IV. Фабіaнський соціалізм

Насамперед дуже цiкавий факт: соцiалiсти та комунiсти кричать, що вони запеклi вороги капiталiстiв. I дивна рiч: тi „запеклi вороги" одержували вiд капiталiстiв величезнi грошi на їхню соцiалiстичну дiяльнiсть. Наприклад, американський мiльйонер Джозеф Фiлс дав В. Ленiновi великi грошi на скликання в Лондонi 1908 р. з'їзду бiльшовицької партiї. Нью-Йоркський банкiр Якiв Шiф дав 1917 р. Л. Троцькому 20 мiльйонiв доларiв на революцiйну дiяльнiсть. Англiйськi банкiри М. Ротшiльд та Ю. Вернер давали великi грошi на утримання в Лондонi соцiалiстичної Господарської школи. Нiмецький банкiр Ернст Кассель дав 1920 р. тiй школi 472.000 фунтiв стерлiнгiв. Коли його близький приятель запитав чому вiн дав, то вiн вiдповiв: „Я хочу щоб та школа виховувала майбутнiх керiвникiв соцiалiстичної держави". Московський мiльйонер Сава Морозов утримував своїм коштом на островi Кiпрi аж до 1917 року школу соцiалiстичних агiтаторiв. Капiталiстичнi Фордiвська, Рокфеллерівська, Карнеґiвська та iншi фундацiї дають мiльйони доларiв на дiяльнiсть соцiалiстичної „Ради закордонних стосункiв" у США. Цю Раду заснували Нью-Йоркськi банкiри М. Варбурґ та Бернард Барух. Мiльйонер Дж. Кеннедi, ставши президентом США, призначив на найвищi посади у своєму урядi кiлькасот соцiалiстiв. Iдеолог фабiанського соцiалiзму Джон Кейнiс був дуже близьким приятелем мiльйонера Дж. Морґана.

Невблаганне життя, конкретний життєвий досвiд знищив соцiалiстичний мiф про „науковiсть" соцiалiстичних теорiй. Полiтика соцiалiстичних урядiв Англiї, Австралiї, Iндiї та iнших країн розчарувала не лише загал суспiльства, але також i багатьох соцiалiстiв. Певнi основнi, незмiннi властивостi людської вдачi очевидно дiяли i суперечили вимрiяним планам соцiалiстичних урядiв. Соцiалiсти побачили, що вони мусять або вжити примусу та терору, або викинути на смiтник свiй мiф про „науковiсть" соцiалiзму. Соцiалiсти вибрали шлях: вдалися до цiлковито вiдкритої найжорстокiшої деспотiї. У своїх довiрених балачках мiж собою соцiалiстичнi провiдники визнають, що пропаганда К. Маркса, В. Ленiна, Дж. Кейнiса, С. Веба не має нiчого спiльного з науковiстю, що соцiалiстичнi теорiї не є науковими, вони лише виражають мрiю про захоплення державної влади.

Основою основ усiх соцiалiстичних теорiй є вигадка, що тi теорiї є нiбито доведенi науковими дослiдами, що соцiалiстична полiтика науково обґрунтована. А один із найвизначнiших соцiалiстичних iдеологiв і провiдникiв, англiйський професор Дж. Страчi по 40 роках вивчення i життєвого досвiду визнав, що вся соцiалiстична „наука" не є жодною наукою. Iншi провiднi соцiалiсти погодилися з ним, як, наприклад, Стюарт Чейс, Джордж Сол та iншi. Визначний соцiалiстичний iдеолог професор Дж. Шумпетер пише: „Антропологи та соцiологи довели, принаймнi менi, що ще не жила у свiтi така людина, яка має властивостi, про які читаємо в соцiалiстичних пiдручниках економiчних наук. Вони довели, що не iснувало нiколи i нiде жодної громади, яка жила би за засадами економiчного детермiнiзму, цiєї найголовнiшої засади К. Маркса та Ф. Енгельса. Те, що досi немає поважної, наукової працi про теорiю соцiалiстичної економiки, не є недбальством соцiалiстiв. Навпаки, соцiалiсти НЕ хочуть такої працi, вона ж вiдкрила би справжню мету соцiалiзму. Така праця довела б, що без деспотiї, утискiв, жорстокостi, терору, без величезної канцелярщини, бюрократизму, без всеохоплюючого, тотального зосередження, централiзму неможливо здiйснити соцiалiстичного економiчного планування i керування не лише промисловiстю та сiльським господарством, а й усього культурного життя людей.

Твердий соцiалiст Дж. Шумпетер вивчав соцiалiзм 45 рокiв. Наприкiнцi свого життя вiн писав, що соцiалiстична iдеологiя заснована не на науцi, а на уявi, тобто на звичайнiй фантазiї.

Соцiалiзм веде просто до комунiзму. А як той комунiзм виглядає в життi – показав свiтовi СРСР, у якому запанували господарчий безлад, духовний цвинтар, безлiч фiзичних i душевних мук, море слiз, гори мерцiв, i не лише тому, що соцiалiзм удався рабства, але й тому, що сама соцiалiстична iдея заснована на НЕЗДIЙСНЕННIЙ утопiї, яка полягає в тому, що нiби економiку країни можна розбудувати без особистої iнiцiативи, без особистого зацiкавлення, без вiльної охоти працювати, що новий лад можна побудувати, накидуючи його людям живосилом i терором, проти людської волi.

Проте, чим можна пояснити той факт, що незважаючи на аж надто наочне банкротство ВСIХ, без жодного винятку, соцiалiстичних iдей, все ж є ще мiльйони високоосвiчених людей, якi й далi вiрять у можливiсть здiйснити на практицi соцiалiстичнi iдеї. Пiдкреслимо – соцiалiстичнi, бо ж соцiалiзм, будучи НЕдемократичним, присвоїв собi багато суто демократичних iдей.

Вiдповiдь знаходимо у тому психологiчному фактi, що взагалi бiльшiсть людей сприймають новi iдеї не стiльки розумом, скiльки ПОЧУТТЯМ. Людина охоче вiрить туму, чого вона бажає. Соцiалiзм заховав свою жорстоку, диктаторську природу за параваном бажаних людинi демократичних iдей, як, наприклад, всеохоплююча незалежна воля, щастя i добробут усiх людей тощо. Людина прагне цього, тому охоче пiдхоплює такi демократичнi, а НЕ соцiалiстичнi, як гадає, iдеї, схованi пiд личиною соцiалiзму. Дуже багато молодi стали соцiалiстами лише тому, що мали той соцiалiзм за дуже поступовий, прогресивний рух, не знаючи, що соцiалiзм є, навпаки, рухом назадницьким, реакцiйним. Назадницьким, бо у своїй глибшiй сутi соцiалiзм є нiщо iнше, як поворот до отарного, гуртового життя людини кам'яної доби зперед 10.000 рокiв тому, коли люди не знали ще особистої власностi. А особистi, iндивiдуальнi права людини не можуть iснувати без права особистої власностi, що його хоче знищити соцiалiзм.

Взагалi багато людей бездумно повторюють пропагандистськi кличi, не розумiючи їхнього змiсту. Наприклад, найсильнiшим рушiєм людського економiчного поступу є спонука ЗИСКУ, заробiтку. А своєю перекрученою пропагандою соцiалiсти надали поняттю „зиск" якогось неморального, пiдлого, ганебного змiсту.

Серед соцiалiстичних провiдникiв є чимало таких, якi бачать крутiйство i забрiханiсть соцiалiзму. Але такi провiдники переважно горлопани, демагоги, що радо вживають всiлякої брехнi, аби захопити полiтичну владу. Вони прагнуть насамперед ВЛАДИ, вважаючи, що мета виправдує всi засоби.

Найсправедливiшим суддею будь-якої нової iдеї є випробування її самим життям. А за теперiшнього панування горлопанiв суддею нових iдей є куплена за грошi полiтична пропаганда. Тим-то тепер фактично нацiональною полiтикою, навiть i великих держав, керує банкiрська мафiя. Тим-то в боротьбi за свiтогляд людини соцiалiсти осягнули за останнi 50 рокiв дуже великих перемог. Наприклад, однією з найголовнiших вимог соцiалiзму є ОБМЕЖЕННЯ ОСОБИСТОЇ ВОЛI. Тепер є дуже багато не соцiалiстiв, навiть противникiв соцiалiзму, якi вважають це обмеження потрiбним, навiть конечним.

Соцiалiзм нiколи не був i не є робiтничим рухом. Соцiалiстичнi партiї складалися майже з самих iнтелiгентiв та пiвiнтелiгентiв, недоучок. Робiтництво не захоплювалося соцiалiстичним свiтоглядом, хiба коли його обдурювано демократичними назвами, бо робiтники хочуть самi користуватися багатством країни, а не передавати тi користi комусь iншому, наприклад, державi, бо ж фактично передається не державi, але державним урядовцям, якi силою фактiв стають роботодавцями, панiвною верствою, що й бачимо в СРСР.

Здогад, мовляв, комунiзм, соцiалiзм поширюються там, де є багато злидарiв, де панує бiда, не вiдповiдає правдi. Штат Нью-Йорк є найбагатшим у США. Найбагатший у тому розумiннi, що на кожного мешканця припадає пересiчно найбiльше прибуткiв i видаткiв. Але з усього членства комунiстичної партiї США половина припадає на мешканцiв Нью-Йоркського штату. До комунiстичної партiї США належать дуже багатi люди, як, наприклад, кiнозiрки, що заробляють мiльйони доларiв. Комунiстична партiя мiста Нью-Йорка складається на 70 % із заможної iнтелiгенцiї. I комунiзм запанував спершу не в країнах, де було багато мiських робiтникiв, а в країнах, де їх була мала горстка – в Московщинi.

В. Ленiн не належав до пролетарiату, а був дворянином. К. Маркс був сином багатого адвоката. Ф. Енгельс – багатим капiталiстом. Серед членiв соцiалiстичних партiй чи їх прихильникiв бачимо високих аристократiв, мiльйонерiв.

Соцiалiстами були i московськi бiльшовики, i нiмецькi нацисти, й iталiйськi фашисти. I соцiалiсти, i нацисти, i фашисти – всi вони хочуть насамперед зосередження всiєї державної влади в руках диктатора, який керуватиме всiм життям кожного громадянина. Отже, є великою помилкою думати, що соцiалiсти хочуть демократичного ладу. Це пiдтверджують i самi соцiалiсти. Наприклад, англiйський провiдний соцiалiст Бернард Шоу писав: „Обов'язкова загальна праця з карою смертi тим, якi не хочуть працювати – це є основний закон соцiалiзму. Соцiалiстична держава не дозволить нiкому страйкувати. Якщо б робiтничi союзи спробували страйкувати в соцiалiстичнiй державi, то соцiалiстичний уряд задушив би за 24 години той страйк способами далеко жорстокiшими, нiж капiталiстичний уряд. Соцiалiзм не дозволить нiкому бути убогим. Соцiалiзм буде живосилом годувати, одягати, вчити – байдуже, чи таке подобається кому чи нi. Коли ж виявиться, що хтось не вартий тої опiки i клопоту, то такого уб'ють у безбольний спосiб".

Соцiалiстичний iдеолог Стюарт Чейз писав, що цiлковито оправданим є запроваджувати соцiалiзм кулею в потилицю. I справдi, Комiсiя по розслiдуванню таборiв смертi в СРСР установила, що за час 1922–1958 рокiв Московщина вигубила 60 мiльйонiв „контрреволюцiонерiв". I В. Ленiн казав, що перемога соцiалiзму у свiтi вимагала вигубити половину людства, то таки треба цю половину знищити.

Американський гуморист пише: „Соцiалiзм може бути лише у двох мiсцях: у раю, де його не потрiбно, i в пеклi, де він вже є".

Фабіанці в Англії

Маленький гурток визначних англiйських iнтелiгентiв заснував у 1884 роцi в Лондонi так зване „Фабiанське товариство". Назвали його фабiанським, взявши iм'я римського полководця Квiстаса Фабiуса Максимуса як символ цього товариства. Тактика Фабiуса – уникати фронтових боїв, а перемагати ворогiв способами, що тепер називаються „холодною вiйною". Так i „Фабiанське товариство" навмисно не заклало своєї полiтичної партiї, а, навпаки, посилало своїх членiв-соцiалiстiв до iнших партiй, а вони захоплювали з часом в тих партiях провiд. Так вони захопили провiд у лiберальнiй партії, а коли заснувалася робiтнича партiя, то вони опанували її цiлковито, а лiберальна партiя змалiла до малої горстки.

Першим головою Фабiанського товариства був професор Томас Давiдсон, але скоро провiд перебрали Бернард Шоу та Сiднi Веб. Серед засновникiв був i пiзнiший голова уряду Великобританiї Рамзей Макдональд. С. Веб оженився на мiльйонерцi Беатрис Потер, яка давала великi грошi на дiяльнiсть товариства i сама стала провiдним членом. С. Веб з жiнкою поїхали 1931 року до СРСР побачити на власнi очi соцiалiстичний „рай". Москвини приймали їх з королiвськими почестями. Повернувшись до Англiї, С. Веб з жiнкою написали велику працю „Савєтський комунiзм – нова культура". У нiй вони прославляли той соцiалiстичний „рай" в СРСР. Пiзнiше колишнiй високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ СРСР Iґор Боґолєпов, утiкши до США, свiдчив 1.05.1952 р. перед Сенатською слiдчою комiсiєю США, що ту працю написали московськi знавцi, а мiнiстерство СРСР дало її С. Вебовi.

С. Веб та Б. Шоу були у проводi Фабiанського товариства 40 років. Ідеологами довгi роки були професори Г. Ласкi (жид) та Джон Страчi, який пiзнiше став Мiнiстром продовольства. Провiдними фабiанцями були мiльйонер Iзраїль Сiєф (жид, вiн виробив план соцiалiзацiї Великобританiї), Б. Русел, Дж. Шумпетер, Дж. Кейнiс, Г. Уелз, Р. Макдональд та його син Мелком, аристократи Джордж Мей, Кенетс Лiндсi, Джералд Барi, I. Нiчолс, Генрi Бонбарi, Ґрем Годейн, I. Годжес, Л. Рiдiнґ, Данiель Нiл, Базiл Блекет, Артур Салтер, Освальд Мозлi, Джордж Повел, Сiднi Чепмен, лорд Евстас Пьорсi, Рональд Дейвiсон, лорд Мелчет, Христофор Тернер.

Рiзниця мiж фабiанцями i марксистами лише в тактицi, а мета обидвох та сама: запровадити соцiалiстичний лад у всьому свiтi. Тiльки фабiанцi, згiдно зi своєю тактикою, уникають уживати слово „соцiалiзм". Московський шпигун, комунiст i мiнiстр США Г. Д. Гвайт щиро спiвпрацював з американськими фабiанцями та їхнiм iдеологом професором Дж. Кейнiсом, закладаючи Свiтовий Банк та Мiжнародний Валютний.

Фабiанцi цiлком слушно не вiрять, що соцiалiзм у свiтi запровадить пролетарiат, робiтництво шляхом збройної революцiї, бо бракує знань на таку велику справу. Кожну революцiю планували i здiйснювали завжди iнтелiгенти. Отже, треба iнтелiгентiв притягати до соцiалiзму. Задля того Фабiанське товариство заклало в Лондонi соцiалiстичну Школу економiчних наук, щоб вона виховувала майбутнiх державних дiячiв, як сказав банкiр Е. Касель, коли давав на утримання тої школи 472.000 фунтiв стерлiнґiв. Хоч фабiанцi не згоджуються з марксистами щодо тактики, проте вони нiколи не засуджували марксистської тактики, i взагалi приятелюють з марксистами, бо вони теж соцiалiсти. Так, наприклад, провiдник фабiанцiв Б. Шоу, коли був 1931 року в Москвi, казав: „Це тут, у Росiї, я переконався, що комунiстичний лад може врятувати людство вiд сучасних криз, безладу та руїни". В. Ленiна вiн назвав „найбiльшим з усiх фабiанцiв".

Дотримуючись засади – якiсть, а не кiлькiсть членства, Фабiанське товариство нiколи не мало бiльше як 3.000 членiв, але вони були справжньою розумовою елiтою. Це люди дуже впливовi, аристократи, професори, всiлякого роду знавцi, що мають знання i досвiд керувати всiм суспiльним i державним життям. Так, Р. Макдональд був головою уряду, С. Веб – Мiнiстром працi, Дж. Страчi – Мiнiстром продовольства, 8 iнших – також мiнiстри. З 390 соцiалiстiв, членiв парламенту, 230 були членами Фабiанського товариства.

Фабiанство поширилося i поза Англiєю. Фабiанськi товариства є пiд рiзними назвами в Австрiї, Австралiї, Iталiї, Iндiї, Канадi, Францiї, а найбiльші, найвпливовiші – у США.

Президент США Дж. Кеннедi скiнчив фабiанську лондонську Господарчу школу. Коли став президентом, то набрав до свого уряду на найвищi посади дуже багато американських фабiанцiв. Мiнiстр оборони Iндiї Крiшна Менон скiнчив ту же школу. Вiн допомагав усiм чим мiг комунiстам. Iндiйський мiнiстр А. Негру також скiнчив ту саму школу. Канадський унiверситет Мек-Джiл є пiд дуже великим впливом фабiанцiв. Професор того унiверситету др. Реймонд Боер був провiдним московським шпигуном. У США кiлька унiверситетiв – на чолi з найбiльшим Гарвардським – цiлковито в руках фабiанцiв. Серед випусникiв та професорiв Гарвардського унiверситету було багато московських шпигунiв.

Фабiанцi мали надзвичайно великий, вирiшальний вплив на створення ООН, ЮНЕСКО. Цi органiзацiї цiлковито в їхнiх руках.

Як виглядає вже здiйснений соцiалiзм – бачать навіть дiти в СРСР. Бачать чортiвськи жорстоке, катiвськи кровожерне, всеохоплююче рабське не життя, а животiння, повсякчаснi муки фiзичнi i душевнi. Що саме таким є життя в соцiалiстичному СРСР – не дивно, бо ж московськi соцiалiсти – це рiднi, духовнi i свiтогляднi дiти московських монархiстiв. Цi ж бо дiти успадкували вiд своїх батькiв-монархiстiв усi московськi нацiональнi властивостi. Тим-то, захопивши 1917 року iмперську владу, московськi соцiалiсти нiчогiсiнько не змiнили в СРСР, крiм назв. Все, що тепер бачимо в СРСР, iснувало i у минулих сторiччях перед 1917 роком, лишень пiд iншими назвами, як у СРСР. Московський лiберал О. Ґерцен писав ще в XX ст.: „Московський соцiалiзм – це московський царизм".

Цiлком вiдмiнне життя бачимо в Англiї. Англiйцi БОРОЛИСЯ кiлька сторiч зi своїми королями за особистi та громадськi вольностi i права. I вони вибороли ще у XVIII ст. славну на ввесь свiт „Хартiю Вольностей" (Маґна Чарта). У нiй вони золотими буквами записали: „Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом". На такому духовному ґрунтi прийшли, перший раз в iсторiї, до державного керма у Великобританiї соцiалiсти-фабiанцi.

Фабiанське товариство заснувало 1931 року свою Комiсiю полiтичного та економiчного планування. За часiв 1939–45 рр. вiйни втiкли вiд А. Гiтлера до Англiї тисячi жидiв, соцiалiстiв, комунiстiв. Переважно це були полiтики, професори, вченi-економiсти. Вони стали членами Фабiанського товариства, а всiлякi знавцi – членами Комiсiї полiтичного та економiчного планування. Прiзвищ їх нiхто не знає, крiм проводу Фабiанського товариства. Ця Комiсiя дослiджує якусь справу й укладає план реформ. Потребу не оприлюднювати прiзвищ членiв Комiсiї пояснюють тим, що, мовляв, є багато причин, якi стримують людину висловити свої справжнi погляди. Ця засада видається доброю на перший погляд. Думка знаного науковця-знавця справи важить багато (бо ж вiн знає справу), а думка якогось незнаного невiгласа, що не знає справи, жодної ваги не має. А крiм того, суспiльство не має нiякої можливостi перевiрити, чи та Комiсiя не є пiд впливом, або залежна вiд якоїсь полiтичної чи грошової сили, чи її члени вартi довiр'я. Наприклад, Комiсiя „спланувала" вiльнi часописи та журнали так, що Парламент зажадав 1947 року вiд уряду дослiдити, хто чи що зробив їх невiльними, цензурують їх, наказують їм брехати. А що вiдкрити ту незнану силу треба було, показують такi факти. У виборах до Парламенту 1945 року робiтнича партiя устами Дж. Морiсона, який на виборах став мiнiстром, запевняла виборцiв, що робiтничий уряд не дозволить державного втручання i примусу у наймі та перемiщеннi робiтникiв, бо такий примус призведе до втрати прав i вольностей робiтництва.

Мiнiстр робiтничого уряду, соцiалiст С. Стафорд, казав: „Я особисто проти примусу у наймi i перемiщеннi робiтникiв". Так само на з'їздi Робiтничих Союзiв 20.05.1947 р. один з провiдникiв Артур Дiкин казав: „Робiтничi Союзи нiколи не погодяться на будь-яке втручання уряду до прав i вольностей робiтництва". А 15.06 того ж року той самий А. Дiкин писав у робiтничому часописi: „Хоч i прикро, але Робiтничi Союзи мусять погодитися на деякi обмеження прав i вольностей робiтництва". Три тижні пiзнiше соцiалiст С. Стафорд видав наказ про примусовий найм i перемiщення робiтникiв. I тi обмеження були не меншими за обмеження воєнного часу. До речi, тут треба пригадати, що деспот-король Джемс Перший проголосив 1607 року такий закон: „Якщо вуглекопи кинуть працю без дозволу власника копальнi, то вони будуть ув'язненi i покаранi як злочинцi. Власникам копалень надаю право ловити всiх волоцюг, неробiв, здорових жебракiв i гнати їх до копалень на працю". На вимогу Парламенту король Джордж III скасував 1775 року той закон. Але 170 рокiв пiзнiше (1947) соцiалiстичний уряд Великобританiї вiдновив закон Джемса Першого з 1607 року, лише надавши йому соцiалiстичну назву.

Голова соцiалiстичного уряду Клемент Етлi був зразком старого англiйського соцiалiста-демократа. По двох роках влади вiн побачив, що права та вольностi британського громадянина щораз бiльше малiють, нищаться. I вiн хотiв замiнити тих своїх мiнiстрiв, якi надто нищили права та вольностi. Фабiанське товариство вчинило опiр i вiн нiчого не змiнив. Було усунено з посади вiйськового мiнiстра, соцiалiста Дж. Белiнджера, бо вiн чинив опiр обмеженню громадських прав та вольностей. За це саме усунено з уряду старого, заслуженого соцiалiста Артура Ґрiнвуда.

Яка сила примушувала наказувати С. Стафордовi, К. Етлi дiяти всупереч їхнiм переконанням?

Конечнiсть обмежувати всi звичайнi потреби людей в Англiї соцiалiстичний уряд пояснював браком чужих грошей (валюти), бо Великобританiя мала вiд'ємний торговельний баланс (за кордоном купувала бiльше, як продавала). Але ж по вiйнi 1914–20 рр. Великобританiя також мала вiд'ємний баланс (800 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв), проте англiйцi тодi не мали жодних обмежень нi на що, бо мали всього вдосталь. Щобiльше! По тiй вiйнi Великобританiя за коротких 10 рокiв обернула свiй 800-мiльйонний вiд'ємний баланс у додатнiй i економiчно стала твердо на ноги. Чому ж так? – Бо тодi не було соцiалiстичного „планування". Промисловiсть i торгiвля Великобританiї йшли повною ходою аж до 1930-х рокiв, коли мафiя знову спричинила велику господарчу кризу в США i поширила її на Європу.

Англiйський соцiалiстичний уряд пояснював своє нищення прав i вольностей громадянина потребою боротися з господарчою кризою i обiцяв негайно вiдмiнити всi тi обмеження як лише мине криза. Не вiдмiнив, аж поки вибори 1950 року вiдмiнили самий соцiалiстичний уряд. Не вiдмiнив, бо криза 1940-х рокiв в Англiї, хоч i виявлялася в господарчих формах, проте була кризою полiтичною, а не економiчною. Та полiтична криза була навмисно створена мафiєю, щоб осягнути свою мету – знищити особистi i громадськi права, щоби запровадити таку ж диктатуру, яка є в СРСР.

У серпнi 1947 року соцiалiстичний уряд Великобританiї проголосив винятковий стан у державi i з цiєї причини вiдновив усi обмеження та заборони воєнного часу. Цей день можна вважати початком наступу мафiї в Англiї на громадськi й особистi права та вольностi, виборенi предками й узаконенi в славнiй „Хартiї Вольностей" 1216 року. Соцiалiсти-фабiанцi почали 1947 року нищити горде прапрадiдівське: „Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом".

Фабіанський соціалізм у США

Англiйський фабiанський соцiалiзм поширився в США через унiверситети. Унiверситетське соцiалiстичне товариство було засновано 1904 року, а року 1916 фабiанськi професори викладали соцiалiзм для 30.000 студентiв. Пiсля 1-ої свiтової вiйни це товариство перейменувалося на „Союз задля промислової демократiї". Фабiанськi товариства iснують у 100 унiверситетах США. Всi вони малочисельнi, але дуже рухливi, дiяльнi. Крiм того iснують понад 100 комунiстичних клубiв iменi Дюбуа. Найбiльшi i найвпливовiшi фабiанськi товариства є в унiверситетах: Гарвардському, Колумбiйському, Нью-Йоркському, Принстонському, Пенсiльванському. Їхнiми провiдниками були професори – Ф. Франкфуртер, Дж. Дьюї, В. Лiпман, В. Равшенбуш.

Фабiанцi заснували в США кiлька своїх шкiл та установ. Наприклад, заклали 1920 року в Нью-Йорку „Нову Школу суспiльних дослiджень", „Канцелярiю промислових дослiджень" тощо.

Найстарший i найбiльший розсадник фабiанського соцiалiзму в США – Гарвардський унiверситет. Його заснував мiльйонер Джон Гарвард. У засновнiй грамотi вiн заповiв: „Професори мусять навчати кожного студента пiзнати головну мету його життя, пiзнати Бога й Iсуса Христа, i тим закласти основи всiєї науки i мудростi, щоби зрозумiти, що лише Бог подає найвищу мудрiсть. Хай кожний студент у своїй молитвi має Iсуса Христа за свого Пана, Законодавця i Найвищого Учителя". Теперiшнi професори Гарвардського унiверситету навчають цiлковито протилежного, навчають усього, що заперечує заповiт засновника унiверситету. Його кiстки мабуть перевертаються в могилi.

Фабiанцi дуже голосно кричать про потребу вiльної думки. Але коли вони захопили у свої руки Гарвардський унiверситет, то не допускали до нього жодної думки, крiм соцiалiстичної. Так як в СРСР.

Гарвардський унiверситет має 11.462 студента i 4.844 професори. Отже, один професор припадає на 2,4 студента. Випускники Гарвардського унiверситету зайняли професорськi кафедри у багатьох унiверситетах США i Канади, а також i найвищi посади в урядi США, як, наприклад, президент США Дж. Кеннедi. Чимало з гарвардських випускникiв i професорiв стали московськими шпигунами та комунiстичними провiдниками. Наприклад, шпигуни: Н. Вiт, А. Гiс, Г. Гвайт, М. Гальперiн, Г. Ґлейзер, Л. Доґан, Дж. Ебт, О. Латiмор, Г. Колiнз, Л. К'юрi, Р. Нiксон, Р. Опенгаймер, Г. Обер, Л. Пресмен, Дж. Фексон, Й. Фрiдман, Е. Розенберґ, I. Шiллер.

Головним iдеологом фабiанського соцiалiзму в США був англiйський фабiанець, професор Лондонського, а потiм Гарвардського унiверситетiв Джон Кейнiс. Кейнiвський соцiалiзм рiзниться від Марксового тим, що, не нищачи особистої власностi (на вiдмiну вiд марксизму), передає державi керiвництво промисловiстю та грошима. А. Гiтлер та Б. Муссолiнi (обидва колишнi соцiалiсти) здiйснили соцiалiзм Дж. Кейнiса в Нiмеччинi та в Iталiї. Приятель фашистiв Дж. Барнес писав у своїй книжцi (що її схвалив Б. Муссолiнi) „Свiтовi перспективи фашизму": „Фашизм цiлковито узгоджується з Дж. Кейнiсом, хоч він лiберал. Книжка Дж. Кейнiса „Кiнець вiльної торгiвлi" може бути дуже добрим вступом до фашистського пiдручника теорiї господарства". Той же Дж. Барнес у тiй же своїй книжцi писав: „Всi Кейнiсовi засновки є чисто фашистiвськими засновниками".

У США теорiї Дж. Кейнiса здiйснювали професор Ф. Франкфуртер та його учнi. У Великобританiї – Лейбористська партiя. Так Фабiанський соцiалiзм (кейнiцизм) поширився у Захiдному свiтi, а марксизм – у Схiдному (в Московщинi, Китаї та решті Азiї).

Свої теорiї Дж. Кейнiс та його учнi подають навмисно в дуже ускладненiй, заплутанiй, дуже незрозумiлiй формi, щоб люди, не розумiючи їх, вiрили, що тi теорiї може зрозумiти лише дуже вчений професор, знавець економiчних наук. А з того логiчний висновок, мовляв, господарським життям держави можуть керувати лише дуже вченi знавцi-господарники. Гарвардський професор фабiанець С. Гаррiс так i писав у передмовi до своєї книжки „Державний борг i нова економiка". Вiн зазначав: „Господарськi справи та економiчнi проблеми є настiльки ускладненi, що їх не може зрозумiти не господарник, навiть з унiверситетською освiтою". I справдi, багато вчених економiстiв не фабiанцiв не розумiють, що Кейнiсовi соцiалiстичнi теорiї навмисно висловленi в незрозумiлiй формi, що тi теорiї є не економiчними, а полiтичними. Щоби приховати соцiалiстичнiсть Кейнiсових теорiй, фабiанцi голосно кричать, що Дж. Кейнiс не був соцiалiстом, а навпаки, захисником капiталiстичної системи господарювання. Професор Гарвардського унiверситету марксист Джозеф Шимперер писав, що твори Дж. Кейнiса є надзвичайно доброю полiтичною тактикою в поширеннi соцiалiзму пiд личиною рятування капiталiзму i що вони, як i твори К. Маркса, руйнують основи капiталiзму.

Дж. Кейнiс був головним радником голови Великобританського уряду Р. Ллойд Джорджа на Паризькiй Мирнiй Конференцiї. Там вiн гостро засудив союзницьку допомогу протибiльшовицьким силам i радив припинити господарчу облогу совєтської Московщини. У своєму листi до Дж. Андерсона вiд 21.07.1944 р. вiн писав: „Нашi стосунки з москвинами дуже сердечнi. Вони нам дуже подобаються, а ми їм. Я вiрю, що з часом ми здобудемо їхнє повне довiр'я до нас. А вони щиро хочуть спiвпрацювати з нами" (тобто з не комунiстами.– П. Ш.).

Дж. Кейнiс був у своїх творах великим ворогом зиску. А водночас вiн спекуляцiєю на бiржi збiльшив свiй маєток вартістю 4.000 фунтiв стерлiнґiв 1919 року до 506.000 фунтiв стерлiнґiв 1937 року. Перевiрка майна кiлькасот найвизначнiших фабiанцiв в Англiї та в США виказала, що всi вони, без єдиного винятку, були дуже багатi люди, маючи великi зиски зi спекуляцiї чи дуже високу платню.

Соцiалiзм не має жодного ґрунту в США тому, що робiтництво США вже не є голотою-пролетарiатом, а належить до найбiльш ворожого соцiалiзму i найбiльш зненавидженого соцiалiстами середньозаможного стану. Тим-то i фабiанцi, i марксисти в США не вживають навiть слова „соцiалiзм", а ховаються за параваном демократизму та лiбералiзму. Фактично тепер назва „демократ", „лiберал" у США означає прихованого соцiалiста, комунiста, москволюба. Всi пiдкупнi протидержавнi товариства в США не мають у своїх назвах анi натяку на соцiалiзм, комунiзм, москволюбство. Натомiсть вони завжди мають якусь демократичну, лiберальну назву. Навiть на офiцiйнi голови своїх товариств навмисно вибирають широковiдомих несоцiалiстiв, лiбералiв. Самозрозумiло, фактичне головування завжди перебувало в руках перевiрених соцiалiстiв, комунiстiв, москволюбiв. Свiй соцiалiзм фабiанцi США назвали „Великою громадою" (Ґрейт Сосаетi). Провiдний фабiанець Роджер Болдуiн писав своїм фабiанцям: „Працюйте i поводьтеся так, щоб не виглядали на соцiалiстiв. У всьому, що ми говоримо, мусимо виступати як патрiоти. Вживаймо багато нацiональних прапорiв, кричiмо багато про демократизм, конституцiю США, робiм вигляд, що справдi щиро стоїмо за дух наших державних i нацiональних установ".

Фабiанцi США видають мiльйони доларiв на пропаганду своїх iдей. I тi мiльйони дарують їм великi фундацiї, що їх заклали мiльйонери: Г. Форд, А. Карнеґi, Дж. Рокфеллер та iншi, якi були ворогами соцiалiзму. Направду, можна позаздрити мафiї.

Фабiанцi допомагали i московським бiльшовикам. Так, наприклад, Дж. Макдональд (пiзнiше голова англiйського уряду) допомiг В. Ленiновi скликати 1907 року до Лондона з'їзд бiльшовикiв. Американський фабiанець мiльйонер Дж. Фелс заплатив витрати того з'їзду в 3.000 фунтiв стерлiнґiв.

Фабiанець проф. Джон Дьюї мав величезний вплив на шкiльництво США. Його послiдовники – учителi та професори, пiд приводом поліпшити навчання, пропагували соцiалiзм у школах. Будучи соцiалiстом, Дж. Дьюї не визнавав нiяких моральних законiв та засад, нiяких вищих, вiчних правд. Вiн був прагматиком. Навчав, що все у свiтi є зумовне, вiдносне. Заперечував iснування Бога, вiльної волi людини. Навчав, що всю людську вдачу формують обставини життя. Змiнюються життєвi обставини – змiнюється людина. Свiй аморальний, безбожницький прагматизм вiн назвав „Поступовою освiтою". Тепер фiлософiя Дж. Дьюї дуже поширена в школах США.

Не визнаючи засади особистостi (iндивiдуалiзму), Дж. Дьюї заснував свою „поступову освiту" на засадах гурту. За нею учневi не дозволяється випереджувати iнших учнiв, бо ж таке шкодить гуртовi. Не дозволяється оцiнювати успiх окремих учнiв, бо оцiнка викликає змагання, а воно породжує суперництво, заохочує учня перевищити гурт. Та „поступова освiта" Дж. Дьюї є на всi 100 % соцiалiстична, i навiть – комунiстична. Дуже багато шкiльних пiдручникiв США тепер соцiалiстичнi за своїми iдеями, духом i формою. Призначена президентом Г. Труменом Комiсiя Вищої Освiти ухвалила 1947 року, що вища освiта США мусить провадитися за програмою ЮНЕСКО. А ту програму уклали послiдовники й однодумцi Дж. Дьюї. Провiд Учительського Союзу США тепер цiлковито в руках учнiв Дж. Дьюї. Вони паплюжать патрiотизм, нацiональних героїв, пропагують соцiалiзм, iнтернацiоналiзм, навчають безбожництва. Спершу робили це вiдкрито. Наприклад, Гарольд Роґ написав 14 таких шкiльних книжок, якi анi змiстом, анi формою не вiдрiзняються вiд шкiльних книжок СРСР. А крiм того, багато ще перекладали англiйською мовою шкiльних книжок, виданих в СРСР. Понад п'ять мiльйонiв учнiв США навчалися в 1939–1941 роках з таких книжок. Та 99 % американцiв – не соцiалiсти. Вони обурилися i запротестували. Тепер фабiанцi пропагують у США свої соцiалiстичнi iдеї пiд личиною несоцiалiстичних назв.

Чотири з п'яти найбiльших журналiв США, 90 % найбiльших часописiв США, всi три мережі телебачення США, три з чотирьох найбiльших радiомереж США – всi як одна провадять пiд демократичною личиною пропаганду соцiалiстичних iдей. А треба пам'ятати, що власниками всiх їх є мiльйонери, переважно жиди. Пiд впливом цiєї пропаганди обидвi полiтичнi партiї США – Демократична i Республiканська – внесли до своїх програм чимало соцiалiстичних iдей та засад, назвавши їх демократичними, хоч 99 % людностi США проти будь-якого соцiалiзму.

США заснували переселенцi з Великобританiї. А вони принесли до Америки всю свою культуру разом з культурою полiтичною з її гордим „Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом" та з кiлькасотрiчною традицiєю „Хартiї Вольностей" XIII ст. Тож основою основ усього життя США стало всеохоплююче народне САМОУПРАВЛIННЯ. На цiй засадi збудована i сама держава США, яка складається з 50 самоврядних, незалежних вiд Вашинґтону державок-штатiв. Кожна з них має свого власного, вибраного народом президента (називається „губернатор"), має свiй незалежний, вибраний народом парламент (називається „леґiслятюрою", тобто Законодавчою Палатою). Все життя в США, починаючи вiд державного, потiм штатiвське, повiтове, мiське i сiльське є САМОУПРАВНЕ, керується вибраними мiсцевими провiдниками.37

У країнi з такою старою, глибокою i широкою, всеохоплюючою традицiєю ОСОБИСТОЇ ВОЛI жодний соцiалiзм не має нiяких перспектив на перемогу. Не має, бо, як визнають самi соцiалiсти, жодної соцiалiстичної iдеї не можна здiйснити, не знищивши особистої волi. Не можна, бо всi соцiалiстичнi iдеї заснованi на засадi усуспiльнення („колективiзацiї") всього життя людини, а з цим нiколи не погодиться ВIЛЬНА людина. Лише деспотiя може живосилом накинути людям соцiалiзм, бо ж у своїй глибшiй основi соцiалiзм стоїть на особистому РАБСТВI. Найпереконливiшим доказом цього є країна здiйсненого соцiалiзму – СРСР.

Незважаючи на знаний соцiалiстам факт, що в США немає нiякого психологiчного ґрунту для соцiалiстичного зосередження державної влади, фабiанцi США видали великi мiльйони доларiв на пропаганду потреби такого зосередження, на зменшення самоуправлiння штатiв, навiть на знищення штатiвських кордонiв. I вже призначенi згори (а не обранi люднiстю) знавцi спланували, творять i керують так званими „Обширами спiльних потреб". Вони приєднують до великих мiст пiдмiськi оселi та мiстечка, утворюючи величезне багатомiльйонне мiсто „метрополiтен". Цi окремi обшири згодом мають пiдлягати одному осередковi-управi, складеної з призначених, а не обраних людьми знавцiв усiх царин людського життя i не пiдлеглих державнiй владi чи нагляду суспiльства. Таке вже iснує 50 рокiв у СРСР. Наслiдки бачать вже й дiти. I не лише бачать, але й дуже боляче вiдчувають на своїй дитячiй шкiрi i в душi.

Зародок такого самовладного осередку вже є в США. У Чикаґо є величезний, багатоповерховий будинок, в якому примiщуються канцелярiї 24-х всекраєвих (тобто на всi штати) об'єднань всiляких знавцiв, спецiалiстiв, службовцiв – державних, штатiвських, мiських. Управи тих об'єднань проводять науковi дослiдження, кожна зі своєї царини, видають вiдповiдну лiтературу, скликають наради знавцiв, виготовляють плани перебудови всього життя США. Самозрозумiло, вони ведуть величезну пропаганду в часописах, журналах, на радiо своїх соцiалiстичних iдей. Великi мiльйони доларiв на дiяльнiсть цього осередку дають щороку мiльйонерськi фундацiї Форда, Рокфеллера, Карнеґi та iнших, бо управи тих фундацiй в руках фабiанцiв та їхнiх прихильникiв.

Коли фабiанцi США побачили, що вони не мають жодного успiху, пропагуючи соцiалiзм вiдкрито, то вони заклали 1947 року товариство „Американцi демократичного чину". Мiж його засновниками бачимо жiнку президента Елеонору Рузвельт та її сина Джеймса, банкiра Г. Лемана, заступника президента США Г. Гомфрi, найвпливовiшого журналiста (друкується в 300 найбiльших часописах), соцiалiста, москволюба В. Лiпмана, славних журналiстiв-соцiалiстiв братiв Дж. та С. Алсопiв, головного редактора „Нью-Йорк Пост" Дж. Вечслера, керiвника Репортерської Служби США, соцiалiста Е. Дейвiса, радника президента А. Шлезiнджера та iншi високопоставленi особи, як, наприклад, Дж. Ґолбрайтс, Ч. Бовлез, Р. Нiбор, Д. Дубинський тощо.

Товариство „Американцi демократичного чину" не є комунiстичним параваном, як багато iнших з демократичними назвами. Воно є фабiанське. Але тримаючись фабiанської засади не вживати слiв „соцiалiзм", „соцiалiстичний", члени його називають себе „лiбералами". Серед членiв є й такi, яких ледве чи можна назвати соцiалiстами, що пiдтримують соцiалiстичнi проекти.

Серед сенаторiв членами „Американського демократичного чину" є: Г. Гомфрi, Дж. Джевiтс, В. Морс, Дж. Кларк, А. Рибiков, М. Ньюберґер, П. Дуґлас, В. Проксмайре, П. Макнамара, Е. Маккартi, Е. Кефавер. У Конґресi є 35 членiв АДЧ. У Мiнiстерствi закордонних справ члени АДЧ: Дж. Ґолбрайтс, Ч. Бовлез, А. Гаррiман, Дж. Вiльямс, Ф. Кумбс. Серед заступникiв мiнiстрiв в Мiнiстерствi сiльського господарства – Ч. Морфi, у Мiнiстерствi скарбу – Г. Фаулер, у Мiнiстерствi працi – Дж. Вiвер та Е. Петерсон, у Мiнiстерствi зв'язку – Ф. Белен. Членами АДЧ є Мiнiстр сiльського господарства О. Фрiман, Мiнiстр юстицiї А. Кокс, суддя Верховного Суду А. Ґолдберґ. У Бiлому Домi члени АДЧ А. Шлезiнджер та Л. О'Брiєн мають дуже високi посади. В урядi США є дуже багато членiв АДЧ. Наприклад, особливий дорадник президента Т. Соренсон, помiчник президента А. Шлезiнджер, особливий помiчник президента Г. Вуфорд, заступник Мiнiстра закордонних справ: М. Вiльямс, Ф. Кумбс, посол США до ООН А. Стiвенсон, посол до Iндiї К. Ґалбрейтс, посол до Перу Дж. Леб, посол до ООН Дж. Бiнґам, Мiнiстр працi А. Ґольдберґ, Мiнiстр охорони здоров'я, Мiнiстр освiти А. Рибiков, керiвник вiддiлiв у Мiнiстерствi працi: Ф. Маккулоч та Ч. Донеґю, керiвник вiддiлу у Мiнiстерствi торгiвлi Р. Люiс, керiвник вiддiлу Мiнiстерства сiльського господарства Дж. Бейкер, керiвник вiддiлу у Мiнiстерствi внутрiшнiх справ Ч. Стодард, посол до НАТО Т. Фiнлетер i сотнi iнших членiв АДЧ, i то лише на дуже високих посадах, а на середнiх та малих їх є безлiч.

Товариство „Американцiв демократичного чину" дуже гостро вимагає (i з успiхом) такого:

1) Парламентського дослiдження дiяльностi патрiотичного товариства iменi Джона Бьорча;

2) Лiквiдацiї Парламентської слiдчої комiсiї антиамериканської дiяльностi;

3) Постiйного i повного впровадження соцiалiстичної теорiї Дж. Кейнiса;

4) Державного керування i нагляду за сiльським господарством, школами, лiкарнями i лiкуванням, народним господарством i грошима;

5) Дуже зменшити самоуправлiння штатiв та їх права, влади Парламенту;

6) Значно поширити i поглибити владу федерального уряду у Вашинґтонi;

7) Повнiстю задовольнити вимоги негрiв у США;

8) Створити свiтовий надуряд, що не допускав би до вiйн;

9) Визнати офiцiйно комунiстичний уряд Китаю;

10) Бiльше допомагати вiдсталим країнам розбудуватися.

Того самого вимагає i комунiстична партiя США.

V. П'ЯТА І ШОСТА КОЛОНИ

П'ятою колоною ми називаємо комунiстiв поза СРСР, якi працюють, щоби захопити державну владу у своїх країнах. Вони роблять це цiлком свiдомо, спираючись на всiляку допомогу Московщини.

Шостою колоною ми називаємо не комунiстiв, якi несвiдомо чи пiдсвiдомо допомагають комунiстам у їхнiй комунiстичнiй дiяльностi. Це насамперед соцiалiсти, всiлякого роду iнтернацiоналiсти, москволюби, лiберали i просто задурманенi соцiалiстичною пропагандою дурнi.

Обома колонами – i п'ятою i шостою – керують таємно, поза плечима i Московщина i мафiя. Самозрозумiло, кожна на свою користь.

Керiвник Служби безпеки США Е. Шувер каже, що сама п'ята колона не загрожує державнiй безпецi США, бо комунiстичнi iдеї не мають жодного ґрунту в США тому, що мiське робiтництво США не є упослiдженою голотою, а повноправним середньозаможним станом. А цей стан хоче насамперед збагатiти, а не усуспiльнювати всього багатства, отже, й їхнього. Зрештою, КП США має лише 20.000 записаних членiв, а голова КП Ґ. Холл каже, що лише 14.000. Щоправда, всi вони дуже рухливi, дiяльнi i спираються на прихильникiв КП, яких є тисячократно бiльше, нiж комунiстiв.

Шоста колона – справжня i дуже велика державна небезпека. У США шестиколонникiв є бiльше як комунiстiв, хоч також дуже малий гурт, порiвнюючи до всiєї людностi США (менш нiж 1 %). Та сила шестиколонникiв не в кiлькостi, а в якостi. Вони є „елiтою" суспiльства. Вони – високоосвiченi i займають дуже високi i середнi провiднi становища, отже, мають дуже великий вплив у супiльствi. Найбiльшою силою шостої колони є те, що в її руках, чи пiд її впливом дуже багато найсильнiших засобiв i способiв, якi творять свiтогляд людини. Це – дуже поширенi часописи, журнали, найбiльшi радiомережi, найбагатшi видавництва, школи i мiльярднi добродiйнi фундацiї США, як Фордiвська, Рокфеллерівська, Карнеґiвська та iншi. I це не п'ята колона, а шоста нищить демократiю i, як на глум, пiд демократичним прапором та з демократичними гаслами на устах. Поза СРСР не п'ята колона, а саме шоста штовхає народи на шлях всеохоплюючої, соцiалiстичної деспотiї. Тим-то ми тут скажемо дуже мало про п'яту колону, а натомiсть бiльше про шосту.

Провiд III Iнтернацiоналу ухвалив ще 1920 року тактику комунiстичної революцiї у свiтi. Вона наказує: „Комунiстичнi партiї у свiтi мусять насамперед захопити у свої руки кермо не комунiстичних видань. Комунiсти мають пролiзти на посади редакторiв, журналiстiв, рецензентiв, тлумачiв, коментарiв, керiвникiв видавництв. Задля того комунiсти мусять приховувати свої комунiстичнi переконання; мусять вiдкрито показувати свою ворожiсть до комунiзму; мусять пiдкреслювати свiй патрiотизм та побожнiсть. Не смiють зустрiчатися прилюдно з вiдомими комунiстами. В усiх стосунках з комунiстичною партiєю чи окремими комунiстами мусять обов'язково вживати прибранi iмена, тобто псевдонiми. Не смiють мати вдома нiколи i нiчого комунiстичного на паперi".

Провiд КП США наказав своїм членам не лише не признаватися, що вони комунiсти, але й заскаржувати до суду тих, хто називає їх комунiстами.

Тодi ж III Iнтернацiонал наказав комунiстам у свiтi таке:

1) Захопивши редакторськi крiсла в некомунiстичних видавництвах, вiдтягайте увагу читачiв вiд поважних, освiтнiх тем, вiд високої мiжнародної полiтики, а скеровуйте увагу читачiв на неполiтичнi, щоденнi справи: вбивства, крадiжки, зловживання урядовцiв, на розваги, на спорт; хвалiть розпуснi, аморальнi театральнi вистави, фiльми тощо.

2) Розкладайте морально молодь, нищачи її побожнiсть, пошану до батькiв, глузуючи з нацiональних традицiй, як диких забобонiв, з усяких моральних засад, як iз застарiлих, реакцiйних. Поширюйте статеву розпусту молодi i всiлякi непристойнi танцi та пiснi.

3) Подiляйте суспiльство на ворогуючi гурти, роздмухуючи їхнi дрiбнiчковi сварки.

4) Захитуйте довiр'я людей до їхнiх провiдникiв, очорнюючи й оббрiхуючи поважних осiб, понадто ворожих соцiалiстичним iдеям.

5) Сприяйте марнотратству урядiв, роздмухуйте незадоволення людей урядом, переборщуйте його помилки, безробiття, дорожнечу.

6) Пiд'юджуйте, намовляйте, сприяйте всiма способами диким, непотрiбним страйкам, заворушенням, безладу, кровопролиттям.

7) Очорнюйте, оббрiхуйте полiцiю, обвинувачуючи її в жорстокостi, хабарництвi.

8) Голосно кричiть про потребу найдемократичнiших реформ i водночас захоплюйте провiд у всiх царинах життя, пам'ятаючи, що „Мета виправдує засоби".

9) За якимось гарним параваном вимагайте вiд уряду, щоб вiн вiдiбрав вiд людей зброю, аби лишити їх обеззброєними, коли прийде комунiстична революцiя.

10) Вишукуйте i посилайте комунiстичному проводовi якомога бiльше державних таємниць. Це є святий обов'язок кожного комунiста.

Керiвник Служби безпеки США Е. Гувер свідчив 6.03.1961 р., що комуністи просякли всi царини людської дiяльностi. Вони просочилися в гурти молодi, нацiональних меншостей, робiтництва, учительства, людей вiльних занять. Вони iнфiльтрувалися у видавництва, часописи i журнали, радiо, телебачення, кiно, унiверситети, школи i навiть церкви.

Таємнi комунiсти, соцiалiсти, зрадники є вже у вiйську США, починаючи вiд Генерального Штабу та вiйськового Мiнiстерства. Наприклад, вiйськовi частини США, так званi „Червонi шапки", у Пiвденному В'єтнамi вiдкрито перейшли на бiк пiвнiчного комунiстичного вiйська i допомагали йому воювати з вiйськом США. Таємнi гуртки комунiстiв є на вiйськових базах США вдома i поза США, а також в авiацiї i на флотi. Бiля багатьох вiйськових баз США комунiсти вiдкрили „кав'ярнi", якi фактично є осередками комунiстичної пропаганди і шпигунства. Та найбiльш зловiщим є те, що вiйськове Мiнiстерство заборонило командувачам баз закривати тi „кав'ярнi".

Чуючи за плечима захист навiть мiнiстерства, комунiсти у вiйську повели свою пропаганду вже вiдкрито. Наприклад, комунiст Говард Петрик вiдкрито, аж дев'ять мiсяцiв, намовляв воякiв не їхати на вiйну до В'єтнаму, вiдкрито закладав комунiстичнi гуртки у вiйську, поширював у вiйську комунiстичну лiтературу. Його не потягли до вiйськового суду доти, доки вiн вiдмовився скласти вiйськову присягу вiрності США. Тодi на його захист КП США та всiлякi шестиколоннi товариства склали великi грошi на протест у часописах, радiо. Суд звiльнив його вiд кари. Те саме робив у вiйську i другий комунiст Ендi Степ. I його не покарано. А таких випадкiв було сотнi оприлюднених i тисячi неоприлюднених. Утiкачiв з вiйська було 1968 року 39.238. З них судили лише 209. Вiйськова жандармерiя США мала понад 50.000 прiзвищ воякiв та старшин, пiдозрiлих щодо вiрностi США. Вiйськове Мiнiстерство наказало знищити списки тих пiдозрiлих. Тож нема чому дивуватися, що командувач морською пiхотою генерал Л. Чапмен дозволив воякам i старшинам не голитися, носити довге волосся, як це роблять бруднi мiськi волоцюги, i вiтатися стиснутим кулаком, як це роблять комунiсти.

У базах Ґуд i Джонсон кiлькасот воякiв зробили 20.03.1969 р. заколот, вiдмовившись їхати на вiйну до В'єтнаму.

А в радарних установках у Фортi Монмаунтс голова Сенатської слiдчої комiсiї Дж. Маккартi знайшов 50 комунiстiв та їхнiх прихильникiв, запiдозрених у шпигунствi. Уряд вигнав їх зi служби в тiй установцi, i вони звернулися до Найвищого Суду зi скаргою на уряд. Найвищий Суд ухвалив, що уряд вигнав їх незаконно, тому мусить прийняти їх назад i заплатити вiдшкодування за втрачений час. Всi одержали вiдшкодування. Деякi одержали по 100.000 доларiв.

Вiйськовий Мiнiстр В. Брокер свiдчив 1956 року Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що спiлка телеграфiстiв США переповнена комунiстами. Тi телеграфiсти-комунiсти передавали московським шпигунам копiї таємних телеграм вiйськового Мiнiстерства, вiйськової авiацiї, вiйськових баз, Бiлого Дому, уряду. Тi комунiсти обслуговували 75 лiнiй телеграфу, телефону, радiо. Той союз настiльки пересякнутий i опанований комунiстами, що Союз Робiтничих Профспiлок США викинув його 1950 року зi Союзу Союзiв. Покликанi Сенатською слiдчою комiсiєю на слухання, голова i п'ять членiв Головної Управи Союзу телеграфiстiв не хотiли вiдповiсти Комiсiї, чи вони комунiсти, чи нi.

Служба безпеки США подає, що в країнi дiють 30 московських шпигунських мереж. З них виявили лише три.

КП США зобов'язує своїх членiв допомагати кожному комунiстовi пролазити на державну службу США. Коли ж нема комунiста з вiдповiдним знанням на вiдповiдну посаду, то треба дбати щоби ту посаду одержав комунiзуючий лiберал, аби не патрiот.

Пiдготовка до вiйни i сама вiйна вимагали тисячі нових урядовцiв. Ця вимога дала Московщинi i мафiї золоту нагоду напхати до уряду багато комунiстiв-шпигунiв. Кожний з них допомагав iншим комунiстам одержати якусь впливову посаду в урядi США. Так, наприклад, В. Улмен допомiг Н. Сiлвермайстеровi, Н. Сiлвермайстер допомiг В. Перловi, Г. Маґдоф – I. Каплановi, I. Каплан – Е. Фiцджералдовi, Л. Кюрi – М. Ґрiнберґовi, Ф. Ко – Г. Ґлейзеровi, Г. Шiмел – Ч. Крамаровi, Ч. Крамар – Ч. Флетовi, М. Гелперiн – Г. Тенеєвi i т. п. Все це – московськi шпигуни i мафiознi вiдпоручники.

Як високо залiзли комунiсти в США, свiдчить неймовiрний факт, що президент Л. Джонсон призначив таємного комунiста Нормана Редлiча членом Слiдчої Комiсiї, що розслiдувала вбивство президента Дж. Кеннедi, а головою тої комiсiї призначив цiлком вiдкритого комунолюба, голову Верховного Суду Й. Уорена, який завжди ставав у судi на захист комунiстiв. I цi два позамiтали всi слiди по справжнiх убивцях.

Унiверситети США запрошують не лише таємних комунiстiв, але й вiдкритих, на виклади студентам. Наприклад, запрошували голову КП США Ґ. Холла, i вiн виголосив 1967–68 рр. понад сто лекцiй. Iншi знанi комунiстичнi провiдники виголосили в унiверситетах понад 50 лекцiй. Той же голова КП США промовляв 1968 року на радiо i телебаченнi до 50 мiльйонiв слухачiв. Тож не дивно, що редактори студентського журналу „Дейлi Кардiнак" Вiсконсiнського унiверситету всi були комунiстами. А студентське „Товариство демократичного суспiльства" у своїх виданнях цiлком вiдкрито закликає до безладу, хаосу, залякування, нападiв, пiдпалу тощо i пише, що метою їхнього Товариства є запровадити комунiзм у всьому свiтi.

У мiстi Мiлвакi iснує комунiстична школа „Комонвелз Коледж". Вона виховує комунiстiв, революцiонерiв, безбожникiв. Навчає руйнувати капiталiстичний лад всiлякими способами та нищити християнство. У тiй „школi" панує нiчим не стримана статева розпуста, пиятика i наркоманiя.

Як пiдсумок може бути той факт, що перед 1939 роком у всьому свiтi було 4 мiльйони членiв комунiстичних партiй, а в 1957 роцi їх було вже 33 мiльйони, тобто збiльшилося на 800 % за 12 рокiв. Тепер їх ще бiльше.38

Шоста колона

В. Ленiн давно сказав: „Капiталiсти самi зроблять собi труну i нам дадуть, щоб ми їх поховали. Ще й цвяхiв додадуть, щоб ми їхнi труни забили".

Що таке шоста колона? З яких людей вона складається? Яка її роль в iсторiї? – Найпростiше вiдповiсти не це можна прикладами.

Президент США Ф. Рузвельт був американським патрiотом i демократом. А за всю iсторiю нiхто у свiтi не допомiг запеклому вороговi США Московщинi змiцнювати її iмперiю так багато, як змiцнив власне Ф. Рузвельт. Тепер i школяр бачить згубнi задля США наслiдки Рузвельтової полiтики щодо Московщини.

Президент США Г. Трумен, щоправда, не був великим державним мужем, а був звичайним урядовцем. Проте, навiть i звичайний урядовець бачив, як мафiя в Мiнiстерствi закордонних справ США допомагала китайським комунiстам захоплювати державну владу в Китаї. Г. Трумен допомiг комунiстам в Азiї стiльки, нiби вiн сам був запеклим комунiстом. А вiн комунiстом не був. Був американським патрiотом i демократом.

Президент США Д. Ейзенхауер, хоч i був невiгласом у свiтовiй полiтицi, проте вiн був добрим генералом. Вiн знав вагу своєї i ворожої розвiдки за вiйни i мирного часу. Отже, вiн мав би зрозумiти вiйськову, отже, i полiтичну вагу московської п'ятої й шостої колон у США, американської, протимосковської п'ятої колони в СРСР i поза СРСР, на емiграцiї. А вiн не лише не пiдтримав жодної протимосковської колони в СРСР i на еміграцiї, але навiть не нищив московської п'ятої колони в США, не поборював і шостої колони в США. Щогiрше! Навiть допомагав їм, байдуже, що несвiдомо. Наприклад, допомагав московським емiгрантам, якi вдавали нiби вони вороги „бiльшовикiв". Вiн не лише нiчим не допомiг мадярським повстанцям 1956 року, але не залишив iсторiї навiть хоч би паперового обурення.

Всi отi великi, середнi i меншi рузвельти, трумени, раскi, кеннедi, ачесони, червонi єпископи, мiльйонери iтони, президенти бенешi тощо не були анi комунiстами, анi московськими патрiотами. Але нiхто iнший, лише вони розбудували теперiшню технiчну i вiйськову силу московської iмперiї СРСР. I про це не ми кажемо – самi ж американцi і англiйцi. Та киньмо оком на нашу українську iсторiю.

Нашi власнi великi, середнi, меншi брюховецькi, тетерi, самойловичi, кочубеї, розумовськi, прокоповичi, безбородьки, гоголi, драгоманови, винниченки, скоропадськi, любченки, скрипники, кириченки, тичини, сосюри, шаповали, шелести, кордюки, майстренки тощо – чи ж вони не любили Україну? – Безперечно, що любили. Чи може вони любили Московщину бiльше, як Україну? – Нi. Чимало з них гидилися Московщиною.

А незаперечним iсторичним фактом є, що без цих шестиколонникiв нiколи не змогла би Московщина подолати Україну.

Всi московськi уряди, вiд Iванiв до Нiкiт разом, дуже щедро нагороджували донощикiв. I кожний москвин – всiх суспiльних станiв i всiх полiтичних барв – вважає своїм святим обов'язком видавати владi ворога Московщини. Навiть у в'язницях, у смертельних сибiрських таборах в'язнi-москвини охоче, без примусу доносили владi на ворогiв „савєтской властi", тої самої, що їх посадила за ґрати. Ось чому нiколи не було в Московщинi нiчиїх п'ятих колон. Московськi т. зв. „революцiонери", хоч i вбивали своїх царiв, проте не були анi п'яти-, анi шестиколонниками якоїсь ворожої Московщинi держави. Всi московськi т. зв. „революцiонери, соцiалiсти, iнтернацiоналiсти", всi вони – без єдиного винятку – були перш за все i понад усе – московськими патрiотами, навiть шовiнiстами. „Єдiная, нєдєлiмая матушка Расєя" (тобто iмперiя) була, є i буде кожному москвиновi найсвятiшою, безперечною доґмою. Теоретична балаканина В. Ленiна чи О. Ґерцена про право кожного народу московської iмперiї на незалежну державу – була звичайно московською облудою, пiдступом, щоби втримати „єдiную, нєдєлiмую" вiд розпаду. Нiхто iнший, лише автор виразу „Россия – тюрьма народов" В. Ленiн показав 1917 року наочно легковiрним хохлам, як цей вираз розумiють московськi „iнтернацiоналiсти" на чолi з тим же В. Ленiним.

Якщо так розумiють московськi „iнтернацiоналiсти", то московськi монархiсти i поготiв. Нiхто iнший, лише той, хто воював проти „савєтской властi" – генерал А. Денiкiн закликав 1941 року своїх „бєлих" старшин на емiґрацiї повертатися на „родiну" i вступати до „красной армiї". Вiн цiлком слушно пояснював їм, що той їхнiй поворот не є жодною зрадою їхнiх полiтичних поглядiв, бо ж „красная" армiя бореться за те саме, за що боролася i „бєлая", тобто за „єдiную нєдєлiмую матушку Расєю".

Щоби московськi соцiалiсти та демократи не вагалися, то їхнiй провiдник соцiалiст О. Керенський пiдтримав заклик монархiста А. Денiкiна, пояснюючи: „Лiпше злий диктатор, нiж розвал „єдiной нєдєлiмой Расєi". I справдi, багато московських емiгрантiв – i монархiстiв, і соцiалiстiв – послухали того заклику i вступили до нiмецького вiйська та нiмецьких установ. Це вони – москвини на нiмецькiй службi – призвели Нiмеччину до поразки. Також їм – москвинам на службi США – завдячують американськi полiтики своїми поразками у теперiшнiй холоднiй вiйнi. I це вони – москвини на службi США з допомогою шестиколонникiв, призведуть у можливiй гарячiй вiйнi дурних янкi до того самого, до чого вони призвели 1945 року зарозумiлих швабiв, уживаючи тих самих способiв, яких уживали, коли були на нiмецькiй службi.

Достеменно таке сталося в Українi 1917 року. Якби тодi не було шестиколонникiв-москволюбiв грушевських, винниченкiв та їм подiбних, то й п'ятиколонники-яничари скрипники, любченки не змогли б нiчим допомогти Московщинi загарбати Україну. Не змогли би – п'ята колона нiчого не вдiє там, де нема шостої. Отже, СРСР створила i змiцнила не п'ята колона, тобто яничари, але шоста – москволюби. Те, що дiялося тодi у Схiднiй Європi, дiється тепер у Захiднiй Європi та в Америцi.

Українська нацiональна культура є одною з найстарших i найглибших у свiтi. Це є причиною того незрозумiлого дикому москвиновi опору українцiв московщенню. Спротиву вiд державної поразки у Переяславi 1654 року – по сьогоднiшнiй день. Щоправда, Московщина знайшла серед пiдбитих українцiв чимало запроданцiв, п'ятиколонникiв-яничарiв, але навiть їм Московщина не довiряла, тому не спускала з них ока анi на хвилину. Проте Московщина дуже зменшила силу українського спротиву, виховавши у своїх московських школах i на московськiй лiтературi майже всю нашу iнтелiгенцiю на шестиколонникiв. Ранiш їх називали малоросами. Тепер вони називаються малоукраїнцями. Шестиколонникiв у США можна назвати малоамериканцями, бо у США i московськi, i мафiознi шестиколонники мрiють знищити державну незалежнiсть демократичних США, пiдпорядкувавши США свiтовому диктаторському надурядовi. Киньмо оком на тi потуги.

* * *

Щоб лiпше зрозумiти силу i можливостi шостої колони впливати на державну полiтику США, мусимо сказати дещо про державний лад цiєї країни.

В Європi голова держави (король, президент) не керує i не веде державну полiтику. Це робить голова уряду (Голова Ради мiнiстрiв). У США головою уряду є сам президент, i вiн призначає чи усуває мiнiстрiв39. Таким чином на президента США падає подвiйна вiдповiдальнiсть i подвiйний тягар влади. Ця вiдповiдальнiсть і тягар ще збiльшуються державним ладом США.

В Європi уряд вiдповiдає перед парламентом за свою працю. Отже, частина вiдповiдальностi падає i на парламент. У США уряд не вiдповiдає перед парламентом40. Мiнiстри вiдповiдають за свою працю перед президентом. А президент є ще й головнокомандувачем вiйська США. Таким чином на президента США падає чотирикратний тягар i чотирикратна вiдповiдальнiсть.

В Європi голова уряду мусить пiти у вiдставку разом з усiм урядом, якщо парламент ухвалить йому недовiр'я. У США парламент не має права усувати голову уряду, бо ним є сам президент41.

Тепер усе життя кожного цивiлiзованого народу дуже пов'язане з усiм життям iнших народiв, насамперед сусiднiх. Тим-то на полiтику кожної держави має великий вплив полiтика iнших держав. А тепер життя цивiлiзованих народiв так розвинулося, ускладнилося, що кожна царина життя пов'язана i впливає на iншi царини життя. Отже, голова уряду мусить знати бодай загально все про життя сусiднiх, i навiть не сусiднiх народiв. А на це не вистачить анi часу анi розуму найгенiальнiшiй з генiальних людей. Так, не лише голова уряду, але й окремi мiнiстри примушенi закликати до уряду знавцiв окремих царин життя, i то не лише у своїй державi, але також i в iнших державах. I тепер фактично всiм життям керують такi знавцi, а президенти, мiнiстри, парламенти стали „гумовими печатками" тих знавцiв.

Переобтяженiсть президента США i пекуча потреба мати в кожному мiнiстерствi багато знавцiв-дорадникiв дали Московщинi i мафiї безлiч нагод i можливостей понапихати до уряду США своїх п'яти- та шестиколонникiв, i то на дуже високi посади. Наприклад, лише один з мафiозних провiдникiв i лише за кiлька рокiв професор Ф. Франкфуртер понапихав до уряду понад 100 своїх колишнiх студентiв-комунiстiв та соцiалiстiв. З них Служба безпеки пiзнiше зловила на гарячому 12 московських шпигунiв. Всi тi сто мали дуже впливовi посади. Таке зробив один Ф. Франкфуртер. А таких франкфуртерiв було i є в США кiлькадесят, якщо не кiлькасот.

Великою, ще не перебореною, хоч вже надщербленою твердинею, перешкодою п'ятiй та шостiй колонам i мафiї є парламент США (Конґрес), а також Конституцiя США є тою основою основ, тою незрушною скелею, на якiй твердо стоїть все життя в США. Ми вже згадували про надзвичайно широке, глибоке i всеохоплююче народне самоуправлiння США. Забезпечена Конституцiєю самостiйнiсть, самоуправнiсть штатiв є тою величезною силою, яка захищає весь демократичний лад США вiд мафiозної, соцiалiстичної деспотiї. Опанувавши у великiй мiрi федеральний уряд у Вашинґтонi, соцiалiстична шоста колона вживає всiх, навiть антиконституцiйних способiв, щоб якомога зменшити, обмежити самоуправнi права штатiв та мiст, щоб якомога бiльше пiдкорити їх наказам з Вашинґтона. Теперiшня боротьба негрiв за однаковi права з бiлими є лише вимовкою, претекстом, щоби зменшити самоуправу штатiв.

Ще за часiв, коли на пiвднi США iснувало невiльництво негрiв, пiвденнi штати ухвалили закони, якi забороняли змiшування у громадському життi негрiв з бiлими. Та по звiльненнi негрiв з рабства, i в мiру того, як забувалися рабовласницькi погляди, щораз бiльше самi ж бiлi не додержувалися тих законiв. I нема сумнiву, що з часом самi пiвденнi штати уневажнили би цi, вже пережитi залишки невiльництва.

П'ята i шоста колони в США захотiли використати негритянську кривду задля своєї мети. До 1945 року в часописах США майже не було згадок про права негрiв. По 1945 роцi раптово, без нiякої наявної причини, в часописи США нахлинула велика повiнь статей, що вимагали негайного скасування законiв, якi обмежують права негрiв.

За Конституцiєю США змiнювати закони штатiв має право лише люднiсть штату i бiльше нiхто. Навiть Верховний Суд США не має цього права. Але Верховний Суд США має право i обов'язок тлумачити Конституцiю. I опанований шестиколонниками Верховний Суд США визнав, що закони пiвденних штатiв, якi обмежують права негрiв, суперечать Конституцiї США i тому вони не правосильнi. А чому ж вiд часу знесення невiльництва аж до 1945 року нiхто (у тому числi i Верховний Суд) не сумнiвався в їхнiй правосильностi? – Бо ця пропаганда нiбито захисту прав негрiв в дiйсностi є пропагандою потреби знищити самоуправлiння штатiв та мiст i зосередити всю владу у Вашинґтонi.

Чому п'ята і шоста колони та мафiя так запекло борються за зосередження всiєї державної влади у столицi? Бо всiляка диктатура, всiляка деспотiя може iснувати лише тодi, коли вся державна влада є лише в її руках i бiльше нi в кого. Зосередження державної влади є конечною передумовою всiлякої деспотiї. А здiйснити соцiалiстичнi iдеї може лише безоглядно жорстока деспотiя. Соцiалiстичнi провiдники знають це дуже добре i тому так голосно кричать про „демократичнiсть" соцiалiзму, щоби соцiалiстичний i несоцiалiстичний загал не побачили деспотiї.

У країнi, де люди вiддавна мають демократичний лад i врядування, де цiнять їх дорожче за своє життя, де демократизм та самоуправа мають дуже старi, глибокi коренi i стали священною традицiєю всього народу, в таких країнах не сила жодному деспотовi, отже, i соцiалiстичному, захопити державну владу примусом, зброєю, хiба лише єдиним способом – обдуривши людей.

Навчений шестиразовою поразкою соцiалiстичний кандидат на президента США фабiанець Норман Томас примушений був визнати, що „Янкі нiколи не приймуть соцiалiзм свiдомо, охоче. Але пiд назвою лiбералiзму вони приймуть кожен пункт соцiалiстичної програми. І одного дня США стануть соціалістичною державою, не знаючи, яким чином таке сталося".

Давня Україна у всiй своїй кiлькатисячорiчнiй iсторiї нiколи не мала своїх деспотiв (чужi були) i нiколи не мала своїх рабiв (були чужi бранцi). Щоправда, по нашiй катастрофi пiд Полтавою 1709 року Московщина хитрощами (руками хохлацьких яничарiв) накинула українському народовi невiльництво. Але воно не було повним рабством. I по 1917 роцi Московщина руками наших яничарiв-соцiалiстiв накинула нове невiльництво, обдуривши (устами яничарiв-драгоманiвцiв) наше селянство, обiцяючи: „Вся земля селянам у їхню власнiсть". Але селянство, побачивши, що його обдурено, вхопилося за зброю, у 1919– 1923 роках вся Україна горiла у вогнi селянських повстань. I ця вiйна України з Московщиною тягнеться без перерви аж до сьогоднi. Iсторiя записала золотими буквами iмена тисяч полеглих у тiй вiйнi українських героїв, хоч не записала мiльйонiв таких i бiльших, бо їхнi iмена лише Бог знає.

На цих прикладах давньої, демократичної i волелюбної України (щонайменше 3.000 рокiв вiку) бачимо: як багато важать в iсторiї нацiональнi традицiї.

США ще дуже, дуже молодi. Але їх заснували i ними керували аж до XX ст. англiйцi. А Англiя мала найдавнiший у Європi парламент ще з XIII ст.42 та славну волелюбну Хартiю Вольностей (Маґна Чарта) 1215 року.

Своє горде „Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом" англосакськi переселенцi привезли i до Америки. Вони створили у Пiвнiчнiй Америцi найдемократичнiшу у свiтi державу з найширшим i найглибшим самоуправлiнням, з найбiльшими вольностями i правами людини та громади. I ця держава вiльних людей лише за 400 рокiв розвинулася на найбагатшу, найвiльнiшу у свiтi. Найбагатшу не мiльйонерами, але своїм найзаможнiшим селянством i робiтництвом.

США своїм багатством i можливостями розбагатiти притягнули до себе мiльйони нових переселенцiв, найбiльше з Європи i найбiльше у XX ст. Пропорцiйно до всього свого народу приїхало найбiльше жидiв43. А понадто багато жидiв приїхало за вiйни i по вiйнi 1939–45 рр. Тодi з усiх нових переселенцiв половина були жиди.

Не англо-саксонськi переселенцi у США не мали тих волелюбних традицiй, що їх мали англосакси. До XX ст. провiд усiм життям, надто полiтичним був у руках англосаксiв, якi твердо трималися свого традицiйного „Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом". Вони дуже дбали, щоби держава не порушувала права i свободи громадянина i самоуправлiння громади.

У XX ст., зокрема по останнiй свiтовiй вiйнi, до влади i до впливу полiтичного, господарчого та культурного почали приходити дiти не англосаксонських переселенцiв. Сучасна психологiя вчить, що дiти успадковують вiд своїх батькiв, дiдiв, прадiдiв не лише фiзичнi властивостi, але також i духовнi. Тож дiти неволелюбних не англосаксiв, хоч i народженi в США, хоч i вихованi волелюбними школами США, проте мають нахил до деспотiї i рабства, успадкований вiд їхнiх батькiв. А деспотiя та рабство є основою основ соцiалiзму. Тим-то соцiалiзмом (марксовим i фабiанським) в США захопилися передусiм не англосакси, насамперед дуже багато жидiв. Це доводить i статистика. Серед п'яти- i шестиколонникiв (комунiстiв i соцiалiстiв) у США англосаксiв є не бiльше, як один вiдсоток. Який вiдсоток жидiв – ми згадували у попереднiх роздiлах.

Серед шестиколонникiв є дуже багато таких, якi визнають себе соцiалiстами, а називаються „лiбералами". А серед тих „лiбералiв" є дуже багато справжнiх соцiалiстiв, якi прикривають свiй соцiалiзм личиною лiбералiзму.

Голова III Iнтернацiоналу К. Дiмiтрiєв казав: „Задля нашої справи один приятель чи письменник вартує бiльше, нiж 10 комунiстiв." Не комунiст, професор чи письменник у позакомунiстичному свiтi вартує задля комунiзму бiльше, як 1.000 членiв комунiстичної партiї.

Керiвник Служби безпеки Е. Гувер казав: „Небезпека нашiй державностi вiд комунiстiв у США i поза США є далеко менша, нiж вiд лiбералiв, якi допомагають (байдуже свiдомо чи нi) комунiстам. Цього не розумiли президенти Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Р. Нiксон. Не розумiли й їхнi Мiнiстри закордонних справ.

У часописi „Нью-Йорк Таймс" 22.02.1962 р. було надруковано платне оголошення-вiдозву, пiдписану 613 поважними особами. Та вiдозва вимагала вiд Конґресу США лiквiдувати Парламентську Комiсiю дослiдження антиамериканської дiяльностi. Ця Комiсiя викривала i притягала до суду комунiстiв. З пiдписаних 613 осiб комунiстiв було лише 17. Крiм них були: 4 єпископи, 78 священикiв, 25 рабинiв, 92 професори. З них членiв прокомунiстичних товариств (комунiстичних параванiв) було 261, а решта – „лiберали".

Такi „лiберали"-шестиколонники видавали збiрку розвiдок про зовнiшню полiтику США пiд назвою: „Лiберальнi папери". У тiй збiрцi „лiберали" вимагали вiд уряду США:

1) Визнати офiцiйно уряд комунiстичного Китаю i прийняти комунiстичний Китай до ООН.

2) Визнати за червоним Китаєм право на Тайвань.

3) Визнати офiцiйно уряд Схiдної Нiмеччини.

4) Визнати, що перебування США у Берлiнi неслушне i нежиттєве.

5) Роззброїти Захiдну Нiмеччину.

6) Викинути з НАТО Захiдну Нiмеччину, Iталiю, Францiю i скандинавськi держави.

7) Забрати вiйсько США з Європи.

8) Відмовитися вiд дурного переконання, що нiби єдиний спосіб уникнути вiйни – це бути готовим до вiйни.

9) Запропонувати Московщинi приєднатися до радiомережi США, яка слiдкує i попереджує про ворожi ракетнi напади, щоби тим запевнити Московщину, що вона матиме своєчасно попередження про напад США на СРСР.

10) Значно полегшити торгiвлю США з СРСР. Зняти всi перешкоди у цiй торгiвлi i взагалi всiляким стосункам iз СРСР.

11) США мусить перестати випробовувати атомну зброю, хоч би Московщина й не перестала.

12) США мусить вiдмовитися вiд невiйськової, громадської воєнної охорони.

13) США мусить давати всебiчну допомогу всiм потребуючим державам, отже, i комунiстичним.

Такi самi вимоги ставить урядовi США i Московщина.

„Лiбералкою" була навiть жiнка президента Ф. Рузвельта Елеонора. Вона: 1) допомагала комунiстам чим могла; 2) вела запеклу пропаганду, щоби знищити Комiсiю з розслiдування антиамериканської дiяльностi; 3) запрошувала вiдомих комунiстiв гостювати в Бiлому Домi i вихваляла їхню антидержавну дiяльнiсть; 4) вела запеклу пропаганду, щоби прийняти комунiстичний Китай до ООН; 5) вона була дiяльним членом мафiї; 6) пропагувала знищити державну незалежнiсть США, пiдпорядкувавши США свiтовому урядовi ООН; 7) вона у своїх статтях вихваляла кровозмiшування бiлих з неграми та всiлякi iншi соцiалiстичнi iдеї; 8) вона виправдовувала (а тим сприяла) статеву розпусту та пияцтво молодi. Її син Iван вiдмовився служити у вiйську США – син президента.

П'ятиколонники-комунiсти i шестиколонники-соцiалiсти та „лiберали" заклали в США понад 200 своїх товариств, органiзацiй пiд всiлякими назвами-параванами, в яких нема й натяку на соцiалiзм. Найвпливовiшою такою органiзацiєю є „Рада закордонних стосункiв". Вона є iдеологiчною дитиною померлої Лiґи Нацiй. Коли Парламент та Сенат США відкинули 1920 року думку президента В. Вiльсона, щоб США стали членом Лiґи Нацiй, то американськi соцiалiсти й „лiберали" заклали своє окреме товариство, назвавши його „Радою закордонних стосункiв". Мета її – та сама, що й Лiґи Нацiй, тобто створити свiтову наддержаву зi свiтовим надурядом, якому пiдлягали б усi держави свiту.

Рада закордонних стосункiв хоч i не є державною установою, проте вона фактично спрямовує всi великi справи зовнiшньої i домашньої полiтики США, бо вона складається з найвище поставлених, найбiльше впливових осiб США. До неї належали президенти США, мiнiстри, сенатори, найвизначнiшi науковцi, полiтологи, економiсти i найвищi керiвники найбiльших промислових пiдприємств, фундацiй, видавцi i головнi редактори найбiльших часописiв та журналiв США. Коротко, найкращі з (елiта) найвищих провiдникiв, знавцiв усiх царин життя США. Рада закордонних стосункiв має лише 1.400 членiв. Заснували її 1921 року, а почала вона свою дiяльнiсть на велику мiру 1927 року, коли Рокфеллерiвська фундацiя дала їй кiлька мiльйонiв доларiв на науковi дослiдження. Керує нею „Дорадча Рада", що складається із 160 найвизначнiших із визначних осiб США.

Членами Ради закордонних стосункiв (РЗС) були чи є: президенти США В. Вiльсон, Г. Гувер, Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Р. Нiксон; вiце-президент Г. Гомфрi, мiнiстри Д. Раск, Дж. Фостер, Довллес, Д. Дiлон, А. Ґолдберґ, Д. Ачесон, К. Гол, Р. Макнамара, заступники мiнiстрiв Дж. Бол, М. Бондi, А. Берл, Г. Фоулер, Р. Джiлпатрiк, А. Гаррiман, Б. Гейз, Т. Клевеленд, Ф. Франкфуртер, Ч. Бовлез, Дж. Макклой, Дж. Маккон, Дж. Макґi, П. Нiтце, А. Долес, Г. Д. Гвайт, А. Ярмолинський, Л. Пасловський, Ґ. Парсон; головнi радники президентiв Ч. Болен, Г. Кiсiнджер, А. Шлезiнджер, А. Гiс, Дж. Везнер, Б. Ростов; губернатори штатiв Н. Рокфеллер, Дж. Ромнi, Е. Стасен, В. Скрантон; посли до чужих держав А. Стiвенсон, Дж. Кенан, Ф. Рейнгардт, Д. Брюс, Л. Мерчант, Дж. Голмс, Е. Райшавер, I. Фiнлетер, О. Латiмор, А. Дiн; сенатори В. Бентон, Ч. Кейз, Дж. Дейвiтс, С. Сiмiнґтон, генерали – начальники Генерального Штабу Л. Лемнiтцер та М. Тейлор; генерали Л. Клей, Дж. Ґiвiн, Ч. Вард, Г. Ярнел; банкiри, мiльйонери, власники чи керiвники дуже великих пiдприємств Е. Блек, Ч. Дiлон, Дж. Додж, Г. Фрiмен, Ф. Ґрiн, Р. Ґарнер, Ф. Гамiльтон, Б. Леман, Т. Ламонт, Д. Рокфеллер, Е. Швiст, Дж. Шiф, А. Сахс, Дж. Варбурґ, С. Вайнберґ, Р. Кордiнер, Дж. Гол, В. Елен, Л. Макколом, Г. Бошенстейн, С. Бетчел, Л. Клей, Е. Ґрей, К. Ґрiнволт, Е. Голмен, Ч. Мортiмер, Т. Петерсон, Дж. Трiп, Ч. Пьорсi, В. Гаркiмен, В. Макчеснi, Г. Форд; видавцi та редактори Г. Люс („Тайм", „Лайф", „Форчун"), Д. Лоуренс („Ю. С. Ньюз енд Ворлд Репортс"), Ф. Ґрегам („Ньюсвiк", Вашинґтон Пост"), Дж. Кавлез („Лук"), А. Солцберґер („Нью-Йорк Таймс"), М. Етрiдж („Лузвiл Курйєр Джорнал") та iншi. Власники радiомереж В. Галiй, Д. Сарноф, Л. Ґолденсон, журналiсти та коментатори, що друкуються багатомiльйонними накладами, М. Чайлдз, Дж. Рестон, Е. Лiндi, В. Лiпмен, Г. Балдвiн, голова дуже впливого клубу книголюбiв Г. Шерман, дослiдники громадської думки Дж. Ґалуп та Е. Ропер, видавець славної на ввесь свiт „Енциклопедiї Британiка" В. Бентон i т. п. високопоставленi i дуже впливовi особи.

Членом РЗС не може стати кожний, хто бажає, хоч би й був великим знавцем справи. РЗС сама запрошує до свого складу кого вона хоче. В той спосiб до РЗС не може пролiзти ворог соцiалiстичних iдей.

Члени РЗС захопили у свої руки великi мiльярди доларів добродiйних фундацiй: Фордiвської, Рокфеллерівської, Карнегівської та iншi. Тi фундацiї дають РЗС щороку мiльйони доларiв на науковi дослiдження, на видання вiдповiдної лiтератури. Понад 100 великих пiдприємств США платять РЗС рiчно кожне щонайменше 1.000 доларiв за те, що вона посилає їм своїх знавцiв як дорадникiв.

Маючи серед своїх членiв власникiв та редакторiв дуже великих видавництв, часописiв, журналiв, радiомереж, РЗС має величезну силу творити так звану громадську думку. Отже, вона дуже впливає на вибiр президентiв, членiв парламенту i на їхню полiтику. Впливи РЗС в науцi, шкiльництвi, в громадському життi США – дуже i дуже великi.

РЗС почала захоплювати владу в Мiнiстерствi закордонних справ ще 1939 року, а 1945 року вона мала там уже всю владу.

РЗС має своєю полiтичною метою:

1) Всебiчно наближуватися, змирюватися з СРСР, бо вiрить: якщо США не звертатимуть уваги на московську ворожу пропаганду, якщо США роззброюватимуться i допомагатимуть економiчно СРСР, то тим США здобудуть довiр'я москвинiв, тим поволi московський деспотизм здемократизується, москвини приєднаються до проекту створення одного свiтового соцiалiстичного надуряду, бо це є i мета москвинiв.

2) Розподiлити все свiтове золото помiж всiма державами, щоб усi мали золоте забезпечення своїх паперових грошей. Таке золоте забезпечення дає економiчну пiдставу прийняти всi держави до свiтової наддержави.

3) Розподiлити тим способом промисловiсть, щоби зменшити нехiть народiв – понадто великих – прилучитися до свiтової наддержави.

4) Нав'язати якомога глибшi полiтичнi та економiчнi зв'язки США з усiма народами свiту.

5) Дуже дбати, щоб усi народи свiту мали високу, прихильну думку про США, байдуже скiльки би то не коштувало США грошима i нацiональної гордості. Це допоможе приєднати народи до свiтової наддержави, бо вони не боятимуться панування (гегемонiї) США.

6) Скасувати парламентське застереження Д. Конала, яке не дозволяє США приступити до створення свiтової наддержави.

7) Полагоджувати всi мiжнароднi справи лише через ООН, щоби тим наочно переконувати людей у великiй потребi мати свiтовий надуряд.

Калiфорнiйський Вiддiл колишнiх воякiв США (Американський Леґiон) на своїх рiчних зборах 1.07.1962 р. ухвалив: „Як показали дослiди та свiдчення, Рада закордонних стосункiв намагається знищити державну незалежнiсть США. Задля того вона напхала своїх членiв на високi вирiшальнi становища в обидвох партiях: у демократичнiй i в республiканськiй. Влада членiв РЗС в урядi США загрожує iснуванню США та тiй волi, яку ми, американцi, маємо. Сотнi тисяч воякiв США вiддали своє життя, обороняючи волю. А тепер ту волю нищать, щоби знищити державну незалежнiсть США, роззброївши США, пiдпорядкувати США свiтовому надурядовi ООН, у якому голос США нiчого не важить, бо заглушений голосами 110 iнших держав".

Вiд 1945 року досi члени Ради закордонних стосункiв керували закордонною полiтикою США. За цей час число комунiстичних рабiв у свiтi збiльшилося на 520 %. Їх є вже понад один мiльярд людей. Поширення комунiзму за цей час анi трошечки не сповiльнилося, хоч США видали 500 мiльйонiв доларiв на „боротьбу" з комунiзмом. Писання та промови членiв РЗС аж надто переконливо свiдчать про те, що поширення комунiзму було не випадкове й не стихiйне, а провадилося за певним, добре обдуманим планом. Вiд 1945 року досi Мiнiстерство закордонних справ США провадить полiтику поступок комунiзмовi, полiтику навмисних поразок, бо має метою повалити капiталiстичний лад США, запровадити соцiалiстичний.

У США є кiлькадесят товариств з метою як у РЗС. Наприклад, „Товариство закордонної полiтики". Його заклали жидiвськi банкiри П. Варбурґ та Ф. Франкфуртер. Полiтично воно значно лiвiше за РЗС. Головою його була 20 рокiв московська соцiалiстка Віра Дiн. Це товариство пропагує соцiалiзм переважно в унiверситетах. Переважно з цього товариства уряд США вибирав урядовцiв американського вiйськового уряду в зайнятих Нiмеччинi, Iталiї, Японiї. Вони там пхали щосили до урядiв тих держав тамошнiх соцiалiстів та комунiстiв.

Також шестиколонним товариством у США є соцiалiстичне товариство пiд демократичною назвою „Американцi демократичного чину". Керівником цього товариства був голова Союзу автомобiльної промисловостi, соцiалiст, комунолюб В. Ревтер. Заступником – головний радник президента Дж. Кеннедi (вiн же – автор його промов) А. Шлезiнджер. Вiн казав: „Якщо США хочуть iснувати, то мусять викинути християнство на смітник". Він радив президенту Ейзенхауеру таємно вбити сенатора Дж. Маккартi, який дуже полював за комунiстами. Iншi члени Головної Управи цього товариства: Д. Дубинський, Дж. Карей, Р. Гелштейн, А. Кулiдж, А. Мост – всi соцiалiсти i комунолюби.

Органiзацiєю шестиколонникiв (у сумiшi з таємними п'ятиколонниками) є „Союз задля громадянських вольностей". Вiн частково у прихованiй формi, ховаючись за параваном лiдералiзму, частково вiдкрито вимагає скасувати закони, якi поборюють пiдкопну дiяльнiсть всiляких зрадникiв США, отже, i комунiстiв та шпигунiв, вимагає заборонити молитися у школах. Нищить всiма способами побожнiсть людей. Вимагає зняти заборону поширювати порнографiчну лiтературу, пропагує потребу свiтового надуряду. Очолює цей союз колишнiй Генеральний Прокурор США Ф. Бiдл. Членами Головної Управи є: колишнiй суддя Д. Кенйон, дуже високий урядовець, правник Дж. Файнертi. Це офiцiйно, а фактично за їхнiми плечима керує зграя таємних комунiстiв.

Шоста колона в США має у своїх руках провiд великого i дуже впливового Учительського Союзу. Засновано його 1857 року. Тепер вiн має 6.000 вiддiлiв по всiх США. Майже всi учителi, професори США є його членами. Учительський Союз має бiльше членiв, нiж союзи правникiв, лiкарiв, священикiв разом узятих. Головне Управлiння цього Союзу у Вашинґтонi має 29 вiддiлiв, 24 сталих комiсiй, комiтетiв. Вiн мав у 1952 роцi 458 сталих платних урядовцiв, яким платив 1.610.000 доларiв рiчно. Головне Управлiння його тепер цiлковито в руках соцiалiстiв i таємних комунiстiв у личинi „лiбералiв". Це Головне Управлiння писало ще 1936 року: „Зiбранi нами вiдомостi, докази, числа пiдтверджують висновок, що в США та в iнших країнах минає доба iндивiдуалiзму та вiльної економiчної конкуренцiї i надходить доба загального i всебiчного усуспiльнення та колективiзму".

Учительський Союз пропагує у всiх школах, починаючи вiд початкових, потребу запровадити свiтовий, соцiалiстичний, диктаторський надуряд i всеохоплюючий iнтернацiоналiзм. Пропагує необхiднiсть запровадити усуспiльнення всього життя людей, а з того – потребу знищити iдею особистої власностi i патрiотизм. Пропагує i поширює серед учнiв i учителiв безбожництво.

Учительський Союз має нагляд над складанням i виданням шкiльних пiдручникiв. Переглядаючи тi пiдручники, доходимо до думки, що вони були написанi i виданi в СРСР. У них все життя США малюється найчорнiшою фарбою, ганиться, а життя в СРСР малюється лише рожевими фарбами – як рай на землi. Тож не дивно, що цей союз дуже радить i сприяє перекладу англiйською мовою книжок, виданих у СРСР. Навiть цiлком вiдкрито радить школам купувати комунiстичнi книжки. Наприклад, радив книжку провiдника Iнституту марксизму в Нью-Йорку, комунiстичного iдеолога Г. Аптекара „Повстання американських рабiв-негрiв", або книжку редактора комунiстичного журналу „Новi маси" Г. Феста „Вiльний шлях", чи керiвника московських шпигунiв В. Перла „Негр у сiльському господарствi Пiвдня".

Слiдча Комiсiя Нью-Йоркського штату виявила, що весь провiд вiддiлу Учительського Союзу в мiстi Нью-Йорк цiлковито опанований комунiстами. А цей вiддiл має 11.000 членiв. Понад 1.000 комунiстiв учать у Нью-Йоркських школах. З усiх унiверситетських професорiв Нью-Йорку 25 % є комунiстами, вiдкритi i закритi „лiберальною" личиною. Спробам викинути комунiстiв-учителiв зi шкiл i унiверситетiв дуже протидiяв Учительський Союз. На захист комунiстiв-учителiв став i Верховний Суд США.

Вiд першого дня заснування США заведено у школах звичай щоденно перед початком навчання вiддавати урочисту пошану прапоровi США i спiвати патрiотичну пiсню: „Зоряний прапор". Таку пошану складали учнi та вчителi. По вiйнi 1939–45 рокiв школи пiд впливом Головного Управлiння Учительського Союзу занехаяли цей патрiотичний звичай. Обуренi батьки вимагали повернути його. Отож, парламент Калiфорнiйського штату ухвалив закон, який зобов'язував шкiльну владу повернути цей звичай. Ухвала була прийнята перевагою лише в один голос. Такий самий закон ухвалив i парламент Iллiнойського штату, але губернатор штату не затвердив його.

Парламентська Комiсiя антиамериканської дiяльностi подає список 469 органiзацiй, якi офiцiйно мають демократичнi, некомунiстичнi назви i голiв, але фактично є параванами КП США. З них уряд США офiцiйно визнав 170 за пiдривнi, зрадницькi. А неофiцiйно в США є понад 600 всiлякого роду лiвих товариств, що ховаються за гарними, демократичними назвами, а фактично є соцiалiстичними, зрадницькими, пiдривними.

П'ята колона пiд керiвництвом Москви i шоста колона пiд керiвництвом Нью-Йорку (мафiї) завзято працюють для того, щоби:

1) некомунiстичний свiт мирно спiвпрацював з комунiстичним, бо то є нiби єдина можливiсть уникнути свiтової атомної вiйни;

2) США роззброїлися, це буде доводом, що США не мають намiру воювати;

3) була вiльна, нiчим не обмежена взаємна торгiвля всiх держав свiту, не зважаючи на полiтичний лад тих держав, не зважаючи на те, чи крам є вiйськовий чи невiйськовий;

4) всi держави свiту, без жодного винятку, без огляду на їхню зовнiшню i домашню полiтику та господарчий лад, могли без перешкод одержувати вiд свiтових банкiв довготермiновi позики;

5) США допомагали вiдсталим країнам розбудовувати їхню економiку, не зважаючи на те, чи тi країни комунiстичнi, чи нi;

6) увесь свiт, насамперед великi держави i некомунiстичнi також волiли пiддатися i скласти зброю, не воювати, бо атомна вiйна знищить життя на нашiй планетi;

7) захiднi держави визнали офiцiйно комунiстичний Китай i прийняли його до ООН;

8) захiднi держави визнали двi нiмецькi держави: Схiдну i Захiдну;

9) усi республiки СРСР мали кожна право голосу в ООН;

10) ООН мала власне мiжнародне вiйсько, яке мало б силу примушувати всi держави свiту виконувати закони ООН, бо ООН є єдиною надiєю людства на свiтовий мир i добробут;

11) в жоднiй державi не була заборонена комунiстична партiя;

12) держави уневажнили обов'язок присягати на вiрнiсть їм;

13) п'яти- i шестиколонники позахоплювали провiд у всiх полiтичних партiях i урядах, насамперед у всiх закладах та установах, що творять свiтогляд людей;

14) всi школи були пiд непереможним впливом соцiалiстичних iдей та iдеалiв, теж церкви, родинне i громадське життя, теж лiтература, мистецтво, мораль та iншi царини життя;

15) всюди завмирала iдеалiстична фiлософiя життя та iдеалiстичний свiтогляд, а натомiсть поширювалися i поглиблювалися фiлософiя i свiтогляд матерiалiстичнi;

16) всюди падала iдеалiстична мораль, щоби поширювалася розпуста, пияцтво, наркотики, безбожництво;

17) зникало мiсцеве самоуправлiння, а поширювалося i поглиблювалося зосередження державної влади;

18) провiд робiтничих союзiв був у руках п'яти– i шестиколонникiв;

19) не iснували жоднi Служби безпеки, i щоби послаблювалася сила i влада органiв правопорядку;

20) вирвати дiтей з-пiд впливу консервативних родин, знищивши саму родину;

21) колонiальнi напiвдикi народи одержували свою державну самостiйнiсть, навiть i тодi, коли вони ще не доросли культурно до неї;

22) поширювалося i поглиблювалося у масах переконання, що реформаторство – це застарiлий спосiб полiпшити життя, а натомiсть морально оправданим є накидати людям живосилом лiпший лад;

23) поширювалася i поглиблювалася зневага, ненависть до нацiональних традицiй, до нацiональних iсторичних героїв та великих нацiональних будiвничих;

24) поширювалися, поглиблювалися всюди iдеї, iдеали та дух iнтернацiоналiзму, космополiтизму;

25) поширювалося i поглиблювалося у всiх людей переконання, що єдиним шляхом до раю на землi є свiтова наддержава з озброєним, всебiчно зосередженим, тотально зцентралiзованим, дуже сильним, диктаторським свiтовим надурядом.

А як мафiя запроваджувала б соцiалiстичний рай та мир на землi, то вона показала вже в Конґо. Там вiйсько ООН надзвичайно жорстоко, криваво нищило демократичну владу краю Катанґи, щоби силомiць накинути йому владу соцiалiстичного, деспотичного уряду Конґо. Те вiйсько ООН пострiляло в Катанзi тисячi невинних людей, навiть дiтей, жiнок, навiть хворих у лiкарнях.

Мафiя планувала зробити таке ж i в Пiвденно-Африканськiй республiцi. Свого часу американський мiльйонер А. Карнеґi подарував кiлькадесят мiльйонiв доларiв на заснування фундацiї, яка мала дослiджувати способи та засоби втримання миру у свiтi. Пiзнiше мафiя захопила керiвництво тою фундацiєю у свої руки (керiвником її був свого часу московський шпигун Алджер Гiс). Отже, мафiя дала великi грошi тiй фундацiї, щоби вона знайшла способи примусити бiлий уряд Пiвденно-Африканської республiки передати всю державну владу неграм.

Задля цього мафiя спланувала обложити i блокувати 1.800 кiлометрiв пiвденно-африканського узбережжя 60 воєнними кораблями i 300 воєнними лiтаками та висадити 93.000 вiйська ООН, намовивши негрiв повстати проти влади бiлих. Коштувало би це 165 мiльйонiв доларiв. Голова ООН У. Тан поставився дуже прихильно до цього плану, а посол СРСР до ООН Я. Малик обiцяв дати кораблi i вiйсько СРСР.

Приклад Катанґи i цей план українцi мусять запам'ятати, бо мафiя планує зробити таке i в Українi, коли вона у себе пробуватиме скинути московську соцiалiстичну i несоцiалiстичну владу.

Покладаючись на свою шосту колону в урядi США, Московщина сподiвалася, що США не протистоятимуть її спробi загарбати Корею. Коли ж несподiвано США послали своє вiйсько до Кореї, то Московщина перелякалася можливостi третьої вiйни. Смерть Й. Сталiна та паплюження його М. Хрущовим захитали „савєтскую" владу. Московщина перелякалася можливостi революцiї на немосковських землях СРСР якби вибухла свiтова вiйна. Перелякавшись, Московщина зчинила величезну пропаганду у свiтi за вiчний мир. Раптово позакладалися 1950 року в Європi та Америцi, пiд рiзними демократичними назвами, сотнi товариств боротьби за мир та роззброєння. Опанованi шестиколонниками часописи, радiо повели шалену пропаганду конечностi спiвiснування комунiстичного i некомунiстичного свiтiв.

Щоби довести свiтовi щирiсть свого бажання миру, Московщина голосно переклала всю провину за московське загарбництво на Й. Сталiна, вiдреклася i прокляла на ввесь свiт його полiтику та проголосила гасло: „Вiд сталiнiзму – до ленiнiзму". ЦК КПРС та уряд СРСР проголосили 5.03.1953 р., що „непохитною основою i незмiнною засадою зовнiшньої i внутрiшньої полiтики ЦК КПРС i уряду СРСР були, є i будуть полiтика миру, непохитна боротьба проти пiдготовки i розпалення будь-якої вiйни, полiтика щирої мiжнародної мирної спiвпрацi, господарчої i культурної"44.

Всi п'ятi i шостi колони у свiтi зчинили несамовиту пропаганду щиростi цiєї „нової" московської полiтики. Нема де правди подiти – вони мали величезний успiх. Шоста колона тисячократно збiльшила i поширила свiй величезний вплив. Навiть уряд найширшої демократiї США пiддався тiй пропагандi i конкретно почав здiйснювати спiвпрацю з Московщиною. Вiн не лише широко вiдкрив дверi США московськiй пропагандi, московським шпигунам (культурний обмiн), але почав нищити свої заморськi вiйськовi бази в Туреччинi, Iталiї, Нiмеччинi i зменшувати свої залоги та видатки на озброєння найновiшою атомною зброєю.

Щоби був такий величезний вплив, п'ята i шоста колони мусять мати у своїх руках редагування та випуск у свiт великих часописiв, журналiв та керiвництво радiомережами. Ми вже згадували, хто є власником великих часописiв, журналiв, радiомереж у США. Редактор „Нью-Йорк Трiбун" писав: „Незалежних, нецензурованих часописiв та журналiв нема вже в США, крiм хiба маленьких у повiтових мiстечках. Кожний журналiст знає це з власного досвiду. Жодний з нас, працiвникiв пера, не наважується висловити чесну думку, погляд. Менi платять 150 доларiв тижнево, щоб я не друкував шкiдливої часописовi, чи впливовим особам, органiзацiям, правди. За це саме платять й iншi часописи, журнали своїм редакторам та репортерам. Якщо б я дозволив надрукувати чесну правду, власники часопису вигнали б мене на другий же день з роботи. Власники великих часописiв, журналiв платять своїм редакторам, репортерам, щоб вони ховали правду, щоби безсоромно брехали, перекручували факти, обмовляли невинних людей, кланялися Мамонi, зраджували свiй народ".

Ось яскравий приклад.

Провiднi комунiсти i шпигуни В. Чамберс та Е. Бентлi, розчарувавшись у комунiзмi, видали 1948 року владi всю шпигунську мережу, до якої вони належали. Перед тим вони поназбирали i заховали багато крадених таємних документiв уряду США, мiкрофiльмів, які шпигунська мережа пересилала до Москви. Тi документи вони передали Сенатськiй слiдчiй комiсiї i прилюдно оповiли їй про всю свою шпигунську працю, подаючи прiзвища й iнших шпигунiв.

Майже всi великi часописи та журнали США зчинили шалений крик проти тих двох вiдважних патрiотiв. Їхнi свiдчення називали дикою видумкою, не зважаючи на те, що патрiоти передали Слiдчiй комiсiї кiлькадесят крадених таємних документiв уряду США. Прозивали їх божевiльними, брехунами, а їхнi свiдчення – безглуздою гонитвою за неiснуючими вiдьмами. Часописи, журнали ширили найрiзноманiтнiшу брехню про цих патрiотiв, очорнювали їх всiма способами, друкували на них глузливi карикатури. Редакцiйнi статтi називали їх несповна розуму виродками, дегенератами, злодiями, фашистськими запроданцями тощо. Не цуралися нiякої брехнi, друкували брехливi, принижуючi життєписи, запевняючи читачiв, що тi патрiоти були в божевiльнiй лiкарнi, що вони статево збоченi, наркомани, розпусники, хабарники, дрiбнi злодiї. I таке писали не лише комунiстичнi та соцiалiстичнi часописи, журнали, але й формально некомунiстичнi, несоцiалiстичнi. Крик був створений на таку широчезну мiру, що навiть патрiоти США повiрили. Направду, коли Бог хоче когось покарати, то вiдбирає йому розум. I треба бути героєм, щоби таку напасть витримати. В. Чамберс та Е. Бетлi витримали.

Таке є тепер не лише в часописах, журналах, радiо, але й в наукових виданнях. Американський iсторик пише: „Тепер у США та в iнших країнах багато iсторикiв самi, з власної волi не пишуть правди, перекручують iсторичнi факти, пiдробляють iсторичнi документи".

Iнший пише: „XX сторiччя – найбрехливiше за всi сторiччя. Часописи, журнали, радiо є тепер продажними повiями". Колись журналiсти додержувалися засади писати про: КОГО, ЩО, КОЛИ, ДЕ, ЧОМУ, не подаючи власного тлумачення. Тепер же три чвертi газетних матерiалiв – це власнi тлумачення журналiста.

У США, коли полiцiя застрелить якогось „лiвого" ворохобника, то великi часописи зчиняють величезний галас. Але коли лiвi ворохобники застрiлять вартового, то всi часописи мовчать. У В'єтнамськiй вiйнi вiйсько США обстрiляло село, з якого в'єтнамськi комунiсти обстрiлювали американцiв. Самозрозумiло, були вбитi i селяни. Всi великi часописи i телебачення США до неба кричали про злочинну жорстокiсть американцiв, i то таким стилем, яким пишуть про американцiв москвини в СРСР. Але, коли пiвнiчнов'єтнамське комунiстичне вiйсько обстрiляло ракетами кiлька пiвденнов'єтнамських мiст i забило кiлька тисяч жiнок, дiтей, старих, то про це великi часописи i телебачення США анi одного слова не сказали.

У США нема державної цензури. Але є далеко сильнiша за державну. Це – цензура мафiї. Вона має у своїх руках майже всi великi видавництва, всi великi книгарнi та книжковi клуби. Вона має своїх людей на посадах рецензентiв, книгарiв у книгозбiрнях, в унiверситетах, якi вибирають i купують книжки для тих книгозбiрень.

Тож нема нiчого дивного, що Пресовий Клуб у Вашинґтонi дав почесну грамоту М. Хрущову та Ф. Кастровi.

У США iснують товариства так званих „американських фашистiв" та терористичне товариство Ку-Клукс-Клан. Вони мають членiв не бiльше як 15.000. Але всi мафiознi часописи роздмухують їх до величезної небезпеки. Коли ж уряд хотiв дослiдити дiяльнiсть цих двох органiзацiй, то мафiознi часописи виступили проти слiдства. Чому? – Бо тими органiзацiями фактично керували мафiознi провокатори.

Фундації США

У США державний податок пропорцiйний до прибуткiв, отже, чим бiльший прибуток, то вищий вiдсоток вiд прибутку йде на податок. У США є закон, за яким пожертви на добродiйнi та культурнi справи звiльняються вiд державного податку. Чим бiльше пожертвуєш, тим нижчий вiдсоток буде податку. Мiльйонери США платять дуже високий вiдсоток податку (аж до 80 % вiд прибутку). Отже, щоб зменшити той вiдсоток, щоб лишити по смертi вiчний собi пам'ятник, американцi жертвують великi грошi на добродiйнi та культурнi справи. Наприклад, бiльшiсть унiверситетiв у США побудовано й утримується на пожертви. Дуже великi пожертви оформлюються юридично в так званих фундацiях, що є окремими громадськими установами. Керують тими фундацiями управи, в які входять найвизначнiшi особи. Цi фундацiї не платять жодних податкiв. Самих вiдсоткiв з грошей фундацiї мають великi мiльйони доларiв рiчно. З тих вiдсоткiв фундацiї видають допомогу на всiлякi культурнi справи. На полiтичнi справи не мають права давати, але дають, прикрившись личиною спонсорства на потреби науки, культури чи шкiльництва.

По вiйнi 1939–45 рр. приїхало до США дуже багато великих європейських науковцiв, державних мужiв, полiтикiв тощо. Серед них було чимало соцiалiстiв та жидiв. По п'ятьох роках вони одержали громадянськi права США i попролазили на високi посади в урядi та в унiверситетах, на впливовi становища у видавництвах, школах i добродiйних фундацiях. Цi новi американцi-соцiалiсти, разом з народженими в США соцiалiстами, захопили управи фундацiй у свої руки. Наприклад, управа Карнеґівської фундацiї запросила на керiвника фундацiї праву руку президента Ф. Рузвельта Алджера Гiса, московського шпигуна, хоч був американцем з дiда-прадiда. То ж не дивно, що тi фундацiї видавали i видають великi мiльйони на пропаганду соцiалiстичних iдей, тобто на справу полiтичну, чого не мають права робити за своїми статутами. Уряд США знає це, але не карає їх, не накладає податку, бо у самому урядi сидять на дуже високих посадах такi ж соцiалiсти. А тих, хто протестував проти такого порушення статутiв фундацiй, мафiя таємно вбивала. Так вона вбила сенатора Дж. Маккартi та члена парламенту Е. Кокса.

Мафiя розумiє краще за будь-кого твердий життєвий факт: хто керує думкою людини, громади, народу, той фактично є їхнiм законодавцем, паном, володарем, а вони його невiльниками. Захопивши фундацiї США, мафiя стала керувати думкою суспiльства США, а насамперед думкою провiдної верстви. Тут ми наведемо лише кiлька з тисяч прикладiв такого керування Фордiвською фундацiєю.

Старий Г. Форд знав, що по його смертi уряд США забере вiд спадкоємцiв 77 % Фордiвського майна за податок. Г. Форд мав майна на три мiльярди доларiв, отже, уряд забрав би з того 2.308.400.000 доларiв. Тому Г. Форд задумав пожертвувати понад два мiльярди доларiв на добродiйнi та культурнi справи. Вiн доручив оформити свiй задум жидiвському банкiровi Сiднею Вайнберґовi, бо той був великим знавцем таких справ.

Фордiвське пiдприємство засновано на паях. Як i кожне пайове пiдприємство фордiвське мало паї з правом голосу i без права голосу (але з правом прибутку). Звичайно, паїв з правом голосу дуже мало, а без того права – дуже багато. С. Вайнберґ оформив 1949 року Фордiвську фундацiю так, що спадкоємцi, фордiвськi родичi, затримали у себе всi паї з правом голосу, а 88 % паїв без права голосу стали власнiстю Фордiвської фундацiї. Вони приносили фундацiї рiчних дивiдентiв 90–100 мiльйонiв доларiв.45

Найвищою владою таких фундацiй є Рада управителiв, яка призначає керiвника фундацiй. До Ради управителiв запрошують багато вчених знавцiв, високопоставлених осiб та банкiрiв, бо банкiри знають як керувати великими грошима. На першого керiвника Фордiвської фундацiї запросили Рована Ґейстера, який проголосив мету фундацiї: „Фордiвська фундацiя пiдтримуватиме таку дiяльнiсть i допомагатиме в її здiйсненнi, яка сприятиме мировi i установленню в усьому свiтi справедливого ладу".

У США є чимало органiзацiй, якi мають таку же мету своєї дiяльностi. Так, даючи великi грошi на їхню дiяльнiсть, Фордiвська фундацiя само собою набуває зверхнього нагляду, контролю над їхньою дiяльнiстю, скеровує їхню дiяльнiсть у бажаний фундацiї напрям, пiдпорядковує їх собi. Тут подамо лише кiлька з тисяч прикладiв. Так, Фордiвська фундацiя дала:

60.000.000 доларiв на вишкiл урядовцiв-тубiльцiв в Iндiї, Пакiстанi, Бiрмi, Iндонезiї, Непалi, на Близькому Сходi (Iзраїль). У цих країнах Фордiвська фундацiя має своїх власних послiв-урядовцiв.

14.000.000 доларiв – „Телевiзiйнiй верховнiй комiсiї" та „Громадському Iнститутовi радiо США" на пропаганду соцiалiстичних iдей.

6.500.000 доларiв – шiстьом унiверситетам США на вивчення свiтових, мiжнародних проблем.

3.500.000 доларiв – закладовi мiжнародної освiти (опанованому соцiалiстами i комунiстами) на мiжнародний культурний обмiн.

1.500.000 доларiв – Радi закордонних зв'язкiв.

1.500.000 доларiв – Товариству закордонної полiтики. Воно опановано шестиколонниками. Має кiлькасот вiддiлiв по всiх США.

1.275.00 доларiв – Колумбiйському унiверситетовi, опанованому соцiалiстами, на вивчення закордонних справ i стосункiв.

1.100.000 доларiв – на вивчення перебудови мiст США.

1.000.000 доларiв – на вишкiл урядовцiв США у чужих країнах.

1.000.000 доларiв – установi обмiну науковцями та митцями з СРСР i його сателiтами.

1.000.000 доларiв – Гарвардському унiверситетовi, опанованому соцiалiстами на науковi дослiди мiжнародних зв'язкiв.

1.000.000 доларiв – Комiсiї американських приятелiв (Квакери) на їхню пропаганду пацифiзму, вiдмову служити у вiйську, потребу роззброїтися тощо. З тих грошей Комiсiя дала молодим комунiстам грошi на поїздку до Фiнляндiї на свiтовий з'їзд комунiстичної молодi. Голова цiєї Комiсiї Г. Кедборi та його заступник К. Пiкет були дiяльними комунолюбами, кiлька разiв виступали на захист засуджених комунiстiв-шпигунiв.

900.000 доларiв – Гарвардському унiверситетовi на вишкiл урядовцiв новоповсталих африканських та азiйських держав.

800.000 доларiв – на привiз до США й утримання азiйських науковцiв.

756.000 доларiв – „Американськiй фундацiї задля полiтичної освiти". Цей згурт має в США 460 полiтичних клубiв, якими керують шестиколонники.

579.000 доларiв – Корнельському унiверситетовi на вивчення Китаю та Пiвденно-Схiдної Азiї.

560.000 доларiв – „Осередковi мiжнародного вивчення" на науковi дослiди мiжнародних стосункiв. Вiн в руках шестиколонникiв.

500.000 доларiв – „Товариству мiжамериканських стосункiв" (Пiвденної i Пiвнiчної Америки) на дослiдження. Це товариство вiдверто пiдтримує Кубинський комунiстичний уряд.

500.000 доларiв – комунiстичнiй Польщi на культурний обмiн.

430.000 доларiв – Бостонському унiверситетовi на вивчення Азiї.

400.000 доларiв – Чикагському унiверситетовi на вивчення Африки.

250.000 доларiв – Колумбiйському унiверситетовi на подорож науковцiв США до СРСР та його сателiтiв.

Це лише кiлька пожертв задля прикладу. Їх далеко бiльше, а менших пожертв треба рахувати на тисячi.

На перший погляд Фордiвська фундацiя робить дуже корисну справу. Але це – лише на перший погляд. Бо „На чиїм возi їдеш – того пiсню спiвай". Як одержав мiльйони доларiв i хочеш ще одержати, то роби те i так, як хоче грошодавець – керiвник фундацiї. А дослiдивши полiтичнi погляди тих керiвникiв, не здивуємося, побачивши, що великi пожертви одержують люди та гурти лiвих полiтичних переконань: всiлякi соцiалiсти, комунiсти, шестиколонники в „лiберальних" личинах, а навiть i вiдкритi, без личин. Тим-то Фордiвська та iншi фундацiї дуже допомогли шостiй колонi поширитися i поглибитися в США. Вона має тепер величезний вплив на все життя США: полiтичне, господарче, громадське, культурне.

Та найбiльше вплинула Фордiвська (й iншi) фундацiї на громадську думку щодо вищої освiти. А люди з унiверситетською освiтою – це ж провiдна верства нацiї i держави. Чимало впливових унiверситетiв (але далеко не всi) одержали допомогу вiд Фордiвської фундацiї. Вона дала:

19.000.000 доларiв на навчання спецiалiстiв з телебачення.

6.000.000 доларiв Освiтному Осередковi з питань телебачення на те саме.

1.725.000 доларiв унiверситетським видавництвам.

400.000 доларiв на вивчення системи присяжних судiв. Вона їх припоручила професоровi Е. Левi, жидовi, соцiалiстовi, який завжди боронив комунiстiв.

260.000 доларiв дала 615 вибраним унiверситетам та вузам на платню професорам.

Тi професори формально нiчим не зобов'язалися Фордiвськiй фундацiї, проте само собою не викладали студентам антисоцiалiстичних iдей, чи взагалi iдей, якi не подобаються керiвниковi фундацiї. Сам факт, що таку допомогу вона дає лише вибраним нею унiверситетам – натякає на це.

Не випадково Фордiвська та iншi фундацiї роблять те саме, що й уряд США. Уряд вiдповiдає за свою дiяльнiсть перед парламентом. Фундацiї не вiдповiдають нi перед ким. Тож вся дiяльнiсть фундацiї залежить вiд того, якi особи, яких переконань i свiтогляду керують тими фундацiями. А якi люди можуть бути – показує приклад А. Гiса. Вiн був керiвником Карнеґівської фундацiї i московським шпигуном. Вiн не є винятком. На це показує приклад „Фундацiї задля республiки".

„Фундацiю задля республiки" створила 1952 року Фордiвська фундацiя, давши їй 15.000.000 доларiв. На керiвника призначила члена парламенту конґресмена Клiфорда Кейза, знаного соцiалiста, шестиколонника i члена прокомунiстичного товариства „Американцi демократичного чину". Коли К. Кейз став сенатором, то на його мiсце призначили Роберта Готчiнса, який проголосив, що метою тої „Фундацiї задля республiки" є: „Поширити i поглибити розумiння громадянських прав". А що вiн розумiв пiд тим, показує вся дiяльнiсть фундацiї. А та дiяльнiсть показала, що „Фундацiя задля республiки" давала грошi лише людям та органiзацiям крайньо лiвих переконань – всiляким соцiалiстичним горлопанам i демагогам, руїнникам державного ладу США, а найбiльше – комунiстам. Вона видала великi грошi на боротьбу проти будь-яких обмежень КП США. Ось кiлька прикладiв.

„Фундацiя задля республiки" дала:

100.000 доларiв на дослiдження законностi заборони приймати на державну службу комунiстiв. Опанована шести– i п'ятиколонниками „Комiсiя Нью-Йоркських правникiв" з головою її професором Е. Чатам, дослiдивши зробила висновок, що нема потреби перевiряти вiрностi державi урядовцiв США. Друга комiсiя пiд керiвництвом Адама Ярмолинського (жида, оборонця комунiстiв), дослiдивши, видала книжку „Вивчення судових справ вiрностi державi". Ця книжка доводить, що уряд дуже зловживав слiдствами вiрностi.

125.000 доларiв на дослiдження поглядiв людностi США на комунiзм. У тому дослiдженнi подано думку визначних осiб. З них 90 % прихильних комунiзмовi.

80.000 доларiв на дослiдження антикомунiстичної дiяльностi патрiотiв та Союзу колишнiх воякiв США. Це дослiдження очорнило, оплюгавило ту дiяльнiсть.

40.000 доларiв на виготовлення шкiльного фiльму „Воля читати". Той фiльм пропагує обурення проти заборони Вiйськового Мiнiстра поширювати комунiстичну лiтературу у вiйську.

25.000 доларiв Станфордівському унiверситетові на вивчення судових свiдчень колишнiх комунiстiв проти комунiстiв. Вони доводять безвартнiсть i брехню свiдчень колишнiх комунiстiв.

„Фундацiя задля республiки" показала себе великим оборонцем комунiстiв у театрi, кiно, радiо. Вона доручила не комунiстовi Джоновi Коґлiю дослiдити справу обвинувачень комунiстiв, якi працюють у кiно, радiо, театрi. Вiн запросив до спiвпрацi знавцiв: М. Гарiнґтона, вiдомого соцiалiста, який прилюдно протестував проти засуду на смерть шпигунiв Юлiї та Етела Розенберґiв, запросив другу соцiалiстку Е. По, яка була членом КП США. З допомогою таких „знавцiв" вiн написав двi книжки: „Звiт про чорний список" та „Чорний список". Цi книжки вибiлюють комунiстiв у театрi, кiно, радiо, а спроби виганяти комунiстiв з театру, кiно, радiо таврують фашистське нищення прав i вiльностей громадян США.

Атомний науковець Джеймс Опенгаймер працював у атомнiй лабораторiї. Вiн вiдкрито приятелював з вiдомими комунiстами й обороняв їх. Як непевного щодо вiрностi США його звiльнили з посади. На його захист став у телебаченнi керiвник радiо „Голос Америки" шестиколонник Едвард Моров. „Фундацiя задля республiки" надрукувала своїм коштом ту його оборону i розiслала по школах i полiтичних клубах.

Зайшла потреба видати бiблiографiю творiв про комунiзм у США. „Фундацiя задля республiки" поспiшила дати 64.500 доларiв на укладення тої бiблiографiї, даючи своїх „знавцiв". А „знавцi" не подали багато великих, найсильнiших творiв проти комунiстiв, а натомiсть подали всi, навiть найменшi, твори комунiстiв.

Керiвники „Фундацiї задля республiки" П. Гомен та В. Ферi гостро нападали на начальника Служби безпеки Е. Гувера i всiма способами обпльовували його боротьбу з комунiстами i шпигунами.

Чи все це не є глумом iз засновника Фордiвської фундацiї Генрi Форда? Вiн ненавидiв i поборював комунiзм i жидiв. Вiн дав великi грошi на написання антикомунiстичних, антижидiвських книжок та журналу. А по його смертi за його грошi поширюють i поглиблюють у США комунiзм та соцiалiзм. I роблять це не комунiсти, не соцiалiсти, але лiберали, як, наприклад, Р. Готчiнс, П. Гофман та тисячi до них подiбних.

Фордiвська фундацiя – найбiльша. Є ще кiлька великих, бiльшiсть їх також у руках шестиколонникiв. Вони мають майна:

Фордiвська – 3.320.000.000 доларiв.

Рокфеллерівська – 632.000.000 доларiв.

Дюкська – 478.000.000 доларiв.

Гартфордська – 360.000.000 доларiв.

Келозька – 310.000.000 доларiв.

Карнеґівська – 268.000.000 доларiв.

Слоанська – 223.000.000 доларiв.

Мудська – 188.000.000 доларiв.

Рокфеллерових братiв – 152.000.000 доларiв.

Лiлiська – 151.000.000 доларiв.

Нью-Меморiальська – 135.000.000 доларiв.

Данфортська – 126.000.000 доларiв.

Комонвелзька – 125.000.000 доларiв.

Рокфеллерівська фундацiя також у руках шестиколонникiв. Її голова Р. Фосдiк, шестиколонник, казав: „Зрiст недовiр'я до Росiї загрожує свiтовому мировi. Ця фундацiя видала 50.000 доларiв на написання шкiльних пiдручникiв. Авторами були 50 соцiалiстiв на чолi з провiдним фабiанцем В. Вебом. Знадiбки до тих пiдручникiв дали 113 прокомунiстичних товариств США. Парламентська слiдча Комiсiя знайшла, що всi вони пропагують соцiалiзм, комунiзм, космополiтизм, свiтову наддержаву, свiтовий надуряд тощо.

Рокфеллерівська фундацiя видала великi грошi своїй дослiднiй комiсiї, яка мала виробити плани майбутнього США. До тої комiсiї належали: Д. Раск, Мiнiстр закордонних справ, лiвий лiберал, москволюб, шестиколонник та iншi шестиколонники: Ч. Бовлез – заступник Мiнiстра закордонних справ, член соцiалiстичного товариства „Американцi демократичного чину", А. Розенберґ – заступник Мiнiстра збройних сил, Г. Кiсiнджер та А. Борис – помiчники президента Р. Нiксона, Л. Клей – мiльйонер, Г. Люс – видавець часописiв „Таймс", „Лайф", „Форчун", Д. Сарноф – власник радiомережi, Дж. Ноговський, О. Габi – всi шестиколонники.

Карнеґівська фундацiя дала один мiльйон доларiв на працю таких антиамериканських товариств, як, наприклад, „Рада закордонних стосункiв", „Товариство закордонної полiтики", „Заклад тихоокеанських стосункiв" (цей найбiльше посприяв перемозi китайських комунiстiв). Ця фундацiя заплатила авторовi, i видала накладом 50.000 примiрникiв книжку фабiанця-шестиколонника Стюарта Чейза „Правдиве вивчення людства" і розiслала її по книгозбiрнях i школах США. А той С. Чейз був членом чи спiвпрацював з 20 пiдривними прокомунiстичними органiзацiями США. Ця фундацiя дала 340.000 доларiв на написання i видання 17-тикнижкової працi про потреби шкiльної освiти США. Головним редактором тої працi був фабiанець, шестиколонник Джордж Каунтс. Провiдник англiйських фабiанцiв В. Веб назвав ту працю „Соцiалiстична освiта".

Мiжнародна грошова фундацiя цiлковито перебуває в руках соцiалiстiв i комунiстiв. Першим керiвником тої фундацiї був заступник Мiнiстра скарбу США, московський шпигун Г. Д. Гвайт.

Видавець кiлькох великих журналiв, мiльйонер, член Управи Рокфеллерівської фундацiї, шестиколонник Генрi Люс дав 200.000 доларiв на написання i видання 5-тикнижкової розвiдки про капiталiстичний лад. Серед 12 авторiв тої розвiдки 10 були членами чи прихильниками прокомунiстичних органiзацiй.

Шоста колона в уряді США

Парламентська слiдча комiсiя виявила 1934 року таке: дуже висока чиновниця Мiнiстерства освiти, соцiалiстка А. Баровс запросила до себе на вечерю кiлька своїх найближчих приятелiв-соцiалiстiв, керiвникiв вiддiлiв уряду США. Запросила також i свого близького приятеля не урядовця, соцiалiста, професора В. Вiрта. На тiй вечерi були лише свої близькi приятелi, всi соцiалiсти. Пiдпивши, вони щиро, вiдкрито висловлювали свої соцiалiстичнi мрiї та плани запровадити соцiалiзм у США i в усьому свiтi. Про президента Ф. Рузвельта вони казали, що вiн є американським О. Керенським, яким мафiя керує так, як вона хоче. В. Вiрт зауважив, що Ф. Рузвельт не такий дурний, щоб того не побачив. На це урядовцi йому вiдповiли, що Ф. Рузвельт знає лише те, що йому подадуть його дорадники, мiнiстри, i вiн робить лише те i так, як вони йому радять. А найвпливовiшим дорадником його був московський шпигун, соцiалiст Алджер Гiс. Фактичним Мiнiстром скарбу був московський шпигун Г. Декстер Гвайт. Надзвичайно впливовим радником був соцiалiст професор Ф. Франкфуртер.

Про цi плани соцiалiстiв та комунiстiв В. Вiрт повiдомив сенаторiв, членiв парламенту, редакторiв патрiотичних часописiв. Парламент наказав провести слiдство. Хоч те слiдство пiдтвердило правдивiсть Вiртового повiдомлення, проте всi великi часописи спаплюжили, оббрехали самого В. Вiрта. Два роки пiзнiше вiн нагло вмер у божевiльнi.

Завданням московських шпигунiв на високих посадах в урядах чужих держав є не лише пересилати Москвi таємницi тих урядiв, але також i скеровувати їх у бажаному Московщинi напрямi. Таке бачимо навiть з урядових документiв. Наприклад, Мiнiстерство закордонних справ США видало 1946 року 700-сторiнкову книжку: „Планування повоєнної закордонної полiтики США". Серед авторiв всiляких планiв та проектiв згадано, наприклад, Л. Павловськоґо 100 разiв, А. Гiса 22 рази, Г. Д. Гвайта 19 разiв. Всi три були московськими шпигунами. Г. Д. Гвайт з початком слiдства раптово вмер нiби вiд розриву серця. Л. Павловський (мав 59 рокiв) помер також раптово – нiби вiд розриву серця. Москвини знають як це робити.

Окремi високi урядовцi Мінiстерства закордонних справ тримають дещо в таємницi навiть вiд своїх зверхникiв. Наприклад, заступник мiнiстра Джон Гiкерсон провадив 1949 року таємнi переговори з високим урядовцем ООН. Про тi переговори мiнiстр Д. Ачесон довiдався випадково аж 1952 року. Навiть сам президент Ф. Рузвельт нiчого не сказав своєму мiнiстровi Дж. Бирнесу про угоду, що її вiн пiдписав з Й. Сталiним у Ялтi в справi Далекого Сходу, хоч Дж. Бирнес був з ним в Ялтi.

Головний дорадник i помiчник президентiв Дж. Кеннедi та Л. Джонсона, шестиколонник Артур Шлезiнджер казав: „Уряд США не смiє пiддаватися намовам воювати з СРСР. Не смiє нiчим допомагати контрреволюцiї в сателiтних державах. США не смiють допомагати поневоленим народам у СРСР визволитися з-пiд московської влади. США не смiють навiть дозволити тим поневоленим народам визволитися своїми силами з-пiд московської влади. I вiн додає, що саме таку полiтику вже провадить мiнiстр Дж. Фостер Даллес. А Даллес запевняв 1947 року, що „комунiстична" влада СРСР стало демократизується i тому наближається можливiсть якось погодити обидвi системи – комунiстичну i капiталiстичну. Вiн запевняв, що з року в рiк кращають шанси не лише на спiвiснування обидвох, але й на спiвпрацю мiж ними. А поза тим комунiстичнi iдеї мають чимало спiльного з iдеями християнськими. Спираючись на цiлковито безпiдставне припущення про „демократизацiю" СРСР, голова „Ради полiтичного планування" В. Ростов уклав проект i план союзу iз СРСР. Вiн запевнив М. Хрущова вiд iменi США, що США у нiякому разi i нiчим не допоможуть поневоленим Московщиною народам визволитися.

Радник президента США А. Шлезінджер, повернувшись з поїздки до СРСР, писав: „Причини казкових осягiв у розбудовi СРСР – яснi, як сонце. Причини є в тiй величезних досягнень силi, що в нiй уряд СРСР зосередив всi сили народу. Аж лячно дивитися, яку неймовiрно величезну силу може мати великий народ, коли вiн ПЛАНОВО спрямує свої здiбностi та багатства країни".

Мiнiстр закордонних справ Генрi Кiсiнджер46 був головним плановиком вiйськової безпеки США, отже, зверхником Генерального Штабу. Вiн був радником президентів Дж. Кеннедi i Р. Нiксона. Вiн провiдний член таємного товариства жидiвських банкiрiв. До цього товариства належали також радник чотирьох президентiв, а за президента Ф. Рузвельта фактичний президент США, Бернард Барух i заступник Мiнiстра Військового Мiнiстерства Адам Ярмолинський. У своїх книжках Г. Кiсінджер доводив потребу скоротити НАТО, знищити атомнi бомби в американських ракетах, створити свiтовий надуряд та пропагував iншi соцiалiстичнi iдеї. Вiн був провiдним членом „Ради закордонних стосункiв", мав в урядi величезний вплив.

Другий Мiнiстр закордонних справ Дiн Раск казав: „Революцiя в Китаї дуже подiбна до американської революцiї часiв її боротьби проти Великобританiї". Вiн також шестиколонник i москволюб.

Сенатська слiдча комiсiя, пiд головуванням В. Дженера виявила у всiх мiнiстерствах, а найбiльше в Мiнiстерствi закордонних справ дуже багато шестиколонникiв на дуже високих посадах. Наприклад, керiвник вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ В. Веланд, який дуже допомiг комунiстовi Ф. Кастровi захопити владу на Кубi, посол до Iраку Дж. Голмс, посол до Аргентини Р. Роботом, посол до СРСР москволюб Дж. Кенан, радник президента в справах СРСР Ч. Боглен, заступник Мiнiстра закордонних справ Ф. Колер, керiвник вiддiлу Далекого Сходу Ґ. Парсон, керiвник вiддiлу Близького Сходу Р. Стронґ, керiвник вiддiлу Мiжнародних господарчих справ В. Коштiнґ, керiвник Iсторичного вiддiлу Б. Нобл, заступник Мiнiстра закордонних справ А. Гаррiман, керівник вiддiлу найму урядовцiв В. Пьорс та багато iнших.

Шестиколонники разом з п'ятиколонниками в урядi США провадили дослiдження, писали проекти законiв, випрацьовували змiни в зовнiшнiй i домашнiй полiтицi, писали президентськi й мiнiстерськi промови i дуже впливали на полiтичнi слiдства парламентських та сенатських слiдчих комiсiй.

Служба воєнних вiстей США була переповнена комунiстами на високих посадах. Наприклад, заступник керiвника О. Латiмор, який дуже допомiг китайським комунiстам захопити владу, керiвник вiддiлу А. Тарн (жид Тарновецький), який втiк до Польщi. Мiнiстр закордонних справ Дж. Бірнес писав, що дуже багато урядовцiв цiєї служби були великими прихильниками радянської iдеологiї, тобто комунiстами.

Генерал Дж. Форестол писав у 1944 роцi своєму приятелевi: „Коли якийсь американець висловить думку, що ми, американцi, мусимо працювати задля потреб i безпеки нашої країни, то його назвуть загарбником, iмперiалiстом, фашистом, небезпечною людиною. Але коли дядько Йосиф (Сталiн) скаже, що вiн хоче захопити балтійськi народи, половину Польщi, Бесарабiю, Дарданелли тощо, то всi в один голос кричать, що вiн (Йосиф) дуже гарна, щира, чудова людина, з яким приємно i легко мати якусь справу, бо вiн каже те, що думає".

Шоста колона в урядi США зобов'язала урядовцiв слiдкувати один за одним i видавати ворогiв мафiї. Вона заборонила критикувати зверхникiв. Вона тримає у своєму полонi навiть мiнiстрiв. Наприклад, Мiнiстр закордонних справ Дж. Фостер Даллес, перебираючи мiнiстерство мав Ялтинську угоду за дуже шкiдливу для США, але за кiлька рокiв мiнiстрування вiн казав у 1959 роцi, що нiчого поганого нема в Ялтинськiй угодi, хiба те, що Московщина не додержалася тої угоди. Напочатку вiн виявив свiй намiр очистити мiнiстерство вiд шестиколонникiв та зменшити число урядовцiв, вигнавши тих, якi нiчого не роблять. Але по кiлькох роках вiн казав, що надто раптовi змiни урядовцiв шкiдливi. I наприкiнцi свого мiнiстрування в його мiнiстерствi було бiльше урядовцiв, нiж напочатку. Щогiрше! – Урядовцiв-патрiотiв, якi протистояли шестиколонникам, мафiя виганяла зi служби. Так, вигнала послом до Польщi А. Лейна за те, що вiн перешкоджав польським комунiстам захопити владу в Польщi, вигнала керiвника Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв О. Отепку за те, що вiн склав список запiдозрених у невiрностi шестиколонникiв i що вiн був проти прийняття В. Ростова на службу та й ще на дуже впливову посаду, бо Служба безпеки довела, що вiн шестиколонник i москволюб. Вигнала генерала Д. Маккартура за те, що вiн перемагав комунiстичне пiвнiчнокорейське вiйсько. Вигнала генерала Е. Вокера за те, що вiн виховував пiдлегле йому вiйсько в антикомунiстичному напрямi. Вигнала посла до Японiї Дж. Ґрю за те, що вiн документально довiв, що президент Ф. Рузвельт планово i навмисно провокував Японiю до вiйни зі США. За опiр мафiозним планам вигнала високих урядовцiв – А. Варда, Дж. Балантiна, Е. Думана, Б. Барона, Р. Александра, Д. Дозера та чимало iнших.

Керівник Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв С. Маклеод подав 1956 року Мiнiстровi закордонних справ список 258 урядовцiв, запiдозрених у прихильностi до комунiзму. Уряд звiльнив його зi служби.

На вимогу голови Сенатської слiдчої комiсiї сенатора П. Маккарена начальник розвiдки США адмiрал Дж. Гiленкотер подав йому прiзвища комунiстiв та московських шпигунiв серед урядовцiв ООН, посланих туди урядом США. Iз 100 тих урядовцiв 29 були провiдними членами КП США, а 32 – московськими шпигунами. Уряд США негайно звiльнив Дж. Гiленкотера з посади i заслав його на малу посаду на островi Тихого океану.

Мафiя не лише викидала зi служби своїх ворогiв, але й таємно їх убивала. Наприклад, датський посол до ООН Банґ Йенсен опитав мадярських утiкачiв про московський напад на Мадярщину 1956 року. Голова ООН Даґ Хаммершельд на вимогу Московщини зажадав вiд Б. Йенсена подати прiзвища тих опитаних утiкачiв. Б. Йенсен не дав. Мафiя потай убила його, а тiло спалила, незважаючи на протест дружини Б. Йенсена.

Генерал Джордж Патон, будучи командувачем фронтом у Нiмеччинi, дуже противився тому, щоб американцi вiддали Берлiн москвинам. Його вiйсько було вже дуже близько до Берлiна, коли вiн одержав вiд головнокомандувача генерала Д. Ейзенхауера наказ вiдступити на захiд, щоби дати можливiсть московському вiйську першим увiйти до Берлiна. Дж. Патон прилюдно обiцяв розкрити цю мафiозну зраду. За кiлька днiв по тому на нього „випадково" наїхало американське вiйськове авто i забило на смерть. Вiн залишив родинi свiй щоденник. По його смертi два ближчих родичi заходилися видавати цей щоденник. Мафiя загрозила їм смертю, якщо видадуть. Вони не злякалися загрози i робили заходи видати. Скоро обидва померли наглою смертю, хоч мали дуже добре здоров'я. Вдова i дiти генерала побоялися i не видали.

Голова Сенатської комiсiї, що поборювала комунiзм, Дж. Маккартi вмер наглою смертю у лiкарнi. Лiкарi не проголосили з якої причини. У тiй самiй лiкарнi помер, також наглою смертю, генерал Дж. Форестол, який видав свiй щоденник, в якому вiдкрив зрадницьку дiяльнiсть мафiї.

Пiдозрiло наглою смертю „померли" московськi шпигуни в США: Г. Д. Гвайт, Л. Пасловський, Л. Доган, високi урядовцi Служби безпеки США В. Смiт, Дж. Вiнант i чимало iнших, а також i президент Ф. Рузвельт.

Iсторiя записала багато випадкiв, коли вбивано провiдникiв лише тому, що вони знали забагато таємниць. Таких убивств у СРСР є дуже багато. Ф. Рузвельт був знаряддям мафiї. Вiн був хворий не лише фiзично, але й душевно, бо не мiг не бачити жахливих наслiдкiв своєї полiтики. Душевно хвора людина може легко заломитися i вiдкрити таємницi. Ф. Рузвельт був дуже славолюбною людиною, мрiяв бути рятiвником i керiвником усього людства. А невблаганна дiйснiсть показувала йому щось цiлковито протилежне. Отже, з розпуки Ф. Рузвельт, рятуючи своє добре iм'я, мiг оприлюднити таємницi мафiї.

Коли помре якась велика людина, то, звичайно, родина чи влада дає можливiсть всiм людям попрощатися з небiжчиком, тримаючи 2–3 днi труну вiдкритою в церквi чи прилюдному мiсцi. Коли помер президент Ф. Рузвельт, то його труну одразу закрили, вiко забили цвяхами i запечатали. Й. Сталiн наказав пословi СРСР у США А. Ґромиковi подивитися на мертвого Ф. Рузвельта. А. Ґромико звернувся з такою просьбою не до влади чи дiтей, але до головного Рузвельтового помiчника-дорадника жида С. Розенмана. Той не дозволив вiдкривати труну нi задля кого, навiть задля сина, який був поза США i не мiг приїхати зразу пiсля смертi. У США скоро поширилася чутка, що лiкар Ф. Рузвельта адмiрал Дж. Макiнтайр казав, що Рузвельтове тiло було чорне, як земля. А таке стається вiд отруєння арсеном.

Ф. Рузвельт умер далеко вiд Вашинґтону в курортнiй мiсцевостi „Гарячi джерела", де вiн лiкував свiй паралiч. Коли вiн умирав, то бiля нього НЕ БУЛО НIКОГО анi з родини, анi зi слуг. Єдиним свiдком його смертi була МОСКОВКА Єлизавета Шуматова, художниця, яка малювала його портрет. Через годину по смертi вона раптово виїхала. Казала, що перед смертю Ф. Рузвельтовi дуже болiла голова.

Коли Дж. Кеннедi не був ще президентом, а сенатором, то вiн у своїй промовi 1949 року ганьбив президента Ф. Рузвельта за його поступки Московщинi в Ялтi, ганьбив президента Г. Трумена за те, що вiн примушував нацiонального китайського провiдника генерала Чанкайшi взяти до свого уряду комунiстiв, ганьбив генерала Дж. Стiвела за те, що вiн озброював китайських комунiстiв. Сенатор Дж. Кеннедi тодi казав, що вважає шкiдливою для США дiяльнiсть товариства „Американцi демократичного чину". Коли ж вiн став президентом, то викликав до свого уряду на високi посади понад 50 членiв того шкiдливого товариства. Наприклад, вiн наставив Дж. Кiлiяна керувати координацiєю працi всiх розвiдувальних установ США, вiйськових i полiтичних. Це надзвичайно впливова посада, бо ж розвiдувальнi установи є першою лiнiєю фронту в оборонi проти комунiстичного наступу. А цей самий Дж. Кiлiян вимагав 1947 року припинити стеження за комунiстичною дiяльнiстю, заборонив оприлюднювати списки пiдривних комунiстичних органiзацiй у США. Протестував 1948 року проти штатiвського закону, який заборонив наймати комунiстiв на вчителiв. Захищав 1954 року московського атомного шпигуна Д. Опенгеймера. Будучи ректором Масачузетського технiчного інституту, найняв професора Д. Струїка, якого викинули з того iнституту за комунiзм. Будучи головним науковим радником президента Д. Ейзенхауера, натискав на нього, щоби вiн припинив дослiди над атомною зброєю.

Президент Дж. Кеннедi добре знав полiтичнi погляди Дж. Кiлiяна. I, знаючи їх, наставив його на керiвника боротьби з комунiзмом. Чому? Бо шестиколонникiв, слуг мафiї в урядi США було так багато, i вони були на таких високих посадах, що їх влада була сильнiшою за владу голови уряду, президента. А щоб усi майбутнi президенти США знали це – мафiя показала 1963 року всьому свiтовi свою силу, вбивши президента США Джона Кеннедi.

Президент Л. Джонсон i президент Д. Ейзенхауер були слухняними мафiозними слугами. Мiнiстр закордонних справ Дiн Ачесон був роками юридичним радником торговельного посольства СРСР у Вашинґтонi. За президента Д. Ейзенхауера зi старої присяги юнакiв летунських вiйськових шкiл викинуто слова: „Так, допоможи менi, Боже", замiнено слово „присягаюся" словом „стверджую". Вiд першого дня заснування США пошта видавала окремi рiздв'янi значки з тематикою Рiздва Христового. Поштове Мiнiстерство послало 1962 року провiдникам жидiвства в США проект рiздв'яних поштових значкiв на їхнє схвалення. Тепер на поштових рiздв'яних значках нема жодного малюнку Рiздва Христового. Нема навiть слiв: Рiздво, Христос, Дiва Марiя, янголи тощо.

Коли космонавти США вперше висадилися на Мiсяцi, то вони у своєму привiтi Землi вжили слова з Бiблiї: „На початку був Бог". На честь космонавтiв державна друкарня виробила проект поштового значка з малюнком тих космонавтiв на Мiсяцi та їхнiми словами: „На початку був Бог". Мiнiстерство пошти викреслило тi слова.

Поштове Мiнiстерство видало поштовi значки на пошану Джана Дюї, фiлософа, члена 7 прокомунiстичних органiзацiй. Його виховнi iдеї дуже поширили у школах соцiалiзм, безбожництво, аморальнiсть; Альберта Ейнштейна, науковця-фiзика, члена 13 прокомунiстичних органiзацiй; Френка Райта, архiтектора, члена 6 прокомунiстичних товариств; Євгена Онейла, письменника, комунолюба; Джорджа Маршала, генерала, мiнiстра США. Останнiй дуже допомiг китайським комунiстам розбити вiйсько китайських патрiотiв.

Вiйськове Мiнiстерство США заборонило вiйськовим священикам згадувати про Iсуса Христа у своїх проповiдях i взагалi згадувати про Бога та набоженство.

Цензори у Вiйськовому Мiнiстерствi викреслювали з промов офiцерiв до воякiв такi вирази, як, наприклад, „...комунiстична змова має метою опанувати ввесь свiт", „радянськi впливи поширюються в усьому свiтi i загрожують державнiй небезпецi США", „...сталий наступ комунiзму", „...комунiзм кидає виклик", „...на таких теорiях виростає комунiзм", „...пiдступна iдеологiя свiтового комунiзму", „...комунiзм охоплює марксизм, соцiалiзм, фабiанський соцiалiзм", „...совiти не зменшили анi трохи свiй намiр опанувати свiт i знищити американський спосiб життя", „...нiчого не сталося такого, яке вказує, що мiжнародний комунiзм змiнив свою мету захопити владу в усьому свiтi", „тепер перед свiтовою загрозою мiжнародного комунiзму" i т. п. Генерал Г. Шрiвер хотiв у своїй промовi повторити слова М. Хрущова: „Ми вас, американцiв, закопаємо в могилу". Цензор викреслив тi хрущовськi слова.47

* * *

За Конституцiєю США суддiв Верховного Суду призначає президент, а Сенат затверджує чи вiдкидає. Верховний Суд США має право i обов'язок тлумачити закон та пильнувати, щоб новi закони не суперечили Конституцiї. Всi президенти США, вiд Ф. Рузвельта до Р. Нiксона, призначали на суддiв Верховного Суду осiб лiвих переконань, i вони стали бiльшiстю у Верховному Судi. Теперiшнiй Верховний Суд США порушує Конституцiю, втручаючись у законодавство Парламенту та Сенату, навiть змiнює Конституцiю перекрученим тлумаченням її, на що не має жодного права. Теперiшнiй Верховний Суд США фактично понищив законнi перепони пiдривним органiзацiям валити державний лад США. Вiн визнав морально брудну порнографiчну лiтературу за нешкiдливу, тому уряд США не має права забороняти поширювати її.

Голова Сенатської юридичної комiсiї Джем Iстленд пiдрахував голоси всiх 9 членiв Верховного Суду, як вони голосували у справах, що стосувалися комунiстiв. Вони голосували ЗА комунiстiв: Г. Блек 102 рази у 102 справах (100 %), В. Доглез 97 разiв у 100 справах (97 %), Й. Уорен 62 раза у 65 справах (92 %), В. Бремен 49 разiв у 51 справi (90 %), Ф. Франкфуртер 69 разiв у 103 справах (77 %), Дж. Гарлен 30 разiв у 65 справах (58 %), Г. Бортон 37 разiв у 81 справi (46 %), Ч. Гвiтейкер – 36 %, Т. Кларк – 35 %.

Ця сама комiсiя у своєму звiтi пише:

1) Верховний Суд США поламав основнi засади Римського, Англо-Сакського i Пiвнiчно-Американського правосуддя i законностi.

2) Власнi документи Верховного Суду свiдчать, що на його ухвали впливали комунiсти та їхнi приятелi.

3) Ухвали Верховного Суду, паралiзуючи боротьбу з комунiзмом, стали найсильнiшою зброєю комунiстiв США.

4) Забравши в кожного штату право на самозахист, Верховний Суд фактично заперечив природне право кожної людини на самозахист.

Ось кiлька прикладiв ухвал Верховного Суду:

Вiн визнав антиконституцiйним закон, який вимагав вiд державних урядовцiв присяги, що вони не є комунiстами.

Вiн визнав 1956 року, що незаконно виганяти зi служби осiб, пiдозрiлих у комунiзмi.

Вiн уневажнив присуд судiв штатiв, якi карали комунiстiв за те, що вони намовляли людей скинути уряд збройним повстанням.

Парламент США ухвалив закон про контроль над антидержавною, пiдривною, таємною дiяльнiстю. Верховний Суд визнав той закон антиконституцiйним, отже, не правосильним.

Студент С. Стрiт навмисно i прилюдно спалив прапор США. Суд штату присудив йому кару. Верховний Суд скасував той присуд.

Сенатор Русел Лонґ прилюдно в Сенатi сказав: „У теперiшньому Верховному Судi США нема анi одного чесного суддi". Нарада 1958 року суддiв всiх 48 Верховних Судiв штатiв визнала, що Верховний Суд США зловжив своїми правами на велику шкоду США.

Вбивство президента Дж. Кеннеді

Дж. Кеннедi закiнчив Гарвардський унiверситет, цiлковито опанований фабiанцями та марксистами. Крiм того, вiн закiн-чив також фабiанську вищу „Школу економiчних наук" у Лондонi. Родина Кеннедi – старого американського роду, мiльйонерська. Волелюбнi родиннi традицiї стримали його вiд некритичного захоплення соцiалiзмом, проте двi вищi соцiалiстичнi школи дуже вплинули на його свiтогляд. Вiн прихильно ставився до соцiалiстичних iдей, тому набрав до свого уряду дуже багато соцiалiстiв на високi посади.

Президент Дж. Кеннедi обiцяв кубинським втiкачам-патрiотам допомогти скинути комунiстичний уряд Ф. Кастро. Обiцяв послати лiтаки, щоби вони збомбували кастровське комунiстичне вiйсько, коли патрiоти будуть висаджуватися на острiв. Вони висадилися 17.04.1961 р., але жодний американський лiтак не пiдтримав висадки, i Ф. Кастро розбив патрiотiв. Пiзнiше виявилося, що мафiознi шестиколонники з Мiнiстерства закордонних справ, на чолi з заступником Мiнiстра, соцiалiстом Ч. Бовлезом, дуже натиснули на Дж. Кеннедi, щоби вiн вiдкликав свiй наказ авiацiї пiдтримати висадку. В останню хвилину, коли патрiоти ВЖЕ висадилися на острiв, Дж. Кеннедi вiдмiнив той наказ.

Коли американськi патрiоти довiдалися про таку зраду, вони дуже обурилися, президент Дж. Кеннедi усунув Ч. Бовлеза з посади i заповiв, що вичистить уряд США вiд зрадникiв. Мафiя побачила, що Дж. Кеннедi – це не Ф. Рузвельт чи Г. Трумен i зможе, якщо не цiлковито знищити мафiю в урядi, то принаймнi дуже її ослабити, повиганявши з уряду шестиколонникiв. Отже, поки не запiзно – вбила його.

Що вбила сама мафiя, а нiхто iнший, доводить той факт, що слухняний слуга мафiї пiдпрезидент Л. Джонсон доручив дослiджувати убивство не слiдчим установам США, але МАФIОЗI, шестиколонниковi, комунолюбовi i москволюбовi, безбожниковi Й. Уореновi, ЗАБОРОНИВШИ всiм iншим слiдчим установам вести незалежне розслiдування. А тих установ, вартих довiр'я, було кiлька, i всi вони уславилися своєю боротьбою з ворогами США, як, наприклад, Федеральне бюро розслiдувань, Служба безпеки, полiтична розвiдка, Парламентська комiсiя по розслiдуванню антиамериканської дiяльностi, спiльна Парламентська i Сенатська слiдча комiсiя. Всiм патрiотичним установам Л. Джонсон заборонив вести слiдство, наказав передати Й. Уореновi всi наявнi в них вiдомостi про вбивство. Щогiрше – збирати вiдомостi про вбивство вiн фактично доручив вiдомому комунiстовi Нормановi Редлiчевi.

Що вбила саме мафiя – пiдтверджує i той факт, що всi великi часописи та журнали США (а вони в мафiозних руках) не лише не зробили великого галасу з такої величезної подiї, але навпаки, зменшували її вагу, приглушували голоси про неї. А цi часописи славнi на весь свiт „робленням з мухи слона", перебiльшуючи мiльйонократно маленькi подiї, коли це треба мафiї.

Що вбила саме мафiя – пiдтверджує ще й такий нiби малий, але дуже багатомовний факт. Усiх великих злочинцiв, а полiтичних i поготiв, всi уряди у свiтi тримають замкненими на сiм колодок, не допускаючи нiкого, навiть рiднi, навiть подивитися здалека. Тримають у великiй таємницi навiть мiсце, де вони замкненi. Полiтичний убивця президента наймогутнiшої держави у свiтi – це надзвичайно великий злочинець, якому 77 колодок замало, щоби берегти його. Мiська полiцiя Далласа заздалегiдь оголосила в часописах, що вона буде перевозити убивцю Л. Освальда з мiської в'язницi до „безпечнiшого мiсця" о годинi 10-й 24.11.1963 р. Отже, далласька телевiзiйна станцiя вислала двох своїх фотографiв, щоб вони сфотографували той перевiз. Кожний з них фотографував окремо, почали фотографувати ще перед 10-ою годиною. Сфотографували як варта допускала, чи не допускала людей до будинку в'язницi. Так сфотографували, що варта не допустила Освальдову матiр, але допустила разом двох людей: один з них був Джек Рубi (жид Рубiнштейн), власник корчми, а другий – високий урядовець Мiнiстерства юстицiї. Тому, що Дж. Рубiнштейн був у товариствi високого урядовця, варта дозволила йому увiйти, не запитавши перепустки. Пiвхвилини потiм, як тi два увiйшли, Дж. Рубiнштейн застрiлив Л. Освальда. Фотографи сфотографували i це. Й. Уорен вiдiбрав негайно тi плiвки з касетами, не дозволивши їм виявити їх, а станцiю примусив проголосити, що обидвi плiвки засвiтилися.

Й. Уорен заперечував, що Л. Освальд знався з Дж. Рубiнштейном. Але свiдок Б. Демар казав, що вони дуже добре зналися, бо Л. Освальд бував часто в Рубiнштейновiй корчмi, Б. Демар на власнi очi бачив, як вони розмовляли i разом смiялися. Журналiст Г. Генсон писав, що всi водiї таксiвок у Далласi свiдчать: Дж. Рубiнштейн та Л. Освальд були старi приятелi. Iншi свiдки свiдчили, що обидва, i Л. Освальд i Дж. Рубiнштейн, спiльно намагалися 10.05.1963 р. застрiлити чинного ворога комунiстiв генерала Е. Уокера.48 Чому Й. Уорен заперечував знайомство Дж. Рубiнштейна з Л. Освальдом?

Генерал Й. Уокер прилюдно закинув у часописi Й. Уореновi, що вiн навмисно сфальшував слiдство, щоби сховати справжнiх убивць. Журналiст Г. Тейлор казав, що одразу по вбивствi Мiнiстерство закордонних справ просило репортерiв НЕ писати, що Л. Освальд мiг бути московським чи кубинським агентом.49

Журналiст Уолтер Вiнчел свiдчив, що власник великого торговельного пiдприємства жид Стенлi Маркус благав телефоном Дж. Кеннедi НЕ приїздити до Далласу.

Досi не оприлюднено слiдства Й. Уорена (кiлька товстих книг). А сам Й. Уорен казав, що не можна їх оприлюднювати ще 25 рокiв. Чому? Поки що оприлюднено лише висновки комiсiї Уорена.

Чи не найпереконливiшим доказом того, що президента Дж. Кеннедi вбила сама мафiя, є той iсторичний факт, що дуже скоро по вбивствi „померло" наглою смертю 15 осiб, якi щось знали про таємницю вбивства. Це були:

1) Охоронець Дж. Тiпiт, якого вбив нiбито Л. Освальд.

2) Лi Освальд, що його застрiлив Дж. Рубiнштейн.

3) Джек Рубiнштейн, убивця Л. Освальда, вмер у лiкарнi 1.03.1967 р. нiбито вiд раку.

4) Джiм Коет, репортер. Приятель Дж. Рубiнштейна. Його вбили вдома не знати хто.

5) Бiл Гонтер, журналiст. Знайомий Дж. Рубiнштейна. Застрiлений вартою нiбито помилково.

6) Ненсi Мунi. Танцюристка в шинку Рубiнштейна. Нiбито повiсилася у в'язницi.

7) Том Говард. Правний оборонець. Приятель Рубiнштейна. Вмер у лiкарнi 27.03.1965 р. нiбито вiд iнфаркту.

8) Iрлiн Робертс. Власниця дому, в якому жив Л. Освальд. Померла 9.01.1966 р. в лiкарнi нiбито вiд iнфаркту.

9) Генк Кiлем. Його жiнка працювала в Рубiнштейновiй корчмi 15 рокiв. Його скривавлене тiло знайшли 17.03.1964 р. на розбитiй шибi великого вiкна.

10) В. Гейлi. Водiй таксi, яким їхав Л. Освальд у день убивства Дж. Кеннедi. Загинув в автомобiльнiй катастрофi.

11) Едвард Боневайдес. Застрiлений у шинку невiдомо ким. Його брат Домiнґо, до речi, дуже подiбний до нього, бачив, як загинув вартовий Дж. Тiпiт.

12) Сi Боверс. Загинув 9.08.1966 р. в автомобiльнiй катастрофi. Вiн свiдчив, що стрiляли на президента Дж. Кеннедi НЕ згори, як каже Й. Уорен, а з вулицi.

13) Джемс Уорел. Застрiлений невiдомо ким. Був наочним свiдком убивства Дж. Кеннедi i свiдчив у комiсiї Й. Уорена.

14) Делiла Вал. Застрiлений 23.08.1966 р. невiдомо ким. Вiн працював у Рубiнштейновiй корчмi.

15) Давид Ферi. Пiлот. Вмер у лiкарнi нiбито вiд крововиливу в головi. В день убивства Дж. Кеннедi вiн чекав з лiтаком на Л. Освальда.

Сам Л. Освальд гостро заперечував, що вiн стрiляв у Дж. Кеннедi.

Дж. Рубiнштейн казав, що вiн застрелив Л. Освальда з обурення, бо дуже любив Дж. Кеннедi. А у своєму листi з в'язницi до приятеля вiн писав: „Мене дуже пiдло обдурено".

Куба

Кубинський патрiот Фулженцiо Батiста, перебравши 1952 року державну владу на Кубi, заборонив комунiстичну партiю, припинив торгiвлю з СРСР та з комунiстичним Китаєм i зiрвав з ними дипломатичнi зв'язки. США i Куба мали угоду про взаємну допомогу. Отже, президент Ф. Батiста замовив у США зброї вартiстю в один мiльйон доларiв i за ту зброю заплатив. Але Мiнiстерство закордонних справ США заборонило вивезти цю зброю на Кубу. Чому? Бо кубинським вiддiлом цього Мiнiстерства керував шестиколонник i комунолюб Вiльям Уланд, а його зверхником був заступник Мiнiстра Ч. Бовлез, також шестиколонник i соцiалiст.

В. Уланд був таємним комунiстом. За часiв 2-ої свiтової вiйни вiн жив на Кубi. Керiвник Пiвденно-Американського вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ США Лоуренс Доґан, який сам був московським шпигуном, прийняв В. Уланда на службу в тому Мiнiстерствi. За 9 мiсяцiв служби В. Уланда пiдвищували чотири рази. Його послали 1947 року до Бразилiї на посаду в посольствi США. Посол Вiльям Павлi повiдомив уряд США про Уландовi комунiстичнi погляди. Уряд пiдвищив В. Уланда на заступника посла в Колумбiї. У Колумбiї вiн приятелював з Ф. Кастро, який керував там комунiстичними розрухами. Цю комунiстичну дiяльнiсть Ф. Кастро бачили на власнi очi не лише В. Уланд, але і його начальник – заступник мiнiстра Рой Роботом, який був там у той час. Коли В. Уланда призначили на керiвника в мiнiстерствi Карiбо, то посол В. Павлi повiдомив президента Д. Ейзенхауера i Мiнiстра закордонних справ про те, що В. Уланд вже вiдкрито показав себе комунiстом. Те повiдомлення викинули на смiтник. Коли вже весь свiт знав, що Ф. Кастро комунiст, то В. Уланда не лише не вигнали зi служби, але, навпаки, мафiя пiдвищила його на бiльш вiдповiдальну посаду – перевiряти державну вiрнiсть урядовцiв. Само собою зрозумiло, що цей таємний комунiст захищав таких як вiн та iнших шестиколонникiв в урядi США. Мафiя пiдвищила також i Ч. Бовлеза, поставивши його помiчником президента.

Мафiя привезла 1959 року Ф. Кастро до США i зробила йому велику рекламу. Всi мафiознi великi часописи та журнали заперечували, що Ф. Кастро комунiст, називали його кубинським Вашинґтоном та Лiнкольном. Таким показували його і на телебаченнi. Мiнiстерство закордонних справ привiтало його офiцiйно як „великого демократа". Заступник Мiнiстра Р. Роботом улаштував урочисте прийняття його Редакторським Товариством.

Посол США до Куби Артур Ґарднер кiлькаразово попереджував уряд США, що Ф. Кастро запеклий комунiст. Мафiя усунула його з посади. Його наступник Й. Смiт також повiдомляв уряд, що Ф. Кастро комунiст. Мафiя i його усунула з посади.

Нiхто iнший як Мiнiстерство закордонних справ США озброїло кубинських комунiстiв пiд проводом Ф. Кастро, i вони скинули Ф. Батiсту та наставили Ф. Кастро. Сенатська слiдча комiсiя видала 1961 року велику у дванадцяти книгах розвiдку: „Комунiстична загроза США з Пiвдня". У нiй та комiсiя документально довела, що Ф. Кастро не мiг захопити влади без великої допомоги йому Мiнiстерством закордонних справ США. Ця розвiдка називає i прiзвища тих урядовцiв, якi допомагали Ф. Кастровi, як, наприклад, В. Уланд, Ч. Бовлез, Р. Роботом та iншi. Їх не лише не покарано, але навпаки – нагороджено.

По захопленнi комунiстами державної влади на Кубi багато тисяч кубинських патрiотiв утiкло з Куби до США. На Кубi лишилися таємнi товариства патрiотiв. Кубинськi втiкачi згуртувалися на Флоридi i готувалися висадитися на узбережжi Куби, щоби з таємними патрiотами на Кубi пiднести загальне повстання і скинути комунiстичний уряд.

Коли сенатор Дж. Кеннедi кандидував на президента, вiн сказав 15.10.1960 р. у Джонстаунi у промовi: „Уряд США мусить припинити своє неприхильне ставлення до кубинських патрiотiв. Не порушуючи мiжнародних законiв, США можуть i мусять визнати, що тi патрiоти i втiкачi висловлюють справжнi бажання кубинської людностi, тому уряд США не смiє їм перешкоджати, не смiє зв'язувати їм руки". Коли вiн став президентом, то обiцяв кубинським патрiотам-втiкачам у Флоридi допомогти їм зброєю скинути комунiстичний уряд Ф. Кастро.

Щоби тому ПЕРЕШКОДИТИ Мiнiстерство закордонних справ США взяло ту допомогу у свої руки, хоч ця справа не належала даному мiнiстерству. Воно спланувало висадку кубинських утiкачiв на узбережжі Куби. Президент Дж. Кеннедi затвердив той план. Лiтаки стояли напоготовi. 1.400 кубинських утiкачiв висадилися на узбережжi Куби. Ф. Кастро вислав проти них танковий полк. Американськi лiтаки могли дуже легко знищити весь той полк вщент. Але вони не прилетiли. В останню хвилину мафiя дуже натиснула на президента Дж. Кеннедi, щоб вiн вiдмiнив свiй наказ авiацiї пiдтримати висадку. Крiм того, мафiя подбала, щоб десантники не мали чим захищатися. Вона дала їм таку зброю, що до неї не надавалися набої. Подбала й про те, щоб не вибухло повстання кубинцiв на Кубi. За планом воно мало вибухнути одночасно в той же день, коли буде висадка. Кубинськi втiкачi на Флоридi мали своїх зв'язкових, якi прибули на Кубу за один день до висадки, щоби повiдомити про час висадки провiдникiв таємних патрiотичних органiзацiй на Кубi. За два днi до висадки мафiя ув'язнила тих зв'язкових i вивезла невiдомо куди. На другий день по поразцi випустила їх без жодних пояснень.

Мафiя в урядi США бiльше як рiк заперечувала чутки, що Московщина будує на Кубi свої вiйськовi бази, ракетнi установки тощо. Коли стало вже неможливим заперечувати, бо й дiти знали, то президент Дж. Кеннедi запевнив Парламент i Сенат, що Московщина будує на Кубi лише обороннi споруди. Та не всi повiрили. Голова Союзу колишнiх воякiв генерал Ч. Бейкон, сенатор К. Кiтiнґ, Г. Кейпгарт, Б. Ґолдуотер та iншi гостро вимагали вiд уряду усунути московське вiйсько i бази з Куби вiйськовою силою. Дж. Кеннедi назвав їх „безвiдповiдальними палiями вiйни". Коли ж обурення американського народу росло, i наблизилися вибори президента та до Парламенту i Сенату, то, щоб виграти вибори, Дж. Кеннедi наказав розпочати морську облогу Куби. Лише у виборчiй метушнi люди не звернули уваги на те, що Дж. Кеннедi зобов'язався перед М. Хрущовим не нападати на Кубу вiйськовою потугою США, як рiвно ж запобiгти нападу з боку iнших американських держав, i пообiцяв, що американцi не будуть намагатися змiнити кубинський комунiстичний уряд. I справдi, пiд тиском уряду США Великобританiя вiдкликала свiй дозвiл кубинським патрiотам-утiкачам висилати на Кубу своїх зв'язкових та повстанцiв з англiйських островiв Багама. А американська облога не стiльки не допускала до Куби московських кораблiв зі зброєю, як не допускала кубинських патрiотiв з Пiвденної Америки нападати на Кубу. Не можна не позаздрити мафiї.

Коли М. Хрущов погодився забрати свої ракети з Куби, ширилися чутки, що Дж. Кеннедi обiцяв йому забрати американськi ракетнi бази з Туреччини та Iталiї. Уряд США офiцiйно заперечив правдивiсть тих чуток, але пiзнiше, 1963 року проголосив, що забрав тi бази, бо вони застарiли i вже непридатнi.

Як бачимо, уряд США дотримався своїх обiцянок, але уряд СРСР i не думав дотримуватися. Вiн своїх баз не забрав з Куби, а поховав у печерах, щоб з американських лiтакiв їх не бачили. Та кубинський патрiот Карлос Тод оприлюднив мапу Куби, де вказав на десятки схованих у печерах ракетних шахт. Уряд США заперечив їх iснування. Сенатор К. Кiтiнґ та iншi оприлюднили документи, якi доводили, що Московщина НЕ забрала ні своїх ракет, анi вiйська з Куби. Уряд заперечив правдивiсть тих документiв. Але коли Сенатська слiдча комiсiя вирахувала, що на Кубi є ще 17.500 московських воякiв, уряд примушений був визнати правдивiсть тих документiв. Отже, виглядає так, що у Вашинґтонi сидить московський, а не американський уряд.

За урядовими вiдомостями 1952 року Куба мала: 500 зенiтних ракет, 144 ракетні установки, 24 ракетні бази, 60 наземних ракет, 100 ракетних лiтакiв, 3.000 зенiтних гармат, 350 тяжких танкiв, 34 винищувача пiдводних човнiв, 17 вертольотiв.

На Кубi є 43 школи, якi випускають рiчно 10.000 вишколених комунiстичних шпигунiв, провiдникiв заворушень, повстань, пропагандистiв для Пiвденної Америки.

Психополітика

Теперiшню „холодну" вiйну видумали не москвини у XX ст., а китайський стратег Сун-Тсу 2500 рокiв тому. Що ж є ота „холодна вiйна"? У двох словах – це боротьба за душу i розум людини, а насамперед провiдної верстви народу. Щоби гармаш стрiляв, або летун кидав бомбу, треба переконати його у потребi робити це. Колись можна було примусити вояка стрiляти проти його бажання. Але тепер – з поширенням i поглибленням демократичних iдей та з поширенням освiти на весь народ – примусити людей робити те, чого вони не бажають, може лише жорстока деспотiя, як московська в СРСР, та й то лише на якийсь час, бо за першої ж нагоди тi примушення не будуть виконувати. У недеспотичних державах можна примусити iншим способом. А саме – обдуривши людей, полонивши їхню душу i розум, зробивши їх несвiдомими виконавцями наказiв ворога. Теперiшньою мовою це називається „пропаганда". А нашою українською мовою можна назвати це „яничарством". Iсторiя Московщини подає тисячi фактiв i документiв, якi доводять, що московську iмперiю, її культуру, економiку розбудували не москвини, але помосковщенi яничари: українцi i нiмцi.50 Всi перемоги Московщини за всi сторiччя, разом з XX, над усiма її ворогами москвини завдячують тим способам, якi тепер називаються „холодною вiйною". Велику свiтову гарячу вiйну виграють тi, хто ще перед нею виграє мирну холодну вiйну. Iншими словами – хто перетягне на свiй бiк ДУШУ i РОЗУМ провiдної верстви iнтелiгенцiї ворожого народу. Виграє той, хто буде мати своїх шестиколонникiв i п'ятиколонникiв на керiвних становищах ворожої держави.

Боротьбу за душу i розум людини москвини назвали „психополiтикою". Назва дуже влучна. У Московщинi є окремi вищi на унiверситетському поземi школи, що виховують „психополiтикiв" зi студентiв тих країн, якi Московщина планує загарбати. Приїхавши до своїх країн, тi молодi психологи всiма силами i засобами помалу захоплюють у свої руки кафедри психологiї, психопатологiї в унiверситетах, посади судових знавцiв психiчних хвороб, психологiчних дорадникiв у всiляких державних i громадських установах, керiвникiв божевiлень тощо. Само собою зрозумiло, вони нищать всiх i кожного ворога комунiзму чи Московщини, проголошуючи їх божевiльними i запроторюючи до божевiлень, де вони гинуть „природною" смертю.

Свiтова мафiя скоро зрозумiла величезну полiтичну силу тої психополiтики i тепер застосовує її в Захiдному свiтi не менше як Московщина та комунiсти у Схiдному.

Кiлька не москвинiв, якi кiнчили московськi школи психополiтики, приїхавши до своїх країн, згодом побачили i зрозумiли, що вони є лише знаряддям у руках Московщини чи мафiї щоби захопити свiтову владу. Вони виявили тактику i стратегiю тої психополiтики. Дещо (далеко не все) ми наведемо тут задля прикладу.

Психополiтика – це наука i мистецтво опанувати i тримати в послуху думку осіб i громад, щоб оволодiти ворожими нам державами i народами способом психiчного лiкування.

Специфiчнi риси особи неповторної iндивiдуальностi, особистої визначеностi (детермiнiзму), творчостi, вiльної волi, спонтаннi духовнi сили є нiщо iнше як хвороби, якi приносять незадоволення, роз'єднання i упадок колективу.

Щоби пiдпорядкувати особу нашiй волi, треба насамперед знищити її волю, захитавши її моральнi засади i погляди. Треба знищити її самопошану, переконавши, що їй несила щось зробити. Пошану в родинi можна знищити, плямуючи святiсть шлюбу, спровокувавши розпусту i розлучення, виправдуючи чужоложство. Пошану до громади можна знищити, захитавши її довiр'я до членiв громади, а насамперед до громадських провiдникiв. Але забороняється зменшувати пошану молодi до держави, щоб не захитати в нiй пошану до комунiстичної держави. Треба знищити у молодi пошану лише до капiталiстичних державних дiячiв, пiдкреслюючи, що дiячi комунiстичної держави цiлковито iнакші, незрiвнянно лiпшi.

Обмова, очорнювання, брехня є найкращою зброєю психополiтика. Безперервне, стале принижування всього нацiонального: традицiй, святинь, нацiональних героїв i провiдникiв нацiональної лiтератури i мистецтва тощо є обов'язком кожного комунiста, а психополiтика – насамперед. Та найперше i найбiльше, що психополiтика має нищити, принижувати – це сама людина як особа, iндивiдуальнiсть. Найперше i найбiльше, бо ж майже неможливо скорити той народ, провiдна верства якого має розвинене почуття особистої гiдностi i нацiональної гордостi. Такий народ неможливо завоювати вiдкритим нападом. Треба його завойовувати, хоч i довгим, проте певним способом психополiтики: моральним, психiчним розладом, духовною гнилизною. Треба обернути духовно вiльну людину в духовно рабську двоногу худобину. Тих, винятково твердих осiб, що не пiддаються психополiтичному „лiкуванню", треба таємно вигублювати. Найзручнiше – божевiльним „самогубством".

Психополiтика мусить переконати суспiльство, що кiлькiсть психiчних захворювань щороку дуже збiльшується.51 Отже, психiатр є рятiвником суспiльного здоров'я. Психополiтики мусять переконати суспiльство, що психiчнi хвороби можна вилiкувати лише жорстокими способами: як електричний удар, фiзичне биття, упорскування болючих наркотикiв, муки та вбивства тих, яких не можна вилiкувати. Нема потреби переконувати ширший загал, але конче треба переконати, накинути нашi iдеї провiднiй верствi нацiї. А щоб мати у своїх руках слухняний загал, то треба тримати його стало напiвголодним, пiдтримуючи водночас надiю на полiпшення, малюючи образи щасливого майбутнього. Тодi загал нi про що не буде мрiяти крiм їжi.

Всiляка мета породжує примус. Нема намагання без примусу. Без болю не може бути бажання уникнути болю. Без загрози кари не може бути здобуткiв, осягiв. Без суворого, твердого нагляду керiвництва не можна осягнути жодної державної мети. Щоби втримати послух людей, державна влада мусить бути дуже жорстокою.

Психополiтики мусять понадто докласти своїх зусиль перевиховати молодь, насамперед провiдну, iнтелiгентську. Мусять навчити їх вiрити, що людина – це лише двонога худобина, та ще й отарна. Мусять навчити молодь глузувати з iдеї якогось там духовного життя людини, глузувати з якоїсь там iндивiдуальностi. Мусять навчити молодь вiрити, що вселюдське щастя на землi буде лише тодi, коли буде вселюдський матерiальний добробут. Мусять навчити молодь глузувати з якогось там „духовного вiдродження". Роблячи легкодоступними мулодi всiлякi наркотики та трунки, хвалячи молодь за її дикi вибрики, заохочуючи молодь до статевої розпусти, пиятики, психополiтики можуть створити передумови загального безладу i революцiї.

Комунiстичнi психополiтики в капiталiстичних державах мусять поборювати всiляки спроби тамошнiх патрiотiв боротися з моральним падiнням молодi. СРСР витрачає великi мiльйони доларiв, щоби поширити i поглибити серед молодi капiталiстичних держав моральне зiгниття, статеву розпусту, пиятику, наркотики, злочинство, непослух, безлад, безiдейнiсть, вiдразу до всього нацiонального, щоб усiм тим пiдготовити ґрунт для комунiстичної революцiї.

Коли психополiтик зустрiне серед молодi морально непохитного i шановного молоддю провiдника, то конче мусить його знищити всiма психологiчними засобами. Перш за все мусить зiпсувати його морально наркотиками, пияцтвом, розпустою i штовхнути на якийсь карний злочин. Коли той молодий провiдник, маючи тверду вдачу, не пiддається, то психополiтик мусить всiма способами зробити пекло в його життi, щоби призвести його до пiвбожевiлля. А дiставши його у свої руки, щоб, мовляв, вилiкувати, мусить зробити його справдi божевiльним, чи довести до самогубства.

Психополiтик, здобувши славу великого знавця психiчних хвороб, може своїми порадами у капiталiстичнiй державi знищити капiталiстичний лад. Наприклад, порадивши знищити дисциплiну i нагляд над дiтьми у школi та вдома, щоб, мовляв, тим виховати вiльнодумну людину, може виховати безладних, анархiчних ворохобникiв, що не знають жодної вiдповiдальностi.

Хоч тепер вплив церкви на людей дуже зменшився, проте вiн є досить великий i небезпечний комунiзмовi. Отже, психополiтики мусять переконати суспiльство i владу, що побожнiсть спричинює психiчнi хвороби. Люди мусять мати побожнiсть за психiчну хворобу, як, наприклад, невроз, психоз чи дебiлiзм, чи просто божевiлля.

Психополiтики мусять закласти в країнi клуби психiчного здоров'я i таємно ними керувати. До них слiд запрошувати поважних, впливових, високопоставлених осiб. Цi клуби мусять вимагати вiд уряду закладати й утримувати бiльше психiчних лiкарень, керiвниками яких мають бути психополiтики. Останнi мусять дуже пильнувати, щоби до клубiв не приймали справжнiх (не пiдготовлених) психологiв, священикiв, бо вони можуть розкрити брехню i шахрайство, а також i справжню мету комунiстичної психополiтики. Вживаючи високонаукову термiнологiю, психополiтики мусять переконати членiв тих клубiв, що психологи не належно досвiдченi, а священики – невiгласи в психологiї. Коли ж утвориться такий клуб сам, без нашого психополiтика, то треба керiвництво i вплив у ньому захопити у свої руки. Коли ж це неможливо, то треба знеславити такий клуб як гурт небезпечних суспiльству невiгласiв.

Теперiшнi закони капiталiстичних держав охороняють психiчно хворих вiд зловживання родичiв чи влади. Через клуби психiчного здоров'я психополiтики прагнуть натиснути на уряд, щоби вiн уневажнив такi закони. Психополiтики також дбають, щоби капiталiстичнi уряди видали закони, що забороняють випускати психiчно хворих із божевiлень, хоч би лiкарi й визнали їх здоровими.

Психлiкарнi та iншi заклади лiкування психiчних хвороб, що їх заклали i провадять церкви та набоженськi добродiйнi товариства, намагаються за всяку цiну, не цураючись жодних способiв, перебрати в свої руки психополiтики. Такi є, наприклад „Акупунтури" в Китаї, „Християнськi науковцi та дiагностики" в США, католицькi заклади в Iталiї та Iспанiї, товариства психологiв в Англiї тощо. Вони мають багато випадкiв, коли насправдi вилiкували психiчно хворих. А комунiстичнi психополiтики не лiкують, а вигублюють, i то не лише хворих, але й здорових. Отже, порiвняння може викликати пiдозру, слiдство i призвести до поразки нашої психополiтики.

Психополiтичнi способи вигублювати ворогiв комунiзму, наприклад, електричним струмом, наркотиками, уколами, що роблять людину божевiльною, операцiями мозку тощо, треба замасковувати науковою термiнологiєю, що її люди не розумiють. Операцiя на мозку мусить стати щоденним явищем, а не винятком як тепер.

Психополiтики мусять дуже пильнувати, щоби не вiдкрилася їхня таємниця нiби жорстокiсть психологiчного „лiкування" вилiкує хворих. Справжнi психологи, психiатри (не психополiтики) можуть вiдкрити очi суспiльству на наслiдки психополiтичної дiяльностi. Тим-то таких психологiв треба нещадно нищити, не перебираючи в засобах.

Якщо хтось спробує зiрвати з психополiтикiв личину психiатра, то найлiпше проголосити таку особу психiчно хворою й невiгласом у психологiї. За першої ж нагоди таку особу треба запроторити до божевiльнi, а там убити її „самогубством". Якщо справа опиниться в судi, то треба широко вживати докладно не означену i судовi незрозумiлу наукову термiнологiю, як, наприклад, шизофренiя, параноя тощо. Треба зробити в судi враження, що психiчнi хвороби та їх лiкування так ускладненi, що їх може зрозумiти лише вчений психолог i не хто iнший. У судi треба дуже перебiльшувати небезпеку суспiльству вiд психiчних хвороб i доводити велику користь суспiльству вiд психiатрiв. Має виробитися у суспiльстві погляд, що лише божевiльнi нападають на психiатра.

Не дозволяється друкувати нiчого про нашу, комунiстичну психополiтику. Всi науковi працi про лiкування психiчних хвороб треба не допускати до друку. Треба перешкоджати, щоб часописи, журнали писали про справжнє вилiковування психiчних хвороб. Всiляку спробу дослiдити, чи психополiтики не дурять суспiльство, треба в зародку нищити всiма способами. Треба бути готовим до таких спроб. Задля того треба мати якомога бiльший архiв документiв про психополiтичне нiбито вилiкування. Тi документи треба так оформити, науково i правно, щоби вони навiть у судi видавалися за справжнi факти. У капiталiстичних державах божевiльний не має жодних прав. Не має права мати якусь власнiсть, не має права свiдчити в судах. Отже, психополiтики мусять подбати, щоби суспiльство й уряд мали напади на комунiзм за божевiлля. Так само треба переконати суспiльство й уряд, що той, хто виступає проти дiяльностi психополiтикiв, є психiчно хворий i його треба лiкувати у божевiльнi. А людина, що нiяк не може зрозумiти користі вiд комунiзму,– це направду бевзь, несповна розуму, отже, його треба лiкувати як божевiльного.

Якщо комунiстична пропаганда нiяк не переконує вперту особу, то її можна скорити через близьких їй людей. Не конечно робити такого впертого комунiстом (часто це й неможливо). Вживаючи вiдповiднi наркотики, можна призвести його жiнку чи дiтей до пiвбожевiлля i забрати їх до божевiльнi на лiкування. Психополiтик може електричним струмом, наркотиками, операцiєю на мозку пiдкорити їх своїй волi. Це може призвести до їхнього „самогубства". В такий спосiб захитається психiчне здоров'я впертої особи.

Московськi i мафiознi психополiтики в Пiвнiчнiй Америцi вже здобули дуже великi впливи. У США iснує всекрайове велике „Товариство розумового здоров'я". Переважаюча бiльшiсть членiв не є анi п'яти-, анi шестиколонниками. До нього належать багато високопоставлених поважних осiб. Це товариство проголосило, що неможливо здiйснити засад розумового видужання без засвоєння суспiльством iдеї космополiтизму.

Психополiтики є вже і в урядах. Заступник Мiнiстра охорони здоров'я Канади (вiн же голова „Комiсiї здоров'я ООН") др. Б. Чiшолм пише таке: „Вiдповiдальнiсть за здiйснення потрiбних змiн у людськiй поведiнцi падає на науковцiв, психологiв, психiатрiв, суспiльство, соцiологiв, економiстiв i полiтикiв. Ми безкритично проковтнули всiлякi отруйнi „правди", що ними годували нас нашi батьки, учителi, попи, церква, книжки, журнали, часописи, полiтики та iншi, зацiкавленi в людськiй поведiнцi люди і установи. Нас учили: „Ти пiзнаєш Бога, пiзнавши, що є добро, а що зло". Це те „добро i зло", якими можна i треба тримати дiтей у послуху; якими можна i треба не допустити до вiльного думання; якими можна i треба накинути людям родинну, нацiональну вiрнiсть i мораль; якими можна i треба заслiпити дiтей, щоб вони не бачили своїх розумових здiбностей думати".

„...Збочене, уведене в оману самовладною догмою, зв'язане сектантською вiрою, роздерте шаленою єрессю, заворожене настирливою схизмою, задурманене захопленням, заплутане суперечними „правдами", скалiчене видуманими „таємницями", пригноблене вагою „грiха" i страхом, зродженим його власною уявою,– нещасне людство позбавлене цими „страхiттями" свого єдиного захисту i своєї єдиної основи боротися, своєї здатностi думати i своєї природної спроможностi задовольняти свої природнi потреби – бореться проти цих примарних, накинутих на самих себе тягарiв. Наслiдками є розчарування, розбиття надiй, нервознiсть, нездатнiсть насолоджуватися життям, нездатнiсть ясно думати, нездатнiсть зробити свiт, вартий щасливого життя".

Такими пiднесеними i пустими словами-личинами мафiознi шестиколонники-психополiтики приховують свою справжню мету – зробити з вiльної людини, що має ДУШУ, безвiльного, бездумного, бездушного, механiчного виконавця наказiв свiтового мафiозного надуряду.

Уряд США вже проектує побудувати в Алясцi смертельнi табори та божевiльнi. Парламент ухвалив закон про лiкування розумових хвороб. Патрiотичне товариство „Комiсiя американського прапора" проголосило: „Пригадаймо, що закони США не дозволять посадити когось до божевiльнi, не довiвши судово його божевiльностi. Пiд поняттям „божевiльний" цiлковито ясно розумiється людина, яка своїми вчинками чи словами виявляє свою нездатнiсть спiвжити серед людей, отже, небезпечна для свого життя i життя iнших людей. У новому ж законi слово „божевiльний" замiнено на „розумово хворий" i пояснено, що „розумово хворий" є той, хто має якусь психiчну чи iншу хворобу, яка ушкоджує його розум, а також i той, хто взагалi бевзь, пришелепа, несповна розуму".

Це нове визначення поняття „божевiльний" викликає велику тривогу у тих, хто знає напрям думання теперiшнiх психологiв, психiатрiв. Наприклад, вони мають побожнiсть за симптом пiвбожевiлля. Наприклад, у Лос-Анджелесі патрiоти подали до ООН письмовий протест проти пропаганди безбожництва та глуму з патрiотизму, що її провадить у школах США лiтература, видана ЮНЕСКО. Всi мафiознi часописи назвали тих патрiотiв „божевiльними сновидами". Шкiльнi книжки, що їх видала ЮНЕСКО, вчать учнiв, що їхнi батьки, якi вiрять у Бога, є несповна розуму, а тi батьки, якi проти шлюбу бiлих з неграми, є скаженими фанатиками, отже, розумово хворi – за визначенням нового закону.

Суддя Верховного Суду США Дж. Кал у своїй промовi казав 1.05.1956 р.: „Пункт 104-тий закону про розумове уздоровлення фактично заперечує демократичнi закони США, отже, є неконституцiйний. Цей пункт переписано – буква у букву – із законiв деспотичних держав. Вiн дає право урядовцевi запроторити людину до божевiльнi на перевiрку її розуму, хоч той урядовець лише пiдозрiває, а не знає, що та людина божевiльна. Цей пункт фактично заперечує тi пункти Конституцiї США, якi забезпечують громадянам особистi права та свободи. Таке заперечення особистих прав громадянина властиве лише деспотичним державам". Цей 104-тий пункт: 1) дозволяє ув'язнювати людей без слiдства; 2) не вимагає докладно висловленого, заприсяженого обвинувачення, що обосновує ув'язнення; 3) дозволяє ув'язнювати без судового дозволу; 4) не дозволяє родинному лiкаревi оглянути, дослiдити стан розумового здоров'я ув'язненого; 5) не вимагає жодного лiкарського дослiдження ув'язненого перед ув'язненням; 6) не дозволяє судити ув'язненого. Отже, робиться все, чого вимагали мафiознi психополiтики.

Мафiознi психополiтики вже використовують цей закон. Наприклад, губернатор штату Огайо казав Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що вiн сам дослiдив, як у його штатi тримають у божевiльнях без жодного суду понад 4.500 НЕбожевiльних людей.

Найяскравiшим прикладом цього є справа генерала Е. Уокера.

У вiйську США, що стояло у переможенiй Нiмеччинi, провадилася полiтична освiта пiд назвою „Про-Блю" (За Блакить). Вона велася пiд кличем i за засадою „Бог i Батькiвщина", тобто змiцнювала побожнiсть i патрiотизм воякiв. Керiвником i душею тої освiти був генерал Едвiн Уокер. Вiн заборонив поширювати у пiдлеглому йому вiйську комунiстичну i шестиколонну лiтературу та пропаганду. Новий президент Дж. Кеннедi наказав 31.05.1961 р. припинити ту „Про-Блю" освiту. Вояки 24-ої американської дивiзiї в Нiмеччинi написали листа членовi Парламенту Д. Елфордовi, в якому пишуть: „День 31.05. 1961 р. буде записаний у московському календарi як день московської великої перемоги". Вiйськове Мiнiстерство офiцiйно в наказi проголосило генераловi Е. Уокеровi догану.52 Е. Уокер покинув вiйсько без пенсiї.

Сенатор С. Тормонд гостро запротестував у Сенатi проти заборони освiти „Про-Блю" i проти покарання Е. Уокера. Його пiдтримали сенатори: К. Мундт, С. Брiджес, К. Кiртiс, Б. Ґолдуотер, Д. Мiллер, Д. Тавер. На цю тему сенатор С. Тормонд промовляв кiлька разiв у Сенатi, i хоч там було тодi повно журналiстiв, у часописах США не з'явилося жодного слова з його промов на цю тему. Лише маленький Нью-Йоркський часопис „Дзi Бруклiн Таблет" подав частину промов С. Тормонда.

Повернувшись до США, генерал Е. Уокер розпочав розкривати мафiозi в урядi США та їхню зраду. Спершу мафiя пробувала таємно вбити його, але куля пролетiла у двох сантиметрах вiд його голови. Не вбила. Слiдство про це мафiя не дозволила провадити. Тодi наказом з Вашинґтона 1.10.1962 р. варта штату Мiссiсiпi таємно ув'язнила Е. Уокера без жодного пояснення, слiдства чи суду. Щоб не дати генераловi жодної можливостi захиститися, виправдатися, щоби це незаконне схоплення лишилося таємницею, мафiя не дозволила йому нiкого бачити, нiкому не писати, анi телефонувати. На щастя, генераловi товаришив його приятель. Вiн зателефонував генераловому братовi. За законами США кожний ув'язнений має право просити прокурора випустити його з в'язницi пiд грошову запоруку – що не втече. Тож генералiв брат таку запоруку заклав. Щоб не випустити генерала зi своїх рук, мафiя вимагала надзвичайно великої запоруки – 100.000 готiвкою чи 200.000 майном. Це у десять разiв бiльше як звичайно. Генералiв брат знайшов стiльки грошей запоруки, але мiсцевi урядовцi, за наказом iз Вашинґтона, всiлякими шахрайствами вiдтягали оформлення тої запоруки. За законом США не можна випускати на запоруку розумово хворого. Тож найвищий урядовий лiкар у Вашинґтонi др. Ч. Смiт прислав телеграму до звинувача штату Мiссiсiпi, яка визнає Е. Уокера розумово хворим. Той др. Ч. Смiт нiколи не бачив генерала Е. Уокера, нiколи не дослiджував стану його розуму. Отже, з Вашинґтона прийшов телеграфiчний наказ негайно перевести Е. Уокера лiтаком до божевiльнi у штатi Мiссурi. Та намiр мафiї вбити Е. Уокера не вдався, бо генералiв брат повiдомив про ув'язнення в божевiльню здорового брата мiсцеву немафiозну радiомережу, яка проголосила все на радiо. Судовий лiкар розумових хвороб (не психополiтик) визнав Е. Уокера цiлковито здоровим розумово, i суд звiльнив генерала. Але про це анi великi часописи, анi великi радiомережi не повiдомляли, бо вони – у мафiозних руках.

Коли Мiнiстр оборони США Джем Форестол не захотiв 1949 року виконувати наказ мафiї, вона запроторила його до божевiльнi i там убила.

Колишнiй московський шпигун i комунiст В. Чемберс, покинувши комунiстiв, видав владi всю шпигунську мережу на чолi з правою рукою президента Ф. Рузвельта А. Гiсом. Мафiя запроторила його до божевiльнi.

Урядовець радiо „Вiльна Європа" Ф. Бартоломi вiдкрив московських шпигунiв у тому радiо. Мафiя запроторила його до божевiльнi.

Колишня комунiстка Е. Бентлi оприлюднила список комунiстiв, шпигунiв в урядi США. Її запроторили до божевiльнi.

Високу чиновницю, яка знала мафiознi таємницi, Марiю Джонс посадили до божевiльнi.

Ув'язнили у божевiльнi США патрiотiв, якi поборювали мафiю: Езра Паунда, Луцiлла Мiллера i не знати скiльки ще сотень, чи може тисяч здорових людей, активних ворогiв комунiзму, Московщини, мафiї.