8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених стат­тею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встанов­люватися особливості господарювання.

1. Поняття видів підприємств та їх організаційно-правових форм даний кодекс ототож­нює, хоча, на наш погляд, такий підхід не є беззаперечним. Однак у практичному плані, за­лежно від форм власності, можна погодитися з легальним закріпленням поділу підприємств на види, запропоновані в цій статті:

1) приватне підприємство — те, яке засноване окремою фізичною особою на її власному майні. У первісній редакції статті 2 Закону України «Про підприємства в Україні» [382] роз­різнялися підприємства «індивідуальні» - без права наймання робочої сили (діяльність мо­гла здійснюватися винятково на застосуванні праці засновника) і «приватні» — з правом най­мання робочої сили. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні» [81] поняттям «приватного» підприємства було поглинене по­няття «індивідуального». Використовує найману робочу силу підприємство, засноване на власності фізичної особи, чи не використовує - воно є «приватним».

З прийняттям Господарського кодексу України приватним підприємством стає і таке, кот­ре діє на основі приватної власності не тільки «окремого громадянина», як було раніш, а й «приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи)». У разі бук­вального тлумачення пункту, що цитується, у чинній нині редакції не можна не задатися за­питанням: як у такому випадку провести розмежування між приватним підприємством і ко­лективним, виявити їхні відмінні риси? Зазначена новація не є вдалою. Більш логічним слід вважати колишній законодавчий підхід, при якому до приватних підприємств відносилися лише ті, котрі грунтуються на майні одного громадянина (фізичної особи).

Що стосується вказівки частини 1 статті, що коментується, про те, що «приватне підпри­ємство» може бути утворено і на приватній власності «суб'єкта господарювання (юридичної особи)», мабуть, слід розуміти передбачену законом можливість утворення дочірнього під­приємства, створюваного приватним підприємством, коли в статутному фонді дочірнього підприємства майно закріплююється на обмеженому речовому праві;

2) підприємство колективної власності — це цілісний майновий комплекс, який у проце­сі приватизації державної власності викуплений трудовим колективом державного підпри­ємства в установленому законом порядку і згодом не був перетворений у господарське това­риство.

Одним з різновидів колективних підприємств, не зв'язаних з приватизацією державного майна, є колективні сільськогосподарські підприємства, що у свій час були перетворені з радянських колгоспів і продовжують функціонувати як КСП дотепер (див. Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» [304]). Власниками майна колектив­них підприємств є вони самі як юридичні особи. Члени колективних підприємств зберегли стосовно них зобов'язальні права вимоги — корпоративні права, передбачені Законом Укра­їни «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції від 22 травня 1997 р. [345]);

3) комунальне підприємство - те, яке не належить до державних підприємств. Воно ут­ворюється на основі комунальної власності територіальної громади відповідних адміністра­тивно-територіальних утворень: міста, району, селища, села тощо, тобто таких утворень, у яких створені органи місцевого самоврядування;

4) державне підприємство — те, яке засноване на майні загальнодержавної форми права власності, що не відноситься до права комунальної власності. У їх числі й казенні підприєм­ства, створення яких спочатку було передбачено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні» [382]. Відмінні риси створення, ліквідації, реорганізації казенного підприємства регламентуються розділом VIII названого Закону (ст. 37-39). Відповідно до нього в казенне підприємство за рішенням Кабінету Міністрів Ук­раїни може бути перетворене державне підприємство, що згідно з законодавством України не підлягає приватизації (див. коментар до ст. 76, 77 цього Кодексу);

5) на основі змішаної форми власності можуть створюватися такі підприємства, до статутного фонду яких вноситься майно, наприклад, приватних, колективних, комунальних, державних власників. Найбільш яскравим прикладом подібного підприємства є «орендне підприємство» (більш докладно див. коментар до ст. 115 даного Кодексу);

Щодо підприємств інших видів, передбачених Кодексом, які можуть діяти в Україні (оче­видно, маються на увазі ті, які не названі у статті, що коментується), то під ними можна розу­міти, зокрема, «спільні», «іноземні», «орендні», «малі» та інші.

2. Розходження найменувань підприємств, виходячи з розміру вкладів до статутного фон­ду, зрозумілі. Якщо статутний фонд цілком складається з іноземних інвестицій, то це - іно­земне підприємство, якщо ж у статутному фонді підприємства іноземних інвестицій не мен­ше 10 відсотків - воно є підприємством з іноземними інвестиціями.

3. Розходження в характеристиці унітарних і корпоративних підприємств визначаються двома моментами: а) способом створення підприємства і б) способом формування статутно­го фонду підприємства (див. коментар до наступних пунктів).

Головна відмінність поняття «унітарне підприємство» від поняття «корпоративне підпри­ємство» криється в кількості їх засновників.

4. Унітарне підприємство створюється одним засновником будь-якої форми власності. При створенні унітарного підприємства засновник виділяє з власного майна якусь його час­тину і закріплює його в статутному фонді створюваного підприємства на праві господар­ського відання або на праві оперативного управління. Статутний фонд унітарного підприєм­ства являє собою щось ціле, яке не поділяється на якісь частини (паї), оскільки засновник у нього один. Залишаючись власником переданого унітарному підприємству майна, заснов­ник затверджує статут підприємства, визначаючи при цьому мету і задачі діяльності підпри­ємства, призначає керівника, формує трудовий колектив на засадах трудового договору, роз­поділяє доходи, вирішує питання реорганізації і ліквідації підприємства.

Унітарними є державні (див. коментар до ст. 73), комунальні (див. коментар до ст. 78) під­приємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації чи на приват­ній власності одного громадянина.

Унітарні підприємства створюються в розпорядчому порядку - за розпорядженням влас­ника майна.

5. Корпоративне підприємство, на відміну від унітарного, створюється не одним, а дво­ма чи декількома засновниками за їх спільним рішенням (договором). У зв'язку з цим діє во­но на базі об'єднаного ними майна, а також/чи на об'єднаній підприємницькій чи трудовій діяльності засновників, їхнього загального управлння справами. Легальною основою загаль­ної участі в управлінні справами корпоративного підприємства є так звані корпоративні пра­ва. Вони реалізуються через участь в органах управління корпоративного підприємства, ни­ми (засновниками) створеного, та через розподіл доходів і ризиків підприємства.

Корпоративними, виходячи з цього визначення, є кооперативні підприємства, господарські товариства, інші підприємства. До них відносяться також підприємства, засновані на приватній власності двох або більше громадян.

6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств передбачені окремими статтями даного Кодексу (див. ст. 73, 76, 77, 78; 79-93; 113-117), іншими зако­нами, що ще мають бути прийняті.

7. Усі підприємства в Україні, незалежно від форми власності, поділяються на три катего­рії: малі, середні і великі. Для такої класифікації використовується сукупність двох критеріїв: кількість працюючих і обсяг валового доходу підприємства від реалізації продукції за рік.

7.1. Для малих підприємств середньооблікова чисельність працюючих за звітний фі­нансовий рік не повинна перевищувати п'ятдесяти чоловік, а обсяг валового доходу від ре­алізації продукції за цей період — суму, еквівалентну 500 тисячам ЄВРО, за середньорічним курсом НБУ відносно гривні.

7.2. Великими підприємствами вважаються ті, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищила тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік - суму, еквівалентну 5 млн. ЄВРО за середньоріч­ним курсом НБУ до гривні.

7.3. За принципом виключення всі підприємства, що не потрапляють до категорій «малих» і «великих», є «середніми».

7.4. Тут слід підкреслити, що малі, середні і великі підприємства не утворюють якихось особливих видів з погляду організаційно-правових форм господарювання. Тому безпідстав­ною є вимога посадових осіб реєструючих органів, що нерідко пред'являється в їх практиці, вказувати в статуті підприємства, яке реєструється (у його фірмовому найменуванні), що во­но «мале». У момент реєстрації воно ще ніяке, тим чи іншим підприємство стане в процесі функціонування, залежно від того, в які класифікаційні критерії буде вписуватися.

Практичне значення поділу підприємств на вищевказані категорії полягає, зокрема, в то­му, що законодавством можуть встановлюватися заходи державної підтримки, надання пільг малим підприємствам, інша нормативна диференціація, у тому числі з антимонопольних пи­тань, стосовно великих підприємств.

8. Не є, з погляду організаційно-правових форм, якимось особливим видом і дочірнє під­приємство, що перебуває у відносинах економічної чи організаційної залежності від «мате­ринського» підприємства (див. коментар до ст. 126 даного Кодексу).

9. Для підприємств визначених видів і організаційно-правових форм законами можуть встановлюватися певні особливості господарювання. Цим Кодексом, зокрема, встановлені особливості для таких підприємств, як державні комерційні підприємства (ст. 75), казенні підприємства (ст. 77), комунальні унітарні підприємства (ст. 78), підприємства колективної власності (гл. 10), приватні, іноземні (гл. 11) та інші підприємства.

Стаття 64. Організаційна структура підприємства

1. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (вироб­ництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціо­нальних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

2. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприєм­ства або іншими установчими документами.

3. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чи­сельність працівників і штатний розпис.

4. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші від­окремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підпри­ємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законо­давством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть від­кривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

5. Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підпри­ємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.

1. Коментована стаття має на увазі внутрішню структурну організацію підприємства, його побудову чи склад підрозділів (ланок), більшою чи меншою мірою відособлених усередині даного підприємства, що в загальній сукупності виробничих підрозділів (цехів, відділень, бригад, бюро, лабораторій тощо) і функціональних структурних підрозділів апарата управ­ління (управлінь, відділів, служб тощо) утворюють організаційну єдність підприємства як цілісного суб'єкта господарювання, очолюваного єдиним органом управління.

Організаційна структура підприємства визначається насамперед цілями і задачами діяль­ності, його виробничими функціями і залежить від багатьох умов: типу виробництва, харак­теру продукції, що випускається, або робіт, які виконуються, масштабу підприємства, орга­нізації виробничих процесів, їх особливостей тощо.

Структура виробничих підрозділів підприємства залежить головним чином від характеру кінцевої продукції і виробничої технології. Виробничий підрозділ виконує свій визначений закінчений виробничий цикл або його частину. Від цього, у свою чергу, залежить, які підроз­діли мають бути в ньому утворені. На структуру цеху впливає також наявність або відсут­ність у ньому допоміжних служб (ремонтних, транспортних та ін.), а також складність його виробничих і управлінських функцій.

Апарат управління підприємством формується за функціональним принципом, тобто ство­рюються ланки, які здійснюють окремі спеціалізовані функції, що забезпечують виробни­цтво, такі як конструювання виробів, розробка технології виробництва, фінансова діяльність, бухгалтерський облік, маркетинг тощо.

2. Структурним підрозділом підприємства є така його ланка, яка має відособлені, чітко визначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина підприємства. Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - поло­женнями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом.

Застосування цих положень покликано сприяти зміцненню виробничої, господарської і фінансової дисципліни, підвищенню відповідальності за доручену ділянку роботи, ліквідації паралелізму і дублювання в роботі.

Положення про структурні підрозділи створюють правову основу для правильного й об'єк­тивного застосування заходів дисциплінарного і майнового впливу на посадових осіб, винних у порушеннях обов'язків, покладених на них Положенням. Компетенція внутрішніх структурних підрозділів підприємства дістає вияв у їх правах і обов'язках по організації виробничого процесу і правових відносин, що випливають з них, між ланками підприємства і між даним підрозділом і підприємством у цілому.

3. В останні роки, у зв'язку з тим, що державна форма власності в економіці перестає до­мінувати, тверда регламентація структури і штатів підприємства за допомогою законодавчо­го затвердження типових відходить у минуле. Тепер кожне підприємство, з урахуванням волі власника, виходячи з належного підприємству майна, вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, штатний розклад і чисельність працівників.

У той же час щодо державних (у т. ч. казенних), комунальних підприємств статтями гла­ви 8 даного Кодексу допускається регулювання особливостей їх діяльності законами про державні (комунальні) підприємства, що ще мають бути прийняті.

4. Філії, представництва, відділення й інші відокремлені підрозділи (які не є юридичними особами) можуть створюватися підприємствами за своїм розсудом. Обов'язковою умовою їх створення є узгодження питання про їх розміщення з відповідними органами місцевого са­моврядування в установленому порядку (закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» [324], «Про місцеві державні адміністрації» [325]).

Вищезгадані структурні підрозділи, не будучи юридичними особами, функціонують на підставі не статуту, а індивідуальних положень, затверджених керівництвом підприємства.

5. Щодо діяльності розташованих на території України відокремлених підрозділів підпри­ємств, що знаходяться за її межами, див. коментар до статті 116 цього Кодексу.

Стаття 65. Управління підприємством

1. Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих докумен­тів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

2. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установ­чих документів.

3. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

4. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за по­годженням сторін.

5. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших орга­нізаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначе­них установчими документами.

6. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

7. На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та со­ціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до зміс­ту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про ко­лективні договори.

8. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею бе­руть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повнова­ження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встанов­люються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

9. Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.

10. Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.

1. Система управління підприємством регламентується його статутом (або положенням). У ньому визначаються органи управління підприємством, їх функції, права й обов'язки, конкретні правомочності органів управління та окремих керівних посадових осіб. Право­мочності останніх по управлінню підприємством можуть регламентуватися посадовими інструкціями. Статутом встановлюється ієрархія органів управління (визначаються вищий орган управління, створювані ним виконавчі органи, посадові особи, що є органами юридич­ної особи, та їхні функції з представлення прав та інтересів підприємства).

Одним з важливих напрямів управління підприємством є сфера використання і розпоря­дження закріпленим майном. Головна роль у цьому, незалежно від форми власності майна підприємства, належить власнику. Саме він, відповідно до чинного законодавства, вправі сам (самостійно — за власним розсудом й у своїх інтересах), незалежно від будь-яких третіх осіб, визначати юридичну долю свого майна, юридичний режим його використання.

Лише у випадках, передбачених законодавством або статутом підприємства, окремі пи­тання повинні вирішуватися за участю трудового колективу. Значні повноваження надані трудовим колективам державних підприємств у прийнятті рішень з питань корпоратизації і приватизації цілісних майнових комплексів. Без згоди загальних зборів трудових колективів не може бути, зокрема, прийняте рішення про створення холдингової компанії й утворення на базі державних організацій їх дочірніх підприємств (п. 15 Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації і приватизації, затвердженого Указом Пре­зидента України від 11 травня 1994 р. [491]). Обов'язкові випадки участі трудових колекти­вів у вирішенні подібних питань передбачаються законодавством про професійні спілки, про галузеві угоди, а також статутами (положеннями) конкретних підприємств.

Разом з тим тут слід підкреслити принципове положення: сильні позиції трудових колек­тивів були характерні для періоду соціалістичного будівництва з його орієнтацією на загаль­нонародну власність.

2. У сучасних умовах трансформації економіки, у зв'язку з відмовою від принципу «за­гальнонародної» власності, у кожному підприємстві набуває своє природне значення реаль­ний власник майна створеного ним суб'єкта господарювання. Функція управління підприєм­ством є похідною функцією власності на цілісний майновий комплекс підприємства. Як власник майна, закріпленого за підприємством, тільки він один вправі вирішувати основні умови, мету і задачі функціонування свого підприємства.

Реалізувати свої права на управління власник може різними шляхами і способами. У їх числі: визначення форми майнового відокремлення підприємства або закріплення за ним майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління чи внутрішньогосподарського використання); затвердження статуту (положення) підприєм­ства; призначення керівника, інших посадових осіб, затвердження для них посадових інст­рукцій; встановлення в порядку, передбаченому чинним законодавством, форм і меж майно­вої та дисциплінарної відповідальності тощо.

Засновник, наприклад, приватного підприємства основні з перелічених вище юридично значимих дій здійснює безпосередньо. Керівники державних і комунальних підприємств -через органи, уповноважені управляти відповідним майном (міністерства і відомства, органи місцевого самоврядування).

3. Якщо власник майна створеного ним підприємства як керівник сам підприємство не очо­лює, він (чи уповноважений ним орган) вправі призначити (обрати) керівника підприємства.

4. Власник (уповноважений ним орган) у разі наймання керівника підприємства укладає з ним у порядку, встановленому законодавством, трудовий договір чи контракт. Контракт, по­рівняно зі звичайним трудовим договором, як правило, містить більш докладну регламента­цію взаємин його учасників (наймача і працівника). Він може містити, крім обов'язкових умов трудового найму, і будь-які додаткові умови, погоджені сторонами. Головне при цьо­му, щоб додаткові умови не ущемляли прав працівника порівняно з чинним законодавством.

5. Керівнику підприємства для представлення його інтересів доручення не потрібно, він представляє підприємство в силу свого посадового становища. Для здійснення юридично значимих дій від імені підприємства керівнику досить пред'явити своє посадове посвідчен­ня, що підтверджує займану ним посаду. Керівник підприємства в рамках, визначених уста­новчими документами, вправі вирішувати будь-які питання і приймати рішення самостійно, не погоджуючи їх із засновником.

Відзначаючи широкі можливості засновника впливати на підприємство, тут слід підкрес­лити, що межі повноважень власника, проте, не безмежні. У рамках компетенції, окресленої законодавством і установчими документами, підприємство є самостійним. І навіть власник не вправі втручатися в оперативно-господарську діяльність створеного ним підприємства.

6. Дострокове звільнення керівника підприємства, незалежно від того, прийнятий він на посаду за трудовим договором чи за контрактом, можливо на підставах, як передбачених трудовим законодавством, так і не передбачених ним, але зазначених у контракті. Головне, щоб ці додаткові підстави звільнення, передбачені контрактом, не суперечили чинному, у тому числі трудовому, законодавству.

7. На всіх підприємствах, незалежно від форми власності, що використовують працю най­маних працівників (незалежно від їх кількості) і є юридичними особами, колективні догово­ри повинні укладатися в обов'язковому порядку. У структурних підрозділах підприємств та­кі договори можуть укладатися в рамках компетенції цих підрозділів.

Умови колективних договорів, укладених відповідно до чинного законодавства, є обо­в'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови ко­лективних договорів, що погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище пра-

117цівників, є недійсними, їх забороняється включати до договорів. Зміст колективного догово­ру визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулюван­ня виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

змін в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та ін­ших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприєм­ства (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств неза­лежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язкові як для власника або уповноваже­ного ним органу, так і для працівників підприємства. Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір. У разі реорганізації підприємства колективний договір збері­гає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін. У разі зміни власника підприємства чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпоча­ти переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного догово­ру. У разі ліквідації підприємства колективний договір діє протягом усього строку проведен­ня ліквідації.

За ігнорування вимог законодавства щодо укладення і виконання колективних договорів передбачається юридична відповідальність. Зокрема, на осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи і ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, або не забезпечили роботу відповідної комісії у ви­значені сторонами строки, або винуваті в порушенні чи невиконанні обов'язків за колектив­ним договором, накладається штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

На вимогу профспілок, іншого уповноваженого трудовим колективом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити заходів, передбачених законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов'язання за колективним дого­вором.

Більш докладно питання щодо змісту і порядку укладення колективних договорів викла­дено у Законі України «Про колективні договори і угоди» [305].

8. Трудовий колектив підприємства складають усі його працівники - фізичні особи, що своєю працею беруть участь у його діяльності на засадах трудового договору, незалежно від його форми (контракт, трудова угода). Однак у трудовий колектив не включаються ті праців­ники, які перебувають з підприємством не в трудових відносинах, а виконують роботу для нього на засадах цивільно-правового договору підряду. Загальнонормативну основу функ­ціонування трудових колективів підприємств в Україні, його органів і членів на сьогод­нішній день утворює Закон СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» 1983 року [475], що може і повинен застосову­ватися в межах, які не суперечать чинному законодавству України.

Детально повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприєм­ством повинні регламентуватися в установчих документах конкретних підприємств.

9. Прийняття рішень із соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підпри­ємств, належать до компетенції його органів управління. Склад цих органів, їх функції та компетенція повинні чітко фіксуватися в установчих документах підприємства, і вони ста­новлять прерогативу засновника і вищого органа управління підприємством. Конкретні пра­вомочності адміністрації підприємства, трудового колективу і його органів у різних під­приємствах можуть не збігатися. Особливості їх розподілу всередині підприємства значною мірою залежать від форми власності підприємства і його організаційно-правової форми.

З цього питання див. також коментар до статті 69 даного Кодексу.

10. Особливості організації управління підприємствами окремих видів також визначають­ся формами їх власності (приватні, колективні, державні, комунальні), організаційно-право­вими формами підприємств і фіксуються в законах про підприємства конкретних видів. Ко­ментар з цих питань дається у відповідних розділах даного Кодексу.

Стаття 66. Майно підприємства

1. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цін­ності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

2. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяль­ності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у вста­новленому законодавством порядку;

інші джерела, не заборонені законодавством України.

3. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

4. Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

5. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в уста­новленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

6. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законо­давства України.

7. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у під­приємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

1. Майно, що використовується в процесі господарської діяльності, складають основні фон­ди і оборотні кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Фонди поділяються на основні виробни­чі фонди і фонди невиробничого (соціального) призначення. Основні виробничі фонди - це засо­би праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, час­тинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів відносять будови і споруди, передаточні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби та деякі інші матеріальні цінності. Основні невиробничі фонди складають житлові будин­ки, належні підприємствам, санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об'єкти соціально-культурного призначення.

До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напів­фабрикати тощо).

2. Джерела формування майна суб'єктів господарювання визначені у статті 140 Кодексу, що коментується.

3. Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розташований, авто­номними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Він може бути об'єктом купівлі-продажу, оренди та інших угод.

4. Склад і порядок використання майна підприємства визначається його власником, який одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому майна засновує під­приємство, закріплюючи за ним це майно на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління.

5. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресур­си в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до Кодексу, що коментується. їм може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, у тому числі громадянам — для ведення селянського (фермерського) господарства, сільськогосподарським підприємствам - для гос­подарської діяльності, а також - у користування на підставі спеціальних дозволів уповнова­жених державою органів (див. ст. 148-153 Кодексу).

6. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що по­свідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарюван­ня, який його випустив (видав), і власником і передбачає виконання зобов'язань згідно з умо­вами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого зако­нодавством порядку можуть випускати та реалізовувати свої цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання (ст. 143, 163-166 коментованого Кодексу, Закони України «Про цінні папери і фондову біржу» [494], «Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні» [100].

7. Майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, ор­ганізаціями, громадянами