2. До складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника.

1. Для реалізації процедур банкрутства в цілях відновлення платоспроможності боржни­ка, погашення його зобов'язань перед кредиторами використовуються його майнові активи, до яких відносять майно та майнові права, що належать неплатоспроможному боржнику на праві власності або праві господарського відання (ч. 1 ст. 26 ГК).

Майнові активи можуть належати боржнику на підставі речових прав, зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності.

2. Визначення ліквідаційної маси, її склад, порядок формування та реалізації об'єктів лік­відаційної маси встановлені розділом III «Ліквідаційна процедура» Закону «Про відновлен­ня платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також положеннями ГК, зокрема, частиною 7 статті 157.

З метою формування ліквідаційної маси здійснюються певні доповнення до неї, до яких частина 2 статті 213 ГК відносить майнові активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів. До таких майнових активів можуть належати: майно боржника, що знаходиться у третіх осіб; майно, отримане у результаті визнання недійсними угод боржника; майно, отримане внаслідок застосування субсидіарної відповідальності.

Стаття 214. Державна політика з питань банкрутства

1. Державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів під­приємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з питань банкрутства.

2. Орган державної влади з питань банкрутства сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення плато­спроможності суб'єктів підприємництва - боржників або визнання їх банкрутами. Повноваження органу державної влади з питань банкрутства визначаються законом.

3. Процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені цим Кодексом, не за­стосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.

4. У випадках, передбачених законом, не застосовуються процедури банкрутства що­до комунальних підприємств.

5. Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством.

6. Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регу­люються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

1. Проведення державної політики щодо запобігання банкрутству та забезпечення умов ре­алізації відновлення платоспроможності боржника, визнання боржника банкрутом покладе­но на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (п. 3, 4 Положення про Міністерство економіки України, затверджене Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р. [322]), яким для реалізації своїх повноважень у цій сфері заснована державна госпроз­рахункова установа - Агентство з питань банкрутства (див. Положення про державну госп­розрахункову установу Агентство з питань банкрутства, затверджене наказом Мінекономіки від 6 червня 2000 р. [181]) і створена система територіальних органів Мінекономіки, якими є регіональні (обласні) управління з питань банкрутства (див. Типове положення про регіо­нальне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань євро­пейської інтеграції, затверджене наказом Мінекономіки від 5 грудня 2000 р. [278]).

Слід зауважити, що компетенція зазначених органів не обмежується лише колом держав­них підприємств - вона поширюється на суб'єктів підприємництва та інших форм власності.

Крім того, з метою забезпечення координації дій центральних та місцевих органів вико­навчої влади, пов'язаних із запобіганням банкрутству та виробленням єдиної політики дер­жави у цій сфері, сформована комісія з питань неплатоспроможності (див. Положення про комісію з питань неплатоспроможності, затверджене постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 12 вересня 2001 р. № 1181 [484]).

2. Серед функцій органу державної влади з питань банкрутства - державної госпрозрахун­кової установи Агентство з питань банкрутства - окреслюються функції, спрямовані на ство­рення організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур бан­крутства, та функції, що мають на меті відновлення платоспроможності боржника.

Для здійснення першої функції орган державної влади з питань банкрутства зобов'язаний: пропонувати господарському суду кандидатури арбітражних керуючих у випадках, визначе­них Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; організовувати систему підготовки арбітражних керуючих; здійснювати веден­ня єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, тощо.

Для реалізації другої функції орган державної влади з питань банкрутства повинен орга­нізовувати проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підпри­ємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, при під­готовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення тощо.

Повноваження органу державної влади з питань банкрутства не обмежуються лише тими, що визначені у статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Крім зазначених повноважень, цей орган здійснює й інші повно­важення, передбачені як нормами Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», так й іншими нормативними актами, зокрема Положенням про державну госпрозрахункову установу Агентство з питань банкрутства.

3. Положення частини 3 коментованої статті, а також норми Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» окреслюють коло осіб, на яких не поширюється законодавство про банкрутство.

До таких осіб належать (за Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»):

- структурні підрозділи юридичних осіб: філії, представництва, відділення тощо (абз. 1 ст. 1 Закону);

- казенні підприємства (ч. 5 ст. 5 Закону);

- державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації, у частині санації чи лік­відації, якщо вони не виключені з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації (ч. 5 ст. 5 Закону);

- фізичні особи та утворення, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, за винят­ком, встановленим статтею 5 Закону.

4. Частина 4 коментованої статті, а також частина 8 статті 5 Закону «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнює перелік, наведений ви­ще - у коментарі до частини 3 даної статті, підприємствами, які є об'єктами права кому­нальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо цього.

5. Частина 5 статті, що коментується, і положення Закону України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ч. 2, 3 ст. 5, розд. VI) та Закон України «Про банки та банківську діяльність» враховують специфіку окремих категорій боржників, що мають особливий статус при застосуванні до них процедур банкрутства. До таких суб'єктів належать містоутворюючі підприємства, особливо небезпечні підприємства, сільськогосподарські підприємства, професійні учасники ринку цінних паперів, страховики, громадяни-підприємці тощо.

Особливості здійснення процедур банкрутства передбачені щодо кожного названого ви­ще суб'єкта.

Вказані особливості полягають: у встановленні спеціальних строків проведення процедур банкрутства, розширенні кола учасників таких процедур та їх повноважень у названих про­цедурах; в особливостях продажу майна зазначених боржників тощо.

6. Поряд з частиною 9 статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», частина, що коментується, містить положення про те, що законодавство України про банкрутство має застосовуватись також до відносин, учас­никами яких є кредитори - іноземні особи, якщо інше не передбачено міжнародними догово­рами. Це означає, що у сфері відносин банкрутства, де боржниками є резиденти, за іноземни­ми кредиторами закріплюється безумовний національний режим. Як іноземні, так і націо­нальні кредитори мають рівні права та обов'язки у зазначених відносинах.

Стаття 215. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство

1. У випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його заснов­ники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

2. Фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підпри­ємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та держа­вою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і за­стосовує санкції, передбачені законом.

3. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підпри­ємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам дер­жави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

4. Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрут­ства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпоря­дженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.

1. Частина 1 коментованої статті містить загальні положення щодо юридичної відпові­дальності за порушення законодавства про банкрутство.

До осіб, на яких може поширюватися відповідальність за порушення законодавства про банкрутство, належать: боржник, його засновники (учасники), власник майна боржника, а також інші особи, до котрих можуть бути віднесені арбітражний керуючий, кредитори тощо.

2. Фіктивним банкрутством у розумінні частини 2 статті, що коментується, є звернення боржника до господарського суду із завідомо неправдивою заявою про порушення справи про банкрутство, якщо у боржника є достатньо майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі і відсутні певні обставини, за настання яких у майбутньому може виникнути недостатність майна боржника для задоволення вимог усіх його кредиторів.

У разі встановлення факту фіктивного банкрутства боржник несе відповідальність за шко­ду, заподіяну кредиторам поданням такої заяви, відповідно до норм законодавства України.

Поняття фіктивного банкрутства, сформульоване у частині 2 статті, що коментується, від­різняється від аналогічного поняття, яке міститься у статті 218 Кримінального кодексу Укра­їни. Згідно з ним фіктивне банкрутство кваліфікується як злочин, що тягне за собою кри­мінальну відповідальність.

3. Під умисним банкрутством частина 3 коментованої статті розуміє стійку неплатоспро­можність боржника, що настала з вини певних осіб.

Осіб, діями яких викликана зазначена неплатоспроможність боржника, об'єднує така основа ознака, як використання ними права давати обов'язкові для боржника вказівки та можливість іншим чином визначати дії боржника (див., наприклад, коментар до ч. 7 ст. 126 ГК). Такі дії власника майна боржника або посадових осіб суб'єкта підприємництва ква­ліфікуються як умисне банкрутство, якщо вони завдали істотної матеріальної шкоди інтере^ сам держави, суспільства або інтересам кредиторів.

4. Особи, дії яких кваліфікуються судом як фіктивне банкрутство, доведення до банкрут­ства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства, від­повідно до вимог статей 218-221 Кримінального кодексу України можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.