IX. Азіатська політика

Московський цар Петро I-ий, дiставши добре по пицi, коли пробував загарбати Європу, зрозумiв, що Московщинi спершу треба набратися сил, щоб могти запанувати в Європi. Треба розбудувати величезне вiйсько, як це робив Чингiсхан, Аттила та iншi азiатськi завойовники. А на величезне вiйсько треба величезних грошей. Бiдна дикунська Московщина їх не мала i не знала iншого способу розбагатiти нiж украсти i загарбати. Тож вiн лишив москвинам заповiт – загарбати Iндiю з усiма її казковими багатствами. Наступнi царi почали стало, вперто посовувати кордони Московщини на схiд, щоби захопити Тихоокеанське узбережжя, завоювавши і Японiю.

Московщина, запаморочена величезною географiчною розлогiстю московської iмперiї, вважала Японiю за нiщо, а японцiв – за пiвдиких мавп. Тому Московщина була певна, що вона пiдiб'є Японiю пiд свою владу за один-два тижні силою кiлькох полкiв. Московськi часописи того часу80 друкували карикатуру: московський вояк веде на мотузку мавпу з короною на головi, тобто японського iмператора. Коли москвини в Петербурзi одержали телеграми, що „макакi"81 розбили i затопили весь російський флот, то вони дуже обурилися таким „дурним жартом" телеграфiстiв.

„Дємакратiчєская" Московщина, перебравши всi нацiональнi традицiї, iдеї та iдеали монархiчної Московщини, перебрала також i план опанувати Азiю перше, нiж пробувати опанувати Європу. Та московська „дємакратiя" пам'ятала японську прочуханку 1905 року, тому й не пробувала „закидати макакiв шапками". Натомiсть вжила, випробуваний кiлькасотрiчним досвiдом, спосiб опанувати ворожий народ зсередини руками його яничарiв. Гетьман Iван Мазепа висловив цей московський спосiб коротко: „Самi себе звоювали". Яничарством.

Японська вiйна 1905 року вiдкрила очi пихатій Московщині, вона побачила нацiональне обличчя японського народу. Побачила горду, вiдважну, нацiонально чесну, провiдну верству самураїв i японський загал, що обожнював свого мiкадо-iмператора. Навiть нахабний москвин зрозумiв, що яничарiв серед японцiв не знайде. Отже, треба знайти якусь iншу силу, яка допомогла би Московщинi загарбати, опанувати Японiю.

Упоравшись 1923 року з ворохобною Україною, Московщина не гаючись почала опановувати Китай руками китайських яничарiв-комунiстiв. Вона вже 1927 року озброїла 50.000 китайських комунiстiв у Пiвнiчному Китаї. Року 1937 мала їх вже 200.000. Ними командували вишколенi в Москвi китайськi старшини-комунiсти. Водночас тисячi московських старшин училися китайської мови.

Китайське нацiональне вiйсько пiд проводом генерала Чанкайшi оточило 1937 року бiля Євану комунiстичне вiйсько. Комунiстичнi генерали i старшини вже збиралися тiкати до СРСР, але москвини порадили їм вжити московський – випробуваний сторiччями спосiб – обдурити ворога. Комунiстичнi генерали запропонували Чанкайшi замиритися i почати переговори. Великий патрiот Чанкайшi вважав, що проти японської безпеки мусять боротися всi китайцi, без рiзницi полiтичних поглядiв. I вiн погодився визнати китайську комунiстичну партiю законною з такими ж правами що й iншi партiї. Комунiстичнi генерали погодилися визнати Чанкайшi за свого зверхника i зобов'язалися пiд його зверхньою командою провадити повстанську вiйну проти Японiї у Пiвнiчному Китаї.

Та незабаром японцi вiдтиснули нацiональне китайське вiйсько з Пiвнiчного Китаю на пiвдень, аж за Жовту рiку. В Пiвнiчному Китаї лишилося комунiстичне повстанське вiйсько, яке мало бити японських окупантiв. Японська окупацiйна влада там була фактично лише в мiстах. У мiжчасi Московщина пiдписала з Японiєю угоду про ненапад. Москва наказала китайським комунiстичним генералам припинити боротьбу з японськими окупантами, а натомiсть всi сили i час дати на розбудову, очевидячки з московською допомогою комунiстичного таємного вiйська. Вони розбудували його так, що 1943 року мали 500.000-не вiйсько. Японська окупацiйна влада була лише у великих мiстах.

Московщина передбачала, коли Японiя пiддасться, то владу в Китаї автоматично перебере мiсцева китайська збройна сила. Нацiональне китайське вiйсько було далеко, 1.500 кiлометрiв на пiвднi, а понадшестирiчна вiйна дуже його виснажила; йому катастрофiчно бракувало зброї, лiкiв, всiлякого вiйськового спорядження. США тодi воювали Японiю, отже,– цiлковито природно i логiчно – генерал Чанкайшi сподiвався одержати зброю та вiйськовий iнвентар вiд свого союзника США. Вiн на власнi очi бачив величезну вiйськову допомогу США Московщинi, що її перевозили до СРСР через Бiрму, де тодi стояло його неозброєне вiйсько. Московщина ж передала китайським комунiстам величезну кiлькiсть зброї, вiйськового реманенту, лiкiв, що їх вона захопила в Маньчжурiї, роззброївши японське вiйсько. Тодi комунсiти мали пiд своєю владою далеко меншу частину Китаю, нiж мали нацiоналiсти. Такий був воєнно-полiтичний стан у Китаї за часу Ялтинської наради.

Нацiональний Китай був тодi, є i тепер для США союзником бiльшої полiтичної i вiйськової ваги нiж Великобританiя. Все Тихоокеанське узбережжя та японськi острови охороняли вiд висадки на них вiйська США лише допомiжнi, складенi зi старих воякiв запасу, вiйськовi частини. Тодi японський флот уже не мав сили охороняти Тихоокеанське узбережжя вiд американського десанту, отже, вся надiя японцiв була на тi допомiжнi узбережнi дивiзiї. Посилити їх Японiя не мала з чого, бо потребувала бiльшої сили проти нацiонального вiйська Чанкайшi. Отже, щобiльше збройної допомоги одержить Чанкайшi, то бiльше своїх дивiзiй Японiя примушена буде перевезти з узбережжя та островiв на китайський фронт, а тим дуже полегшить США висадити своє вiйсько на узбережжя i на островах.

Це розумiв i найдурнiший пiдстаршина. Їдучи на нараду з Ф. Рузвельтом у Каїрi, Чанкайшi був цiлковито певний, що одержить вiд США значно збiльшену допомогу зброєю, вiйськовим спорядженням та лiками, а поготiв ще й тому, що Парламент США вже ухвалив дати цю допомогу на 150 мiльйонiв доларiв.

Та патрiот Чанкайшi не знав, якого „союзника" вiн мав в особi Ф. Рузвельта. Чесний Чанкайшi i не пiдозрював, що хтось вже визначив долю Китаю. Хто?

Московщина уклала дуже далекозорий план знищити силу Японiї руками i кров'ю американцiв, а руками китайських комунiстiв опанувати не лише Китай, але й Корею, Тiбет, Iндiю, Цейлон, Iндонезiю, взагалi всю пiвденну Азiю, застосовуючи свiй, випробуваний кiлькасотрiчним досвiдом, спосiб – яничарство. Його силу Московщина нещодавно випробувала в Українi.

Отже, задурманивши голови китайських комунiстiв балаканиною про єднiсть свiтового пролетарiату, про мету мiжнародного комунiзму створити рай на землi i тому подiбне, москвини вирiшили перехопити вiд китайських комунiстiв роль визволителя азiатських народiв вiд європейського колонiального рабства. Потрiбно їм було приховано усунути своїх нiби союзникiв, китайських комунiстiв вiд впливу на азiатськi народи i вiд проводу над ними, змiцнюючи натомiсть вплив i провiд московськi. I Московщина запланувала зачекати поки США переможуть Японiю, а за два-три тижнi до японської капiтуляцiї оголосити Японiї вiйну, щоб мати право не лише на участь у мирних переговорах, але й (це найголовнiше), щоб мати право та можливiсть перебрати вiд японцiв владу на зайнятих нею землях. Також i щоб мати поруч з американськими свої, московськi, залоги в окупованiй Японiї.

Наставивши свої залоги в тих землях, вже буде легко провести там „найдемократичнiшi" вибори. Азiатськi народи, вдячнi Московщинi за своє визволення, очевидячки „виберуть" до своїх урядiв „прогресивнiших демократiв", вишколених у Москвi яничарiв. Так будуть здiйсненi 2-ий i 3-iй пункти „Атлантичної хартiї"82. Та, найголовнiше, що будуть здiйсненi не європейцями, навiть не китайцями, але „найпередовiшим народом у свiтi" – московським. Так Московщина стане в очах колонiальних народiв визволителькою їх з колонiального рабства, захисницею їхнiх нацiональних прав i волi. Як тепер бачимо, це московське марення вже не виглядає на марення лише.

Щоб створити свою державну владу, вiйсько, промисловiсть, щоби полiпшити способи сiльського господарства, цi новоповсталi з колонiй держави потребуватимуть знавцiв, машин, зброї. Звернутися за допомогою до вчорашнiх поневолювачiв-європейцiв не дозволяє їм ще жива ненависть до них за страх, що вони їх обдурять i знову привернуть в iншiй формi своє колишнє панування. Таке ставлення до європейцiв штовхає їх звернутися до своєї „визволительки" – Московщини. А вона сама, навiть без просьби, дає їм свою „допомогу", i то на нiбито дуже легких умовах. Але це лише нiбито. Щоправда, Московщина продає їм машини, прилади, зброю тощо на довготермiновi сплати, на менший за європейський i американський вiдсоток, i не вимагає платити готiвкою. Проте, Московщина заробляє на цьому бiльше нiж європейцi чи американцi. Таємниця московського шахрайства проста. Використовуючи обставину, що новоповсталi держави не мають своїх спецiалiстiв, або мають московських, Московщина продає їм застарiлу машинерiю та зброю, награбовану в Нiмеччини та в Маньчжурiї. Продає те „барахло" не за грошi, але за сировину. Цiну на сировину визначає Московщина. Само собою зрозумiло, значно нижчу, нiж платять європейцi чи американцi. Цю сировину Московщина або сама переробляє, або продає європейцям за європейськi повновартiснi грошi. За цi грошi Московщина купує собi в Європi найновiшi машини та прилади.

Молодi держави потребують, крiм машин, ще й спецiалiстiв з кожної галузi знання та технiки. Європейцi та американцi посилають їм своїх. Московщина також посилає своїх знавцiв, якi водночас провадять шпигунство i пропаганду комунiзму. Крiм них Московщина сама запрошує молодь нових держав вступати до вищих шкiл у Московщинi, вчитися та жити безплатно. Хто ж вiдмовиться вiд такої „золотої" нагоди? А в тих школах Московщина, попри навчання якогось фаху, виховує яничарiв. Так московський павук ловить у своє павутиння молодi, недосвiдченi, напiвцивiлiзованi колишнi колонiальнi народи.

Та ошуканство i брехня мають короткi ноги. США – не СРСР. I хоч янкi у полiтицi – найдурнiшi дурнi, проте в технiцi та економiцi Московщина може лише галасувати „дажєньом – пєрєжєньом" Америку, але коли прийде до технiчного чи економiчного торговельного змагу, конкуренцiї зі США у новоповсталих державах, то не поможуть Московщинi i вишколенi нею тубiльнi яничари, хоч би вони й мали владу. Як не галасуй, але наочнi факти сильнiшi за пропаганду, навiть i серед напiвцивiлiзованих азiатiв чи африканцiв. Отже, треба заздалегiдь подбати, щоби того американського технiчного змагу не було в новоповсталих державах. Зробити це можна лише руками мафiозi.

Керiвником Далекосхідного вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ США був комунiст, московський шпигун Лахлiн Кюрi83. Його заступником був московський шпигун Мойша Ґрiнберґ84. Керiвником iншого вiддiлу був голова шпигунської мережi Н. Сiлвермайстер. Служба безпеки пiдозрiвала його в шпигунствi i радила урядовi усунути його з державної служби. Але Л. Кюрi переконав Ф. Рузвельта, що Н. Сiлвермайстер є лояльним до США, i Ф. Рузвельт залишив його на посадi85. До цiєї зграї належали урядовцi на дуже високих посадах, комунiсти Овн Латiмор, Джон Вiнцет та багато iнших.

1943 року мафiя посилила свої заходи, щоби передати владу в Китаї комунiстам. Першим кроком до цього мало бути примусити голову нацiонального уряду Чанкайшi взяти до свого уряду комунiстiв, створити спільний коаліційний уряд. Рузвельт опинився в досить незручному для нього становищi. З одного боку Чанкайшi був союзником США, бо воював з Японiєю. Але з другого боку вiн воював також i з союзницею США Московщиною. Отже, iдея китайського, спiльного з комунiстами, уряду була дуже добрим виходом з того прикрого становища. Ф. Рузвельт вхопився за цю iдею руками i ногами i наказав Мiнiстерству закордонних справ здiйснити її за всяку цiну. А тому Мiнiстерству не треба було й наказувати, бо ж китайськими справами керували всiлякi кюрi, ґрiнберґи, сiлвермайстри. На нарадi в Каїрi Ф. Рузвельт поставив Чанкайшi ультиматум: або спiльний з комунiстами уряд, або жодної допомоги США86. За причину такої вимоги подав, що, мовляв, американцi проливають свою кров за те, щоб у всьому свiтi запанував демократичний лад. Отже, не можуть допомагати тим, хто не хоче демократичного ладу у своїй країнi. А демократичний лад – це участь в урядi всiх полiтичних партiй. Комунiсти є, безперечно, демократами, бо ж борються за полiпшення долi пролетарiату. Отже, уряд, в якому нема уповноважених вiд пролетарiв, не є демократичним урядом. А в Китаї 90 % людностi належить до пролетарiату. Намарно намагався Чанкайшi довести Ф. Рузвельтовi, що вiн вже робив 1937 року таку спробу i вона показала, що метою комунiстiв у спiльному урядi є захопити ВСЮ владу у свої руки, не спiвпрацювати з iншими партiями, навiть i в найважнiшому завданнi уряду – захищати Китай вiд японського загарбництва. Ф. Рузвельт, що мав себе за непомильного рятiвника людства, не те що Чанкайшi, але й У. Черчiллем нехтував. Жодних доводiв Чанкайшi не хотiв слухати i повторив йому свою безумовну вимогу. Щогiрше! Зажадав, щоби Чанкайшi дозволив москвинам користуватися китайським портом Дайреном87.

Чанкайшi мав поразки лише тому, що його вiйську дуже забракло зброї. Вiн був примушений погодитися на Рузвельтову вимогу взяти комунiстiв до свого уряду. За це Ф. Рузвельт обiцяв йому негайно вислати багато зброї та вiйськового спорядження.

З Каїра Ф. Рузвельт полетiв до Тегерана. Тут Й. Сталiн сказав йому, що буде воювати з Японiєю. А це означало, що сильне нацiональне вiйсько Чанкайшi перешкодить московським i мафiозним планам в Азiї. I Ф. Рузвельт зрадив Чанкайшi – обiцяної допомоги НЕ послав.

Ф. Рузвельт зрадив Чанкайшi ще гiрше в Ялтi. Вiн запевнив Чанкайшi, що вiн, Рузвельт, подбає про права i користi Китаю88. На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт, У. Черчiлль та Й. Сталiн пiдписали так звану „Далекосхiдну угоду". За тою угодою Московщина мала взяти китайський порт Дайрен, Схiднокитайську залiзницю та iнше, що належало Китаєвi. Й. Сталiн вимагав, щоб союзники тримали цю угоду в таємницi аж поки Московщина не буде готова воювати з Японiєю. I вони тримали. Кiлька мiсяцiв минуло поки Чанкайшi дiзнався про Рузвельтову зраду. Якби дiзнався вiдразу, дуже можливо, що встиг би створити в Китаї такий вiйськово-полiтичний стан, який запобiг би теперiшньому катастрофiчному протистоянню свiтових сил. Хоч китайськi комунiсти тодi вже мали досить велике пiдпiльне вiйсько пiд японською окупацiєю i мали владу у Пiвнiчному Китаї, за винятком великих мiст, де була японська залога, проте i китайськi нацiоналiсти мали владу в далеко бiльшому Пiвденному Китаї. Чанкайшi мiг би одержати таємно допомогу Великобританiї, бо та „Далекосхiдна угода" дуже шкодила англiйським правам в Азiї, У. Черчiлль був проти неї, а пiдписав лише тому, що боявся втратити допомогу США за вiйни i по вiйнi. З таємною допомогою Англiї, а може навiть i без неї, Чанкайшi перешкодив би здiйснити ту „Далекосхiдну угоду". Опинившись перед таким доконаним фактом, мафiя не змогла би вiдкрито воювати з Чанкайшi, бо всi генерали США були за повну пiдтримку китайських нацiоналiстiв i проти китайських комунiстiв. Та й не можна було б сховати вiд Парламенту і людностi США вiдкритої вiйни проти китайських нацiоналiстiв i водночас допомогу китайським комунiстам. Це був би затвердий горiх навiть для всесильної мафiї. Таким чином, в найгiршому випадку мали б ми тепер два Китаї, як вже маємо двi Кореї, двi Нiмеччини, два В'єтнами. А в найлiпшому випадку, у випадку перемоги Чанкайшi, мали би великий нацiоналiстичний, ворожий Московщинi (за її пiдтримку комунiстiв) Китай. У такому випадку ледве чи Московщина наважилася би розбудовувати велику вiйськову промисловiсть у Сибiрі. Вона була б змушена розбудовувати її в Московщинi та в Українi. Розбудовувати своїм старим, iсторично традицiйним способом (бо iнакшого не знає) – в'язнями смертельних таборiв. А 15 мiльйонiв українцiв у таборах недалеко вiд Чорного, Балтiйського, Бiлого морiв – це надто небезпечний для московської iмперiї план.

Величезнi вiйськовi трофеї, що їх Московщина захопила в Маньчжурiї, вона дала китайським комунiстам. Це i визначило долю китайського нацiонального вiйська, яке не одержало допомоги США. Проте i без неї Чанкайшi утримав у своїх руках острiв Формозу.

Про свою таємну угоду з Й. Сталiним щодо Азiї Ф. Рузвельт не сказав навiть найвищiй владi США – Парламентовi. Щогiрше! У своєму звiтi про Ялтинську нараду вiн запевняв Парламент, що на тiй нарадi обмiрковувалися справи лише європейськi, i жодної азiатської.

Посол США до Китаю Кларенс Ґос писав 31.08.1944 р. до Мiністра закордонних справ США К. Гола: „Вимагаючи вiд нацiонального уряду Китаю, щоби вiн погодився з комунiстами, наш уряд лише посилює вимоги комунiстiв. Вимагати, щоб нацiональний китайський уряд поступився комунiстам – це вимагати безумовної капiтуляцiї нацiонального уряду партiї, яка є пiд дуже сильним впливом Москви". Ф. Рузвельт звiльнив К. Ґоса з посади, а на його мiсце послав генерала Патрiка Горлi, наказавши йому привести до згоди Чанкайшi з комунiстами. П. Горлi, переконавшись на мiсцi, що К. Ґос мав слушнiсть, попросив звiльнити його з посади посла. У своїй просьбi вiн написав 6.11.1945 р. до президента Г. Трумена про причини. Вiн писав: „Нашi дипломати в посольствi в Китаї i Вашинґтонi стали повiдомляти комунiстiв, що мої зусилля рятувати китайський нацiональний уряд не вiдповiдають полiтицi США. Вони цiлком вiдкрито радили комунiстам не погоджуватися з'єднати китайське комунiстичне i нацiональне вiйсько, хiба що найвище командування передасться комунiстам. Я вимагав забрати цих дипломатiв із посольства. Уряд забрав i призначив їх у Вашинґтонi на моїх зверхникiв". Президент Г. Трумен проголосив 15.12.1945 р., що США припинять допомогу нацiональному урядовi Китаю, якщо вiн не прийме до свого складу комунiстiв. Водночас Г. Трумен послав до Китаю генерала Дж. Маршалла з наказом припинити наступ на китайське комунiстичне вiйсько.

Президент Г. Трумен вислав колишнього командувача вiйськом США в Азiї генерала Алберта Ведiмеєра до Китаю дослiдити там полiтичний, економiчний, психологiчний, вiйськовий стан. Вiн з вiсьмома знавцями дослiдив i прислав Г. Труменовi звiт. У ньому вiн писав: „Вiдмова США допомагати китайському нацiональному урядовi, не припиняючи допомоги СРСР китайським комунiстам, цiлком певно призведе до комунiстичного опанування Китаю. А це дуже полегшить Московщинi поширити її вплив не лише в усiй Азiї, але також i в iнших частинах свiту. Будь-яке дальше поширення московського впливу загрожує стратегiчнiй безпецi США. Китай пiд наглядом Московщини i заприязнений з нею не дозволить нам вживати китайських портiв та аеродромiв, а нашi повiтрянi та морськi бази в Японiї та на Фiлiппiнах розташованi недалеко вiд Сибiру, отже, будуть вiдтятi i муситимуть боронитися власними силами. Маючи величезнi джерела сировини у Маньчжурiї, Московщина безперечно розбудує в Сибiру дуже велику вiйськову промисловiсть. Отже, з цих і багатьох iнших причин США мусять дати Чанкайшi якнайскорше якомога найбiльшу всебiчну допомогу моральну, полiтичну, вiйськову, економiчну, щоб допомогти нацiональному Китаєвi стати на власнi ноги i тим самим, щоб Маньчжурiя не опинилася пiд владою Московщини, i тим зупинити поширення комунiзму в Азiї". Все це мафiя знала, бо ж вона сама те планувала, це було її метою. Отже, Г. Трумен звiльнив його з посади.

А. Ведiмеєр писав це 1947 року, коли не було ще запiзно рятувати Китай вiд комунiстичного панування. Чанкайшi мав ще велике вiйсько, пiд його владою був ще увесь Китай на пiвдень вiд Жовтої рiки, частина Пiвнiчного Китаю i дещо у Маньчжурiї. Сам генерал А. Ведiмеєр вибрав 39 вишколених китайських дивiзiй, яким нiчого не бракувало, крiм зброї та вiйськового спорядження i лiкiв. Але США фактично припинили допомагати Чанкайшi, а Московщина побiльшила свою допомогу китайським комунiстам. Наслiдок – повна поразка китайського нацiонального вiйська. План мафiї здiйснювався.

Чанкайшi все ж вивiз своє вiйсько на острiв Формозу. Мафiя взялася знищити його на Формозi. Мiнiстерство закордонних справ США розiслало 23.12.1949 року своїм 500 закордонним уповноваженим урядовцям обiжника, в якому писало: „Вiйськовi, свiтськi та господарськi обставини на Формозi зiгнивають у такiй мiрi, що упадок Формози легко передбачити. Полiтично, географiчно i стратегiчно Формоза є частиною Китаю i з нiякого боку не важлива. Поводьтеся зi справою Формози так, щоб знешкодити помилковi погляди, нiбито втрата Формози пошкодить США чи iншим некомунiстичним державам, а також i помилковий погляд нiбито США зобов'язалися боронити Формозу. Формоза не має жодної воєнної чи вiйськової вартостi. Китай нiколи не був морською державою, отже, i цей острiв не має жодної стратегiчної вартостi".

Головним консулом США на Формозi був 1949 року шестиколонник Роберт Стронґ. Вiн посилав до Вашинґтона брехливi вигадки про нiбито моральне i полiтичне загнивання уряду Чанкайшi. Вiн не допускав на Формозу навiть вiйськової розвiдки США. Проте, один з тiєї розвiдки капiтан Дж. Менiнґ повiдомив Вiйськове Мiнiстерство у Вашинґтонi про брехливiсть Стронґових звiдомлень. За це Дж. Менiнґа покарано, а Р. Стронґа нагороджено.

Та сподiвання мафiї не здiйснилося. Чанкайшi не лише втримався на Формозi, але й допомагав збройно китайським нацiональним повстанцям на суходолi, яких тодi було там понад один мiльйон. На Формозi вiн мав 600.000 вiйська i трохи флоту. Вiн затримав американськi та англiйськi торговельнi кораблi, якi везли комунiстам крам, нафту тощо. Коли почалася корейська вiйна, китайськi комунiсти не могли забрати на корейський фронт тих дивiзiй, що стояли проти Формози, боячись висадки нацiонального вiйська з Формози. Г. Трумен наказав американському 7-ому флотовi стати у формозькiй протоцi; наказав затоплювати кораблi китайських нацiоналiстiв із Формози, якi пробували б напасти на суходiл; наказав охороняти вiд китайських нацiоналiстiв тi чужоземнi кораблi, якi везуть будь-що червоному Китаєвi. Отже, США боронили не Формозу вiд нападу комунiстичного Китаю, а, навпаки, боронили червоний Китай вiд нападу Формози. Тож пiсля цього Труменового наказу червоний Китай мiг безпечно забрати кiлька своїх дивiзiй з формозького фронту на корейський. А тi дивiзiї забили та поранили на корейському фронтi зайвих кiлька десяткiв тисяч воякiв США.

Чанкайшi запропонував США вислати з Формози на корейський фронт 33.000 вишколених, загартованих воякiв. Командувач корейським фронтом генерал Д. Макартур просив дозволу уряду привезти на корейський фронт 60.000 китайського вiйська з Формози. Уряд США „з полiтичних причин" вiдмовив обидвом. За це заплатили своїм життям чи калiцтвом десятки тисяч воякiв США, що їх могли замiнити на корейському фронтi вояки Чанкайшi.

Чому мафiя волiла американськi жертви замiсть китайських? Керiвник iсторичного вiддiлу Генерального Штабу США Джон Бiтi пише про це: „Керiвники нашої полiтики хотiли поразки, а не перемоги в корейськiй вiйнi. Якби вони дозволили генераловi Д. Макартуровi вжити воякiв Чанкайшi, то той факт, що проти китайських комунiстiв воюють не бiлi американцi чи європейцi, а такi ж самi азiати китайцi, принiс би великi полiтичнi наслiдки. Цей факт був би знищив у зародку демагогiю комунiстiв, мовляв „бiлi чорти" воюють у Кореї за свої загарбницькi, колонiальнi iнтереси. А такий погляд був дуже поширений тодi в Індiї".

„Та мафiя в нашому Мiнiстерствi закордонних справ зробила щось бiльше, щоб не допустити нашої перемоги в Кореї. ООН ухвалила 7.10.1950 р. великою бiльшiстю голосiв, щоби вiйсько ООН в Кореї перейшло 38-му паралель (межа мiж Пiвденною i Пiвнiчною Кореями) i посунулося аж до рiчки Ялу. Не зважаючи на таку ухвалу ООН, наш уряд заборонив генераловi Д. Макартуровi навiть перелiтати 38-му паралель з вiйськово-розвiдувальною метою. Отже, генерал мав командувати з зав'язаними очима, наослiп. Вже ця одна заборона генераловi виконувати його вiйськовий обов'язок показала нам, американцям, що ми воюємо за щось iнше як перемога. Обурений тим член парламенту Дж. Мартiн прилюдно запитав 12.11.1951 р. на святi в честь А. Лiнкольна в Нью-Йорку: „Властиво задля чого ми послали своє вiйсько до Кореї? Щоби перемогти, чи щоб нас перемогли? Заборонити повiтряну розвiдку, заборонити бомбардувати вороже вiйсько та ворожi вiйськовi споруди ПIСЛЯ того, як китайське комунiстичне вiйсько цiлком явно i вiдкрито почало проти нас воювати – це є нiщо iнше, як державна ЗРАДА, записана ясно, чорним по бiлому, в нашiй Конституцiї в пунктi третьому, роздiл третiй".

Хоч iз зав'язаними очима, генерал Д. Маккартi все ж зупинив наступ китайського комунiстичного вiйська в Кореї, i ТОМУ його знято з посади командувача корейським фронтом. На його мiсце призначено генерала Метью Рiджуея. На запит журналiста Г. Калтернборна –чому ми не перемагаємо в Кореї, генерал М. Рiджуей вiдповiв: „Тому що менi наказано НЕ перемагати".

Генерал Чанкайшi хотiв допомогти США перемогти китайське комунiстичне вiйсько в Кореї. Чому мафiя в урядi США вiдкинула його допомогу? Бо, вигнавши китайських комунiстiв з Кореї, Чанкайшi напевно не зупинився би на корейсько-китайському кордоні, а посунув би своє вiйсько в Китай, не зважаючи на жоднi заборони США чи ООН. Тодi в Китаї боролися проти комунiстичного уряду понад один мiльйон таємних нацiоналiстiв. Висадка з Формози на суходiл розпочала би велику громадянську вiйну в Китаї. Московщина безперечно вислала б своє вiйсько на допомогу китайським комунiстам і урядовi Мао Цзедуна. Чанкайшi зайняв би Маньчжурiю. У сусiднiх до неї землях СРСР були мiльйони в'язнiв у таборах. Чанкайшi знав визвольну вiйну України з Московщиною i про українську ненависть до Московщини. На Формозi бiля нього могли бути українськi полiтичнi радники. Українцi-в'язнi без жодної допомоги ззовнi пiдняли 1954 року величезне повстання понад пiвмiльйона в'язнів, що тривало 100 днiв і охопило обшир понад 600 кiлометрiв. Це без жодної зовнiшньої допомоги, БЕЗ ЗБРОЇ. Зi збройною ж допомогою китайських нацiоналiстiв українськi в'язнi не лише звiльнили би весь Сибiр вiд московської влади, але й пiшли би на захiд визволяти Україну. Тодi СРСР був захитаний в основах. „Савєтская" влада була послаблена морально, полiтично, економiчно. Були мiльйони покривджених, без пенсiї колишнiх воякiв-iнвалiдiв. Люднiсть СРСР вже не боялася московських погроз, анi в'язниць. За такого стану Московщина не мала б сили зупинити революцiю i СРСР розвалився б. Це аж надто добре розумiли i Московщина, i мафiя. Тому вашинґтонська мафiя не лише вiдкинула вiйськову допомогу Чанкайшi в корейськiй вiйнi, але й загрозила йому вiйною, якщо вiн наважиться робити висадку свого вiйська на азiатський суходiл.

Японська війна

Опитування громадської думки в США, проведене за кiлька днiв перед нападом японцiв на Перл-Харбор, виявило, що 81 % янкi були проти участi США у вiйнi. А Ф. Рузвельт хотiв за всяку цiну втягнути США у вiйну. Що японцi нападуть на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року, Рузвельт знав ще 4.12.1941. I вiн навмисно не повiдомив анi свiй уряд, анi командувача флотом адмiрала Г. Старка, анi командувача Перл-Харбора адмiрала Г. Кiмеля та генерала В. Норта. Щогiрше! Ф. Рузвельт наказав Вiйськовому Мiнiстровi Дж. Маршалловi не бути анi в Мiнiстерствi, анi вдома вдень i вночi 6-го грудня, щоб НЕ одержати вiд розвiдки телеграми про напад. Командувач флотом адмiрал Г. Старк довiдався щойно ранком 7-го квiтня з японської телеграми, що японцi нападуть 7-го грудня. I навiть тодi вiн не повiдомив про це командувача Перл-Харбором адмiрала Г. Кiмеля, бо Ф. Рузвельт телефоном заборонив йому зв'язуватися з пiдлеглими. Якби повiдомив, то Г. Кiмель мав би ще кiлька годин часу приготуватися до нападу. А що японцi нападуть на Перл-Харбор 7-го грудня, знали i Дж. Маршалл, i Г. Старк ще увечерi 6-го грудня. А адмiрал С. Рiчардсон за кiлька днiв перед нападом вимагав вивести флот з Перл-Харбора, щоб нiхто не мiг знищити його одним ударом. Ф. Рузвельт звiльнив С. Рiчардсона з посади.

Програвши морську битву в затоцi Лейт у жовтнi 1944 року, Японiя вже знала, що вона програла вiйну. Тож наприкiнцi 1944 року вона просила Папу Римського повiдомити США, що вона хоче пiддатися i замиритися. Головнокомандувач японським фронтом генерал Д. Макартур прислав у березнi 1945 року до Вашинґтона генерала Дж. Кенi, аби той переконав уряд, що вiйна з Японiєю фактично вже скiнчена i нема жодної потреби в московськiй допомозi. Отже, можна вже замиритися з Японiєю. Але мафiя в урядi не хотiла й слухати про замирення, бо чекала поки СРСР проголосить вiйну Японiї. Японiя запрошувала, пропонувала США здатися шiсть мiсяцiв ПЕРЕД скиненням атомних бомб на Хiросiму та Нагасакi. Вона погоджувалася на такi умови капiтуляцiї, якi США прийняли пiсля скинення атомної бомби на Хiросiму та Нагасакi. Отже, анi з полiтичної, анi з воєнної точки зору не було жодної потреби скидати атомні бомби.

Японський iмператор просив 14.02.1945 р. СРСР бути посередником у замиренні Японiї зі США. Й. Сталiн не захотiв. Японський посол у Москвi просив 10.07.1945 р. уряд СРСР стати посередником замирення Японiї зі США. Само собою зрозумiло, що уряд не хотiв. Тодi японський iмператор вислав 15.07. 1945 р. князя Коноє до Москви просити про те саме. Москвини не хотiли навiть i слухати його. Японiя пiддалася американцям 14.08.1945 р.

По вiйнi японський iмператор питав високого дипломата США А. Сiверського: „Чому США не захотiли замиритися з Японiєю ще 1944 року, коли Японiя просила?". Бiдолаха А. Сiверський не мiг йому сказати, що якби тодi замирилися, то тепер не було би москвинiв у Маньчжурiї та в Монголiї, не було би комунiстичного Китаю, не було б корейської, в'єтнамської та iнших непотрiбних вiйн у свiтi, бо не було би СРСР.

Парламентська слiдча комiсiя США писала 1946 року у своєму звiтi: „Ретельне дослiдження всiх фактiв вiйни, пiдтверджених японськими провiдними особами, привели Комiсiю до переконання, що Японiя була би пiддалася i без скинення на неї атомних бомб. Навiть i без висадки нашого вiйська на японськi острови". Командувач японським фронтом генерал Д. Макартур казав у Парламентi США, що не було жодної потреби кидати атомні бомби на Японiю.

Президент Г. Трумен, що наказав скинути бомбу, знав це. Та навiть якби вiн хотiв тим прискорити кiнець вiйни i заощадити кiлька тисяч воякiв, то й тодi мiг би: 1) Скинути лише одну, а не двi. 2) Скинути не на мiсто та ще й велике, але на малозаселену мiсцевiсть, вбиваючи лише кiлькасот людей та худобу, а не 100.000 дiтей, жiнок, дiдiв. Сила атомної бомби була така величезна i жахлива, що, побачивши її, японцi вiдразу зрозумiли би, що США мають силу вигубити всi 100 мiльйонiв японцiв за кiлька годин. Не знайшлося б анi одного японця, який не закричав би про негайну капiтуляцiю. I за 24 години янкi без пострiлу зайняли би всю Японiю.

Чому ж мафiя скинула атомну бомбу на японських дiтей, жiнок, дiдiв? „Мафiя кинула атомну бомбу на Японiю не заради воєнної мети, але заради полiтичної. I не заради сучасної полiтики, але заради майбутньої". Скинула, щоб наступнi поколiння – i то не лише японськi i взагалi азiатськi, але й усiх iнших народiв у свiтi, читали б у шкiльних пiдручниках iсторiї, про той iсторичний ганебний, пекельно жорстокий, каригiдний факт, що першу атомну бомбу скинули на жiнок i дiтей НЕ безбожники москвини, а християни американцi. Скинули не iнтернацiоналiсти, але нацiоналiсти. Скинув не соцiалiстичний СРСР, а капiталiстичнi США.

Нiякi виправдання не зiтруть зi сторiнок iсторiї того iсторичного факту, що янкi найпершими з усiх народiв скинули на невинних дiтей, на безборонних жiнок, дiдiв першу атомну бомбу. I жодна, хоч би й багатомiльярдна, фiлантропiя янкi iншим народам не змиє з них та їхнiх нащадкiв тої ганебної плями, що вбили вони 100.000 мирних людей, добре ЗНАЮЧИ, що не було нiякої потреби кидати ці бомби на багатотисячнi мiста, а вистачило би кинути на малолюдне мiсце, щоби показати їх жахливо величезну силу.

Цю „мораль" мафiї, цю її незумовлену воєнною потребою жорстокiсть, не менш за нiмецькi газовi i негазовi винищування неповинних людей, треба нам, українцям, пам'ятати. Дуже треба, бо українськi Хіросiми-Нагасакi – ДУЖЕ МОЖЛИВI. Імовiрнiшi за японськi, бо, наприклад, у самому Києвi є установка по виробництву атомної сили – оправдана воєнна цiль. I чи не навмисно Московщина побудувала її в самому Києвi, а не десь далеко вiд столицi України та й ще показує її чужинцям89.

Так! Українськi Хіросiми-Нагасакi – можливiшi за японськi. Можливiшi, бо сила мафiї у свiтi тепер далеко бiльша, нiж була 1945 року. А Україну, героїчну, християнську, волелюбну Україну мафiя ненавидить далеко пекучiше, нiж будь-який iнший народ. Далеко пекучiше, бо знає краще за самих українцiв, що вона не обдурить українцiв, як уже обдурила не українцiв байками про соцiалiстичний рай на землi, бо ж українцi той соцiалiстичний „рай" вже мають пiвсторiччя i заплатили за нього морем своєї кровi, горами своїх мерцiв. Мафiя знає, що не обдурить українцiв i „науково доведеним" безбожництвом, бо ж Московщина доводила це українцям пiвсторiччя i намарно. Не довела. Українцi лишилися в душах вiруючими християнами.

Корейська війна

Командувач вiйськом США в Азiї генерал А. Ведiмеєр звiтував перед урядом США ще 1947 року: „У Пiвнiчнiй Кореї стоїть вишколене й озброєне Московщиною 125.000-не комунiстичне корейське вiйсько. Ми ж маємо в Пiвденнiй Кореї лише 16.000, i то не вiйська, але вiйськової жандармерiї, озброєної легкою ручною зброєю, без гармат. Три чвертi корейської людностi живе в Пiвденнiй Кореї, отже, США можуть вишколити й озброїти кiлькаразово бiльше за 125.000 корейське нацiональне вiйсько. Але з тим треба дуже поспiшати, бо нападу пiвнiчних комунiстичних корейцiв на Пiвденну Корею можна сподiватися в найближчому майбутньому". Начальник вiйськової розвiдки США генерал Дж. Гiленкотер попереджував уряд США двiчi – 9.06.1950 i 13.06.1950, що наступ пiвнiчно-корейського комунiстичного вiйська може розпочатися кожної хвилини. Мiнiстр закордонних справ США Дiн Ачесон у своїй прилюднiй промовi сказав 12.01.1950 р., що Корея є поза колом оборонної стратегiї США. Iншими словами – повiдомив комунiстiв, що США не втручатимуться в жоднi подiї в Кореї. За пiвроку (25.06.1950) пiвнiчно-корейське комунiстичне вiйсько напало на Пiвденну Корею.

Як бачимо, уряд США мав ТРИ РОКИ часу створити й озброїти десятиразово бiльше i сильнiше корейське нацiональне вiйсько. Але тодi билися би корейцi з корейцями та китайцями i мафiозна пропаганда не мала би свого найсильнiшого доказу, що, мовляв, „бiлi чорти" хочуть поневолити жовтих i чорних народiв, або що капiталiстичнi держави (США) нападають на демократичнi держави. Отже, мафiя подбала заздалегiдь про цю небезпеку для неї. Мафiя в урядi США три роки навмисно i планово не допускала до створення великого пiвденно-корейського нацiонального вiйська ще й тому, що Московщина планувала загарбати Корею. Найвище керiвництво корейською вiйною мафiя в урядi США передала... Московщинi. Яким чином?

Як ми вже згадували, янкi не хочуть воювати за жодну мету, хоч би яку високу чи навiть потрiбну їм. Отже, клич: „Геть вiйну!" пiдхопили би 99 % людностi США. За ту партiю, яка тягла б їх до вiйни, вони не голосували б. Тому Демократична партiя, що тодi була при владi, передала всю справу корейської вiйни до ООН. А коли засновувалася ООН, москвини та янкi у таємнiй угодi погодилися, що начальником збройних сил ООН мусить бути завжди уповноважений СРСР. За корейської вiйни ним був К. Зiнченко. Отже, командувач корейським фронтом генерал Д. Макартур пiдлягав йому. Крiм того в Радi Безпеки ООН посол СРСР В. Суслов мав право „вето". До них треба долучити зв'язкового Ради Безбеки з генералом Д. Макартуром, полковника жида Ґ. Кацiна, що його призначив Голова ООН соцiалiст Трюґве Лi, щоб вiн слiдкував за Д. Макартуром i повiдомляв К. Зiнченка про плани i заходи Д. Макартура. Коли Д. Макартур запланував висадити в Кореї американськi полки, що були в Японiї, то Ґ. Кацiн був проти того, бо висадка дуже загрожувала пiвнiчно-корейському комунiстичному вiйську. Зрозумiвши задля чого Трюґве Лi прислав йому того Ґ. Кацiна, Д. Макартур, не повiдомляючи свого зверхника К. Зiнченка, таки висадив тi полки i розбив пiвнiчно-корейське вiйсько. На вимогу К. Зiнченка президент Г. Трумен звiльнив Д. Макартура з посади за непослух.

Генерал Д. Макартур розбив пiвнiчно-корейське комунiстичне вiйсько i воно утiкло до китайського кордону. Тодi китайськi полки перейшли 26.11.1950 р. кордон i почали наступати на вiйсько ООН (фактично США). За тим кордоном китайцi мали свої вiйськовi бази, склади зброї, вiйськовi летовища. Через прикордонну рiчку Ялю було кiлька мостiв, якими китайцi перевозили своє вiйсько i зброю. К. Зiнченко заборонив Д. Макартуру нищити мости, бомбувати китайськi вiйськовi бази. Д. Макартур вислав президенту Г. Труменовi воєнно обґрунтований протест. Г. Трумен наказав йому виконувати накази ООН, тобто московського генерала К. Зiнченка. А 80 % вiйська ООН складали вiйськові частини США.

Хоч i з великими втратами, проте Д. Макартур розбив корейське комунiстичне вiйсько так, що комунiстичнi генерали телеграфували напровеснi 1951 року своїм московським опiкунам: „Зупинити американський наступ нам не сила". Тi опiкуни поробили заходи, щоб уряд США припинив наступ вiйськ ООН (фактично США). Мафiя в урядi США це зробила. Вона вигнала генерала Д. Макартура з посади командувача корейським фронтом. Парламент США ухвалив дати Пiвденнiй Кореї 10 мiльйонiв доларiв озброєння корейського нацiонального вiйська. Мафiя затримувала ту допомогу скiльки могла, а коли й висилала зброю, то маловартiсну, наприклад, висилала гармати i такi набої, якi не надавалися до тих гармат. Всi вiйськовi плани та звiти, що їх посилали командувачi корейським фронтом до Вашинґтона, ставали вiдомi К. Зiнченковi у Нью-Йорку в той же день, а в Москвi за 24 години. Генерал Д. Макартур, рятуючи корейський фронт, був примушений перекинути з Японiї на корейський фронт американську вiйськову жандармерiю, а вона була легко одягнена, бо в Японiї теплий клiмат. В Кореї ж були морози 30 ступнiв. На всi телеграми генерала Д. Макартура вислати негайно теплий одяг Вашинґтон не вiдповiдав, аж поки американськi жертви вiд морозу сягнули кiлькадесят тисяч.

У Кореї 72.879 воякiв США заморозили руки чи ноги, з них 612 умерли. Корейська вiйна коштувала США 145.000 убитих та ранених i 20 мiльярдiв доларiв. За тi грошi США могли вишколити, озброїти i втримати десятикратне за американське корейське нацiональне вiйсько, як радив генерал А. Ведiмеєр три роки перед корейською вiйною.

Генерали Д. Макартур, М. Кларк, Дж. Ван-Флiт, А. Ведiмеєр свiдчили Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що вони могли би перемогти в корейськiй вiйнi за два тижнi часу, якби уряд США (тобто мафiя в урядi.– П. Ш.) не забороняв їм вигравати.

В'єтнамська війна

В'єтнамська вiйна – це достеменне повторення корейської, лише в далеко бiльшому розмiрi з далеко бiльшим, майже вiдкритим нахабством i впливом мафiї. Женевська нарада провiдних держав свiту подiлила 1954 року В'єтнам так як i Корею – на двi частини – пiвнiчну комунiстичну (16 мiльйонiв людностi) та пiвденну нацiональну (14 мiльйонiв людностi). Кiлькарiчна вiйна дуже зруйнувала В'єтнам. 85 % людностi бiдувало, а в Пiвденному В'єтнамi було ще пiвтора мiльйона втiкачiв з Пiвнiчного. З допомогою США президент Пiвденного В'єтнаму Нґо Дiн Дiєм почав добре розбудовувати економiку, запровадив лад i спокiй, пожвавив торгiвлю i пiднiс добробут загалу.

Таке полiпшення життя в Пiвденному В'єтнамi дуже занепокоїло Московщину i мафiю, бо воно наочно доводило азiатським народам перевагу некомунiстичного ладу над комунiстичним. Отже, Московщина озброїла велику кiлькiсть в'єтнамських комунiстiв i вислала їх до Пiвденного В'єтнаму валити уряд Н. Дiєма. Само собою зрозумiло, що уряд ловив їх та ув'язнював. Люднiсть Пiвденного В'єтнаму вже знала як виглядає комунiстичний „рай" у Пiвнiчному В'єтнамi, тому пiдтримала нацiональний уряд, надаючи президентовi Н. Дiємовi великi права поборювати комунiстiв. Щоби повалити уряд Н. Дiєма, Московщина та мафiя мусили вжити свiй випробуваний спосiб валити зсередини руками яничарiв.

Бiльшiсть людностi В'єтнаму була буддистами, а меншiсть – християнами. Н. Дiєм був християнином, як i бiльшiсть його мiнiстрiв. Взоруючись на китайських правителiв провiнцiй, в'єтнамськi буддистськi єпископи мали свої вiйська, щоби здирати з людей церковний податок. Тi вiйська не визнавали жодної державної влади. Мафiя знайшла серед буддистських ченцiв жадiбного на грошi i владу ченця комунiста на iм'я Трiч-Трi-Кванч. Його рiдний брат був мiнiстром у Пiвнiчному комунiстичному В'єтнамi. Мафiя дала йому великi грошi, щоби валив нацiональний уряд Н. Дiєма. Вiн розвинув велику пропаганду проти Н. Дiєма та його мiнiстрiв, обвинувачуючи їх у тому, що вони, будучи християнами, гноблять, ув'язнюють, катують буддистiв, що Н. Дiєм – це в'єтнамський Гiтлер. Вiн знаходив серед буддистських ченцiв релiгiйних фанатикiв i погрозами та обiцянками раю на небi намовляв їх спалювати себе прилюдно на знак протесту. Вiн подавав iноземним журналiстам видуманi ним „факти" жахливої „деспотiї" Н. Дiєма, прiзвища поважних осiб, що їх ув'язнено i закатовано на смерть, та всiлякi iншi „звiрства" в'єтнамського гiтлера Н. Дiєма.

Мафiознi часописи, журнали, радiо, тележурналiсти США зчинили пекельний крик про тi „звiрства" в'єтнамського гiтлера. Президент, на вимогу шестиколонникiв, заступникiв мiнiстрiв А. Гаррiмана та Р. Гiлмана, направив до Пiвденного В'єтнаму послом мафiозi К. Лоджа. К. Лодж намовляв в'єтнамських генералiв зробити переворот й усунути Н. Дiєма вiд влади. Генерали не погоджувалися, бо Н. Дiєм врятував i рятує Пiвденний В'єтнам вiд комунiстичного пекла. Тодi президент Дж. Кеннедi проголосив, що вiн має намiр припинити допомогу Пiвденному В'єтнамовi. Iншими словами вiн сказав в'єтнамським полiтикам i генералам вибирати: або Н. Дiєм, або США. Щоб рятувати батькiвщину, тi генерали примушенi були скоритися мафiї. Вони зробили 1.11.1963 року переворот. Н. Дiєм сховався у християнському монастирi. К. Лодж знайшов його там i намовив перейти до будинку посольства США, мовляв, там буде безпечнiше йому жити. Коли Н. Дiєм перейшов до дому посольства, К. Лодж видав його воякам Трiч-Трi-Кванча. Тi закатували його на смерть. Пiзнiше вдова Н. Дiєма хотiла приїхати до США, щоб оповiсти американцям правду. Слухняний мафiозний слуга президент Л. Джонсон не дав їй дозволу приїхати. I вiн брехав, коли казав, що вiн нiби наказав знищити вiйськовi бази у Пiвнiчному В'єтнамi. А справдi – наказав НЕ бомбувати їх. Так свiдчив слiдчiй комiсiї генерал Т. Лейн.

США втратили у В'єтнамi за 9 рокiв вiйни 6.333 лiтакiв вартiстю понад 6 мiльярдiв доларiв. В'єтнамська вiйна коштує США понад 141 мiльярд доларiв, тобто пiвтора мiльйона ДЕННО. Самi члени Парламенту США та сенатори признаються, що США НЕ ХОЧЕ закiнчувати в'єтнамської вiйни, бо мiльярди доларiв, витрачених на випуск зброї та вiйськового спорядження, тримають промисловiйсть США на високому рiвнi, а тим i добробут людностi США. Але ж тi мiльярди доларiв уряд США позичив у банкiрiв. Вiн напозичав вже стiльки, що дiти, внуки, правнуки i праправнуки вiддаватимуть половину свого заробiтку банкiрам на сплату лише вiдсоткiв, а самих позик нiколи не виплатять (банкiри й не хочуть, щоб виплатили).

Президент Дж. Кеннедi сказав, що вiн не допустить до того, щоб червоний Китай та Пiвнiчний В'єтнам запровадили комунiстичний лад у Лаосi. Головою нацiонального антикомунiстичного уряду Лаосу був князь Боум Оум. США посилали тому урядовi мiсячну допомогу на чотири мiльйони доларiв. Мафiя з Мiнiстерства закордонних справ США наказала тому урядовi прийняти до свого складу комунiстiв. Вiн вiдмовився, бо знав, до чого призвели такi комунiстичнi мiнiстри в Китаї, Польщi, Чехословаччинi. Уряд США припинив свою допомогу Лаосовi. Без тої допомоги зброєю, вiйськовим спорядженням Б. Оум не мав сили стримати комунiстичної навали i за чотири мiсяці скорився мафiї – прийняв до свого уряду 13 комунiстiв та „нейтральних", а вони перебрали всю владу. Знищивши антикомунiстичний уряд Лаосу, уряд США, точнiше мафiозi в урядi, вiдновили посилку допомоги. Президент Дж. Кеннедi хизувався, що, мовляв, вiн полагодив лаоську вiйну мирним способом.

Дж. Кеннедi, коли ще не був президентом, а лише членом Парламенту, казав 30.01.1949 р. в Парламентi: „Нашi вояки воювали, щоби забезпечити волю в Китаї. Те, що нашi вояки здобули, то наш президент i дипломати прогайнували". Коли ж вiн став президентом, то його дипломати прогайнували волю в Лаосi, а тих, хто прогайнував, вiн призначив на вищi посади у своєму урядi. Наприклад, призначив на Мiнiстра закордонних справ Д. Раска, що керував Далекосхідним відділом саме тодi, коли той вiддiл допомагав китайським комунiстам валити китайський нацiональний уряд. На заступника Мiнiстра закордонних справ Дж. Кеннедi призначив А. Гаррiмана, того самого, що завалив антикомунiстичний лаоський уряд i наставив комунiстичний. Той А. Гаррiман на Ялтинськiй нарадi радив Ф. Рузвельтовi вiддати Московщинi на поталу половину Європи i половину Азiї.

Хто ж був сам Дж. Кеннедi?