XI. Організація об'єднаних націй

Органiзацiю Об'єднаних Нацiй (ООН) заснували переможцi у Другiй свiтовiй вiйнi 26.06.1945 р. у Сан-Франциско. Її статут уклали московськi шпигуни, мафiознi слуги, п'яти- i шестиколонники: Алджер Гiс (американець), Лев Пасловський (москвин-емiгрант), Гаррi Декстер Гвайт (жид) i Ейб Фортас (жид). А. Гiс голосував на мiжнароднiй конференцiї, яка затвердила той статут. Вiн же був i першим головою ООН – Генеральним Секретарем.

За тим статутом держави-члени ООН зрiкаються повної державної самостiйностi, передаючи частину своєї державної влади ООН. Перша комунiстична держава у свiтi СРСР має ще й позастатутнi права. Наприклад, уряди СРСР i США таємно вiд iнших урядiв погодилися, що головою Ради Безпеки мусить завжди бути уповноважений СРСР. I справдi, ним були: Аркадiй Савельєв (1946–49), Константин Зiнченко (1950–53), Iлля Чернишев (1953–57), А. Добринiн (1957–60), Ґеорґiй Аркадьєв (1960–62), Євген Кисельов (1962–63), Володимир Суслов (1963–65). А голова Ради Безпеки має в ООН таку посаду, як вiйськовий мiнiстр у державi, тобто йому пiдлягають всi вiйська ООН. Щобiльше, вiн є й керiвником Полiтичного Вiддiлу ООН. Крiм нього, одним iз заступникiв голови ООН мусить завжди бути москвин. Коли головою ООН був бiрмiєць У. Тан, то його заступниками були: москвин Ґ. Аркадьєв та американський негр, комунолюб шестиколонник Р. Бонч.

ООН структурована як державний уряд. Вона має президента – Генерального Секретаря, парламент – Загальнi Збори членiв-держав, сенат – Раду Безпеки, мiнiстерства: економiки, фiнансовий вiддiл, правосуддя – правничий вiддiл, працi – Мiжнародна Установа Працi, здоров'я – Свiтова Установа Здоров'я, сiльського господарства – сiльськогосподарська i харчова установа, пошти – Мiжнародне Поштове Об'єднання, скарбу – Мiжнародна Грошова Фундацiя, iнформацiйне – пресовий вiддiл, атомної енергiї – Мiжнародна Служба Атомної Енергiї i т. п. ООН має власне вiйсько з власним Генеральним Штабом. ООН статутом має право примусити вiйськовою силою чи економiчним тиском своїх членiв-держав виконувати накази ООН. А фактично – не лише ООН, Генеральних Асамблей, уповноважених вiд держав-членiв, але й накази уряду ООН – Ради Безпеки. А вона складається з п'ятьох уповноважених наймогутнiших держав: США, СРСР, Великобританiї, Францiї i Китаю, якi мають стало своїх уповноважених у тiй Радi та п'ятьох несталих уповноважених iнших держав, якi чергуються. Щоб запевнити свою найвищу владу в цьому свiтовому надурядi, переможцi в останнiй вiйнi надали собi право „вето". Навiть лише один з тих п'ятьох сталих уповноважених має право скасувати ухвалу всiєї Ради Безпеки. Iншими словами – ООН не лише не має сили, але й не має права ухвалювати щось таке, що не подобається якiйсь однiй з тих п'ятьох могутнiх держав. Уповноважений СРСР вдавався до того „вето" вже понад 100 разiв. Отже, вся ООН є лише параваном, що за ним ховається диктатура п'ятьох наддержав. Та навiть i не п'ятьох, але лише одної з них. Таким чином, щоб розв'язати якусь бiльшу справу, треба, насамперед, щоб її розв'язали тi п'ять наддержав. Фактично так тепер i розв'язується бiльшiсть свiтових справ, а в ООН лише багато балакають. Це демократiя, чи глум над демократiєю? А демократи мають ООН за зародок свiтового надуряду. Що ж може вирости з такого шахрайського, брехливого зародку?

Пункт 1-ий роздiлу I-го статуту ООН каже: „...полагоджувати мирними засобами мiжнароднi суперечки". А пункт 43 каже: „Всi члени ООН мусять на заклик Ради Безпеки дати Радi свої вiйська, щоб утримати мир i безпеку".

Пункт 2-ий статуту каже: „Нiчого в цьому статутi не дає права ООН втручатися в домашнi справи держав, членiв ООН". А в наступному пунктi написано: „... Але ця засада не забороняє вжити примусових заходiв, зазначених у VII роздiлi".

У пунктах 3-ому та 4-ому II-го роздiлу статуту написано: „Всi члени ООН мусять полагоджувати свої суперечки мирними способами i такими засобами, щоб мiжнародний мир, безпека i справедливiсть не були порушенi. Всi члени мусять стримуватися у своїх мiжнародних стосунках вiд застосування вiйськової сили чи економiчного тиску супроти непорушностi кордонiв чи полiтичної незалежностi кожного члена-держави". А як члени ООН полагоджували суперечки в Кореї, у В'єтнамi, в Конґо, Родезiї, Пiвденнiй Америцi, у Чехословаччинi, Мадярщинi, в Українi, Естонiї, Латвiї, Литвi та в iнших державах?

Пункт 39 каже: „Рада Безпеки має визначати, чи є небезпека мировi, чи нема. I ця Рада має ухвалювати заходи проти тої небезпеки". Чи ця Рада ухвалила, що є небезпекою мировi у вищезгаданих державах?

Пункт 46-ий каже: „Якi саме слiд застосувати заходи, чи використати вiйсько – визначає Рада Безпеки з Генеральним Штабом ООН". А головою тої Ради та Штабу є завжди москвин. Отже, фактично визначає Московщина. А легковiрнi люди дивуються: чому ООН не застосовує тої сили проти комунiстичних держав, а застосовує лише проти некомунiстичних, як, наприклад, проти нацiональної Катанґи. Дивуються, чому в Кореї та у В'єтнамi американськi генерали мали наказ НЕ перемагати комунiстичного вiйська.

ООН проголосила: „... Пiдкорення народiв пiд чуже панування, їх визиск, заперечення їх основних людських прав – все таке несприйнятне для статуту ООН i загрожує свiтовому мировi та мiжнароднiй спiвпрацi. Треба поробити негайно заходи, щоб народи пiд чужою владою перебрали у свої руки державну владу на своїх землях. I це без жодних застережень i обмежень, а лише вiдповiдно до їхньої, вiльно висловленої волi. Всi народи, без рiзниць раси, вiри, мусять мати повну державну незалежнiсть i волю". Ухваливши таке, ООН вибрала 1954 року на своїх Загальних Зборах постiйну комiсiю, якiй доручили пильнувати, щоб цю ухвалу здiйснювали всi держави, члени ООН. На голову тої комiсiї вибрали... москвина, уповноваженого СРСР.

Мафiозна пропаганда зробила ООН якоюсь „святою святих", єдиною надiєю на мир та добробут у свiтi. Заслiпленi тою пропагандою, легковiри не бачать i не хочуть бачити, що та ООН анi словечком не запротестувала, про дiю i згадувати нема що, проти гноблення мiльйонiв людей у СРСР, проти кривавого придушення Москвою боротьби за народну волю i права людини в Українi, Мадярщинi, Чехословаччинi. Щогiрше! Сама ООН криваво скатувала Катанґу за її бажання волi.

Нема нiчого дивного в тому, що головами ООН завжди були комунiсти, соцiалiсти. Такi були комунiст А. Гiс, соцiалiст шестиколонник Трюґве Лi, соцiалiст, москволюб i поганин У. Тан та iншi. А як їх вибирають – показує вибiр Т. Лi. Його кандидатуру висунув московський шпигун А. Гiс. У попереднiх виборах кандидат-канадець одержав 8 голосiв з усiх 11. Отже, його мали би обрати на голову ООН. Московський посол до США А. Громико загрозив своїм „вето", якщо не виберуть Т. Лi. А щоб його напевно вибрали, то А. Гiс i А. Громико зажадали, щоби вибрали вiдкритим голосуванням, а не таємним, як того вимагає статут ООН. Тож вибрали Т. Лi вiдкритим голосуванням, жодний член ООН не запротестував проти такого порушення статуту ООН. I це називається демократiєю.

Щоби заховати таку „демократичнiсть" ООН, автор статуту ООН А. Гiс запровадив у тому статутi засаду: „Один голос кожнiй державi, малiй чи великiй. Але великi держави мусять давати грошi на дiяльнiсть ООН пропорцiйно до свого багатства". США платять 30 % усього рiчного кошторису ООН. Так за статутом, а фактично США платять бiльше. Наприклад, за 1948–63 роки США дали ООН 1.864.218.000 доларiв, що складає 47 % всiх видаткiв. Решту дали 109 iнших держав, та й то не всi, а заборгували 123.791.131 долар, i ООН мусила позичати. Вона випустила позичкових зобов'язань на 200 мiльйонiв доларiв. США позичили без надiї, що їм вiддадуть 100 мiльйонiв доларiв. СРСР не позичив нiчого. Крiм того, США дали на будову будинку ООН у Нью-Йорку 60 мiльйонiв доларiв. Фактично США дають ООН рiчно 146.200.000 доларiв (це – 43,7 % кошторису ООН). СРСР дає рiчно лише 18.200.000 доларiв (це – 5,4 % кошторису ООН).

У Сенатi США голосували за статут ООН 89 сенаторiв, проти – 2, утрималися 5. Один із тих, що голосували проти,– Дж. Ланджер тодi сказав: „У глибинi моєї душi я передчуваю, що ухвала цього статуту ООН призведе до безперервних вiйн. Я передчуваю, що ухвала оберне в рабство сотнi мiльйонiв людей вiд Польщi до Iндiї, вiд Кореї до Яви та iншi мiльйони на нашiй планетi. У тій ООН ховається велика небезпека i нашiй державi, з нашими вiльними, демократичними установами. Я голосую проти, бо бачу, що статут ООН заперечує Конституцiю США, а тим ми, сенатори, зраджуємо нашу присягу i наших виборцiв".

Чи цей сенатор був провидець, чи думав вiн логiчно?

* * *

Урядовцiв ООН наймає Голова ООН i його канцелярiя. Вiн має право, навiть обв'язок, наймати громадян усiх держав членiв ООН, не питаючись згоди, рекомендацiї їхнiх урядiв. Та фактично громадяни всiх держав, крiм США, мусять мати вiд своїх урядiв паспорт та дозвiл виїхати, щоб у Нью-Йорку шукати працi в ООН. А уряд СРСР повiдомив Голову ООН, щоб вiн не наймав громадян СРСР без дозволу його уряду. Громадяни США можуть без жодних перешкод прийти до канцелярiї ООН i найнятися на працю в ООН. Закони США забезпечують кожному повну волю вибирати працю. А одержавши посаду в ООН, злочинець, чи зрадник, чи комунiст одержує опiку, захист мафiозi в ООН, бо уряд США не має права вимагати вiд Голови ООН вигнати когось зi служби, хоч би та особа й була громадянином США. Уряд США може лише просити Голову ООН, щоби вiн вигнав. Як ми вже згадували, всi голови ООН були шестиколонники, отже, мафiознi слуги, якщо не самi мафiозi. Уряд США вже кiлька разiв просив про це голiв ООН, i вони завжди вiдмовлялися виганяти, викручуючись тим, що, мовляв, їхня провина не доведена судово. А довести судово уряд США не завжди може, бо не має права покликати на суд свiдкiв, не громадян США, а про зрадницьку дiяльнiсть урядовця можуть найбiльше посвiдчити тi, хто з ним працює в установi. Так ООН стали для зрадникiв США раєм i золотою нагодою валити США. I справдi, всi урядовцi в урядi США, яких уряд вигнав чи пiдозрiвав у зрадi, стали дуже високими урядовцями ООН з високою платнею. Серед них багато жидiв93.

Служба безпеки США знайшла багато комунiстiв та шпигунiв серед урядовцiв ООН. Сенатська слiдча Комiсiя почала дослiджувати минуле та дiяльнiсть тих із них, якi були громадянами США. Голова ООН Т. Лi дуже обурився цим i гостро запротестував проти слiдства, називаючи його дикунством, самосудом, очорнюванням. Слiдство вiдкрило зграю московських шпигунiв серед урядовцiв ООН. Одним із найбiльших був громадянин США, жид, юрист Аврам Феллер. Як громадянина США суд мав право його ув'язнити i карати. Отже, щоб А. Феллер не видав судовi iнших московських шпигунiв та мафiозi у ООН, мафiя його вбила, проголосивши, що вiн нiби сам, з власної волi вистрибнув із вiкна свого помешкання на 12-му поверсi. Коли вистрибував, то з ним у покої був Голова ООН Т. Лi.

До речi, президент Чехословаччини Е. Бенеш теж нiби з власної волi вистрибнув з вiкна i забився. Так само мiнiстр США Дж. Форестел нiби покiнчив своє життя самогубством у лiкарнi. Так само заступник мiнiстра США Г. Д. Гвайт нагло помер („з власної волi"). Так само високi урядовцi США Уолтер Смiт i Джон Вiвант, шпигун Л. Доган i ще чимало iнших, якi знали таємницi мафiї.

Служба безпеки США вiдкрила 1949 року серед урядовцiв ООН 62 московських шпигуна. З них 29 були членами посольств до ООН, отже, особи, що мають право дипломатичної недоторканостi. А 32 з них були у себе вдома високими урядовцями Служб безпеки. Крiм того, викрила ще 21 комунiста. А що кожний комунiст заприсягався шпигувати для СРСР, то разом викрила 83 московських шпигунiв лише 1949 року. А потiм ще багато бiльше. А скiльки не викрила?

Великий англiйський видавець часописiв лорд В. Бiвербрук казав янкі: „Ви, американцi, маєте в Нью-Йорку найбiльшу у свiтi i найнебезпечнiшу московську п'яту колону – ООН".

Серед 377 американцiв, якi служать в ООН, понад 40 % пiдозрюваних щодо вiрностi США. Майже всi вони були урядовцями США, бiльшiсть із них перейшли до ООН, утiкаючи вiд слiдства Служби безпеки. Сенатська слiдча комiсiя дослiдила 1952 року полiтичнi переконання 30 урядовцiв ООН (громадян США). Виявилося, що всiх їх уряд США вигнав зi служби, пiдозрюючи у полiтичнiй невiрностi США. Навiть саме посольство США в ООН складається з шестиколонникiв.

Московщина мала неписану угоду з Головою ООН Т. Лi, щоби вiн наймав на службу в ООН переважно таких осiб, яких порекомендує посол СРСР. У Москвi комунiсти з усього свiту вчаться в московських школах не лише комунiзму, але й шпигунству.

Громадянин США, жид Б. Ґерберт був членом Полiтбюро КП США. Був дуже дiяльним i, як кожний комунiст, московським шпигуном. Не чекаючи поки його зловлять на гарячому й ув'язнять, вiн утiк до комунiстичної Польщi. По якомусь часi вiн приїхав до Нью-Йорка i продовжував свою попередню дiяльнiсть вже цiлковито безпечно, бо був членом посольства Польщi в ООН. Подiбних випадкiв багато.

Голова ООН Т. Лi їздив до Москви кiлька разiв. Вiн був особистим приятелем Й. Сталiна. Якби нi! Таж коли вiн був норвезьким мiнiстром, то робив заходи, щоби Норвегiя i Московщина спiльно боронили Шпiцберґен (вiд кого?) у вiйнi. А вiн же добре знав, з досвiду iнших держав, до чого призводить „спiлка" з Московщиною. Отже, вiн був свiдомим шестиколонником, тобто зрадником свого шведського народу, був московським яничаром.

СРСР та чимало iнших держав заплатили лише частину своїх членських внескiв до ООН. Отже, ООН мала позичати. Вона випустила позичковi зобов'язання на 200 мiльйонiв доларiв. США дали 100 мiльйонiв доларiв. СРСР не дав нiчого, навiть свого боргу не сплатив. Iншi члени ООН не квапилися давати, знаючи, що США не допустять до упадку ООН i заплатять за всiх. I справдi, ООН подарували з кишенi США несплачених внескiв: Кубi – 140.000 доларiв, Югославiї – 243.000 доларiв, Польщi – 512.000 доларiв, Болгарiї – 128.000 доларiв, Албанiї – 25.000 доларiв, Iндiї – 812.000 доларiв.

Мiжнародна Фундацiя допомоги дiтям є вiддiлом ООН, цiлковито опанована соцiалiстами та комунiстами. Вона продає в усьому свiтi рiздвянi поштовi картки, в яких нема анi натяку на Рiздво Христове. Року 1961 цей вiддiл назбирав на дитячу допомогу 22.959.796 доларiв. З них США дали 12 мiльйонiв доларiв. Держави, якi одержують допомогу вiд цiєї Фундацiї, самi роздають своїм дiтям, без жодного нагляду, контролю. Найперше одержують комунiстичнi держави. Так, 1960 року одержали: Куба – 123.000 доларiв, Алжир – 570.000 доларiв, Польща – 284.000 доларiв, Югославiя – 147.000 доларiв. ООН взяла 1961 року з цiєї Фундацiї 10 мiльйонiв доларiв на утримання свого вiйська в Конґо.

ООН мають Фундацiю допомоги вiдсталим країнам. 40 % грошей цiєї Фундацiї – це грошi США. Фундацiя дала комунiстичнiй Кубi 1,6 мiльйона доларiв допомоги. На тiй же Кубi iснує так звана Технiчна школа, яка фактично є вiйськово-технiчною, в нiй викладають багато москвинiв, якi знають iспанську мову. ООН дала тiй школi 500.000 доларiв допомоги.

ООН ухвалила гори людолюбних, волелюбних, справедливолюбних тощо ухвал. А чому ж вони мовчать, коли Московщина в СРСР ув'язнює, катує, вбиває, знущається, визискує МIЛЬЙОНИ неповинних людей, коли Московщина залiзом i кров'ю здушує революцiї робiтникiв в Українi, Схiднiй Нiмеччинi, Мадярщинi, Чехословаччинi? Анi слова засуду не вийшло з ООН проти Берлiнського муру, проти катованих не комунiстiв у В'єтнамi, Кореї. Щогiрше! Сама ж ООН власним вiйськом криваво задушила спробу катанґського народу звiльнитися з-під комунiстичної влади Конґо.

Сенатор США Роберт Тафт сказав у Сенатi: „ООН – це пастка, чим скорше США підуть з неї, то лiпше задля США".

Колишнiй президент США Г. Гувер казав: „Ми, американцi, мусимо зрозумiти, що ООН не спромоглася дати нам анi малесенької надiї на довготривалий мир. Навпаки, ООН збiльшила можливостi вiйн. Якщо ООН не викине зі свого членства комунiстичних держав, то США мусять вийти з ООН".

Допомогова і переселенська управа

По поразцi Нiмеччини 1945 року в нiй жило кiлька мiльйонiв так званих перемiщених осiб, тобто не нiмцiв переважно зі Схiдної Європи, колишнiх полонених, робiтникiв, що їх Нiмеччина понавозила до себе на примусову працю, i втiкачiв вiд московської навали зi Схiдної Європи. Цi люди у зруйнованiй вщент Нiмеччинi мали би вигинути з голоду, холоду, пошестей. Тож уряди США i Великобританiї заздалегiдь заснували окрему установу при ООН – „Допомогову i переселенську управу" (ДПУ). Грошi їй мали би давати всi члени ООН, але фактично США давали 72 % всiх грошей. Великобританiя дала 155 мiльйонiв фунтiв стерлiнґiв (хоч мала державний недобiр – дефiцит – 800 мiльйонiв фунтiв). Уряди США та Великобританiї призначили керiвником тої Управи американського мiльйонера, шестиколонника жида Герберта Лемана. Його заступником призначили англiйського генерала Фрiдріха Морґана.

Генерал Ф. Морґан керував переселенням „перемiщених осiб" до країн не зруйнованих вiйною, як Пiвнiчна i Пiвденна Америка, Австралiя. Незабаром вiн побачив велике переселення людей не з Нiмеччини, але до Нiмеччини, наладнане i кероване кимсь поза його плечима i без його вiдома. Те таємне переселення було добре налагоджене i коштувало великих грошей. Дослiдивши, вiн побачив, що то жиди з усiх усюд, переважно зi Схiдної Європи масово приїздять до Нiмеччини, щоби з неї виїхати далi за грошi ДПУ на правах перемiщених осiб. У зв'язку з тим вiн вiдкрив величезне зловживання урядовцiв ДПУ на користь жидiв. Наприклад, вiдсотково до всiх перемiщених осiб у Нiмеччинi жидiвська громада була найменша. Але на кораблях, якi перевозили перемiщених осiб з Нiмеччини до Америки, жидiв було завжди 90 %. Тi зайди-жиди у подоланiй Нiмеччинi поводилися як вселаднi завойовники. Вони вiдкрито i безкарно грабували i знущалися з нiмцiв i з перемiщених осiб. Понадто ненавидiли українцiв.

Генерал Ф. Морґан повiдомив 1946 року англiйський уряд про все це. Дiзнавшись про те повiдомлення, Г. Леман телеграфiчно з Нью-Йорка зажадав вiд англiйського уряду забрати Ф. Морґана з ДПУ. Отже, урядовець ДПУ Г. Леман, якого англiйський уряд разом з урядом США поставив на посаду, сам наказує урядовi Великобританiї. Обурений такою жидiвською нахабнiстю, англiйський уряд зажадав вiд уряду США забрати з ДПУ самого Г. Лемана. На його мiсце уряд США призначив знову жида, колишнього мера Нью-Йорка Ф. Ла-Ґвардiя94. А вiн знайшов ту силу, яка наказує всiм урядам. Мафiя примусила англiйський уряд вiдкликати з ДПУ генерала Ф. Морґана i навiть покарати його – вiдiслати на передчасну пенсiю. На його мiсце сам Ф. Ла-Ґвардiя закликав свого жида Меєра Когана. М. Коган, маючи за плечима всемогутню мафiю, став царем i богом у подоланiй Нiмеччинi. Його боялися не лише перемiщенi особи, але й високопоставленi нiмцi, бiльше як А. Гiтлера та Й. Сталiна разом узятих. Його одного слова було досить, щоби людина опинилася в руках московської окупацiйної влади i помандрувала до Сибiру як „нацист". I вiн справдi передав московськiй владi в Нiмеччинi понад один мiльйон українцiв. Своїм жидам вiн дозволив робити в Нiмеччинi все що хочуть безкарно. I вони так розпаношилися, що навiть головнокомандувач союзними вiйськами генерал Д. Ейзенхауер телеграфiчно зажадав вiд президента США негайно забрати М. Когана з Нiмеччини.

Великобританiя дала ДПУ 155 мiльйонiв фунтiв стерлiнґiв. Отже, мала право знати, на що ДПУ видає тi грошi. Тож вона послала до Нiмеччини та Австрiї свою Парламентську грошову комiсiю дослiдити. Комiсiя, дослiдивши, писала 5.11.1946 року у своєму звiтi: „Дуже багато жидiв приїздить зі Схiдної Європи до тих частин Нiмеччини i Австрiї, якi перебували пiд американською окупацiйною владою. Цей рух набрав розмiру бiблiйного виходу жидiв з Єгипту. Це переселення надзвичайно добре налагоджене, видно, що його керiвники мали величезнi грошi. Але Комiсiя не змогла знайти їхнiх прiзвищ".

Катанґа

Новоповстала африканська держава Конґо складається з двох дуже вiдмiнних провiнцiй: пiвнiчної – Катанґи i пiвденної – Конґо. Люднiсть цих двох країв дуже рiзниться мовно i культурно. У Катанзi є великi копальнi, що дають 80 % свiтового видобутку кобальту, 70 % – радiю, 70 % – промислових дiамантiв, 50 % – урану, 8 % – мiдi. Катанґа була давно багатша i культурнiша за Конґо. Брат голови ООН Даґ Хаммаршельд був найбiльшим удiловцем i керiвником мiдяних копалень Катанґи, вiн очолював гурт банкiрiв, якi поклали до швейцарських банкiв 100 мiльйонiв доларiв, щоб захопити у свої руки всi копальнi Катанґи.

ООН визнали 30.06.1960 р. Конґо незалежною державою i прийняли його в членство ООН. Президентом Конґо став комунiст Патрiс Лумумба, а головою уряду також комунiст Сирiль Адуля. Правителем Катанґи став Мойзес Чомбе. М. Чомбе скiнчив французький унiверситет, був християнином i нацiоналiстом.

Нездара П. Лумумба скоро довiв Конґо до безладу. Вiн обернув вiйсько Конґо у свавiльних харцизяк, якi грабували, вбивали мирних людей безкарно. Катанґа була культурна i спокiйна. Отже, щоб урятувати Катанґу вiд безладу дикого Конґо, М. Чомбе проголосив Катанґу незалежною вiд Конґо республiкою.

В статутi ООН написано: „Нiщо в цьому статтi не дає права ООН втручатися в домашнi справи будь-якої держави". Проте, ООН вислали 12.09.1961 р. до Конґо своє вiйсько, яке вигнало президента Катанґи, нацiоналiста М. Чомбе, а на його мiсце наставило комунiста Антона Ґiзенґа та прилучило Катанґу назад до Конґо пiд комунiстичною владою П. Лумумби. Уповноваженими ООН у Конґо були французькi комунiсти Е. Бошелi та М. Томбелен. Полiтичним радником вiйська ООН у Конґо були негри, комунiсти Роберт Ґардiнер i Ралф Бонч. Головним командувачем вiйськ ООН у Нью-Йорку був москвин генерал Є. Кисєльов.

Вiйсько ООН два тижнi катувало, грабувало, ґвалтувало нiчим нi в чому не винних людей у Катанзi. Воно бомбувало, палило школи, церкви, лiкарнi. Вбивало навiть хворих у лiкарнях. Про це мовчали всi великi часописи США. А посол США до ООН А. Стiвенсон вiдкрито казав, що Катанґа не має нiякого права на самовизначення. Щогiрше! Мiнiстерство закордонних справ США поширювало всiлякi брехнi про М. Чомбе; перешкоджало всiма способами його уповноваженому в США М. Струеленсоновi спростовувати тi брехнi. Навiть хотiло вiдiбрати йому право побуту в США. Коли ж М. Чомбе хотiв приїхати до США, то воно не дало йому вiзи, хоч тодi ж дало англiйським провiдним комунiстам Г. Роберто та М. Андраде. Пiзнiше мафiя вбила М. Чомбе.

ООН витратили на знищення самостiйностi Катанґи 483 мiльйони доларiв. З того США заплатили 213 мiльйонiв доларiв.

Член Парламенту США Дональд Брюс у своїй промовi 12 вересня 1962 р. в Парламентi казав, що шiсть високих урядовцiв США та ООН, якi керували приборканням Катанґи, були пов'язанi (безпосередньо чи посередньо) зi Шведсько-Американським копальневим пiдприємством. Це були: заступник Мiнiстра закордонних справ США Фовлер Гамiльтон, керiвник Вiддiлу Мiжнародної Розбудови ООН Бо Гамарскольд (брат голови ООН), уповноважений ООН в Конґо Стюр Лiнер, власник шведської мiдяної копальнi Свен Шварц i керiвник копальневого пiдприємства та радник ООН Борґ Гортберґ-Нордлунґ.

Ми, українцi, не смiємо забувати досвiду Катанґи. Україна вже мала такий самiсiнький досвiд двiчi: 1917 i 1941 року. Московщина та мафiя вже планували зробити в Українi те саме, що зробили в Катанзi.

Установа Освіти, Науки і Культури

Органiзацiя Об'єднаних Нацiй має свiй окремий вiддiл, що називається „Установа Освiти, Науки i Культури" (ЮНЕСКО). Про її завдання один з її засновникiв професор В. Бентон писав: „Людство стоїть тепер на початку нової доби цiлковитого занепаду, вiдмирання державної незалежностi народiв. ЮНЕСКО започатковує цю добу". Тож i не дивно, що серед керiвникiв i урядовцiв цiєї установи є 95 % комунiстiв, соцiалiстiв, всiляких iнтернацiоналiстiв, мафiозi та подiбних до них. Найвище керiвництво майже все в руках Московщини та її пахолкiв. Так: Головою ЮНЕСКО є французький соцiалiст Рене Маґю. Заступником голови – москвин Павло Єршов. Генеральним Секретарем – чеський комунiст В. Герчiк. Подамо перелiк основних урядовцiв.

ВIДДIЛ ПРОГРАМИ ЮНЕСКО

Керiвник В. Понамарьов, вiд СРСР.

ВIДДIЛ ОСВIТИ

Керiвник Володимир Мартиновський – вiд СРСР. Управитель пiдвiддiлу середньої освiти А. Єґалова, СРСР, початкової освiти – С. Танґiян, СРСР. Технiчної – М. Найман, вiд Югославiї.

ВIДДIЛ НАУК

Керiвник Вiктор Ковда, СРСР. Управитель пiдвiддiлу океанографiї К. Фьодоров вiд СРСР. Наукових дослiджень – А. Савова, вiд Болгарiї. Технологiї – В. Дьяков, СРСР. Середнього Сходу – Я. Снiд вiд Чехословаччини. Пiвденно-Схiдної Азiї – А. Кiрпiчнiков, СРСР.

ВIДДIЛ СУСПIЛЬСТВОЗНАВСТВА

Керiвник Юлiан Гохфiльд – вiд Польщi. Управитель пiдвiддiлу статистики М. Бабич – вiд Югославiї. Товариств – Ґ. Скоров, вiд СРСР.

ВIДДIЛ КУЛЬТУРИ

Керiвник Т. Беляєва – вiд СРСР. Управитель пiдвiддiлу видавництва С. Малер, вiд Мадярщини. Авторських прав – Б. Навроцький, вiд Польщi.

ВIДДIЛ КIНО I РАДIО

Керiвник Б. Соболєв – вiд СРСР.

ВIДДIЛ СЛУЖБОВЦВ

Керiвник Ф. Iванов – вiд СРСР. Управитель К. Пушков – вiд СРСР.

ВIДДIЛ ДОКУМЕНТIВ ТА ВИДАНЬ

Керiвник В. Кiхеєв – вiд СРСР. Головний перекладач В. Бiрюков – вiд СРСР. Перекладач В. Шескiн – вiд СРСР. Рецензор М. Анiсiєнко – вiд СРСР. Планувальник Я. Вранек – вiд Чехословаччини.

Головним iдеологом ЮНЕСКО був англiйський фабiанець, безбожник Дж. Гокслi. ЮНЕСКО видала його велику 8-митомну працю: „До свiтового порозумiння". У 1-iй книзi читаємо: „Учнiв треба навчати такого громадянства, яке дає iдеологiчну основу, що на нiй свiтовий уряд може стояти, аби здiйснити своє завдання. Отже, щоб ту основу збудувати, треба насамперед знищити в учнiв любов до своєї країни та її слави. Треба знищити патрiотизм, цю найбiльшу перешкоду до iнтернацiоналiзму. До цього i спрямована вся дiяльнiсть ЮНЕСКО". Колумбiйський унiверситет у Нью-Йорку видав цю книжку Дж. Гокслi, а ЮНЕСКО перевидала багатьма мовами i продає їх дуже дешево. Задля прикладу подамо тут кiлька думок та iдей з тої книжки.

„...Родина дуже часто зараджує, псує дитину шовiнiзмом (тобто патрiотизмом.– П. Ш.). Перше завдання школи – вiд дитсадкiв починаючи – боротися з цим дикунським забобоном. Вже в дошкiльному вiцi треба навчати дитину думати не низькими нацiональними поняттями, а широкими, свiтовими. Це завдання таке велике, що переходить межi i можливостi самої школи, тому є полiтичною справою. Тепер права учителiв не дозволяють учителям, навчаючи, заглиблюватися в царину полiтики. Ми маємо вплинути на громадську думку, щоб змiнити цей жалюгiдний стан. Учителi мусять мати вiльну руку у вихованнi дiтей"95.

„...Ще в дошкiльному вiцi треба призвичаювати дитину до громадських навичок. Задля того треба закладати шкiльнi дитячi громади одного вiку, в яких наочними способами змiцнювати думку дитини, що людина є лише малесенькою частиночкою свiтової величезної громади"96.

У 5-iй книжцi „Навчання дiтей молодших за 13 рокiв" читаємо: „За теперiшнiм способом навчання географiї дитину вчать спочатку географiї своєї мiсцевостi, потiм свого повiту, потiм своєї країни. Лише вивчивши географiю своєї країни, починають вивчати географiю сусiднiх країн i наостанку – всiх iнших, свiтову. Цей спосiб помилковий i розминається з нашою (тобто ЮНЕСКО.– П. Ш.) метою. Помилковий, бо вiн виховує i змiцнює в учня помилковий погляд начебто найближча до його дому земля є найважливiша i найлiпша, i, навпаки, найдальша – чужа i гiрша. Це породжує i змiцнює патрiотизм, цю найбiльшу перепону до братерства i об'єднання всього людства, це – джерело взаємного самознищення народiв і воєн. Цей спосiб треба змiнити на протилежний. Географiю треба починати вчити вiдразу свiтову. У дошкiльному вихованнi оповiдати маленьким дiтям про тварин далеких країн. Це збудить у них зацiкавлення далекими, незнаними, казковими країнами, розiв'є у них здiбнiсть уявляти. Навчання географiї у нижчих класах треба поширити на вивчення життя всiх народiв у свiтi. У старших класах навчати вiдомостей про клiматичнi умови треба у свiтовому розмiрi. А вже пiсля того переходити до вивчення географiї свого континенту i наостанку – своєї країни. Цей спосiб навчить молодь думати широкими, великими, свiтовими поняттями. Щезне нацiональна вузкогляднiсть (тобто патрiотизм.– П. Ш.), застарiлi нацiональнi забобони (тобто нацiональнi традицiї.– П. Ш.), якi тепер руйнують мирне спiвжиття народiв".

У перекладi людською мовою це означає, що треба навчати дітей (i то вiд 3-рiчних починаючи) дивитися на свою країну з презирством, як на якийсь маловажний додаток до великого свiту. Щогiрше! Широчезний свiтовий засяг забере дитинi весь її час, а на вивчення географiї, iсторiї власної країни забракне часу. Парубок, скiнчивши навiть середню школу, не знатиме власної країни. Буде космополiтом, що і є метою навчання ЮНЕСКО.

„... Про природнi багатства землi треба вчити не в межах окремих держав, але у свiтовому розмiрi. Отже, треба не перечисляти, якi багатства має дотична країна, але подавати за гатунком багатств. Наприклад, повiдомляють про залiзо та його користь людям – треба вказувати мiсцевостi у свiтi, де є залiзна руда. Те саме й про урожайнi землi, про лiси тощо. Господарчу вагу того чи iншого природного багатства треба пояснювати учням у свiтовому, мiжнародному освiтленнi, а не вузькому, лише задля країни, яка їх має. Треба дуже пiдкреслювати, наголошувати взаємну, господарську залежнiсть всiх країн, а з того i потребу їхнього об'єднання пiд спiльним проводом"... Спроби такого об'єднання вже почалися у свiтi.

„...У вивченнi життя чужих народiв не все таке гарне, щоб його подати дитинi. Отже, учителi i автори шкiльних книжок мусять НЕ подавати нiчого поганого з їхнього життя, а подавати лише все добре. Так у дитинi не зародиться якесь зле почуття супроти iнших народiв, а навпаки – молодь матиме доброзичливiсть до iнших народiв, а не злобу чи зневагу, як є переважно тепер"... Як бачимо, ЮНЕСКО вiдкрито вимагає вiд учителiв брехати, самозрозумiло, коли мовиться про щось шкiдливе мафiї. I справдi, тепер у США всi шкiльнi книжки про Московщину (СРСР) переповненi хвалою всього московського. Все життя в СРСР малюється як рай на землi. Про немосковськi народи СРСР – анi слова, хiба запевнення, що вони дуже люблять Московщину i живуть у мирi та братерськiй згодi з москвинами.

Та нацiональну iсторiю якогось народу годi обернути так горинiж, як обернули географiю. Тим-то ЮНЕСКО радить НЕ вчити iсторiї в молодших класах, а починати вчити її в середнiх, коли розум парубка можна задурманити мафiозною пропагандою iнтернацiоналiзму.

У книжцi 5-iй радиться запровадити в усiх школах спiв мiжнародного (свiтового) гiмну ООН, це перший крок занедбати спiв нацiонального гімну.

У 6-iй книжцi поданi рекомендацiї про вивчення в школах статевих (сексуальних) проблем, починаючи у молодших класах. У багатьох школах США вже навчають. У Швецiї та Норвегiї навчають вже понад 10 рокiв. Наслiдки: кiлькаразово збiльшилися захворювання молодi на статевi хвороби, кiлькаразово збiльшилася кiлькiсть позашлюбних матерiв молодших за 18 рокiв.

Взагалi ЮНЕСКО вимагає дуже збiльшити кiлькiсть шкiльного часу на виховання свiтогляду, а понадто – полiтичного, зменшивши кiлькiсть часу на набуток позитивних знань. Отже, хай школи випускають недоукiв, але полiтично надiйних, мафiозних слуг, рабiв. Московщина здiйснює це вже 50 рокiв на всiх землях СРСР i поза СРСР – в країнах-сателiтах. Але у себе Московщина виховує запеклих нацiоналiстiв, шовiнiстiв, загарбникiв.

Головним редактором лiтератури, що її видає ЮНЕСКО, є комунiст Максвел Стюард. З найпоширенiших авторiв тої лiтератури є комунiсти Л. Гюкес, В. Дюбойз, Д. Паркер, Г. Бокмайстер, Дж. Велтфiш, Р. Бенедiкт i т. п.

ЮНЕСКО влаштувала 1958 року в Європi й Америцi виставку „Людська родина". Її дуже розголошено, розхвалено, уряди допомагали її влаштовувати. Темою виставки було: iнтернацiоналiзм, пацифiзм та iншi мафiознi „iзми". Крiм того, вся виставка була переповнена глорифiкацiєю жидiвського народу та його стражданням вiд антисемiтизму. Було дуже багато пропаганди статевої розпусти. Людину показано як двоногу худобину, без жодних духовних потреб та iдеалiв. СРСР показано як найщасливiшу країну у свiтi, як земний рай.

Світова наддержава

По вiйнi 1939–45 рокiв виникло в США понад 15 органiзацiй, якi пропагують свiтову наддержаву. Наприклад, „Американцi об'єднанi задля свiтової органiзацiї", „Комiсiя укладання свiтової Конституцiї", „Мiжнародна боротьба за свiтовий уряд", „Федералiсти", „Рух за свiтове громадянство", „Будiвничi", „Боротьба за свiтовий уряд", „Союз противникiв вiйни", „Працiвники задля свiтової безпеки", „Заклад свiтового уряду", „Об'єднання тепер", „Свiтове братерство", „Союз сусiдiв", „Об'єднання Сходу i Заходу", „Братерство вiр", „Об'єднання свiтових федералiстiв", „Свiтова республiка" тощо. Фордiвська, Рокфеллерiвська та iншi фундацiї дають великi мiльйони доларiв на пропаганду свiтової наддержави зi свiтовим диктаторським надурядом.

Серед провiдникiв тих космополiтичних органiзацiй бачимо таких п'ятиколонникiв i шестиколонникiв, як, наприклад, чоловий фабiанець, член проводу кiлькох шестиколонних органiзацiй Роджерс Балдуiн, або такий як професор Мiльтон Маєр, що казав студентам у своєму викладi: „Час уже прийшов на революцiю. Вона вже йде, а ми мусимо приспiшити її. Куля скорiше переконає капiталiстiв як тисяча статей, протестiв". Або такий як професор Вернон Наш, що виголосив понад 1.700 доповiдей по всiх США, в яких „науково" доводив, що нашу планету врятує вiд атомного знищення лише сильний диктаторський свiтовий надуряд, що має велике власне вiйсько i багато грошей. Цей професор є членом проводу КП США i у своєму унiверситетi викладає комунiстичнi iдеї цiлком вiдкрито й офiцiйно. Або такий як провiдний член сорока п'яти- та шестиколонних товариств Фiлiпп Рандолф, що прилюдно на вiчi кричав: „Ми мусимо стягнути в болото американський прапор. Мусимо подерти його. Мусимо наплювати на нього".

Найбiльшим пропагандистом свiтової наддержави є соцiалiстичний „Осередок вивчення демократичних установ" у Калiфорнiї. Фордiвська фундацiя дає йому мiльйони доларiв на його дiяльнiсть i пропаганду. У проводi того осередку стоять такi визначнi особи, як, наприклад, суддi Верховного Суду США: Роберт Готчiнс та Вiльям Доґлес, заступник мiнiстра А. Берл, єпископ, комунiст i безбожник Джемс Пайк, єпископ Е. Кровтер, ректори унiверситетiв шестиколонники С. Бар та С. Бочанан, професори шестиколонники Л. Повлiнґ (нагороджений двома Нобелевськими премiями), Р. Ґордiс, В. Ґормен, керiвник фундацiї „Задля республiки" В. Ферi та iншi.

Голосителi деспотичної свiтової наддержави не називають її цiєю правдивою назвою, а ховають за личиною „Федерацiї Народiв". Суддя Р. Гатчiнс уклав 1945 року статут свiтової наддержави. Той статут подiляє свiт на дев'ять зфедерованих зон. Президента федерацiї мали би вибрати посли вiд тих зон. Отже, всi теперiшнi держави мали би зникнути. Президент повинен мати не лише виконавчi права, але також i законодавчi, також мав би бути Головою Верховного Суду тої наддержави97. А пункт 41-ий того статуту каже, що виробляти зброю i мати вiйсько має право лише свiтовий надуряд i бiльше нiхто у свiтi. Отже, той свiтовий „президент" за тим статутом мав би бути всемогутнiм, нiчим не обмеженим деспотом. Такi були в Московщинi вже кiлькасот рокiв, такi є тепер у московськiй соцiалiстичнiй, також федеративнiй наддержавi СРСР. Той американський „поступовий" новочасний суддя лише мавпував стару, дику, назадницьку Московщину.

I справдi мавпував. Роздiл „С" його статуту каже, що все, що є на землi, пiд землею i над землею, належить усьому людству, а не окремим народам. Отже, ВСЕ людство має право ним користуватися. Пункт 32 каже, що всi громадськi та державнi маєтки у всьому свiтi мусять бути власнiстю свiтового надуряду. Роздiл „I" дає право свiтовому надурядовi оподатковувати ввесь свiт98, i збирати податки. Навiть державна полiцiя в усьому свiтi мусить бути пiдлеглою свiтовому надурядовi. Коротко – найвище керiвництво всiм фiзичним i духовним життям кожної людини i кожного народу мусить бути зосереджено в руках того надуряду. Московщина i мафiя називають таке зосередження (централiзацiю) „федерацiєю". Така „федерацiя" iснує вже 50 рокiв у Схiднiй Європi.

Мафiя створила 1949 року „Комiсiю Атлантичного Об'єднання" пiд головуванням Кларенса Стрейта. Метою комiсiї було перебудувати Пiвнiчно-Атлантичний Союз (НАТО) на повний федеративний союз. Ця комiсiя поробила заходи, щоби Парламент і Сенат США ухвалили таку перебудову. Вони вiдкинули. Тодi мафiя 10 рокiв пiзнiше подала їм проект перебудови у дуже прихованiй формi. Парламент ухвалив 7.07.1960 року таку перебудову. Мафiя у своєму журналi „Атлантiк Юнiон Ньюз" у липнi 1960 р. писала: „Ця величезна наша перемога навiть нам видається казковою". А голова соцiалiстiв США Норман Томас казав, що, прочитавши ту парламентську ухвалу, вiн очам своїм не повiрив i думав, що йому сниться така величезна соцiалiстична перемога в капiталiстичних США. До речi, цю ухвалу схвалив тодi й теперiшнiй президент США Рiчард Нiксон.

Один із чiльних провiдникiв ЮНЕСКО не комунiст Ф. Меґрудер писав: „Треба надати ООН нiчим не обмежену владу регулювати мiжнародну торгiвлю i грошi. Нагляд над емiграцiєю треба вiдiбрати вiд держав, а передати ООН. Треба дати ООН владу переселяти людей з будь-якої країни до будь-якої iншої країни, як того вимагає свiтова планова економiка. Треба створити свiтове військо таке сильне, щоби жодна держава не могла спротивитися наказам ООН. Треба дати ООН владу накладати податки у всьому свiтi. Треба передати всi радiостанцiї, великi видавництва, часописи пiд контроль ООН". Це все iснує вже 50 рокiв у СРСР. Треба порадити цьому НЕ комунiстовi пожити в СРСР бодай пiвроку, i то не в багатому спецiально для чужинцiв, готелi в Москвi, але десь в українському селi чи мiстечку.

Дорадник п'ятьох президентiв США, жидiвський банкiр Б. Барух був уповноваженим у Комiсiї з Атомної Енергiї ООН. Вiн запропонував тiй Комiсiї перебрати на себе ввесь нагляд над виробництвом i застосуванням усiєї атомної енергiї у свiтi. Уповноважений СРСР у тiй Комiсiї сказав, що СРСР нiколи не погодиться передати свою атомну енергiю пiд жодний нагляд. Навiть москволюб-соцiалiст голова ООН Т. Лi зауважив: „Дивна рiч! Капiталiстичнi США стали на iнтернацiональний шлях, а соцiалiстичний СРСР – на нацiональний шлях".

ООН є вже зародком свiтового надуряду. А що вiн може зробити – показала ООН у Катанзi. Держави-члени ООН вже передали їй деякi свої державницькi права. А що з того може бути – показує такий приклад. Австралiя мала великi надлишки харчiв, i австралiйський Парламент хотiв допомогти своїй голоднiй матiрнiй країнi. Вiн ухвалив продати тi надлишки Англiї. Австралiйський уряд пояснив парламентовi, що його ухвала не має правної сили, бо уряд Австралiї пiдписав мiжнародну угоду, за якою харчовi надлишки у свiтi має розподiляти лише ООН. Отже, ООН уже має у своїх руках зброю величезної сили – голод. Хай спробує голодний народ спротивитися наказам ООН.

Найбiльшою перепоною на шляху до свiтового надуряду є державна незалежнiсть вiльних народiв. Не знищивши державної незалежностi – не створити свiтового надуряду. ООН є не що iнше, як дуже хитра, мафiозна пастка на незалежнiсть вiльних народiв.

Жидiвський банкiр, шестиколонник Пол Варбурґ казав 17 лютого 1950 р. в Сенатi США: „ Чи подобається це кому, чи нi, а свiтовий надуряд таки буде. Питання лише в тому: чи буде вiн створений згодою, чи насильством". Жидiвський провiд у США пiдтвердив це в офiцiйному журналi Американської Жидiвської Комiсiї.

ООН є найбiльшим, найцинiчнiшим, найнахабнiшим шахрайством i ошуканством з усiх, що їх записала свiтова iсторiя. Порiвняно з ООН покiйниця Лiґа Нацiй була чесним дiвчам. Найлiпшим прикладом ошуканства ООН є гореславне право „вето" п'ятьох великодержав. Це „право" унеможливлює карати жодну з тих п'ятьох, але вони можуть карати увесь свiт. Автором цього „права" був не хто iнший як зрадник американського народу московський шпигун Алджер Гiс. Цим „правом" вiн вiдчинив дверi свiтовому деспотичному надурядовi. I теперiшня свiтова полiтика – у своєму глибшому змiстi фактично колує навколо питання як розподiлити i забезпечити свiтову владу сфери впливу. Тепер обидвi – i свiтова мафiя, i Московщина торгуються. Чи доб'ють торгу, чи почнуть третю свiтову вiйну – побачимо в недалекому вже майбутньому.