1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом Ук­раїни;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини, щодо використання й охоро­ни рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господар­ських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визна­чаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не вре­гульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.

1. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, яке вста­новлюється коментованою статтею, має суттєве значення для правильного застосування від­повідних положень як цього Кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Наявність да­ної статті дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у статті 1 Кодексу, шляхом вказівки на види відносин, до яких не застосовуються положення цього Кодексу. Необхідність такої вказівки виникає у зв'язку з тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відносинами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності.

Першу групу таких відносин становлять майнові та особисті немайнові відносини, що ре­гулюються цивільним законодавством, насамперед Цивільним кодексом України. Врахову­ючи, що всі види господарських відносин, зазначені у статті 3 цього Кодексу, мають харак­тер переважно майнових чи пов'язаних з ними організаційних відносин, а предметом регу­лювання Цивільного кодексу України (ЦК) визначено майнові та особисті немайнові відно­сини (цивільні відносини), виникає потреба розмежувати у цій частині предмети регулюван­ня двох кодексів.

Виходячи з того, що предметом регулювання Господарського кодексу є відносини, що ви­никають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами госпо­дарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господа­рювання (тобто господарські відносини), принциповим для розмежування господарських та цивільних відносин стають сфера відносин та склад суб'єктів відносин. Враховуючи це, не є предметом регулювання Господарського кодексу майнові та інші відносини, що складаю­ться між негосподарюючими суб'єктами. Так само не є предметом регулювання цього Кодексу відносини, що складаються між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - громадянами.

Проте майнові відносини суб'єктів господарювання з юридичними особами (у тому числі тими, що не є суб'єктами господарювання) підпадають під дію даного Кодексу (див., напри­клад, ст. 175 ГК ). Отже, перевезення вантажів, забезпечення енергопостачання установам органів влади тощо регулюються господарським законодавством, а перевезення пасажирів та багажу чи енергопостачання громадян-споживачів - цивільним законодавством.

Практичне розрізнення господарських і цивільних відносин також дістає вияв у підпоряд­куванні їх різній судовій юрисдикції. Так, відповідно до статей 1 та 22 Закону «Про судоустрій України» [460] справи, що виникають із господарських правовідносин, розглядаються в порядку господарського судочинства, а цивільних - у порядку цивільного судочинства.

Другу групу відносин, які не є предметом регулювання цього Кодексу, складають земель­ні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Особливість цієї групи відносин полягає в тому, що вони стосуються природних ресурсів, які згідно зі статтею 13 Конституції України є об'єктами права власності Українського народу і тому передбачають особливий режим правового регулювання. Основоположним законодав­чим актом щодо цієї групи відносин є Закон України «Про охорону навколишнього природ­ного середовища» [364], на основі якого у системі національного законодавства сформовано спеціальні сфери та самостійні галузі законодавства.

Так, земельні відносини регулюються Земельним кодексом України [12], іншими закона­ми та актами земельного законодавства. Гірничі відносини є предметом регулювання зако­нодавства про надра, зокрема, вони регулюються Кодексом України про надра [18], Гірни­чим законом України [5] та ін. Лісові відносини регулює лісове законодавство - Лісовий кодекс України [29], інші закони та акти законодавства, що видаються відповідно до вказа­них законів. Водні відносини регулюються водним законодавством - Водним кодексом України [4], іншими законами та актами законодавства, що видаються відповідно до цих за­конів. Таким же чином окремими актами законодавства регулюються відносини щодо вико­ристання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-за­повідного фонду, атмосферного повітря.

Третя група відносин - трудові відносини, які також не є предметом регулювання цього Кодексу, а регулюються самостійною галуззю законодавства про працю. До нього належить Кодекс законів про працю України [15], значна кількість інших законодавчих та підзаконних актів. Враховуючи розвиненість і багатоманітність трудових відносин у сфері господарю­вання, законодавець передбачив у Господарському кодексі окремі положення, які стосують­ся визначення обов'язків суб'єктів господарювання або державних органів щодо забезпечен­ня належних умов реалізації громадянами їх конституційного права на працю у цій сфері.

Четверту групу відносин, що не є предметом регулювання цього Кодексу, становлять фінансові відносини з участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формуван­ня та контролю виконання державного та місцевих бюджетів. Це, насамперед, бюджетні відносини, які є предметом регулювання бюджетного законодавства, що складається з Бюджетного кодексу України [3], щорічних законів про Державний бюджет України, інших законів. До цієї групи належать також податкові відносини, регулювання яких здійснюється актами податкового законодавства: Законом «Про систему оподаткування» [444], іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Щодо наявності у цьому Кодексі статті 17, присвяченої питанням оподаткування, то в ній встановлюються лише за­гальні вимоги до використання державою податків як одного із засобів регулювання госпо­дарської діяльності (див. також ч. 2 ст. 12 Кодексу). При цьому весь зміст даної статті спря­мований перш за все на захист інтересів суб'єктів господарювання.

Нарешті, п'яту групу відносин, які не є предметом регулювання Господарського кодексу, складають адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарюван­ня, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, на­діленим господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господар­ських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Йдеться про відносини управління, пов'язані зі здійсненням органами держави та місцевого самоврядування повноважень щодо визначення і реалізації основних напрямів економічної політики (ст. 10), прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (ст. 11), застосування засобів державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), а також державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (ст. 19). Виняток становлять відносини управління за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (ч. 4 ст. 18, ст. 41 та ін.).

2. Викладене у частині другій цієї статті положення, згідно з яким цим Кодексом визна­чаються особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, означає, що ГК має значення спеціального закону у сфері правового регулювання тих майнових від­носин, учасником яких є суб'єкт господарювання і щодо регулювання яких значення загаль­ного закону має Цивільний кодекс України. Крім того, вказане положення означає, що до господарських майнових відносин, які не врегульовані цим Кодексом, можуть застосовува­тися за аналогією відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням конституцій­них основ правопорядку у сфері господарювання, зазначених у статті 5 цього Кодексу. Тому не зовсім коректним є визначення у статті 175 ГК майново-господарських зобов'язань як ци­вільно-правових зобов'язань, що виникають у сфері господарювання між учасниками госпо­дарських відносин при здійсненні господарської діяльності, оскільки сфера цивільних відно­син і сфера господарювання — це різні сфери з різним складом учасників відносин; кожна з цих сфер відносин регулюється окремою галуззю законодавства: одна - цивільним, друга -господарським законодавством. Призначення коментованої статті саме й полягає в тому, щоб розмежувати правове регулювання господарських відносин з правовим регулюванням інших видів відносин, у тому числі цивільними, і водночас визначити порядок застосування до господарських відносин, не врегульованих цим Кодексом, правил інших законів, що регу­люють подібні відносини.

3. У частині третій коментованої статті передбачено можливість застосування правил ГК до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України [17]. У даному разі ГК має значення загаль­ного закону у сфері регулювання господарських відносин, порівняно з КТМ, який має зна­чення спеціального закону, що спеціально регулює відносини, у тому числі господарські, у сфері торговельного мореплавства. Йдеться саме про застосування правил ГК до відносин, що виникають із торговельного мореплавства, а не про регулювання ним цих відносин. Від­повідним чином сформульовано і статтю 4 Кодексу торговельного мореплавства України.

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарюван­ня та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: пра­во власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її конти­нентального шельфу, виключної (морської") економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і су­спільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущен­ня протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визна­чення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на те­риторії України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, за­хист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.