XIII. Україна

Бiля одного мiльйона рокiв тому вся Пiвнiчна i Середня Європа була вкрита вiчним льодовиком. Тодi з Атлантичного океану дули насиченi вологiстю вiтри, що приносили багато дощiв на пiвденний схiд Європи, до Малої Азiї i до Пiвнiчної Африки. Клiмат в цьому обширi був дуже теплим, це все створювало найсприятливiшi обставини для розвитку рослинного, а з нього i тваринного життя, разом з людським. Археологiя доводить, що тодi на обширi теперiшньої Сахари, в Малiй Азiї i в Українi був багатющий степ. I справдi, в Сахарi, в Малiй Азiї i в Українi знайдено багато нафти.

Людський рiд почав розростатися в кiлькох мiсцях нашої планети, але там, де суходiл занурився пiд воду,– гинув. Україна не занурювалася, i людський рiд в Українi не загинув. У Криму знайдено частини кiстяка первiсної людини 30.000 рокiв давностi, а в Києвi – 40.000-рiчний.104

За тi мiльйони рокiв льодовик чотири рази то вiдступав на пiвнiч, то знову насувався на пiвдень. В Українi вiн був лише в її пiвнiчнiй частинi. Це пересування льодовика спричинювало в Українi то велике потеплiння, то велике похолодання клiмату. Тiкаючи вiд холоду, частина людностi України переселювалася на пiвдень до Малої Азiї, але бiльшiсть лишалася в Українi, вибираючи на оселi догiднiшi мiсцевостi.

Похолодання клiмату вiд льодовика не сягало до Малої Азiї та Африки, там розвинулося таке багатюще рослинне i тваринне життя, що не примушувало людину здобувати їжу та боротися з холодом. Створилися такi життєвi обставини, якi не примушували первiсну людину напружено думати, щоб вижити. Там первiсна людина жила безжурним життям аж до початку посушливої доби. Безжурне життя НЕ сприяло розвитковi цивiлiзацiї.

У Пiвнiчнiй Європi льодовик убивав усяке життя, а коли вiн вiдступив далi на пiвнiч, то холод вiд нього не сприяв життю в Пiвнiчнiй Європi.

Україна опинилася мiж цими двома крайностями. В Українi були i тепле лiто i холодна зима. Зима примушувала людину БОРОТИСЯ з холодом i голодом. Зима примушувала людину ДУМАТИ вже влiтку, як пережити зиму. Це стимулювало зрiст розуму первiсної людини в Українi. Сприяло вихованню БОРЦЯ i ТВОРЦЯ цивiлiзацiї.

Щобiльше! Тодi вся Європа була вкрита величезним пралiсом, а в пiвденнiй Українi був степ, а не лiс, бо пiдгрунтя пiвденної України складалося з лесу105, а на ньому дерева не ростуть, хiба на берегах рiчок та в мокрих ярах. Щоби посiяти в пралiсi, треба насамперед вирубати чи спалити дерева. Зрубати велике дерево тяжко навiть тепер гострою, залiзною сокирою, а тодi зрубати дерево кам'яною сокирою було неможливо. Щоби посiяти у степу, не треба рубати дерев, бо їх у степу нема. Отже, в Європі рiльництво почалося з України. Праукраїнцi орали свiй степ волами вже в першому тисячолiттi до нашої ери. А рiльництво – це осiле життя i початок розвитку цивiлiзацiї та культури106. З розвитком же рiльництва i цивiлiзацiї дуже збiльшуються можливостi вижити людинi i розростися родовi. Так Праукраїна випередила всю Європу в цивiлiзацiйному i культурному розвитку, а праукраїнський народ вирiс на найкультурнiший тодi в Європi i найбiльший. У третьому тисячорiччі до нашої ери Праукраїна була вже дуже перенаселена. Тодi великi оселi праукраїнцiв були 2–5 кiлометрiв одна вiд одної, i праукраїнцi мусили переселюватися з Праукраїни до сусiднiх земель. На пiвнiч не переселювалися, бо там було дуже холодно i непролазний пралiс. На схiд не переселювалися, бо там був посушливий, солоний, неродючий пiсок. Вони переселювалися на захiд, бо Захiдна Європа була тодi мало заселена й дика. Переселювалися на пiвдень, з яким вже тодi мали зв'язки. Так праукраїнцi стали засновниками майже всiх європейських народiв. Україна була матiр'ю не лише слов'янських народiв107, але й кiлькох неслов'янських європейських. Це переконливо доводить археологiя та порiвняльне мовознавство.

Археологи знайшли в Iранi 30.000-рiчний кiстяк первiсної людини. Бiльшiсть науковцiв кажуть, що бiла раса людей зародилася в Iранi та в Iндiї, тому людей тої раси назвали iндоєвропейцями. За їхньою теорiєю iндоєвропейцi мали нiби переселюватися з Iндiї та Iрану до Європи. Iран – це високогiрне плато, посушливе, неврожайне, а це не сприяло розвитковi рiльництва, а з ним i розросту народу. Про розвиток цивiлiзацiї i казати нема чого. I тi iранськi дикуни мали би мандрувати ПIШКИ (анi кораблiв, анi возiв з кiньми вони не знали) тисячi кiлометрiв з Iрану до Захiдної Європи. А чому ж не мiг переселюватися до неї сусiднiй народ із перенаселеної Праукраїни?

За тих часiв шляхами були лише рiчки та узбережжя, бо вся Європа була вкрита непролазним пралiсом. Отже, праукраїнцi, яким уже не ставало мiсця в Праукраїнi, зайшли узбережжям Чорного i Середземного морiв до Грецiї та Iталiї, а Дунаєм – до самої середини Європи. Через протоку Ла-Манш вони дiсталися i на англiйськi острови. Пiзнiше зайшли й до Iспанiї108. Слiди праукраїнської культури ще й тепер видно на Британських островах. У Нiмеччинi є кiлькадесят сiл та мiст що й тепер називаються перекрученими українськими назвами. У Францiї є великий обшир, де є слiди української культури. Слiди української культури є i в iталiйських Альпах. Первiсним народом Грецiї було праукраїнське племя пелазги. У старогрецькiй мовi є багато слiв українського походження. До цiєї праукраїнської основи пiзнiше влилися iншi народи, прихiд яких вiдомий з писаних пам'яток.

Українськi археологи знайшли в Українi вже не слiди, але цiлковито переконливi, наочнi доводи, що 5.000 рокiв тому на обширi вiд Волги по Дунай iснувала велика культурна держава. У тiй державi панувала одна мова, на що є доводи в iсторичних документах, знайдених у Малiй Азiї в архiвi Гiттiтського королiвства. Культура народу тої держави була така виразно українська, що навiть москвин археолог Н. Ростовцєв радив назвати її праукраїнською. Та археологи назвали її Трипiльською, бо першу оселю того народу знайшли бiля села Трипiлля недалеко вiд Києва. Археологи вже розкопали понад тисячу трипiльських осель вiд Волги по Дунай. Та праукраїнська держава iснувала біля 2.000 рокiв. Як ми вже згадали, вона була перелюднена, тому люди переселялися з неї на захiд i на пiвдень. До далеких країн переселялися тi племена, що їхнiм головним заняттям було скотарство, бо скотарство вимагає багато землi на випас худоби. Так переселилося з Праукраїни через Дарданелли праукраїнське плем'я гiттiтiв до Малої Азiї.

Гiттiти заснували 1580 року до нашої ери в Анатолiї, теперiшній Туреччини, свою дуже культурну державу. Вона пiдбила пiд свою владу Сирiю та Палестину. Гiттiтськi мiста були дуже багатi i культурнi: мали великi кам'янi будови, добре спланованi брукованi вулицi, водостоки. У столицi Гатушашi стояли великi палаци та храми. Археологи знайшли там великий державний архiв (20.000 глиняних табличок). У ньому були державнi закони, мiжнароднi угоди, рiчники короля Муршiла, релiгiйно-фiлософськi твори, науковi працi з астрономiї, математики, медицини, вавилонсько-гiттiтськi словники, епiчнi поеми, молитви, богослужебники тощо. Гiттiтська архiтектура була багатюща на рiзьбу, скульптуру. Не лише на великих будинках, але й на скелях гiттiти вирiзьблювали постатi та iсторичнi подiї з оповiданнями.

Своєю лiтературною якiстю гiттiтські поеми дорiвнюються найлiпшим теперiшнiм поемам. Гiттiтськi закони (а вони з 16 столiття до нашої ери, тобто 3.500 рокiв тому) дуже подiбнi до законiв „Руської Правди" нашого короля Ярослава Мудрого (978–1054). Гiттiтським державним гербом був ТРИЗУБ. Гiттiтськi боги i релiгiя були ТI САМI, що й у трипiльцiв. Гiттiтськi королi та аристократи зображенi з оселедцем на головi. Одяг – скіфський. Гiттiтське царство iснувало між 1580 та 1.200 роками до нашої ери.

Чи гiттiти вже в Анатолiї за ці роки стали такими культурними, що писали своєю мовою науковi твори?

Не менше 1.500 рокiв треба, щоби дикунський народ виробив свою азбуку та лiтературу. Отже, гiттiти мали свою азбуку i лiтературу ще тодi, коли жили в Українi. I справдi, в Українi знайдено в румовищах якогось передiсторичного мiста 50 кам'яних плит з вирiзьбленим гiттiтським письмом. Московщина не дозволила українцям взяти тi плити до музею, а знищила, вважаючи те письмо „диявольськими знаками".

У кiлькох будовах з II–III ст. в Українi знайдено написи на стiнах буквами, подiбними до гiттiтських. Болгарський письменник X ст. чернець Храбр писав, що руси (тобто українцi) знали писати „чертами i рiзами". Це пiдтверджує i другий чернець Грабар. Арабськi iсторики X ст. Абн-Федлан, Iбн-ел-Надим, Масудi пишуть, що руси ставлять на могилах дерев'янi пам'ятники i вирiзьблюють на них iм'я небiжчика. Святий Кирило був 860 року в Херсонесi i там знайшов Святу Євангелiю та Псалтир, писанi староукраїнською мовою. Знайшов і українцiв, що читали йому тi книжки. Угоди королiв Олега 907 року, 911 року, Iгоря 944 року, Святослава 972 року писанi грецькою i староукраїнською мовами.

Повторюємо – нацiональна азбука та письменство утворюються дуже довгими сторiччями, якщо не тисячорiччями. Якщо iснували книжки українською мовою в IX ст., то цiлковито певно iснувала азбука i якесь письменство кiлькасот рокiв перед IX ст. Це пiдтверджує i приклад гiттiтiв. В Анатолiї вони писали на випалених глиняних табличках, що не гниють i не горять. I маємо 20.000 тих табличок. Праукраїнцi писали на деревi та шкiрi, вони погнили чи згорiли в кiлькасотрiчних нападах диких азiатiв. Лише один з тих азiатiв – Московщина – вiд української поразки в Переяславi i досі знищила, попалила українських книжок бiльше, нiж усi азiати разом узятi. Перлину української лiтератури XII ст. „Слово о полку Iгоревiм" маємо тепер лише тому, що якийсь український чернець занiс її до монастиря на пiвночi Московщини. Думати, що українцi не мали бiльше таких творiв, можуть лише скалiченi кiлькасотрiчним рабством духовнi раби. Безперечно, Україна мала далеко бiльше таких, а може й лiпших перлинок українського письменства та мистецтва. Щодо ювелiрного мистецтва, археологiя вже довела це понад всякий сумнiв. Щодо архiтектури – доводить це храм Святої Софiї в Києвi. Його побудували українськi архітектори й українськi майстри. Його стиль наскрiзь український, самобутнiй.

Мабуть, якась величезна пошесть здесяткувала так званих трипiльцiв. Багато землi було обезлюднено. Саме тодi (I-е тисячорiччя до нашої ери) у Малiй Азiї тамошнi народи безупинно воювали, мирне життя було неможливе. Нащадки колишнiх переселенцiв з України, дiзнавшись про обезлюднення в Українi, почали десь у 8 ст. до нашої ери ПОВЕРТАТИСЯ з Малої Азiї до України. Вони називали себе „сколотами". Перси назвали їх „саками". Греки назвали їх „скифами". Єгипетськi письмена (iєроглiфи) називають їх „рутс"109. У науцi вживається „скiфи".

Археологи визначають нацiональнiсть давно зниклих народiв на пiдставi культури, що вiддзеркалюється в археологiчних знахiдках. Цей спосiб аж надто сумнiвний. Археологи знайшли у скiфських могилах iншу культуру, нiж у трипiльських i видумали теорiю, що нiби у 7-му ст. до нашої ери прийшла в Україну з Iрану дика кочова орда, яка завоювала тубiльцiв України. Цей здогад є бiльше полiтичний, нiж науковий. Праiсторiю Схiдної Європи дослiджували найбiльше нiмцi. Нiмецька нацiональна зарозумiлiсть штовхає нiмцiв принижувати все ненiмецьке, а вивищувати все нiмецьке. Нiмцi запевняють, що слов'яни взагалi, а українцi зокрема, в iсторiї завжди корилися якомусь завойовнику. Отже, українцi нездатнi творити свою незалежну державу.

Грецький iсторик Геродот був 450 року до нашої ери у Скiфiї i розпитував скiфiв про їхню iсторiю. Вони казали йому, що їхнiй народ нiзвiдки не приходив, а є споконвiчним тубiльним народом України. Таку величезну подiю як переселення всього народу за тисячi кiлометрiв вони забути не могли, бо далеко меншi подiї народ пам'ятає у своїх легендах тисячi рокiв. А вiд їхнього нiби переселення, вигаданого археологами, з Iрану до часiв Геродота минуло лише 200 рокiв. Геродот описав Скiфiю у своїй iсторiї110.

Скiфи вiдновили праукраїнську трипiльську державу в її старих межах вiд Волги по Дунай. Приблизно тодi великий завойовник Олександр Македонський мав величезне вiйсько, яке потребувало багато зброї i харчiв. Промисловiсть Грецiї дуже збiльшувалася, мiста росли як на дрiжджах. Грецiя не мала стiльки хлiба i сировини, щоби задовольнити попит, i вона купувала у Скiфiї величезну кiлькiсть збiжжя, соленої i сушеної риби, шкiр, дерева тощо. Зiбрати це все з величезного обширу вiд Волги по Дунай, перевезти це все до чорноморських портiв, тримаючи на все це рахунки i розрахунки – завдання велике навiть i за теперiшнiх часiв. Чи могли таке виконати дикi кочiвники?

Скiфська держава, як i кожна велика культурна держава, мала всi суспiльнi стани – аристократiю, вiйськових, урядовцiв, торгiвцiв, промисловцiв, ремiсникiв, селян, рiльникiв. Мала також лiкарiв, священикiв, науковцiв, фiлософiв, як, наприклад, фiлософа Анахарсиса.

Анахарсис був братом скiфського царя Дадуїда. Його мати була грекиня, i вiн знав обидвi мови. Року 589 до нашої ери вiн був у Грецiї, де його дуже шанували грецькi фiлософи на чолi з Солоном. Афiни надали йому навiть почесне громадянство, що було великою честю i не грекам, звичайно, не давалося. Анахарсис дуже пишався своєю скiфською нацiональнiстю. Вiн написав велику поему, багато писав про Скiфiю. Його писання загубилися, крiм кiлькох листiв до короля Лiдiї славного Креза. У тих його листах дивує нас глибина думки та свiтогляд, тотожний зi свiтоглядом українського фiлософа Г. Сковороди (1722–1794). Анахарсис ставив духовнi вартостi понад матерiальнi. Вiн учив, як i Г. Сковорода, що творчий дух творить усе життя, навiть i матерiальне. Ця духовна спорiдненiсть двох українських фiлософiв, вiддалених один вiд одного часом 2.400 рокiв, є найлiпшим доказом давностi української духовностi. А давнiсть, передавана через багато поколiнь, робить її незнищенною, як про це каже закон спадковостi.

Таких фiлософiв у Скiфiї було бiльше. Наприклад, писар короля Олександра Великого (вiн ходив вiйною на Скiфiю) записав промову скiфського посла до Олександра. Та промова була надзвичайно глибока думкою, високоетичними i моральними поглядами на справедливiсть, честь, обов'язок громадянина i короля перед Богом та своїм народом. Писар не записав його iменi.

Скiфський фiлософ Абарiс був 570 року до нашої ери послом (амбасадором) Скiфiї у Грецiї. Вiн приятелював там зi славним грецьким фiлософом Пiфагором. Англiйський професор богослов'я о. Ф. Ферар пише, що рiк народження Христа установив учений скіф Дiонiсiй Ексiґус, що був iгуменом у Римi i помер там 525 року. Серед святих української церкви є три скіфа: Iнна, Пинна та Римма.

Римський поет Овiдiй був на вигнаннi в Добруджi. Там вiн пiзнав скiфiв i писав, що вони ставилися до римлян з погордою, бо римляни вживали хитрощiв у вiйнi, тому скiфи вважали римлян за дикунiв, а себе за лицарiв.111 Скiфи вважали свою мову, свiй народ, свою культуру вищою за римську – пише здивований римлянин. I вiн визнає, що справдi не можна заперечити скiфам лицарства.

У свiтлi вищесказаного запитаймо: Чи скiфи були дикунами?

Кожний скiф – вiд короля до селянина – мав зброю i бойового коня. Коли приходила вiйна, скiф кидав працю та їхав до свого полку. Отже, українське козацтво має понад 2.000-рiчну традицiю.

Народ, що в ньому кожний має зброю,– це народ вiльних людей. Кожний скiф – будь-якого суспiльного стану – мав право на найвищу державну посаду, якщо вiн своїми чинами довiв, що може правити на тiй посадi. А це ж засада нашого запорiзького лицарського ордену. Понад 2.000-рiчна традицiя.

Року 529 до нашої ери володар наймогутнiшої тодi iмперiї Перської – Кир, на чолi величезного вiйська пробував воювати Скiфiю. Скiфський цар Iдантир розбив Кира. Наступник Кира Дарiй знову пробував 513 року до нашої ери воювати Скiфiю i мав ще гiршу поразку. А Дарiй мав неймовiрно величезне – як на тi часи – вiйсько: 700.000 воякiв i 600 бойових кораблiв. Скiфи розбили вщент 55 року в Дакiї римське вiйсько Маркуса Кракуса.

Геродот писав про вiйну єгипетського фараона Сесостриса зi Скiфiєю. Про ту вiйну свідчать і єгипетськi iєроглiфи, лише скiфiв вони називають „Рутс". А Сесострис жив у 2-му тисячорiччю до нашої ери, тобто 1.000 рокiв до вигаданого археологами приходу скiфiв в Україну.

Нiмецькi iсторики, а за ними i нашi потакайли пишуть, що в 4-му ст. до нашої ери прийшла з Азiї в Україну дика орда сарматiв. Ця дика азiйська орда нiби завоювала Скiфiю i запанувала в Українi. Це така самiсiнька нiмецька вигадка, як i про „прихiд" скiфiв, щоби довести, нiби українцi були завжди чиїсь раби.

Ми щойно згадали, що наймогутнiша i найкультурнiша тодi Персiя двiчi пробувала завоювати Скiфiю i двiчi мала поразку. А як же дика, кочова орда сарматська змогла перемогти Скiфiю? А саме тодi, у 4-му ст. до нашої ери, майже вся Грецiя живилася українським хлiбом, а грецька промисловiсть розвивалася на українськiй сировинi. Вiйна в Українi зупинила би постачання до Грецiї i тут постав би великий голод та безробiття. Таке велике нещастя грецькi iсторики напевно би записали разом з причиною його, бо грецькi торгiвцi їздили по всiй Українi, i, напевно, подали би тi причини. А в усiй грецькiй лiтературi того i пiзнiшого часу нема анi натяку на якусь вiйну в Українi в 5–3 ст. до нашої ери. Натомiсть Геродот писав у 5-му ст. до нашої ери, виходить нiби-то перед „приходом" сарматiв, що сармати живуть в Українi на правому березi Волги i є дуже багатi та культурнi.

Сармати були одним iз споконвiчних племен великого праукраїнського народу. I старогрецькi письменники пишуть, що скiфи i сармати – це племена одного й того ж народу. Сарматське плем'я перебрало в 2-му ст. до нашої ери державну владу в Скiфiї без жодної вiйни, i греки почали називати Скiфiю „Сарматiєю".

Праукраїнцi почали засновувати торговельнi мiста на пiвнiчному узбережжi Чорного моря ще 4.000 рокiв тому. Вже тодi праукраїнцi торгували з Малою Азiєю, а через неї з Iндiєю та Китаєм. Тi країни були осередками найвищої тодi культури i цивiлiзацiї. З кожним сторiччям торговельнi, а з ними i культурнi зв'язки збiльшувалися, поширювалися i поглиблювалися. А понадто жвавi i сильнi зв'язки були з дуже культурною тодi Малою Азiєю, бо там жили нащадки колишнiх переселенцiв із Праукраїни, отже, було мовне, культурне спорiднення. Тi зв'язки тягнулися без перерви ТИСЯЧI рокiв. Цю переважну обставину легковажать нашi iсторики. Але навiть москвин археолог М. Ростовцев звернув на неї дуже велику увагу i витлумачив тим зв'язком багато такого, чого не розумiли і не розумiють нашi народознавцi, соцiологи та iсторики.

Грецькi торгiвцi, що приїздили з Малої Азiї та з Грецiї до наших чорноморських мiст зi своїм крамом, почали осiдати в них настало. Щорiк бiльше їх осiдало; щорiк бiльше вони перебирали торгiвлю у свої руки, а з того i полiтичний провiд у тих мiстах. У першому тисячорiччi до нашої ери такi мiста, як Херсонес, Ольвiя, Теодосiя, Пантикапея, Фанагорiя, Танаїс та iншi щораз бiльше усамостiйнювалися. Помалу тi грецькi осади захопили у свої руки майже всю зовнiшню торгiвлю Праукраїни. Вони дуже багатiли i розбудовувалися. Свiй зрiст завдячують тому, що на пiвнiч вiд них iснувала велика культурна держава Скiфiя, потiм Сарматiя, яка охороняла їх вiд нападiв зi Сходу i забезпечувала їм вiльну торгiвлю у всiй Схiднiй Європi. Грецькi торговельнi колонiї були по всiй Українi, аж до меж теперiшньої Московщини. До Московщини греки не заходили, бо тамошнiй багнистий пралiс був непролазний та й не було з ким торгувати, бо прамосквини були тодi цiлковитими дикунами: жили в ямах, живилися корiнням, слимаками, сирою рибою чи м'ясом, навiть були людожерами.

Скiфи були запеклими нацiоналiстами. Вони вважали грекiв за нижчих вiд себе i тому не змiшувалися з греками анi кровно, анi культурно, взагалi не втручалися в життя грецьких осад на Чорноморщинi, задовольняючись рiчною даниною з тих осель.

Звиклi до торгiвлi волзьким шляхом, сармати задумали вiдiбрати вiд чорноморських грекiв їхню монополiю на зовнiшню торгiвлю, перебрати її у свої руки. Задля того сармати вжили спосiб захоплювати грецьку торгiвлю i промисел, а з ними i владу в тих колонiях зсередини. Сарматськi торгiвцi, майстри, ремiсники, аристократiя оселювалися в Танаїсi, Ольвiї, Херсонесi, Пантикапеї, Фанагорiї та в iнших чорноморських мiстах. Вони помалу перебирали у свої руки торгiвлю i промисел. Само собою зрозумiло, що сарматськi королi та урядовцi в усiй Сарматiї сприяли сарматам, а не грекам.

У чорноморських мiстах сармати i греки змiшувалися культурно i кровно. Повстала нова людина греко-сармат. Розвинулася мiшана греко-сарматська культура i релiгiя. Завершився цей розвиток тим, що створилася сарматсько-грецька держава Босфор iз сарматським королiвським родом Спартакiв. Рим пробував пiдбити пiд свою владу Босфорську державу, але босфорська королева Динама звела нанiвець тi спроби. Босфорська держава iснувала 840 рокiв (480 до нашої ери – 360 р. н. е.)

Через нашi чорноморськi мiста-порти, нашими рiчками Днiпром, Днiстром, Доном, Кубанню плила широким i глибоким потоком найвища культура свiтових її осередкiв: Вiзантiї, Риму, Малої Азiї, Єгипту, Iндiї, Китаю. I плила в Україну ця найвища культура тисячорiччями: 2.000 рокiв за Трипiльської держави, 1.000 рокiв за Скiфо-Сарматської, пiвтисячi рокiв за Антської, пiвтисячi рокiв за Києво-Руської iмперiї. ЧОТИРИ ТИСЯЧI РОКIВ БЕЗПЕРЕРВНОГО ЖИВОГО ЗВ'ЯЗКУ УКРАЇНИ З ОСЕРЕДКАМИ НАЙВИЩОЇ КУЛЬТУРИ I ЦИВIЛIЗАЦIЇ.

Тож не дивно, що праукраїнська культура породила славну старогрецьку112, а старогрецька – римську. Наприклад, батько грецької лiтератури Пересiдес був праукраїнцем. Грецький фiлософ Спорус Бористенiкус113 був праукраїнцем. Вiзантiйський iмператор Юстiніан (483–565) був праукраїнцем, походив з Iлiрiї i називався Управда. Греки переклали „Управда" на „Юстiніан", бо „юст" в перекладi – правда-справедливiсть. Грецький iсторик Дiодорус (1-ше ст. до нашої ери) пише, що засновник перської релiгiї Зоратустра був скiфом. Перси називали скiфiв „сакаї". Частина скiфiв-сакаїв оселилася у 5-му ст. до нашої ери в Iндiї. Вони мали там свою державу „Сакiя". Старший син короля Судогана – вiдомий потiм пiд iменем Будда – заснував буддiйську релiгiю. Слово „Будда" в перекладi означає „збуджений".

Наша Чорноморщина вiд сивої давнини була великим вогнищем української культури. Нащадки босфорцiв створили праукраїнську азбуку, другу по гiттiтськiй; перекладали вже в перших сторiччях християнства Святу Євангелiю староукраїнською мовою. Нашi босфорцi, а не греки, побудували християнськi храми на Чорноморщинi i в Києвi кiлька сторiч перед охрещенням Русі Володимиром. I першим митрополитом України був українець Настас Корсуньський114, а не чужинець-грек. I не чужинцi, але українцi, архiтектори та майстри побудували в Києвi чудо тодiшньої архiтектури i мистецтва – кафедру Святої Софiї. Вона наскрiзь своєрiдна, українська. Мистецтвознавцi ретельно шукали чужих впливiв – i не знайшли.

* * *

Нашi iсторики, а за ними i чужi починають українську iсторiю допiру з IX ст., збуваючи кiлькома лише натяками безмiрно бiльше, безмiрно багатше життя України до IX ст. Читаючи їхнi iсторiї України, отримуєш враження, що величезне культурне i матерiальне багатство i могутнiсть Києво-Руської iмперiї та її столицi Києва якось раптово вискочили з порожнечi i розвинулися до своєї величi лише за 1–2 сторiччя. Кожний школяр знає, що культура виростає на велику не сторiччями, але тисячорiччями. А нацiональну культуру творять i розвивають не чужинці, а творчий генiй власного народу.

Як свiдчать чужинцi, що були в Києвi в X–XIV ст., Київ був тодi культурнiший i багатший за Париж чи Лондон. Вiн займав понад 500 гектарiв. Чи можна розбудувати таке велике мiсто за 1–2 сторiччя? Наш Київ є не багато молодший за Днiпро-Славуту. Київськi печери викопали пралюди старокам'яної доби, тобто 7.000 рокiв тому. Християнськi ченцi лише вичистили їх iз кiсток, побитих черепкiв, дивних кам'яних знарядь тощо безмiрної археологiчної вартостi. Київ будувався i перебудовувався десятки разiв. Будували великi будинки, прокладали вулицi, отже, копали i перекопували землю сотнi разiв, винищуючи тисячі археологiчних свiдкiв iсторiї Києва.

Київ заселювали люди за трипiльської доби 5.000 рокiв тому, за скитської i сарматської – 2.000 рокiв тому i далі – без перерви. Отже, наш Київ є найстарiшою столицею в Європi. I не лише найстарiшою, але й столицею найстаршого, найбiльшого i найкультурнiшого (колись) народу Європи. Київ не сторiччями, але тисячорiччями був найдальше на схiд висуненою твердинею європейської культури i цивiлiзацiї. Вiн є таким i сьогоднi. Маємо повне право назвати Київ Вiчним Мiстом. Вiн і своїм вiком, i своєю вагою у свiтовiй iсторiї, якщо не перевищує, то щонайменше дорiвнює другому Вiчному Мiсту – Римовi. Наш старезний Київ має повне право називатися III Римом. У його iсторичному сяйвi маячення диких москвинiв „Масква – III Рим" є направду блазенською карикатурою, що з неї i кiнь регоче.115

Ще за короля Ярослава Мудрого (978–1054) Україна мала вже свою збiрку законiв „Руська Правда". Вона була збiркою українського звичаєвого права, що його творив наш народ тисячорiччями. Наша „Руська Правда" була найлюдянiшою, наймогутнiшою збiркою законiв у всьому тодiшньому культурному свiтi.116 За доби Литовсько-Руської держави нашi правники доповнили в XVI ст. „Руську Правду", це доповнене видання назвали „Литовським Статутом". Пригадаймо, що в Литовсько-Руськiй державi державною мовою була тодiшня українська. Литовсько-Руська держава була вже тодi конституцiйною монархiєю, зi своїм парламентом (сеймом), що зiбрався пораз перший 1401 року. Нашi правники уладнали, кодифiкували 1499 року i українське звичаєве право мiської самоуправи. Тодi в Захiднiй Європi мiста також мали самоуправу117, так зване „Маґдебурзьке Право". Нашi правники знали його, але не взяли з нього нiчого, що не згоджувалося з українським звичаєвим правом.

„Литовський Статут" i „Маґдебурзьке Право" були демократичними i самоуправа була справжньою. А це заперечувало московську централiзацiю, деспотичне безправ'я. Та уневажнити їх Московщина не мала сили довго ще по нашiй Переяславськiй поразцi 1654 року. Вона лише помалу, поступово, в мiру змiцнення своєї влади в Українi щораз бiльше їх порушувала. Маґдебурзьке Право скасували 1835 року, а Литовський Статут – 1842 року.

* * *

Iсторики дивуються, як українцi могли писати науковi богословськi твори вже по пiвсторiччi пiсля охрещення Русі 988 року. Ми вже згадували, що українська лiтературна мова iснувала кiлька сторiч перед 988 роком, тому могли українцi писати тодiшньою українською мовою науковi твори вже в XI ст. Наприклад, митрополит Iларiон (1051), митрополит Клим Смолятич (1155), єпископ Кирило Турiвський (1130–1182), Данило Паломник (1108), Феодосiй Печерський (1035–1074), невiдомий на iм'я автор „Слова о полку Iгоревiм" (1187), лiтописи XI i дальших сторiч, українськi письменники: М. Смотрицький (1587), Х. Фiларет (1596–1608), I. Вишинський (1625), Л. Зизантiй (1596), П. Беринда (1687), К. Ставровецький (1620), Е. Плетенецький (1617), З. Копистенський (1620), митрополит П. Могила (1647), С. Косiв (1653), П. Голятовський (1659), Л. Баранович (1666), Ф. Софанович (1667), А. Радивиловський (1676), С. Мокрiєвич (1697), Д. Туптало (1689–1705) та iншi.118 Кожний із них мав найвищу тодi європейську освiту, кожний знав тодiшнi мiжнароднi мови – латинську та старогрецьку. Вони переклали українською мовою багато творiв європейських фiлософiв, науковцiв, письменникiв.

Крiм фiлософських та богословських творiв, українцi XVII ст. написали багато поетичних, нацiонального змiсту творiв також i театральних. Писали їх: К. Сакович, М. Довгалевський, С. Ляскоронський, В. Лашевський, Т. Прокопович, Л. Горка, М. Козачинський, Ю. Щербакiвський та iншi. Iсторичнi працi писали: Р. Ракушка, Г. Граб'янка, С. Величко, I. Ґiзель, П. Кохановський та iншi.

Все XVII ст. не вгавала в Українi збройна вiйна українського народу iз зажерливими сусiдами. Навiть i за таких, зовсiм несприятливих обставин, Україна йшла в перших лавах культурного європейського життя. Наприклад, чехи почали друкувати свої книжки 1448 року, українцi – 1491 року, поляки – 1497, серби – 1553, москвини – 1664.

Москвини почали друкувати книжки ПIЗНIШЕ за українцiв. Першим московським друкарем був датчанин В. Ґатон, а другим – українець I. Федорович. Ґатона москвини втопили, а I. Федорович утiк в Україну. Українцi допомогли йому закласти нову друкарню, i вiн видав кiлька українських книжок. Ґатонову та Федоровичеву друкарнi в Москвi москвини спалили, i в Московщинi не було потiм анi одної друкарнi ще 100 рокiв. А в Українi були: чотири у Львовi, три в Києвi, по однiй у Стрятинi, Крилосi, Угорцях, Уневi, Перемишлi, Острозi, Дерманi, Почаєвi, Рахмановi, Четвертнi, Луцьку, Чорнiй, Крем'янцi, Житомирi, Бердичевi, Черніговi.119

Датський посол Ю. Юст, що був в Українi 1710 року, дивувався, що не лише українська шляхта, але й звичайнi ченцi Києво-Печерської Лаври мали надзвичайно високу освiту i розмовляли бездоганно латинською мовою. Ю. Юст не вiрив своїм очам, бачачи письменних селянок. Знаючи європейськi мови i тодiшню мiжнародну латинську, українцi XVII–XVIII ст. купували i читали дуже багато захiдноєвропейської лiтератури – вiд Аристотеля до Ф. Вольтера. Київська Академiя мала величезну книгозбiрню.

* * *

Вiд скiфської доби аж до XVIII ст. український селянин орав своє поле зi зброєю при боцi. Отже, понад 2.000 рокiв український селянин не був пригнобленим гречкосiєм, духовним рабом, але був вiльним рiльником-вояком водночас. Такого не пережив жодний iнший європейський народ, хiба лише першi європейськi поселенцi в колись дикiй Америцi. I навiть пiзнiше крiпацтво не зробило українського селянина духовним рабом. Кожний крiпак знав, а найголовнiше вiдчував, що вiн може, має силу скинути кайдани неволi, втiкши у вiльний степ. Так безмежний, вiльний, український степ рятував українця вiд духовного рабства. Щобiльше! Вiн виховував i змiцнював в українця почуття власної гiдностi та потяг до незалежностi, до волi. А розвинене почуття власної гiдностi є основою духовного аристократизму. Всi чужинцi, що були в Українi, дивувалися з аристократизму українських селян.120 I по сторiччях крiпацтва український селянин назагал лишився духовним i культурним аристократом. Теперiшнє пригноблення, покiрнiсть нашого селянина – це лише поверховий, неглибокий вплив тимчасового121 крiпацького життя. А таке не є спадковим, воно минеться у вiльнiй Українi. Герої пiд Крутами, пiд Базаром, у чотирикутнику смертi, в українському вiйську 1917–22 рокiв, в УПА, 500 Безсмертних Українок у Кiнґiрi – майже всi вони були селянськi дiти. Всi чужинцi, що були колись в Українi, називають увесь наш народ лицарським, або українською мовою – „козацьким". Слушно!

Основа народної словесностi – глибоко правдива, бо її джерелом є саме народне життя. Український народ у своїх пiснях, переказах, байках малює козака взагалi, а запорожця понадто, людиною високоiдейною, як некорисливого, вiдважного борця за правду, за волю, за справедливiсть. I справдi таким вiн був. Iдейний бойовий клич українського козацтва: „За вiру християнську, за Україну, за Волю" знайдемо в багатьох документах у європейських державних архiвах. I не лише клич, але й офiцiйнi звiти про такi козацькi чини.

Нашi iсторичнi вороги москвини та поляки, зненавидiвши українське козацтво за його оборону України, всiма засобами намагаються оплюгавити його. Всi московськi та польськi iсторики, письменники, митцi малюють українське козацтво i Запорiзький Орден як дикi ватаги розбишак, злодiїв, п'яниць-крiпакiв, що повтiкали вiд своїх панiв, щоб не працювати, а жити грабунком. Тi iсторики та письменники лише не можуть витлумачити, яким чином темнi, дурнi крiпаки, та й ще ледарi, опришки могли створити з нiчого у дикому, обезлюдненому степу велику, багату республiку та вiйсько, яке перемагало вiйська найсильнiших тодi держав: турецької та польської; республiки, що до неї присилали послiв європейськi iмператори та королi з просьбою допомогти їм; республiку, що давала Московщинi тисячi своїх цивiлiзаторiв, творцiв московської культури i держави.

До спольщення української аристократiї багато козацьких отаманiв походили з київської iмперiальної аристократiї, як, наприклад, князi Заславськi, Збаразькi, Ружинськi, Пузини, Сапiги тощо. Засновником Запорiзького Лицарського Ордена був нащадок київських королiв князь Дмитро Вишневецький. За своїм звичаєм запорожцi перезвали його на Байду.

Д. Вишневецький мав найвищу тодi в Європi освiту. Вiн багато подорожував по Захiднiй Європi, вивчаючи її культуру, державний лад та стан європейського лицарства. У родi Вишневецьких були живими традицiї дружинникiв київських королiв. На тих традицiях Д. Вишневецький заснував Запорiзький Орден, додавши дещо з досвiду Мальтiйського Ордену.

У Запорiзькому Орденi були сотнi, якщо не тисячi, українських аристократiв та шляхтичів. Чимало з них мали захiдноєвропейську унiверситетську освiту. Неписьменних запорожцiв майже не було. Посол до Запорiзького Ордену вiд iмператора Рудольфа II Ерiх Лясота пише, що запорiзькi лицарi досконало знали всi тонкощі європейської поведiнки, у товариствi поводилися як найвищi європейськi аристократи. Вiн пише, що старшина добре знав латинську мову, а чимало з них знали ще якусь європейську.

Європейськi лицарськi ордени були становi, тобто приймалися до ордену лише аристократи та шляхтичi. Запорiзький Орден був демократичний, але не в сучасному, спотвореному розумiннi цього слова – тобто рiвноправнiсть усiх. У Запорiзькому Орденi не було рiвноправностi. Навпаки, був iєрархiчний подiл. У самому Орденi та в усiй Сiчовiй республiцi були стани: аристократiя – Значне Товариство, шляхта – старшина, лицарство – козаки, середнiй стан – промисловцi, торгiвцi, посполити – селяни, ремiсники. Лише той подiл був не за походженням, але за заслуги, за заняттям, професiєю. Дверi до старшинської гiдностi i до „Значного Товариства" були широко вiдчиненi кожному, хто довiв своїм ЧИНОМ, а не язиком, як у теперiшнiй демократiї, що має розум, вiйськове звання, провiдницькi здiбностi, тверду вдачу i моральну чистоту. Iсторик XVI ст. писав: „Запорожцi мають закони i послух – дисциплiну стародавнiх римлян". Iнший назвав запорожцiв: „...лицарi степу, герої в бою, забороло Європи на азiатському кордонi" (О. Пирлiнг).

По Переяславi 1654 року, а ще бiльше по Полтавi 1709 року Московщина хижацьки нищила економiчну i культурну силу українського народу, щоб вiн не мав сили визволитися з московського ярма. Проте знекровлена, знесилена Україна в XVII– XIX ст. не вмирала, лише завмирала, знепритомлювалася. Хоч український народ i загубив у Польщi свою провiдну верству, проте iдея вiльної України, iдея власної незалежної держави вибухла 1648 року з такою величезною силою, що зломила назавжди силу одного зi своїх поневолювачiв – Польщi. Щобiльше! Козацтво, Запорiзький Орден, Гетьманщина вiдродили не лише українську державнiсть, але й вiдродили саму українську нацiю. Так! I нацiю, бо сили того вiдродження вистачало на боротьбу з Московщиною на наступнi 300 рокiв. Сила нацiонального вiдродження 1648 року виявилася по 1917 роцi, коли вiдродилася стара Хмельниччина – українсько-московська ВIЙНА, коли вiдродилося старе Козацтво – ОУН, коли вiдродився старий Запорiзький Орден – УСС, самоукраїнiзованi полки – УПА. I знову сила нацiонального вiдродження 1917 року виявляється сьогоднi в СРСР, Московщина вже офiцiйно визнала свою ПОРАЗКУ в Українi i вже бачить, що Московщину чекає доля Польщi.

По полтавськiй катастрофi 1709 року наша козацька Старшина на чолi з гетьманом Пилипом Орликом уклала i проголосила 5.05.1710 р. у Бендерах „Конституцiю Української Держави". Її засади повторила Францiя 80 рокiв пiзнiше. Здiйснювати засади нашої Бендерської Конституцiї європейцi почали допiру 140 рокiв пiзнiше (1848 р.). Конституцiя П. Орлика – це конституцiя теперiшнiх демократичних республiк. Якби не сталася катастрофа 1709 року пiд Полтавою, український народ був би першим народом у свiтi, який мав демократичну конституцiю своєї держави. Україна знову випередила би культурно ввесь свiт, як випереджували i нашi пращури-трипiльцi 5.000 рокiв тому; як випереджували гiттiти своїми демократичними законами 1.500 рокiв до нашої ери; як випереджувала наша Босфорська держава за часiв Христа; як випереджувала „Руська Правда" в XI ст.

ОСЬ ЯК ДУЖЕ ВАЖИТЬ ДРЕВНIСТЬ НАЦIОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ!

Образно кажучи, силу культури можна порiвняти з дубом. Дуби не виростають через нiч як гриби. Гриби ростуть навiть i на тоненькому ґрунтi, часом навiть i без ґрунту. Але гриби живуть лише кiлька днiв. Дуби живуть сторiччями. Вони виростають велетнями на глибокому ґрунтi з мiцним, незнищенним пiдґрунтям. Знищити сторiчний дуб дуже тяжко, бо хоч вiн i зрубаний, його глибокi коренi пускають тисячi паросткiв. Знищiть тi паростки, а з глибин землi виростають новi i новi.

Але самого вiку культурі не вистачає, щоби вона була сильною, незнищимою. Щоби дотична культура була незнищима, вона мусить бути ТВОРЧОЮ. Прикладом є китайська культура. Вона чи не найстарша з усiх культур, але її випередила далеко молодша, але бiльш творча європейська культура. Генетика науково довела, що нащадки успадковують вiд своїх батькiв, дiдiв, прадiдiв не лише фiзичнi, але також i духовнi властивостi, отже, i творчi здiбностi та взагалi культуру. Так ДЖЕРЕЛОМ ФIЗИЧНОЇ СИЛИ НАРОДУ (нацiї) стає ТВОРЧИЙ ДУХ НАРОДУ I ВIРА У ВЛАСНI СИЛИ.

* * *

Теперiшнi американськi держави – на чолi зі США – з їхнiми культурами виникли недавно (всього лише кiлькасот рокiв), а головне – склалися зi СУМIШI переселенцiв РIЗНИХ культур. Народи, з їхнiми нацiональними культурами творяться, розвиваються не сторiччями, а тисячорiччями. Отже, теперiшнi американцi – це ще не народи, нацiя, i американської нацiональної культури ще не iснує, бо не iснує самих американських народiв, нацiй. Щоправда, iснує у Пiвнiчнiй Америцi американська цивiлiзацiя, i то найвища у свiтi, але цивiлiзацiя – ще не культура. I справдi, американцi не видали з себе анi одного творця культури свiтової мiри: фiлософа, письменника, композитора, митця. Не видали жодного автора якоїсь вселюдської творчої iдеї.

У зв'язку з поширенням матерiалiстичної фiлософiї життя в усiх цивiлiзованих народiв тепер стався великий занепад всього культурного життя. У США занепад найнижчий. Чому? Славний американець Джон Стейнбек казав: „Коли б я забажав знищити якийсь народ, то я дав би йому бiльше, нiж вiн потребує". Люди в США є найзаможнiшими i найвiльнiшими людьми у свiтi. Взагалi кажучи, кожна молодь має надмiр фiзичних i духовних сил та наснаги, i природно має нестриманий нахил їх виладувати. Предки теперiшнiх янкi свого часу вибороли i полiтичну волю i господарчий добробут. Їхнi нащадки все це вже мають. Але вони не мають якоїсь великої, пiднесеної їдеї, за яку варто боротися. Теперiшня молодь, понадто студенти, мають повний шлунок, але порожню душу. А з порожньою душею навiть дикун не живе, а животiє; почуває, що щось йому бракує i тому незадоволений життям. Душевна порожнеча студентства США вимагає чогось, щоби ту порожнечу заповнити. Цю природну вимогу використала мафiя. Ми вже згадували про те, як легко поширився фабiанський, безбожницький соцiалiзм в унiверситетах США. Захопивши унiверситети пiд свiй вплив, мафiя легко опанувала i все культурне життя США, щоби через нього опанувати i полiтичне, щоби здiйснити свою мету – створити свiтову наддержаву з деспотичним, соцiалiстичним свiтовим мафiозним надурядом. I це вже не є лише мрiєю. В попереднiх роздiлах ми навели факти i документи, що США ВЖЕ ПРОСТУЄ до тої мети. А про цю самiсiньку мету (панувати у свiтi) Московщина мрiє ще вiд часiв автора теорiї „Москва – III Рим" ченця Фiлофєя з XVI ст. i досi.122 I не лише мрiє, але й творить передумови здiйснення цiєї мети. Це саме творить i свiтова банкiрська мафiя.

Полiтичнi невiгласи та плиткодуми вважають, що теперiшня „холодна вiйна" мiж Московщиною та США є вiйною iдеологiчною. Мовляв, є боротьбою демократичних, капiталiстичних iдей США iз деспотичними, соцiалiстичними iдеями Московщини. Цю неправду навмисно поширюють i свiтова мафiя, i Московщина. Неправду, бо i теперiшнi янкі i москвини НЕ є iдеологiчними супротивниками, а навпаки – є iдеологiчними однодумцями. Обидвi сторони – i янкі, i москвини – мають матерiалiстичний свiтогляд, винятки нiчого не важать, що не визнає Бога i безсмертя людської душi. Логiчно, безбожник хоче прожити своє життя якомога довше i веселiше i не хоче ризикувати своїм життям навiть i заради матерiальної користi. Вiн не воюватиме навiть, щоби врятувати своє життя. Вiн рятує своє життя втечою, покорою. Вiн волiє рабство, нiж смерть. Свiтова мафiя оберне таких у своїх рабiв дуже легко.

Свiтогляд московських безбожникiв-соцiалiстiв є такий, як i американських, але мiж ними є одна дуже вагома рiзниця. Сама природа Московщини та її суспiльне життя виховали з москвина злодiя, неробу, хижака. Вся iсторiя Московщини вiд XI ст. досi – це суцiльне злодiйство, крадiжки, хижацький грабунок сусiднiх народiв. Москвин з природи є боягузом, проте в гуртi, ордою вiн радо йде завойовувати сусiднi народи, щоб їх пограбувати. У своєму загарбництвi вся московська нацiя, всi її стани виявили подиву гiдну нацiональну єднiсть думки i чину. Її iнтелiгенцiя кинула клич: „Москва – III Рим" (тепер „Москва – III Iнтернацiонал"); її Церква проголосила: „Пакаряйтєся нам всє язицi, iбо с намi Боґ", її народ кричить: „Масква всєму свєту ґалава".

Отже, маємо двi великi сили: свiтову банкiрську мафiю i Московщину. Кожна з них хоче захопити у свої руки найвищу владу в усьому свiтi. Соцiалiстична балаканина обидвох – це лише личина, яку обидвi цi сили мають на своєму обличчi, щоби обдурити вусатих полiтичних дiтей, легковiрних мрiйникiв про „рай на землi".

Яка з них запанує у свiтi? Обидвi, подiливши свiт, не зможуть, бо кожна з них намагатиметься повалити суперника. Котра з них сильнiша? Економiчно, технiчно, вiйськово свiтова мафiя не має тої непохитної основи, що її має Московщина; не має ґрунту в народi, крiм жидiвського, що готовий вмерти за своє нацiональне „Вiрую", нацiональну доктрину. А тепер надходить доба не iнтернацiоналiзму та безбожництва, але, навпаки, надходить доба нацiоналiзму i побожностi. Так званий „iнтернацiоналiзм" за останнi пiвсторiччя вже кiлька разiв показався дитячою казкою, оманою. А безбожництво призвело до такого, аж надто наочного, падiння культури, що навiть безбожники починають бачити згубнi наслiдки безбожництва.

Московщина ж, навпаки, непохитно стоїть на всенародному московському щирому патрiотизмовi, нацiоналiзмовi. Соцiалiстична термiнологiя – це лише для замилення очей не москвинiв. Теперiшнiй московський шовiнiзм є найзапеклiший, найсильнiший за всю iсторiю Московщини. Чи є в СРСР хоч один москвин, який не мрiє про панування Московщини у свiтi? Мiльйони москвинiв охоче вiддадуть своє життя задля тої мети, а поготiв i тому, що москвин так ненавидить будь-яку працю, що волiє смерть, нiж працювати. Щоправда, Московщина має свою ахiллесову п'яту – нацiоналiзм немосковських народiв СРСР, насамперед, український нацiоналiзм. Але, запамороченi слiпо вiрять, що тi народи не мають i не матимуть анi духовної, анi фiзичної сили скинути московське ярмо. Не мають, бо ж не визволилися, коли Московщина лежала безсила у 1917 i 1941 роках. А тепер московської сили боїться ввесь свiт.

Свiтова фiнансова мафiя спирається на хистку силу протиприродного, штучного, вимрiяного теоретиками в кабiнетах iнтернацiоналiзму. Московщина спирається на непохитну силу створеного сторiччями самим життям, отже, природного московського нацiоналiзму. Тож духовно Московщина озброєна, а Захiдна Європа та Америка навпаки – духовно обеззброєнi. А духовно обеззброєна, зневiрена у своїй перемозi людина i народ нiколи не пiдiймуть своєї руки хоч би й з атомною бомбою на навiть слабшого фiзично за себе ворога. Свiтова воєнна iсторiя подає тисячi прикладiв, коли зле озброєна сотня, але з непохитною вiрою у своїй перемозi, перемагала полки добре озброєнi, але зневiренi у своїй перемозі. Отже, на перший погляд, коли подивитися на справу лише поверхово, видається, що Московщина переможе свiтову банкiрську мафiю i запанує у свiтi. Коли ж заглянути в цю справу глибоко, то побачимо поразку ОБИДВОХ: i Московщини, i свiтової мафiї.

* * *

Увесь культурний свiт переживає тепер величезну духовну кризу. Ця духовна криза породила всi iншi теперiшнi кризи: iдеологiчну, релiгiйну, культурну, економiчну, полiтичну, мiжнародну. Така криза сталася не перший раз в iсторiї людства. За останнi 2.500 рокiв їх було кiлька.

Психологiя вчить, що людина не перестане робити щось злого, наприклад, жити неморально доти, доки на неї не впаде якийсь величезно болючий душевний удар. Лише пiсля такого удару людина опам'ятається i змiнить своє злочинне життя на добродiйне. Звичайний життєвий досвiд показує, що двоногого звiра втримує вiд злодiйства лише страх кари. Побожнi люди вiрять, що Бог бачить кожний їхнiй чин i покарає за злий. Безбожники не бояться кари Божої, бо вiрять, що Бога нема. Тому з поширенням безбожництва побiльшується i злочиннiсть. Це ми бачимо тепер у всьому свiтi.

Майже всi великi релiгiї вчать, що у свiтi точиться безнастанку боротьба сил Зла зi силами Добра, сил сатанинських iз силами Божими. Соцiологи, дослiдивши причини великих культурних криз за останнi 2.500 рокiв, науково довели, що кожну з них разом з теперiшньою спричинив рiст матерiалiстичного свiтогляду i занепад свiтогляду iдеалiстичного. Тi кризи призводили до великих катастроф, руїн, мук, якi аж надто переконливо доводили людям, що „Не єдиним хлiбом живе людина". По тих катастрофах занепадав матерiалiстичний свiтогляд, а вiдроджувався iдеалiстичний. З ним вiдроджувалася i вся культура. Так було в iсторiї вже кiлька разiв. Перед таким стоїть людство i тепер. I знову Україна випереджує в цьому вiдродженнi iншi народи, як випереджувала i тисячi рокiв тому.

Український народ – вже наприкiнцi своєї нацiональної Голгофи, а iншi народи i не думають ще iти цим, єдино рятiвним i неухильним шляхом до духовного вiдродження. Український народ мав iдеалiстичний, фактично християнський свiтогляд вже до нашої ери, про що свiдчать листи скiфського фiлософа Анахарсiса (6-го ст. до нашої ери) до короля Лiдiї Креза. Тим-то нiде у свiтi християнство не поширювалося i не поглиблювалося так легко як саме в Українi. Вся українська давня культура є наскрiзь християнська.123 Тим-то в українському народi нiколи не завмирала i жива ще й досi християнська догма „Не єдиним хлiбом живе людина". I нiколи, аж по сьогоднiшнiй день, не припинялася в Українi боротьба сатанинських руйнуючих сил iз Божеськими будуючими, творчими силами. Щобiльше! Україна своєю старовинною культурною, творчою силою, своєю творчою генiальнiстю ПЕРЕМАГАЛА тисячорiччями, перемагає тепер i переможе остаточно сатанинськi руйнуючi сили i свiтової банкiрської мафiї, i Московщини. Переможе, як перемагала у своїй кiлькатисячорiчний iсторiї навали на Європу всiх азiатських руйнуючих орд. Захiдна Європа випередила прадавню Україну культурно лише тому, що Україна оборонила її вiд азiатських руїнникiв. У вiйнi з Азiєю Україна загубила стiльки своєї людностi, i то найвартнiшої, що з неї та її ненароджених нащадкiв було би можна заселити всю Європу. Бiльше половини України обезлюднювалося цiлковито кiлька разiв. За далеко легших обставин зникли чи змалiли до маленьких народцiв такi великi народи та держави як, наприклад, Єгипет, Персiя, Вiзантiя, Рим. А Україна, українська Україна не зникла, а живе на своїй прапрадiдівськiй землi, щоправда, на дуже зменшеному обширi. I не лише живе, але й далi бореться зi сатанинськими силами рабства за християнськi iдеї та iдеали вiльної людини.

За 1917–22 роки український народ осамiтнений, збойкотований усiм свiтом, без зброї, без лiкiв, розбивав вдесятеро сильнiшi, озброєнi до зубiв московськi орди, видаючи героїв свiтової мiри пiд Крутами, пiд Базаром, у чотирикутнику смертi, у Зимовому поході. За 1939–45 роки український народ виявив таку величезну духовну силу, що не завагався пiднести свою неозброєну руку на двi наймогутнiшi свiтовi потуги, видаючи ТИСЯЧI героїв, яким НЕ дорiвнюють герої будь-якого народу. Не дорiвнюють, бо чи має якийсь народ бодай одну ДИТИНУ, яка СВIДОМО сама йшла на певну смерть у боротьбi за волю свого народу? Україна має сотнi таких, записаних iсторiєю i тисячi незаписаних.

Францiя має одну Жанну д'Арк. Україна має 500 нараз, i то бiльших за французьку. Бiльших, бо за тими 500 українками в Кiнґiрi не стояли озброєнi полки, а вони, тi жiнки пiшли в НАСТУП на московськi танки та гармати. Пiшли зi славнем на устах: „Бог i Україна". Цi нашi 500 Безсмертних поставили Українi пам'ятник, найвищий за всi пам'ятники всього свiту. Найвищий, бо вiн сягає небесних висот Безсмертного ВIЛЬНОГО ДУХА. Прийде час, коли вдячнi народи вiддадуть свою глибоку пошану цьому пам'ятниковi.

Тепер наймогутнiшi потуги тремтять від жаху, вiд самої думки боротися з Московщиною, i готовi промiняти „на шмат гнилої ковбаси" свiй найдорожчий скарб, що їхнi предки здобули цiною кровi кiлькох поколiнь,– промiняти свою ВОЛЮ на „вiчний мир", хоч Московщина вже тисячi разiв проголошувала на весь свiт, що вона хоче панувати у свiтi, а не спiвiснувати.

Україна не скорилася. Україна бореться. Бореться пограбована, спалена, кайданами скована, холодна-голодна, пiд заляком i доглядом семи мiльйонiв124 зайдiв-кацапiв, осамiтнена, зненавиджена свiтовою мафiєю. Цю запеклу, криваву, на життя i смерть боротьбу не видко назовнi; грому i блискавки не чути, не видно; небо нiби погiдне, але повiтря наладоване електрикою, як це завжди буває перед великою громовицею, буревiєм. Неухильно наближається новий 1917 рiк. Тепер не лише елiта народу, але й увесь український народ щораз швидше i бiльше, хоч цього i не видно назовнi, мужнiє, мiцнiє духовно, морально, нацiонально. В Українi росте, набирає снагъ величезна духовна сила. Сила, що її тепер у всьому культурному свiтi можна побачити хiба через мiкроскоп. Це – чинна i непохитна вiра, що „Не єдиним хлiбом живе людина". Чинна вiра, що найвищою метою життя людини i народу є боротьба за здiйснення законiв Божих. Чинна, тобто така, що охоче вiддасть ВСЕ, разом із власним життям, у боротьбi за повну ДУШУ, насамперед, а вже потiм – за повний шлунок. В Українi, навiть у змосковщенiй українськiй iнтелiгенцiї, вiдроджується125 споконвiчний, український, нацiональний iдеалiстичний свiтогляд. Свiтогляд, що єдиний рятував людину i народ вiд духовної, а з нею i вiд фiзичної смертi, як це вже довела iсторiя.

П'ятсот українок-каторжанок у Кiнґiрi голiруч пiшли вiйною на могутню московську iмперiю i ПЕРЕМОГЛИ. Так, перемогли, бо стали i будуть – поки люди живуть – духовними матерями мiльйонiв БОРЦIВ за найвищi християнськi iдеали. Ця їхня перемога – ВIЧНА, бо вона є перемогою споконвiчного Вiльного Духа невмирущої людської ДУШI над часовими потребами людського тiла. Перемога IДЕЇ над шлунком. А сьогоднiшню „холодну" i завтрiшню „гарячу" вiйни виграє зброя iдейна, а не атомна. Тим-то i Московщина, i свiтова мафiя бояться закованої в кайдани, але ВIЛЬНОЇ ДУХОМ християнської України безмiрно бiльше, нiж усiєї атомної зброї у свiтi. Вони добре знають, що НIКОЛИ НЕ БУДЕ РАБОМ ТОЙ, КОМУ МУЛЯЮТЬ КАЙДАНИ. Вони добре розумiють, що духовно Україна далеко сильнiша за всi свiтовi великодержави. Сильнiша, бо у тих великодержав: Тегеран, Ялта, Потсдам, Берлiн, Женева i десятки iнших ганебних поступок Московщинi й мафiї, рузвельти, червонi єпископи, москволюбськi, соцiалiстичнi радiо, часописи, журнали, унiверситети, тактика i навiть стратегiя потурання комунiзмовi у свiтi, переляк, вiдступ, втеча, здача без боротьби i т. п. без кiнця i краю.

А в Українi: Крути, Базар, Зимовi походи, УСС, УГА, УНА, ОУН, УПА, С. Петлюра, Є. Коновалець, Т. Чупринка, С. Бандера, М. Липкiвський, ТИСЯЧI Бiласiв-Данилишиних, повстанцi-каторжани, 500 Безсмертних Українок i тисячi тисяч знаних лише Боговi геройських БОРЦIВ за християнську догму: „Не єдиним хлiбом живе людина".

Хто ж сильнiший духовно? Мiльйонократно пiдкреслюємо – ДУХОВНО, бо ж ДУХ ЖИВОТВОРИТЬ. Творчий Дух творить ВСЕ, отже, i матерiальне життя.

Нiмецький славiст, професор Бреславського університету К. Фрiхтель казав 1942 року, що тодiшня вiйна прискорить занепад англо-нiмецької доби i вiдкриє шлях добi українськiй, за якої пануватиме у свiтi iдеалiстичний свiтогляд. Вiн казав, що Київ буде духовною столицею людства. Казав, що з Києва почнеться духовне вiдродження людства, бо Україна має ключ до свiтової Правди, i Українi Бог призначив мiсiю вказати людству шлях до царства Божого на землi. Обов'язок цей – дуже тяжкий, але за таких переломних вирiшальних часiв завжди з'являються люди великої духовної наснаги, виявляються сили iррацiональнi, сили Творчого Духа, що його прадавня Україна мала i має невичерпне джерело у своїй споконвiчно християнськiй духовностi.

Український Народе!

БОГ I УКРАЇНА!

Цим Переможеш.

1971 рік

Згадані джерела

Albancelli C. „Le Pouvoir occulte contre la France". Paris. 1908.

Alesen L. „Mental Robots".

Arnold H.H. „Global Mission". New York. 1949.

Baldwin H.W. „Great Mistakes of the War". New York. 1950.

Barklay J. „The Talmud".

Barnes H.E. „The Struggle Against the Historical Blackout". N.Y. 1951.

„Was Roosvelt Pushed Into War?".

Barron B. „The State Department: Plunders or Treason".

„The Untouchable State Department". Washington. 1962.

Batault G. „La problem Juif". Paris. 1890.

Beaty J. „The Iron Curtain Over America". Dallas. 1956.

Beiley T.A. „The Man on the Street". N.Y. 1948.

Benas B. „Sionism".

Bittelman A. „The Jewish People Face the Post War World". N.Y. 1945.

Bridges T.W. „God or Mommon Through the Centuries".

Browne L. „How Odd of God". N.Y. 1924.

Bullitt W.C. „The Great Globe Itself".

Bundy E.C. „Collectivism in the Churches". Wheaton. 1960.

Burnham J. „The Managerial Revolution". N.Y. 1941.

„The Web of Subversion". N.Y. 1954.

Butler E.D. „Communist Advance".

„The Enemy Within Empire".

„The Fabian Socialist Constribution to the Communist Advance". Melbourne. 1964.

„The Red Pattern of World Conquest". Melbourne. 1962.

Butler E. „The American As He Is". N.Y. 1908.

Byrnes J.F. „All in One Lifetime". N.Y. 1958.

Chamberlin W.H. „Bluprint for World Conquest". Washington. 1946.

Chambers W. „Witness". N.Y. 1952.

Churchill W. „The Grand Alliance". Boston. 1950.

„The Hinge of Fate". Boston. 1950.

„Triumph and Tragedy". Boston. 1953.

Clarc M. „Calculated Risk". N.Y. 1950.

Cohn M. „Weisen von Zion".

Crocker G.N. „Roosvelt's Road to Russia". Chicago. 1959.

Crockett S. „Frankfurter's Red Record". Union. 1961.

Current R. „Secretary Stimson".

Deane J.R. „The Strange Alliance". N.Y. 1947.

Disraeli B. „Coningsby". London. 1884.

„Life of Lord George Nentinck". London. 1852.

Dodd T. „Freedom and the Fareing Policy".

Донцов Д. „Маси i провiд". Львiв. 1939.

Достоевский Ф. „Демократия или жидократия".

Douglas C.H. „Warning Democracy".

Drach P.L. „De l'harmonie entre l'eglise et la Synagogue". 1844.

Elsom J.R. „Lightning Over Treasury Building". Boston. 1941.

Epstein I. (edit.). „The Babylonian Talmud". London. 1935.

Fahey D. „The Mistical Body of Christ in Modern World".

„Money Manipulation and Social Order". Dublin. 1963.

Fahey D. „The Rulers og Russia". Dublin. 1939.

Flynn J.T. „The Red Terror".

Forrestal J. „The Forrestal Diaries". N.Y. 1951.

Francis P. „The Poison in American Cup".

Franck A. „La Kabale".

Freedman B.H. „Facts Are Facts". N.Y. 1954.

Fuller J.F. „The Second World War". London. 1948.

Garrison E. „Roosvelt, Wilson and Federal Reserve Law".

Gibbon E. „The History of the Decline and Fall of the Roman Empire". London. 1788.

Gill W. „The Ordeal of Otto Otepka".

Goebels J. „The Goebels' Diaries 1941–43".

Goff K. „One World – A Red World". Englewood. 1952.

Grenfell R. „Unconditional Hatred". N.Y. 1953.

Grew J.C. „The Turbulent Era". Boston. 1955.

„Ten Years in Japan". N.Y. 1944.

Hankey Lord. „Trials and Errors".

Harrod R.F. „Life of J.Keynes".

Hart L. „The German Generals Talk". N.Y. 1948.

Heller O. „Untergagng des Judentums".

Геродот iз Гелiкарнасу. „Опис Скiфiї". Львiв. 1937. (Перекл. Т. Коструба)

Hess M. „Rome and Jerusalem". 1862.

HCUA. „Crimes of Khrushchov". Washington.

Hinsley F.H. „Hitler's Strategy". N.Y. 1951.

HMSO. „A Collection of Reports on Bolshevism in Russia". London. 1919.

Hollis Ch. „The Two Nations".

Hoover E.J. „Masters of Deceit". N.Y. 1959.

Hughes J. „Prejudice and the Press".

Hull C. „The Memoires of Cordell Hull". N.Y. 1948.

Hunt F. „The Untold Story of Douglas MacArthur". N.Y. 1954.

Jordan G. „From Major Jordan's Diaries". N.Y. 1952.

Just J. „Memoires". London. 1712.

Kamp J.P. „The Bigots Behind the Swastica Spree". Westport. 1960.

Kaze T. „Journey to Missoury". New Haven. 1950.

Kenan H.S. „The Federal Reserve Bank".

Kennan G. „The Relations With the Communist World".

„USA and World Arena".

Keynes J.M. „The Economic Consequences of the Peace". N.Y. 1920.

Kiplinger W.M. „Washington Is Like That". N.Y. 1942.

Klein H.H. „Sanhedrin Produced World Destruction". London. 1945.

Kravchenko V. „I Choice Freedom".

Кубiйович В. (ред.). „Енциклопедiя Українознавства". Мюнхен. 1949.

Langre de L. „Histoire des Jacobins". Paris. 1820.

Lassota E. „Tagebuch". Halle. 1866.

Lazare B. „L'antisemitisme et sa cause". Paris. 1894.

Leahy W.D. „I Was There". N.Y. 1950.

Le Bon G. „The Crowd". London. 1920.

„The Psychology of People". N.Y. 1898.

Lewis A. „Israel As a Nation". London. 1932.

Лотоцький О. „Українська книга". Прага. 1926.

Luchet D. „Essai sur la Secte des Illuminates". Paris. 1792.

Lukacs J.A. „The Great Powers and Eastern Europe" N.Y. 1953.

Lyons E. „The Herbert Hoover Story".

Mackiewicz S. „The Katyn Woods Murders".

Marguder F.A. „American Government".

Mallett W.E. „Reuther's Memorandum". Washington. 1965.

Marilyn A. „Maxims of G.Washington".

Мартинець В. „Жидiвська проблема в Українi".

Marx K. „Requisitore a la Drumont". Paris. 1844.

Mayer W. „Report on Communist Indocrination".

McCathy J. „Twenty Years of Treason".

Meyer G. „History of the Great American Fortunes". N.Y. 1936.

Mikolajczyk S. „The Rape of Poland". N.Y. 1948.

Mirabeau H.G. „Croquis on Projet de Revolution". Paris.

Moorehead A. „Russian Revolution". N.Y. 1958.

Morgenstern G. „Pearl Harbor". N.Y. 1947.

Morris R. „Mo Wonder We Are Losing".

Moses A. „Yahvism". N.Y. 1903.

Mullins E. „The Federal Reserve Conspiracy". Union. 1954.

Nat. Educat. Ass'n. „Building America".

„Yearbooks".

„Education for International Understanding".

Nossig A. „Integrales Judentum". Berlin. 1922. N.Y. 1941.

Огiєнко I. „Iсторiя української культури". Кам'янець-П. 1920.

Ортеґа-I-Ґассет Х. „Бунт мас". Нью-Йорк. 1965.

Ortega-I-Gasset J. „The Revolt of the Masses". N.Y. 1932.

Pigot S. „Prehistoric India".

Pirling O. „La Russia et la Saint Siege". Paris. 1912.

Pitt R. „The World Significance of the Russian Revolution".

Plongeon A. „Secret Mysteries".

Puleston W.D. „The Influence of Forse in Foreign Relations".

Reed D. „From Smoke to Smother". Toronto. 1948.

Robertson T. „Crisis".

Rodkinson M. „Historyb of the Talmud".

Roosvelt Elliot. „As He Saw It". N.Y. 1946.

Roth S. „Jews Must Live". N.Y. 1934.

„Now and Forever". N.Y. 1925.

Rothfells H. „The German Opposition to Hitler". Chicago. 1948.

Samuel M. „You Gentiles". N.Y. 1924.

Schlesinger A. „The Big Decision".

Schuldbuch J. „The Wise Men of Zion".

Schulman M. „Defeat in the West". London. 1947.

Schumpeter J.A. „History of Economic Analyses".

Siever E. „Comparative Philology of the Aryan Languages".

Silberner E. „The Anti-Semitis Tradition in Modern Socialism". Jerusalem. 1956.

Сiчинський В. „Чужинцi про Україну". Прага. 1942.

Servan-Schreiber J.J. „The American Challenge". N.Y. 1968.

Seversky A.P. „America Too Young to Die". N.Y. 1961.

Shaw B. „Intelligent Woman's Guide to Socialism and Capitalism".

Sherwood R. „Roosvelt and Hopkins". N.Y. 1948.

Штепа П. „Московство". Торонто. 1968.

Smith G.L. „The Roosvelt Death". N.Y. 1947.

Smoot D. „The Invisible Government". Dallas. 1962.

Sorokin P. „Social and Cultural Dynamics". N.Y. 1937.

„The Crisis of Our Age". N.Y. 1946.

Sparrow G. „The Sphinx Awakes".

Stariwolski S. „Inatitutiones militares".

State Department (USA). „Freedom From War". Washington. Rep. No 7277.

„Poatward Foreign Policy Preparation". Washing.

„USA – Soviet Relations". Washington.

Stehelin J.P. „The Traditions of the Jews".

Stettinius E.R. „Roosvelt and the Russians".

Stimson H. and Bundt M. „On Active Service in War and Peace". N.Y. 1947.

Stormer J.A. „None Dare Call It Treason". Florissant. 1964.

Strachey J. „Contemporary Capitalism".

Toledano R. and Lasky V. „Seeds of Treason". N.Y. 1950.

Trygvie Lie. „In the Cause of Peace".

UNESCO. „A handbook for the Improvement of Textbooks".

U.S.Print. Office. „Congressional Reports".

„USA Relations With China 1944–49". Washington.

U.S.Senat Reports. Washington.

Utley F. „The China Story". Chicago. 1951.

„The High Cost of Vengeance". Chicago. 1949.

Vaux V.S. „Nineveh and Persepolis". London. 1850.

Veale F.J. „Advance to Barbalism". N.Y. 1953.

Veritas Foundation. „Keynes at Harvard". N.Y. 1962.

Webster N.H. „Secret Societies and Subversive Movements". Hawthorne. 1964.

(Weishaupt A.). „Nachtrag von weitern Originalschriften". Munchen. 1787.

„Einige Originalschriften des Illumenatenorum". Munchen. 1787.

„Die neuesten Arbeiten des Spartacus und Philo in dem Illuminaten Orden". Munchen. 1794.

Weyl N. „Red Star Over Cuba". N.Y. 1961.

Whitehead D. „The Story of FBI". N.Y. 1956.

Williams R.H. „Know Your Enemy". Santa Ana. 1950.

„The Anti-Defamation League". Flesherton. 1951.

Wilmot C. „The Struggle for Europe". N.Y. 1952.

Wilton R. „Les Derniers Jours des Romanof". Paris. 1920.

„The Last Days of the Romanovs". London. 1920.

Woods F.A. „Mental and Moral Heredity". N.Y. 1906.

Література

Albancelli C. „La Conjuration juive contre le Monde Chretien". Paris. 1909.

Allen M. „Eisenhower and the Jews".

„Open Letter of ADL of B'nai B'rith".

„Education or Indocrination".

Allen W.H. „Rockfeller: Giant, Dwarf, Symbol". N.Y. 1930.

Anders W. „Hitler's Defeat in Russia".

App A. „Freedom's Frontier".

„Morgenthau Era Letters".

History's Most Terrifying Peace". San Antonio. 1946.

Arendt H. „Origin of Totalitarism". N.Y. 1964.

Armstrong G. „Third Zionist War".

„World Empire". N.Y. 1947.

Aronson G. „Soviet Russia and the Jews". N.Y. 1949.

Atkinson J.D. „The Edge of War". Chicago. 1960.

Ausubal N. „Pictorial History of Jewish People".

Bailey T.A. „American Faces Russia". Ithaca. 1961.

Bakunin M. „Etude sur les Juife allemands". Paris. 1869.

Bales J.D. „Senator Fulbright's Secret Memorandum".

Bardet G. „Demain c'est l'an 2.000". Paris. 1958.

Barnes H.E. „Blasting the Historical Blackout". Washington. 1962.

„The Court Historians Versus Revisionism".

„The End of Old America". Chicago. 1958.

„The Genesis of the World War". N.Y. 1929.

„The History of Western Civilization". N.Y. 1935.

„Hitler's Revival of Anti-Semitism". N.Y. 1933.

„Perpetual War for Perpetual Peace". Coldwell. 1953.

„In Quest of Truth and Justice". Chicago. 1928.

„World Politics in Modern Civilization". N.Y. 1930.

Barron B. „Inside the State Department". N.Y. 1956.

and Jefferson D. „A Dream Becomes a Nightmare".

Barruel A. „Memoires sur la Jacobinism". Paris. 1818.

Beard C.A. „President Roosvelt and the coming of the War". N.Y. 1941.

Beaty J. „Image of Life". N.Y. 1940.

Bedell-Smith W. „My Three Years in Moscow".

Bedford D. „The Absurdity of the National Debt".

Belgion M. „Victor's Justice". Chicago. 1949.

Bell D. „Terrible 1313". Palm Beach. 1961.

Belloc H. „The Jews". London. 1921.

Benson E.T. „Socialism – the Royal Road to Communism".

Bentley E. „Out of Bandage". N.Y. 1951.

Bentwich N. „Judaea Lives Again". London. 1944.

Berger E. „The Jewish Dilemma". N.Y. 1945.

Berle A.A. „The World Significance of a Jewish State".

Bord G. „La Franc-Masonnerie en France". Paris. 1908.

Borkenau F. „European Communism". N.Y. 1953.

Brandeis L. „Zionism and the American Jews".

Brasol B. „The World at the Cross Roads". Boston. 1921.

Britton F. „Atom Treason". Los Angeles. 1952.

„Behind Communism".

Brown E.C. „The Enemy at His Back". N.Y. 1957.

Buber M. „Der Jude". Berlin. 1919.

Buckley W. „McCarthy and His Enimies" Chicago. 1954.

Bundy E. „What Is the Anti-Defamation League".

Burnham J. „Containment or Liberation". N.Y. 1952.

„Coming Defeat of Communism". N.Y. 1958.

„The Struggle for the World". N.Y. 1947.

„Suicide of the West". N.Y. 1964.

Bussell F.W. „Religious Thought and Heresy in the Middle Ages". 1918.

Butler E.D. „Dialectics: Communist Instrument for World Conquest".

Byfield R. „The Fifth Weapon". N.Y. 1954.

Byrnes J.F. „Speaking Frankly". N.Y. 1947.

Campaigne J. „American Might and Soviet Myth".

Canteleu L. „Les secret et Societes Secretes".

Carlile R. „Manual of Eauropean Freemasonry".

Carr E. „Soviet Imperialism". Washington. 1950.

Carr W.G. „Fawns in the Game". Los Angeles. 1962.

„The Red Fog Ober America". Toronto. 1955.

Castle E.W. „Billions, Blunders and Baloney". N.Y. 1955.

Castle E.J. „Proceedings Against the Templars for Heresy".

Chamberlin W.H. „America's Second Crusade". Chicago. 1950.

„Beyond Containment". Chicago. 1923.

Chambers W. „Cold Friday".

Chesterton A.K. „The Menace of World Government".

Churchill W. „The Gathering Storm". Boston. 1948.

„Memoires of Second World War". Boston. 1959.

Ciechanowski J. „Defeat in Victory". N.Y. 1947.

Clevel F.T. „Histore Pittoresque de la Franc-Maconnerie". Paris. 1843.

Clootz A. „La Republique universelle". Paris. 1793.

Clymer R.S. „Age of Treason".

Conquest R. „The Last Empire". London. 1962.

Coogan G.M. „Money Creators".

Copp W. and Peck M. „Betrayal of the UN". N.Y. 1963.

Corradini H.D. „Patterns of Authority in American Society". N.Y. 1958.

Coston H. „L'Europe des banquiers". Paris. 1963.

„Les financiers qui menent le monde". Paris.

Crankshaw E. „Cracks in the Kremlin Wall". N.Y. 1951.

„The New Cold War". Baltimore. 1963.

„Russia in Daylight".

Creagh-Scott J. „Hidden Government".

Creel G. „Russia's Rece For Asia".

Cvetic M. „Big Decision".

Cushing R. „Questions and Answers on Communism". Boston. 1961.

Dalman G.H. „Jesus Christus im Talmud". Munchen. 1891.

Daniel J. and Hubbell J. „Strike in the West". Toronto. 1963.

Darmesterer A. (edit.) „The Talmud". Philadelphia. 1897.

Daste L. „Marie Antinette et le Complot Maconnique". Paris. 1910.

Davison M. „The Hidden Hand".

„The „Pandora Box" of Pratt House".

„Profound Revolution".

„Secret Government of USA".

Delaney E. „Freedom Frontier".

Denais-Darnays J. „Les Juifs en France". Paris. 1907.

Dennis L. „The Dynamics of Warmand Revolutions". N.Y. 1940.

Dies M. „White House Protects Communist in Government". Washington. 1950.

Dilling E. „Plot Against Christianity".

„Red Network". 1934.

„The Roosvelt's Red Record and Its Background". 1936.

Dillon E.J. „The Inside of the Peace Conference". N.Y. 1920.

Dillon G. „The War of Anti-Christ With the Church". London. 1885.

Dobriansky L. „Western Psychological Strategy Towards USSR". W. 1953.

Dombrowsky E. „Affaire Petliura-Schwarzbard". Champigni. 1927.

Domvile B. „From Admiral to Cabin Boy". London. 1947.

Douglas C.H. „The Brief for the Prosecution". Edinburgh. 1945.

„The Monopoly of Credit". Gateshead. 1958.

Drumond E. „La France Juive".

Druzbacka A. „Moralne oblicza kwestii zydowskiej". Krakow. 1937.

Dunner J. „The Republic of Israel". N.Y. 1950.

Dwinell O.C. „The Story of Our Money".

Eastman M. „Reflection on the Failure of Socialism". N.Y. 1955.

Eberlin E. „Juifs d'aujord 'huit". Paris. 1928.

Eckert A. „La Franc-Maconnerie dans sa veritable signification". London. 1854.

Edmondson R.E. „I Testify".

Emden P. „The Money Power of Europe".

Engelbrecht H.C. „Merchants of Death". N.Y. 1934.

Evans M. „The Secret War for the A-Bomb".

„The Usurpers".

Evans S.M. „The Liberal Establishment". N.Y. 1965.

„The Fringe On Top". N.Y. 1963.

Ewell M. „Manacles for Mankind". London. 1964.

Fagan M.C. „Red Treason in Hollywood".

Fara M. „La Masoneria en descubierto". Buenos Aires. 1960.

Fay S.B. „The Origin of the World War". N.Y. 1930.

Field A.N. „Facts About the Bank of England".

„The Truth About the Slump".

„Todays Greatest Problem".

Findel A. „History of Freemasonry". London. 1866.

„Geschichte der Freimaurerei". Berlin. 1892.

Finklestein L. „The Jews. Their History, Culture and Religion". N.Y. 1949.

„The Pharisees".

Fish H. „The Challenge of World Communism". Milwaukee. 1946.

Fleming D.F. „Cold War and Its Genesis".

Flynn J.T. „As We Go Marching". N.Y. 1944.

„Decline of the American Republic".

„The Lattimore Story". N.Y. 1953.

„The Road Ahead". N.Y. 1949.

„The Roosvelt Myth". N.Y. 1948.

Fox V. „The White House Case".

Friede D. „Das Russische perpetuum Mobile". Wurzburg. 1959.

Fry L. „An Analisis of Zionism". London. 1936.

„Waters Flowing Eastward".

Fuller J.F. „The Second World War". London. 1948.

Garinet J. „Histoire de la Magie en France". Paris. 1818.

Gautrelet J. „La Franc-Maconnerie et la Revolution". Paris. 1872.

Gilbert R. „Competitive Coexistance". N.Y. 1958.

Goff K. „Behind Bolshevism".

„Brainwashing". Englewood. 1950.

„Overmans Report".

„Traitors in the Pulpet".

Goldberg B.Z. „The Jewish Problem in the Soviet Union". N.Y. 1961.

Goldwater B. „The Conscience of a Conservative". N.Y. 1964.

Gordon R. „Nine Men Against America". N.Y. 1958.

„What Happened to Our Schools?".

Gound R.F. „History of Freemasonry".

Graetze H. „Die Geschichte der Juden von alten Zeiten". Leipz. 1876.

„The History of the Jews". N.Y. 1919.

Grayzel S. „A History of the Jews". Philadelphia. 1947.

Gregoire M. „Histore des Sectes religieuses". Paris. 1828.

Grieb C. „Uncovering the Forces for War". N.Y. 1947.

Griffin E.G. „The Fearful Master".

Guenon R. „Le Theosophisme". Paris. 1921.

Gurian W. „Soviet Imperialism". Notre Dame. 1953.

„Bolshevism". Notre Dame. 1952.

„The Soviet Union". Notre Dame. 1951.

Gwynne H.A. „The Cause of World Unrest". N.Y. 1920.

Haimson L.H. „The Russion Marxists and the Origin of Bolshevism".

Hammer J. „The History of the Assassins". L. 1835. Cambridge. 1955.

Hannover H. „Abyss of Desair". N.Y. 1950.

Hankey Lord. „Politics: Trials and Errors". Chicago. 1950.

Hard W. „The Great Jewish Conspiracy". N.Y. 1920.

Hart L. „The Other Side of the Hill". London. 1951.

Hayek F.A. „The Road to Serfdom". Chicago. 1944.

Hayes C.J. „The Historical Evolution of Nationalism". Peterbr. 1931.

Hayit B. „Sowietrussischen Kolonializmus and Imperializmus". Oosterhout. 1965.

Hecht B. „Perfidy".

Hazlitt H. „Failure of the „New Economics". Princenton. 1959.

HCUA. „Guide to Subversive Organizations". Washington. 1951.

Hemleben S.J. „Plans for World Peace Through Six Centures". Chicago. 1943.

Herzl T. „The Jewish State". N.Y. 1896.

Hindman J. „Terrible 1313".

Hoggan D.L. „The Imposed War". Tuebingen. 1961.

Hollis C. „The Breakdown of Maney".

Гомзин Б. „Масони". Торонто. 1970.

Hoover E. „A Study of Communism". N.Y. 1962.

„The Problem of Lasting Peace". N.Y. 1943.

Hunter E. „Brainwashing – From Pavlov to Powers". N.Y. 1962.

„The Black Book on Red China". N.Y. 1962.

Hutchins R. „Constitution for the World".

Ingram K. „History of the Cold War". N.Y. 1955.

Jannet C. „Les Precurseurs de la Franc-Maconnerie". Paris. 1887.

Jenson B. „The Palestine Plot".

Jonson H. „Pig Bay". N.Y. 1964.

Jonson T. „Financiers and the Nation".

Jones J.H. „Fifty Billion Dollars". N.Y. 1951.

Jones K. „Progressive Education Is Reducation".

Jordan G. „Gold Swindle". N.Y. 1959.

Josephson E. „Rockefeller Internationalist". N.Y. 1952.

Juenger F. „The Failure of Technology".

Kahn L. „Les Juifs de Paris pendant la Revolution". Paris. 1898.

Kamp J. „It Isn't to Be an American". N.Y. 1957.

Kastein J. „Die Geschichte der Juden". Berlin. 1931.

Kaub V.P. „Communist-socialist Propagands in American Schools". Madison. 1960.

„Collectivism Challenges Christianity".

Kautsky K. „Terrorism and Communism". London. 1920.

Kaznelson S. „The Palestine Problem". Jerusalem. 1946.

Kelly D. „The Hungry Sheep". London. 1955.

Kemmerer E.W. „A B C of the Federal Reserve System". Princeton. 1919.

Kimmel H.S. „Admiral Kimmel's Story". Chicago. 1955.

Kinther W.R. „Militant Communism in Action". Norman. 1950.

Kitson A. „The Bankers' Conspirasy". N.Y. 1933.

„A Fraudulent Standard".

Knupffer G. „The Struggle for World Power". London. 1958.

Knuth E.C. „The Empire of „The City". N.Y. 1946.

Kohn H. „Panslavism". Notre Dame. 1953.

„The Mind of Modern Russia". New Brunswick. 1955.

Kolarz W. „Communism and Colonialism".

Kozak J. „And Not a Shot Is Fired". New Canaan. 1962.

Kucharzewski J. „Od bialego caratu do czerwonego". Warszawa. 1928.

Labin S. „Vietnam – an Eye-Witness Account".

Lamb H. „The March of Moskovy 1400–1648". N.Y. 1948.

Lane A.B. „I Saw Poland Betrayed". N.Y. 1948.

Lane M. „Rush to Judgement".

Langres L. „Les Societes Secretes en Allemange". Paris. 1819.

Lansing R. „The Peace Negotiations". N.Y. 1921.

„War Memoires". N.Y. 1935.

Lasky V. „J.F.K. the Man and the Myth". N.Y. 1963.

Lavine H. „War Propagands and USA". New Haven. 1940.

Ledre C. „La Masoneria". Andorra. 1958.

Leese A. „Gentile Folly".

„The Jewish War of Survival". N.Y. 1947.

Le Forestier. „Les Illumines de Baviere".

Lemann A. „L'Entree des Juifs dans la Societe Francaise".

Levi E. „Dogme et Rituel de la Haunte Magie". Paris. 1861.

„Histoire de la Magia". Paris. 1859.

Levinthal I. „Judaism". N.Y. 1935.

Levy H. „Jews and the National Question". London. 1958.

Lewishn L. „Israil". N.Y. 1926.

Lichtenberg H. „The Third Reich". N.Y. 1947.

Lilienthal A.M. „The Other Side of the Coin".

„There Goes the Middle East". N.Y. 1957.

„What Price Israel". Chicago. 1953.

Lipmann W. „The Public Psychology".

Litson A. „The Banking Cospiracy".

Liu F.F. „A Military History of Modern China 1924–1949". Princeton. 1956.

Lochner L.P. (edit.) „The Goebbel's Diaries 1941–43". N.Y. 1948.

Loiseleur J. „La doctrine secret des Templiers". Paris. 1872.

Lord W. „The Day of Infamy". N.Y. 1947.

Lukacs J.A. „The History of the Cold War". N.Y. 1961.

Lunberg F. „American Sixty Families".

Luther M. „The Jews and Their Lies". Los Angeles. 1948.

Lyons E. „Assignment in Utopia". N.Y. 1928.

MacArthur D. „Reminiscences".

Mackinder H.J. „Democratic Ideals and Reality". London. 1919.

MacLeod G. „Money". Glasgow. 1963.

Mallan L. „Big Red Lie". N.Y. 1959.

Manly C. „UN Record". Chicago. 1955.

Manuel F.E. „The Realities of American-Palestine Relations".

Mar D. „History of Money".

Margiotta D. „Adriano Lemmi".

Margoline A.D. „Jews in Eastern Europe". N.Y. 1926.

Margoliouht M. „The History of the Jews in Great Britain". London.

Mark J. „The Modern Idolatry". London. 1934.

„Analysis of Usury".

Marshalko L. „The World Conquerora". London. 1958.

Marsden V. „The Protocols of Zion".

Martovych C. „100 Years of Russian March to World Conquest". Edinburg. 1953.

Marx K. „La Russie et l'Europe". Paris. 1954.

„A World Without Jews". N.Y. 1959.

and Engels F. „The Russian Menace to Europe". Glengoe. 1952.

Master Mason. „Freemasonry: Its Pretensions Exposed". N.Y. 1828.

Mazour A.G. „Russia Tsarist and Communist". N.Y. 1962.

McCarran M.P. „Fabianism in the Political Life of Britain". Chicago.

McCarthy J. „America's Retrest From Victory". N.Y. 1952.

„The Fight for America".

„Treason in Washington".

Mears H. „Mirror for Americans; Japan". Boston. 1948.

Mehner K. „Stalin Versus Marx". London. 1952.

Meinertzhagen R. „Middle East Diary". London. 1959.

Meinvielle J. „El Judio en el misterio de la Historia". Buenos Aires 1959.

Menuhin M. „The Decadence of Judaism".

Mesnil-Thoret H. „Les Forces Occultes en Allemagne".

Meurin L. „Filosogia de la Masoneria". Buenos Aires. 1954.

Meyer F.S. „The Moulding of Communism". N.Y. 1961.

Meyer M. „Jew and Non-Jew".

Michelet J. „Proces des Templiers". Paris. 1841.

Miksche F.O. „Unconditional Surrender". London. 1952.

Milman H.H. „History of the Jews".

Millis W. „Road to War". Boston. 1935.

Mills H.T. „Money, Politics and the Future".

Mills C.W. „The Power Elite". Oxford. 1956.

Milosz C. „Captive Mind".

Mirabeau H. „Memoires". Paris. 1834.

„Sur la Reform politique des Juifs". Paris. 1787.

Moellering R.L. „Modern War and the American Churches". N.Y. 1957.

Monat P. „Spy in the USA".

Montgomery Lord. „Memoires".

Morgan C. „Liberties of the Mind".

Morton F. „The Rothschilds". N.Y. 1963.

Mousseaux G. „Le Juif, le Judaisme et la Judaisation des Peuples Chretiens". Paris. 1886.

Mowery E. „HUAC and FBI". N.Y. 1961.

Mullins E. „History of the Jews".

Munson L.H. (edit.) „For the Sceptic". N.Y. 1959.

Muralt L. „From Versailles to Potsdam". Chicago. 1948.

Murchin M.G. „Britain's Jewish Problem". London.

Mussolini B. „The Corporative State". Firenzo. 1936.

Neilson F. „The Churchill Legend". Appleton. 1954.

„The Makers of War". Appleton. 1950.

„The Tragedy of Europe". Appleton. 1946.

Newton F. „Fifty Years in Palestine". N.Y. 1947.

Niemeyer G. „Inquiry Into the Soviet Mentality". N.Y. 1956.

Nixon R. „Six Crisis". Toronto. 1962.

Nomad M. „Socialistic Hieretics".

Norfleet M. „Forced School Integration in USA".

O'Grady O. „Beast of the Apocalypse".

Oliver G. „The Historical Landmarks of Freemasonry". London. 1845.

Orwel G. „Nineteen-Eighty-Four". N.Y. 1964.

Орвел Ґ. „Колгосп тварин". Мюнхен. 1945.

Palaprat F.J. „Recherches historuques sur les Templiers". Paris. 1835.

Palmer C. „The British Socialist Illfare State". London. 1952.

Parker H. „The Federal Reserve System". N.Y. 1923.

Parkes J. „A History of Palestine". N.Y. 1909.

Peek G. „Why Quit Our Own?". N.Y. 1936.

Pelley W.D. „Jews Say So".

Penabaz F. „Bluprints to Abolish USA".

Pendlebury J. „Web of Gold". London. 1962.

Peters J. „The Communist Party". N.Y. 1956.

Petrovich M. „The Emergence of Russian Panslavism". N.Y. 1956.

Pickney G. „Jewish „Anti-Communism". Union. 1956.

Pinay M. „The Plot Against the Church".

„Complotto contro la Chiesa". Roma. 1962.

Pinkerton M.B. „The Right to Work Versus Slavery". N.Y. 1945.

Poncins L. „La Mysterieuse Internationale juive".

Popkins R. „The Second Oswald".

Powell A. „The Unseen Empire of Finance".

Pranaites I.B. „The Talmud Unmasked". N.Y. 1939.

Prychodko N. „Moscow's Drive for World Domination". Toronto. 1961.

Rafferty M. „Suffer Little Children".

Raisin J.S. „The Haskalah Movement in Russia". Philadelphia. 1914.

Ramsay A.H. „The Nameless War". London. 1962.

Rappaport A. „The Pioners of the Russian Revolution". London. 1918.

Raschhofer H. „Political Assassination". Tubingen. 1964.

Rebold E. „Histoire des Trois Grandes Loges de Franc-Macons en France". Paris. 1864.

Reed D. „Lest We Regret". London. 1943.

„Disgrace Abounding". London. 1946.

„Far and Wide". London. 1951.

„Insanity Fair". London. 1947.

„Somewhere South of Suez". N.Y. 1951.

Rennap I. „Anti-Semitism and the Jewish Question". London. 1942.

Reswick W. „I Dreamed Revolution".

Roberts A. „Victory Denied".

„The House that Hitler Built". N.Y. 1939.

Roderich-Stoltheim F. „The Riddle of the Jew's Success".

Rogers A. „The Palestine Mystery".

Rooney A. „Conqueror's Peace". N.Y. 1947.

Root E.M. „Brainwashing in the High Schools".

„Collectivism on the Campus". N.Y. 1961.

Rostow W. „The United States in the World Arena". N.Y. 1960.

Rudd A.G. „Bending the Twig".

Runes D. „The Jew and the Cross". N.Y. 19??.

„A World Without Jews". N.Y. 1959.

Russel B. „The Impact of Science on Society". London. 1953.

St.George M. and Dennis L. „Trial on Trial".

Salluste. „Marxism and Judaism". N.Y. 1947.

Salvemini G. „Prelude to World War II". N.Y. 1954.

Samuel M. „The Great Hatred". N.Y. 1940.

Sampter J. „Guide to Zionism".

Sanborn F.R. „Design for War". N.Y. 1951.

Sargent P. „Getting USA Into War". Boston. 1941.

Schellenberg W. „Memoires of Walter Schellinberg". N.Y. 1956.

Schelting A. „Russland und Europa". Bern. 1948.

Schilling B. „How the War Began". London. 1925.

Schoonmaker E.D. „Democracy and World Dominion". N.Y. 1939.

Schwarz F. „You Can't Trust the Communism". Jersey City. 1962.

Scott J.C. „Hidden Government". London. 1960.

Scrino F.H. „Expansion of Russia". London. 1951.

Seeling „Destroy the Accuser".

Seton-Watson H. „The Decline of Imperial Russia". N.Y. 1953.

„New Imperialism". London. 1961.

Shapiro B.A. „America's Great Menace".

Shearon M. „The Pursuit for Power".

Sheen F.J. „The Church, Communism and Democracy".

Sidebotham H. „British Interests in Palestina". London. 1934.

Silde A. „The Profits of Slavery". Stockholm. 1958.

Simard E. „Communisme et Science". Montreal. 1963.

Simon L. „Studies in Jewish Nationalism".

Simpson C. „The Death of James Forrestal".

SISS. „The Bang-Jensen Case".

„The Communist Party of USA".

„Interlocking Subversion in Government Departments".

„The New Drive Against the Anti-Communist Program".

Skousen C. „The Naked Communist". Salt Lake City. 1961.

Smith E.T. „The Fourth Floor". N.Y. 1963.

Smith-Kyle K. „America in the Round". London. 1956.

Soddy F. „Wealth, Virtual Wealth and Debt". N.Y. 1926.

„The Role of Money".

Sombart W. „Die Juden und das Wirtschaftsleben".

„The Jews and Modern Capitalism".

Sontag R. I. „European Diplomatic History". N.Y. 1933.

Sorel G. „La decomposition du Marxisme". Paris. 1910.

Sorel G. „Les illusions du Progres". Paris. 1911.

Spaight J.M. „Bombing Vindicated". London. 1944.

Spanier J.W. „American Foreign Policy Since World War II". N.Y. 1960.

Steciuk W. „East-West Tension in the Light of Psychology". 1954.

Straus-Hupe R. „Geopolitics". N.Y. 1942.

Sykes M. „Two Studies of Virtue". London. 1953.

Talmud. „Der Talmud in nichtjudische Beleuchtung". Budapest. 1931.

Tansill C.O. „Back Door to War". Chicago. 1952.

Taylor A.J. „The Origin of the Second World War". N.Y. 1962.

Taylor E. „The Strategy of Terror". Boston. 1940.

Tenney J. „Cry Brotherhood".

„Zion's Fifth Column".

„Report on World Zionism".

Theobald R.A. „The Final Secret of Pearl Harbor". N.Y. 1954.

Togo Shigenori. „The Cause of Japan". N.Y. 1956.

Tomasik D. „The Impact of Russian Culture on Soviet Communism". Glencoe. 1946.

UNESCO. „Towards World Understanding".

Ubersberger H. „Panslawismus und Imperialismus". Munchen. 1949.

US Gov. Prim. Office. „Conference of Yalta 1945". Washington. 1955.

„Murder International Inc." Washington. 1963.

„Communist Activities Among Aliens". Wash. 1950.

„Communist Target – Youth". Washington. 1961.

„Guide to Subversive Organisations". Wash. 1949.

US Library of Congr. „The Soviet Empire". Washington. 1958.

US State Depart. „Postwar Foreign Policy Preparation". Wash. 1948.

„United States Relations With China 1944–49". W. 1949.

Utley F. „Will the Middle East Go West". Chicago. 1957.

Valentin H. „The Jews and the Bolshevism". N.Y. 1937.

Veale F.J. „War Crimes Discreetly Veiled". London. 1958.

Vennard W. „The Federal Reserve Corporation". Boston. 1956.

Vickers V.C. „Economic Tribulation". London. 19??.

Vulliaud P. „La Kabbale Juive: histoire et doctrine". Paris. 1923.

Wagner R. „Judaism in Music".

Waite A.E. „The Doctrine and Literature of the Kabbalah".

„The Real History of the Rosicrucians".

„The Secret Traditions in Freemasonry".

Waldrop F.C. „D.MacArthur on War".

Walker E.A. „Censorship and Survival". N.Y. 1961.

Ward I. „European Freemansonry: Its Aims and Its Ideals".

Watts V.O. „The United Nations: Planned Tyranny". N.Y. 1955.

Webster N.H. „The Surrended of an Empire". London. 1931.

„World Revolution". London.

Wedemeyer A.V. „Wedemeyer's Reports". N.Y. 1958.

Wegerer A. „ORigin of the Second World War". Peterborough. 1941.

Weil N. „The Jew in American Politics".

Weizmann C. „The Jewish People and Palestine". London. 1939.

Welch R. „The Blue Book of the John Birch Society". Belmont. 1961.

„The Politician". 1963.

Weyl N. „Red Star Over Cuba".

White T.H. „Thunder Out of China". N.Y. 1946.

Widener A. „Behind the UN Front". N.Y. 1955.

Wilcke W.F. „Geschichte des Tempelherrenordens". Leipzig. 1827.

Willoughby C.D. „D.McArthur 1941–1951". N.Y. 1954.

„Shandhai Conspiracy". Dutton. 1952.

Wilson M. „Monarchy of Money Power".

Wise S. „Challenging Years". N.Y. 1949.

„Unseen Government".

Witt J. „Les Societes Secretes se France et d'Italie". Paris. 1830.

Wittman H. „Reporter in Search og God".

Wittmer F. „The Yalta Betrayal". Coldwell. 1961.

Wolf L. „Cromwell's Jewish Intelligencers". London. 1901.

„Cryto-Jews Under the Commonwealth". London. 1894.

„Manasseh ben Israel's Mission to O.Cromwell". London. 1901.

Wolfe B.D. „Three Who Made a Revolution". N.Y. 1948.

Woods D.J. „Subversive Influences in Methodism". Shreveport. 1962.

Wright D. „Roman Catholicism and Freemasonry". London. 1922.

Yockey F.P. „Imperium". Sausolito. 1969.

Young L. „Deadlier Than the H-Bomb".

Yutang L. „The Secret Name". N.Y. 1958.

Zacharias E.M. „Behind Closed Doors".

„Secret Mission".

Zawodny J.K. „Death in the Forest". Notre Dame. 19??.

Zernov N. „Moscow: The Third Rome". London. 1937.

Zink H. „American Military Government in Germany". N.Y. 1947.

Показник

КП США – Комунiстична партiя США

НКВД – Народний секретарiат внутрiшнiх справ СРСР.

ОУН – Органiзацiя Українських Нацiоналiстiв.

УПА – Українська Повстанська Армiя

Advisory Defence Council – Рада державної оборони США

Allied Control Council – Союзна перевiрочна комiсiя.

American Civil Liberties Union – Американський союз громадянських свобод

American Civil Liberties Union (ACLU) – Союз громадянських свобод

American Communication Assaciation – Спiлка телеграфiстiв

American Communist Party –

American Federation of Labor – Союз Робiтничих Союзiв

American Federation of Teachers – Учительський Союз США

American Flag Committee – Лава американського прапору

American Friends Service Committee (Quakers) – Лава американських приятелiв прислуги

American Fund for Political Education – Американська фундацiя задля полiтичної освiти

American Jewish Committee – Американська жидiвська лава

American Jewish Congress – Американське жидiвське об'єднання

American League Against War and Fascism – Американське товариство проти вiйни i фашизму

American Youth Congress – Американський союз молодi

Americans for Democratic Action – Американцi демократичного чину

Americans United for World Organization – Об'єднання американцiв задля свiтової орґанiзацiї

Anti-Defamation League of B'nai B'rith (ADL) – Антитерористичне товариство

Atomic Development Authority UN – Управа атомної сили ООН

Averican Legion – Союз колишнiх воякiв США

Banc for International Settlement – Банк Мiжнародних Розрахункiв

Bereau of Industrial Researches – Канцелярiя промислових дослiдiв

Board of Directors – Лава управителiв

Board of Government of Federal Reserve System – Рада управителiв Державного Банку США

Carnegie Endowment for International Peace – Фундацiя А. Карнеґi

Center for International Studies – Осередок міжнародного вивчення

Center for the Study of Democratic Institutions – Осередок вивчення демократичних установ

Central Intelligence Agency (CIA) – Центральне розвідувальне управління США (ЦРУ)

Civil Rights Committee. Emergency Civil Liberties Committee – Лава громадянських прав

Civil Rights Congress – Союз громадянських прав

Civil Service Commission – Державна добiрча комiсiя

Civilian Police Review Board – Лава перегляду полiцiйних учинкiв

Committee for Democratic Action – Комiсiя демократичного чину

Committee to Frame a World Constitution – Лава укладання свiтової Конституцiї

Compaign for World Government – Боротьба за свiтовий уряд

Congress of Racial Equality (CORE) – Органiзацiя расової рiвностi

D. Gallup's Poll – Установа дослiду громадської думки в США

Department of Interior USA – Мiнiстерство домашнiх справ США

Fabian Society – Фабiанське товариство

Federal Bureau of Invistigation (FBI) – Федеральне Бюро Розслiдувань США (ФБР)

Federal Reserve System – Державний Запасовий Банк (ДЗБ)

Federal Security Agency – Служба безпеки США

Fellowship of Faiths – Братерство вiр

Food and Agricultural Organization UN – Харчова i сiльськогосподарська установа ООН

Foreign Policy Association – Товариство закордонної полiтики

Foundation for World Government – Iнститут Свiтового Уряду

Fund for Republic – Фундацiя задля республiки

General Secretary of UN – Голова Об'єднаних Держав

Geneva Disarming Conference – Женевська розброювальна нарада

House Cjmmittee on Un-American Activities (HCUA) – Слiдча комiсiя протиамериканської дiяльностi

House Committee on Un-American Activities (HCUA) – Парламентська комiсiя дослiдження протиамериканської дiяльностi

House of Representatives – Парламент США

Institute des Relations Internationales – Iнститут Мiжнародних Стосункiв

Institute of International Education – Iнститут Мiжнародної Освiти

Institute of Marxism – Iнститут марксизму в Нью-Йорку

Institute of Pasific Relations – Iнститут Тихоокеанських стосункiв

International Bank of Reconstruction – Мiжнародний Банк Розбудови

International Compaign for World Government – Мiжнародна боротьба за Свiтовий Уряд

International Development Association – Мiжнародний розвитковий союз

International Labor Organization – Мiжнародна установа працi

International Monetary Fund – Мiжнародний Грошовий Банк

International Refugee Organization (IRO) – Мiжнародна установа втiкачiв

International Trade Organization UN – Мiжнародна установа торгiвлi (ООН)

Jefferson School of Social Science – Школа суспiльних наук

Jewish World Economic Organization – Свiтова жидiвська економiчна установа

Joint Congressional Committee – Спiльна Парламентська i Сенатська слiдча комiсiя

League of Neighbors – Союз сусiдiв

Millitary Intelligence – Вiйськова розвiдка

National Ass'n for the Advancement of Colored People (NAACP) – Об'єднання негрiв США

National Council of American-Soviet Friendship – Крайова Рада американо-радянської дружби

National Council of Churches – Всекрайова Рада Церков

National Education Association – Крайове освiтнє товариство

National Fermers Union – Фермерський союз США

National Lawers Guild – Крайовий союз юристiв

National Lawers Guild – Союз (крайовий) юристiв

North-Atlantic Treaty Organization (NATO) – Пiвнiчно-Атлантичний Союз (НАТО)

Office of War Information – Канцелярiя воєнних новин

Office of War Information of the State Department – Новиникарський вiддiл Мiнiстр. закорд. справ США

Political and Economic Planning – Лава полiтичного i економiчного планування (фабiанська)

Royal Institute of International Affairs – Королiвський Iнститут Мiжнародних Справ

School for Social Research – Школа суспiльних дослiджень у Нью-Йорку

Secret Service – Полiтична розвiдка США

Secretary of Navy USA – Мiнiстр Вiйськового Флоту США

Secretary of War USA – Мiнiстр Вiйськовий США

Security Counsil of UN – Рада Безпеки ООН

Senat Internal Security Committee – Сенатська слiдча комiсiя

Senat Investigating Committee – Сенатська слiдча комiсiя

Sex Information and Education Council – Рада статевих знань i освiти

State Department of USA – Мiнiстерство закордонних справ США

Students for Democratic Society – Студентське товариство демократичного суспiльства

The Council of Foreign Relations (CFR) – Рада закордонних стосункiв (РЗУ)

The Defenders of the Constitution of the USA – Оборонцi Конституцiї США

The Jewish Labor Committee – Жидiвська робiтнича лава

The John Birch Society – Товариство iм. Джона Бьорча

The League for Industrial Democracy – Союз задля промислової демократiї

The Religion and Labor Foundation – Релiгiйна i робiтнича фундацiя

The Security Council of UN – Рада Безпеки Об'єднаних Держав (ОД)

The U.N. International Childrens Emergency Fund (UNICEF) – Мiжнародна Фундацiя допомоги дiтям (ООН)

The United Parents Association – Банкiвський Союз

The United World Federalists – Об'єднання свiтових федералiстiв

Treasury Department of USA – Мiнiстерство скарбу США

U.N.Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO) – Установа освiти, науки, культури (ЮНЕСКО ООН)

U.S. Government Printing Office – Державна друкарня офiцiйних документiв

Union Now – Об'єднання тепер

Union of East and West – Об'єднання Сходу i Заходу

United Nations Organization (UN) – Органiзацiя Об'єднаних Нацiй (ООН)

United Relief and Rehabililitation Administration (UNRRA) – Допомогова i переселенська управа (ДПУ ОД)

United States of America – Сполученi Штати Америки

Universal Postal Union – Мiжнародний поштовий союз

War Production Board – Рада воєнної промисловостi

War Resistors League – Союз противникiв вiйни

Workers for World Security – Працiвники задля свiтової безпеки

World Citezenship Movement – Рух за свiтове громадянство

World Council of Churches – Свiтова Рада Церков

World Fellowship – Свiтове Братерство

World Health Organization (WHO) – Свiтова установа здоров'я ООН.

Штепа Павло

МАФІЯ І УКРАЇНА

Павло Штепа народився 12 вересня 1897 року на Кубані, в станиці Нова Дмитрівка. Брав участь у визвольних змаганнях 1917–1922 рр. Після поразки УНР емігрував до Чехо-Словаччини. У Подєбрадах закінчив Українську Господарську Академію (1927 рік). Переїхавши 1927 року до Канади, співпрацював з газетою „Новий Шлях". Як визначного науковця Павла Штепу було обрано до Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка та Української Вільної Академії Наук. Помер 2 березня 1980 року.

Павло Штепа є автором фундаментальних праць „Українець а Москвин" (1959), „Московство" (1968), „Мафія" (1971), „Словник чужослів, знадібки" (1976), „Річевий словник, знадібки" (1979), а також низки статей у „Визвольному Шляху".

1 Павло Штепа. Московство. Його походження, зміст, форми й історична тяглість.– Дрогобич: ВФ „Відродження", 1996 (1-е вид.); 1997 (2-е вид.); 2000 (3-є вид.)

2 Українська Повстанська Армiя i Органiзацiя Українських Нацiоналiстiв.

3 Лист до міністра А. Ідена 21.10.1942 р.

4 Про це див. роздiл IX цiєї книжки.

5 Документальнi доводи цього див. П. Штепа „Московство".

6 На вибори президента США витрачається понад 10 мiльйонiв доларiв. На вибiр сенатора – понад один мiльйон, члена Парламенту – понад пiвмiльйона доларiв.

7 Жидiвська Кабала вчить, що всi не жиди є дiтьми диявола.

8 Москвини кажуть: „опiум для народа".

9 Таке створилося у XIX та XX ст. пiд назвою I-й, II-й, III-й Iнтернацiонали.

10 Так побудована КП СРСР.

11 Усе це бачимо в СРСР i в комунiстичних партiях.

12 П'ятою колоною називаємо комунiстiв-немосквинiв.

13 Це бачимо тепер у США.

14 „Гулiн" 143,144.

15 В. Ленiн був з походження татарином Н. Ульяновим.

16 Нема в усьому свiтi такого народу, який так любить свою землю, як її любить народ український. Вiн обожнює свою землю.

17 В. Кубiйович (ред.) „Енциклопедiя Українознавства".

18 В. Мартинець. „Жидiвська проблема в Українi".

19 Жиди жили лише в Українi. В Московщинi їм заборонялося жити.

20 В Талмудi написано: „Ґой, що читає Тору (Талмуд), заслуговує на кару смертi".

21 Талмуд. Книга Надарiм 23-а, 23-б.

22 Повного перекладу Талмуда ще нема.

23 У США i Канадi церкви всiх релiгiй (не лише християнських) звiльненi вiд податкiв.

24 Постанову цю вже давно вiдмiнено.

25 Українськi жиди були московськими патрiотами.

26 Були чутки, що бабка А. Гiтлера була жидiвкою. Московська iсторичка М. Шаґiнян нiби довела, що мати В. Ленiна була вихрещеною жидiвкою з роду Зендер-Бланк.

27 Лiкарi і юристи, особливо адвокати, в США заробляють дуже багато.

28 Ф. Достоєвський, „Демократiя або жидократiя".

29 Насправдi напiвжид.

30 Коли злочинцями є українцi, то часописи США завжди пiдкреслюють їхню українську народнiсть (нацiональнiсть).

31 Фактичним провiдником цiєї Комiсiї був московський шпигун комунiст Арнольд Фостер.

32 Гарвардський унiверситет був i є (поруч з Колумбiйським) найбiльшим розсадником соцiалiзму i москволюбства в США. Наївнi, висловлюючись м'яко, українцi заклали в ньому, своїм коштом, кафедру українознавства. Не тяжко передбачити яке то буде „українознавство". Ми вже побачили (Прим. ред.).

33 Неперекладний американський вираз „happy hot dogs". В США „франкфуртерами" називають маленькi ковбаски, пов'язанi як ланки ланцюга. Їх називають також „гарячi пси".

34 США подарували Московщинi 1941–45 рр. вiйськового спорядження i невiйськового майна на 11,6 мiльярдiв доларiв.

35 Югославiя одержувала вiйськового майна, харчiв, машин рiчно на 200 мiльйонiв доларiв. Разом одержала на 2,4 мiльярда доларiв.

36 Цей перелiк прiзвищ не кожен читач обов'язково мусить прочитати. Але для поглибленого вивчення проблеми це зробити слiд. Ви дiзнаєтесь, хто був чи є ким iз вiдомих вам дiячiв, або ж западуть вам у пам'ять незнанi iмена. З другого боку вiн є доказом грунтовностi i солiдностi працi нашого дослiдника. Адже у всьому вона побудована на беззаперечних фактах, у тому числi на сотнях персоналiй людей, якi творили і творять кошмарну iсторiю XX столiття. Для компактностi тексту прiзвища, iмена та посади подаємо в рядок, а для зручностi користування цим списком на стиковi заглавних букв прiзвищ робимо абзацний вiдступ (прим. ред.).

37 Таку саму традицiю має і старезна Україна. Московщина має цiлковито протилежну традицiю.

38 За станом на початок 70-их рокiв.

39 Вони навiть не називаються „мiнiстрами", а лише секретарями департаментiв (тобто мiнiстерств, якщо говорити європейською мовою).

40 Навiть нема назви „парламент", а є „Конґрес" (по-українськи „з'їзд", „збiр"), що складається з Палати Уповноважених (репрезентантiв) кожного штату i Сенату США.

41 Як в Європi королiв, так i президента США може усунути вiд влади лише Верховний Суд, i лише за зраду чи через божевiлля.

42 Такий парламент, як англiйський у XIII ст., Україна мала вже в X ст. i дуже правдоподiбно, що мала ще й до нашої ери.

43 Всiх жидiв у свiтi є десь 20 мiльйонiв. З того в США є 9 мiльйонiв.

44 „Правда", 6.03.1953 р.

45 Друга за розмiром фундацiя – Рокфеллерівська має 20 мiльйонiв доларiв річного прибутку.

46 Нiмецький жид, скiнчив Гарвардський унiверситет.

47 Цi приклади наводив сенатор С. Тормон у своїй промовi в Сенатi США.

48 До речi, тодi Головний Звинувач США наказав припинити слiдство, Освальда i Рубiнштейна НЕ ув'язнювати.

49 Л. Освальд був на вишколi в СРСР i там оженився з московкою, дочкою полковника НКВД. Уряд СРСР не дозволяє московкам, якi вийшли замiж за чужинцiв, виїздити з СРСР, коли їхнi чоловiки виїздили. Освальдовій жiнцi дозволив.

50 Див. П. Штепа „Московство", 4-е вид.– Д.: ВФ "Відродження", 2003 р.

51 У США було 1952 року 1.154 божевiлень.

52 Вiйськовим Мiнiстром був Роберт Мак-Намара, а заступником Мiнiстра – жид Адам Ярмолинський. Обидва – шестиколонники.

53 Чотири жиди i два не жиди.

54 Тобто шляхетнiсть зобов'язує (французька приповiдка).

55 Це коштувало США 500.000 доларiв.

56 Українського походження.

57 Австрiйський українець.

58 Всi п'ять – жиди.

59 Пiзнiше Верховний Суд вiдмiнив ту ухвалу.

60 Там переховується золото, що належить свiтовим банкiрам, хоч формально – США. Там лежить 65 % всього золота у свiтi.

61 Одною з найголовнiших причин чому свiтове жидiвство проголосило ще 1934 року вiйну А. Гiтлеровi було те, що вiн вiдкинув забезпечення паперових грошей золотом, а запровадив забезпечення виробництвом всiлякого краму.

62 Вiн створив два: тютюновий i гумовий.

63 Захiднi були бiльш незалежнi вiд Нью-Йорка, ніж схiднi.

64 Початок Першої свiтової вiйни.

65 Всенародним демократичним голосуванням.

66 Перед ним президенти США В. Вiльсон, В. Гардiнґ, К. Кулiдж не визнавали.

67 Порiвняйте студентство в Українi.

68 У цьому лежать психiчнi корiння антипатiї європейцiв до американцiв.

69 Тобто американський спосiб життя.

70 Як лише уряд США визнав СРСР, негайно приїхало з Московщини до США кiлькадесят московських пропагандистiв вивчати американськi способи пропаганди.

71 Бiлий Дiм – це будинок, де живуть президенти США i мають там свою канцелярiю.

72 Фактично в порту США, з великим парадом флоту i з сотнями журналiстiв та кiнооператорiв.

73 Достеменно таке сталося 1921 року в Баварiї.

74 Так зробили: Латвiя, Литва, Естонiя 1940 року.

75 Так сталося у виборах Дж. Кеннедi на президента.

76 Московщина таки поширила її у формi „вето" в ООН.

77 Повернувшись із Ялти, Ф. Рузвельт за пiвтора мiсяця помер.

78 Офiцiйно це ухвалено в Потсдамi 1945 року.

79 Кiлька годин по тiй телеграмi Ф. Рузвельт помер.

80 Йдеться про росiйсько-японську вiйну 1904–1905 рр.

81 Тобто мавпи – так москвини глумливо прозвали японцiв.

82 Пункт 2-ий – ...щоб не було таких територiальних змiн, що не вiдповiдають вiльно висловленим бажанням народiв. П. 3-iй – ...щоб були поверненi незалежницькi права тим народам, у яких вiдiбрано їх.

83 Коли 1948 року Служба безпеки почала ув'язнювати московських шпигунiв, вiн утiк до Пiвденної Америки.

84 Утiк до Польщi 1948 року.

85 Служба безпеки зловила його 1948 року на гарячому, але мафiя не допустила до суду, вiн сам залишив службу.

86 Його мова сильна лише до нацiоналiстiв, нiколи – до комунiстiв.

87 В Ялтi Ф. Рузвельт вiддав Дайрен Московщинi.

88 Це саме обіцяв і С. Миколайчикові щодо Польші.

89 Автор очевидно мав якiсь неточнi данi про Чорнобильську атомну станцiю, але не знав, що вона всього лишень за 100 км вiд Києва. Що ж до науково-дослiдної атомної установки, то вiн не помилився (прим. редакцiї).

90 Англiйський уряд проголосив 7.02.1939 р. у своїй „Бiлiй книзi", що згадана у листi А. Балфура „Жидiвська нацiональна домiвка" нiяк не означає „Жидiвська держава" в Палестинi.

91 Вiн повiсив 242 араба за те, що не вiддали навiть мисливських рушниць.

92 Жертвували не лише жиди, але й не жиди.

93 Їх список див. у III роздiлi цiєї книжки.

94 Московщина нагородила його „Орденом Ленiна". За що?

95 Перекладаючи це закамуфльоване речення людською мовою – навчати 5-тирiчних дiтей „палiтiчєской ґраматє", як це робиться вже 50 рокiв у школах i дитсадках СРСР.

96 Людською мовою це означає, що треба в зародку у дитинi вбити людський ін.дивiдуалiзм, щоби виховати дитину на бездумну i покiрну вiвцю в отарi. Це робиться в СРСР вже 50 рокiв.

97 Такi права мали всi деспоти свiту. Одною з найбiльших перемог демократiї було те, що тепер у всiх демократичних державах влада подiляється на три незалежнi частини: 1) законодавча – Парламент, 2) судова – Верховний Суд, 3) виконавча – уряд, президент.

98 Свiтовi банкiри вже оподаткували весь цивiлiзований свiт.

99 Жидiвське Антитерористичне товариство має 5 мiльйонiв доларiв рiчного кошторису.

100 Промова Дж. Кеннедi 25.10.1963 р. в Оноронськiй колегiї.

101 Властиво тому і допомiг, бо знав, що Ф. Кастро комунiст.

102 Д. Донцов. „Маси i провiд", „Бунт мас".

103 Таке сталося у жовтнi 1917 р. у московськiй iмперiї.

104 Джерел до вiдомостей цього роздiлу ми тут не подаємо, бо подали їх у нашiй бiльшiй працi „Українець а москвин".

105 Лес – це спорохнявiлий суглинок, навiяний пiвнiчними вiтрами з-пiд льодовика.

106 Українська мова називає цивілізацією здобутки матеріальні, як хати, дороги, машини, а культурою називає здобутки духовні, як мова, релігія, мистецтво, література, філософія тощо.

107 Московський народ не є слов'янським, а лише мовно послов'янщеним азiатським угро-фiно-татарським.

108 Теперiшнiй народ баски в Iспанiї прийшов із Праукраїни.

109 Вiд неї латинська назва „Рутенiя" i українська „Русь".

110 Т. Коструба переклав її українською мовою i видав 1937 р.

111 Пригадаймо: „Iду до вас" нашого короля Святослава.

112 Первiсним народом Грецiї були переселенцi з Праукраїни, що їх греки назвали „пелазгами". Греки ж прийшли до Грецiї пiзнiше з Малої Азiї.

113 Борисфеном греки називали Днiпро.

114 Тобто з Херсонеса.

115 У X ст. на мiсцi теперiшньої Москви було лише кiлька жалюгiдних рибальських халуп.

116 Тодi в Московщинi не було не лише жодних законiв, але не було нiякої державностi. Розпорошеними угро-фiнськими племенами правили присланi з Києва воєводи.

117 Московськi мiста не мали самоуправи нiколи в iсторiї.

118 I. Огiєнко. „Iсторiя української культури".

119 О. Лотоцький. „Українська книга".

120 В. Сiчинський. „Чужинцi про Україну".

121 Лише 200 рокiв крiпацтва у 5.000-iй iсторiї.

122 Див. П. Штепа. „Московство", 4- вид.– Д.: ВФ "відродження", 2003 р.

123 Цей факт дуже добре знають i свiтова банкiрська мафiя i Московщина, обидвi – вороги християнства. I це є причина причин їхньої непохитної, запеклої ненавистi до України. Обидвi нищитимуть всiма способами самостiйнiсть України.

124 Тепер уже й того бiльше.

125 У посполитих нiколи не завмирає.

126 Нумерація розділів та підрозділів приведена для книги: П. Штепа. Мафія і Україна.– Л.: Глобус, 2002.