'єкта ци­вільних процесуальних правовідносин. Так, одні автори розуміють під ним дії суб'єктів правовідносин або лише процесуальну діяль­ність суду; інші - матеріально-правові відносини, які захищаються судом; треті виділяють загальний (передбачені законом наслідки процесуальних дій) і спеціальний (захист матеріальних прав і за­конних інтересів сторін і третіх осіб) об'єкти тощо¹. Найбільш сприйнятливою, на наш погляд, є позиція, відповідно до якої виді­ляється загальний об'єкт для усіх цивільних процесуальних право­відносин і спеціальний об'єкт для окремих цивільних процесуаль­них правовідносин. При цьому потрібно мати на увазі, що у цивіль­ному процесуальному праві об'єкти правовідносин невіддільні від процесуальної діяльності і не можуть розглядатися ізольовано від їх матеріального змісту.

Третім елементом цивільних процесуальних правовідносин є їх зміст. Його складають цивільні процесуальні права та обов'язки учасників таких правовідносин, що можуть реалізуватися у сфері процесуальних дій.

Передумовами виникнення цивільних процесуальних правовід­носин слід визнати наявність відповідної норми цивільного процесуального права та цивільну процесуальну правосуб'єктність, а підставою є певний юридичний факт (конкретна дія або подія, з якою цивільний процесуальний закон пов'язує ви­никнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин).

Норми цивільного процесуального права визначають норма­тивну передумову виникнення цивільних процесуальних пра­вовідносин, оскільки у разі відсутності відповідної правової норми про можливість участі даної особи як суб'єкта цивіль­них процесуальних правовідносин або ж прямої заборони уча­сті, ці процесуальні правовідносини виникнути не можуть. На­приклад, не можуть бути свідками священнослужителі з при­воду відомостей, які одержані ними на сповіді віруючих (ст. 51 ЦПК).

Цивільна процесуальна правосуб'єктність особи означає її здатність бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідно­син і визначається законом по-різному для кожного із суб'єктів. Наприклад, правосуб'єктність суду визначена Конституцією України, Законом "Про судоустрій і статус суддів", ЦПК та іншими нормативно-правовими актами. У цивільному процесуальному законодавстві найбільше уваги приділяється основним учасни­кам цивільного процесу — сторонам та третім особам, оскіль­ки спір між ними і є безпосереднім предметом судового роз­гляду та вирішення.

Юридичними фактами, внаслідок яких виникають, змінюю­ться або припиняються цивільні процесуальні правовідносини, є, як правило, процесуальні дії його учасників (подання заяви, заявления клопотання, призначення експертизи та ін.)