3. Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарської організації діють на підставі положення, затвердженого цією організацією.

1. Юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представ­ництва, відділення та інші відособлені підрозділи, які не є юридичними особами.

2. Філія - структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межа­ми розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку саму діяльність (вироб­ничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпо­рядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі доручення, отриманого від відповідного керівного органу юридичної особи.

Представництво - структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обме­жується виключно представницькими функціями (укладення угод, здавання-приймання про­дукції тощо).

Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт господа­рювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки (п. 17 ст. 55 ГК).

Якщо юридична особа перетворює свій відокремлений підрозділ в юридичну особу, то в такому разі відбувається реорганізація юридичної особи у формі перетворення або поділу (ст. 59 ГК). Юридична особа, що виділилася, стає самостійним суб'єктом господарювання. Од­нак вона може бути дочірнім підприємством, якщо існує економічна та/або організаційна залеж­ність між юридичними особами у відповідності зі статтею 126 ГК (асоційовані підприємства).

Стаття 55 ГК визначає, що однією з ознак суб'єкта господарювання є відокремлене майно. Відокремлені підрозділи господарських організацій не є власниками майна, яке було переда­но їм господарськими організаціями. До цього майна застосовується право господарського відання (ст. 136 ГК), право оперативного управління (ст. 137 ГК), право оперативного вико­ристання майна (ст. 138 ГК). Майно також може бути передано відокремленим підрозділам в оренду або лізинг (ст. 283-192 ГК).

3. Повноваження відокремленого підрозділу господарської організації визначаються її установчим документом - положенням про відособлений підрозділ, яке затверджується юридичною особою.

Розділ III майнова основа господарювання

Глава 14 майно суб'єктів господарювання

Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання

1. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право гос­подарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного ви­користання майна.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (пра­ва володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

2. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

3. Суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі пра­ва оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і ре­алізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господар­ською організацією, до складу якої вони входять.

4. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

1. Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання зазвичай розуміють встанов­лені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання (формування), ви­користання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

Основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх госпо­дарська діяльність, відповідно до частини 1 коментованої статті є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками: право господарського відання, право оперативного управління і право оперативного використання майна. Зміст кожного з цих прав розкрива­ють подальші статті ГК.

Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших ре­чових прав (у розділі II Книги третьої Цивільного кодексу України вони називаються речо­вими правами на чуже майно), до яких відносяться, зокрема, право володіння та право ко­ристування.

Правоволодіння чужим майном виникає на підставі договору з власником або осо­бою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених зако­ном (ст. 398 ЦК).

Правокористування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо зе­мельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб'єктів господарювання, які не можуть бути задоволені ін­шим способом (ч. 1 ст. 401 ЦК). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК).

2. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених у частині 1 статті 133 ГК, праві відповідно до умов договору з власником майна.

Коментована частина передбачає можливість визначення інших прав, які відносяться не до речових, а до зобов'язальних прав. Одним з них є, на нашу думку, право оренди цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його структурного під­розділу. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення цим суб'єктом на його (майна) основі самостійного господарювання.

До прав, щодо яких йдеться в коментованій частині, можна віднести іпотеку (заставу).

3. Положення, викладені в частині 3 коментованої статті, перекликаються зі змістом ста­тей 55,132 і 138 ГК щодо права оперативного використання майна і встановлюють, що здій­снювати господарську діяльність на основі зазначеного права можуть лише суб'єкти госпо­дарювання, які не мають статусу юридичної особи. Це відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарської організації, які реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять.

Звертає на себе увагу те, що в частині 5 статті 55 ГК вжито термін «право оперативно-гос­подарського використання майна» як виключне право, на якому можуть діяти відокремлені підрозділи (структурні одиниці), тоді як у коментованій статті, а також у статтях 132 і 138 ГК вжито термін «право оперативного використання майна», а в статті 132, крім того, встанов­лено, що відокремлені підрозділи здійснюють щодо майна, яким їх наділила господарська організація, «право оперативного використання чи інше речове право, передбачене зако­ном». Уявляється, що подібні розбіжності щодо як термінології майнових прав відокремле­них підрозділів, так і їх обсягу мають бути усунені шляхом застосування єдиного терміна -«оперативне використання майна», а обсяг майнових прав повинен включати й інші, крім оперативного використання, права (оренди, користування тощо).

4. Як встановлено частиною 3 статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Це положення отримало розвиток у частині 4 коментованої статті ГК, згідно з якою держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечується незалежно від того, про яке право йде мова - чи то про право власності, чи про інші речові права.

Стаття 134. Право власності - основне речове право у сфері господарювання

1. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, корис­тується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарсько­го відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового ре­жиму майна, передбачених цим Кодексом.