15. Класифікація, елементи класифікацій, методи класифікації (на прикладі непродовольчої групи товарів). 1.2. Методи та системи класифікації товарів
Побудувати класифікацію можна двома методами: ієрархічним і фасетним.
Ієрархічний метод класифікації — послідовний розподіл великої кількості об'єктів на підлеглі класифікаційні угрупування. Особливість цього методу полягає у тісному взаємозв'язку між окремими класифікаційними угрупуваннями, який виявляється через спільність і відмінність основних ознак.
Ієрархічна система класифікації вимагає дотримання певних правил:
— класифікація повинна легко читатися, для чого число її ступенів і кількість згрупувань не повинно бути великим;
— ознаки класифікації повинні бути суттєвими, максимально відображати споживні властивості товарів;
— на кожному ступені класифікації товари об'єднують тільки за однією ознакою;
— класифікація повинна починатися з найбільш загальної суттєвої ознаки з поступовим переходом на подальших ступенях до специфічних для даної групи товарів ознак;
— кожна наступна ланка повинна конкретизувати, уточнювати ознаку попередньої ланки.
Фасетний метод класифікації — це паралельний розподіл великої кількості об'єктів на незалежні класифікаційні угрупування по одній із ознак в кожній групі.
'
Особливістю фасетного методу є те, що
різні ознаки класифікації не зв'язані
між собою. Р
ис.
1.1. Ієрархічний метод класифікації
Рис. 1.2. Фасетний метод класифікації
Основна частина непродовольчих товарів в практиці торгівлі поділяється на товарні групи:
— товари побутової хімії;
— вироби із пластичних мас;
— будівельні товари;
— меблеві товари;
— керамічні вироби та вироби із скла;
— металево господарські товари;
— електротовари, побутові електромашини і прилади;
— текстильні, швейні, трикотажні товари;
— взуття;
— галантерейні товари;
— парфюмно-косметичні товари;
— хутряні вироби;
— ювелірні вироби та прикраси;
— товари культурно-побутового призначення, годинники тощо. У такі комплекси об'єднують товари за спільністю призначення й попиту. Так, товари господарського призначення можна об'єднати в комплекси:
16. Код, алфавіт коду, методи кодування.
Штриховий код – комбінація послідовно розташованих штрихів та проміжків між ними, розміри та розташування яких встановлені певними правилами [12].
Основні терміни та визначення, що застосовуються в галузі штрихового кодування, та їх зарубіжні відповідники наведені в додатку А.
Присвоєння кодів об’єктам кодування повинно відбуватись на основі певних правил і методів. Код повинен мати певну структуру і повинен допомагати впорядкуванню об’єктів. Він може бути зображений за допомогою спеціально обумовлених знаків.
Метод кодування повинен забезпечувати такі вимоги:
- одночасно ідентифікувати об’єкти класифікації;
- враховувати кількість номенклатури, яка кодується, кількість обраних ознак класифікації;
- використовувати як алфавіт коду цифри і літери алфавіту;
- забезпечувати мінімальну довжину коду, мінімальний резерв вільних кодових позначень для збереження можливості кодування нових об’єктів без порушення структури класифікації;
- бути орієнтованим на машинну обробку закодованої інформації;
- передбачати можливість автоматичного контролю помилок у кодах.
Вибір штрихового коду обумовлюється:
- видом інформації, що кодується (цифрова, абетково-цифрова);
- довжиною штрихкодової позначки, отриманої при кодуванні інформації; - інформаційною щільністю штрихового коду;
- вимогами до точності друку штрихкодової позначки; - контролепридатністю штрихового коду.
В Україні рекомендується застосовувати такі найпоширеніші і найперспективніші штрихові коди: Код EAN-13 (EAN-8), Код ITF, Код 39, Код 128.