Iдеї та засади товариства батінiв перебрав у XVIII ст. Засновник таємного товариства втаємничених (iлюмiнатi) нiмецький жид, проф. Адам Вайсгаупт.

Один з провiдних сябрiв, пройдисвiт та ошуканець, араб на iм'я Кармат заклав 896 року своє таємне, терористичне товариство на засадах батінiв. Вiн намовив своїх прихильникiв вiддати йому їхнi маєтки i жити комунiстичним життям, тобто мати спiльне майно, спiльних жiнок, спiльно працювати. Вiн сприяв вiдкритiй статевiй розпустi, поширював беззастережне безбожництво. Вiн учив, що нема жодних моральних законiв, отже, нема й жодного злочину чи грiха. Наприклад, нема нiчого злого в тому, якщо ти заб'єш ворога чи противника, загарбаєш його майно. Внаслiдок такого навчання його товариство обернулося у ватагу вiдкритих опришкiв, бандитiв, якi вбивали та грабували всiх i все. Кармiти опанували велику частину Аравiї, гирло Єфрату, а 920 року захопили Мекку.

Як захист вiд карматичного опришництва повстало 909 року нове товариство на батінських iдеях та засадах – фатiмiтiв. Провiдником був напiвараб, напiвжид Магдi. Це товариство заснувало 1004 року в Каїрi свою таємну „Велику Ложу", додавши до семи батінських ступенiв ще два. Назовнi та ложа додержувалася мусульманської вiри, але сябрiв вiд п'ятого ступеня навчали, що набоженство та набоженськi обряди – це лише способи тримати людей у покорi, а всi набоженськi доктрини є лише притчами (алегорiями). Ця ложа стала зразком ложi втаємничених (iлюмiнатi) XVIII ст. Обидвi трималися засади не вiрити нiчому i мати вiдвагу на все. Обидвi нищили всi i кожну засаду, iдею моралi та набоженства. Обидвi мали ту саму мету – панувати.

Турок Iзмаїл Даразi заснував 1021 року в Каїрi нову мусульманську таємну секту „Друзiв". Вiн проголосив калiфа Гакiма божеством. Той калiф був жорстоким тираном, єгиптяни його вбили, а тiло сховали. Це дало Даразовi нагоду створити мiф, мовляв, Гакiма не вбито, але вiн навмисно сам зник, щоби випробувати вiру людей, а пiзнiше знову з'явиться, щоби покарати невiрних, вiдступникiв. Нащадки тих друзiв у Лебадонi й тепер святкують день „зникнення" Гакiма. Сябри цiєї таємної секти подiлялися на три ступенi: найнижчий – „невiгласи", середнiй – „учнi", найвищий – „мудрецi". Керували сектою лише „мудрецi". Обряди (ритуал) цiєї секти були такi самi, як у пiзнiшiй масонськiй ложi Великого Сходу. У своїй пропагандi друзi виступали серед мусульман як мусульмани, серед християн як християни. Тепер так роблять комунiсти.

Перс Гасан Саба заснував 1090 року таємне iєрархiчне товариство „Таємнi вбивцi". Воно – як i Велика Каїрська Ложа – мало безбожницьку iдеологiю, яку ховали пiд личиною побожностi. Це товариство стало 700 рокiв пiзнiше (1793) духовним батьком французького товариства якобiнцiв. Гасан дуже змiцнив владу вищих ступенiв. Хто противився, того таємно вбивали. Та той заляк поширився i на самих провiдникiв товариства. Вони таємно вбивали один одного. Самого Гасана отруїли. Так робили i провiдники французьких якобiнцiв 1793 року. Монгольська навала з Малої Азiї 1250 року знищила владу „Таємних убивць", але саме товариство iснує i тепер. Це товариство стало зразком для пiзнiших європейських таємних товариств, як, наприклад, iталiйськi карбонарiї, iрландське Братство, французькi масонськi ложi тощо.

Малий гурт французьких хрестоносцiв заклав 1118 року в Єрусалимi орден, який мав боронити святi мiсця вiд ворогiв християнства. Палестинський король Балдуiн II подарував йому будинок біля храму Соломона, тому цей орден знаний в iсторiї пiд iменем „Лицарi храму", чи скорочено „храмовики". Папа Римський благословив той орден. Храмовики складали присягу бути убогими, статево чистими, слухняними. Напочатку храмовики дотримувалися присяги, але забагатiвши вiд великих пожертв побожних добродiїв, забули за ту присягу i стали пияками, ненажерами, розпусниками, жадiбнi багатств. Вiйни з ворогами християнства вони обернули на збагачення ордену. Вони обернулися навiть у безбожникiв, блюзнiрiв, не визнавали божественностi Христа. Маючи в усiй Європi великi маєтки i багато золота та срiбла, орден став великим європейським лихварем, позичаючи навiть королям, урядам. Це давало йому силу впливати на полiтику тих урядiв. Орден набував великої полiтичної сили. Цю загрозу побачили французький король Фiлiпп та Папа Римський Климентiй V. Вони наказали провести слiдство. По слiдствi i судi європейськi уряди закрили 1312 року орден храмовикiв.

Спартаківці

Нiмецький професор, жид Адам Вайсгаупт заснував 1776 року в Мюнхенi таємне товариство „Iлюмiнатi" (освiченi, втаємниченi). Вiн мав прибране прiзвисько (псевдо) „Спартак", отже, це товариство було бiльш вiдоме пiд назвою „Спартакiвцi". За зразок вiн узяв Каїрську Велику Ложу. Остаточною метою спартакiвцiв було об'єднати все людство в однiй безбожницькiй наддержавi з єдиним диктаторським свiтовим урядом. Щоби таку велику мету осягнути, треба було насамперед захопити владу в державах свiту. А щоби захопити державну владу, треба полонити розум суспiльства, накинути йому потрiбний мафiї свiтогляд; треба знищити мораль, християнськi чесноти, набоженство. Таку високу мету, як щастя всього людства оправдує засада „Мета виправдує засоби". Отже, оправданi брехня, ошуканство, вбивство, муки, катування, зрада, бунт тощо. Треба мати своїх таємних спартакiвцiв в унiверситетах i церквах, серед професури i студентства, серед впливових священикiв, єпископiв, в урядах серед мiнiстрiв i президентiв. Треба прославляти спартакiвцiв письменникiв, журналiстiв всiма способами i всiма силами. Задля того треба мати якомога бiльше таємних спартакiвцiв серед видавцiв i книгарiв, критикiв. Коли якийсь письменник напише твiр, що має багато читачiв, то треба вжити всiх можливих i неможливих способiв, аби притягнути того письменника до спартакiвської iдеологiї. Якщо вiн виявиться непiддатливим, мусимо такого знеславити, оббрехати, щоб читачi йому не вiрили, щоб вiн утратив вплив у суспiльностi".

За А. Вайсгауптом загал людей (навiть i освiчених) є такий дурний, що не може зрозумiти, де його власне щастя. Тим-то про остаточну мету спартакiвцiв – свiтову наддержаву – їм не треба казати. Цю велику мету можуть знати лише кiлька найвищих спартакiвських провiдникiв. Серед загалу ж спартакiвцiв i не спартакiвцiв треба голосити спартакiвськi iдеї пiд личиною християнської любовi до покривджених, справедливостi, добробуту всiх людей, потреби суспiльного та господарчого поступу. Серед записаних обов'язкiв спартакiвця читаємо, що спартакiвець має шанувати державу, вiру, мораль. Але вся дiяльнiсть спартакiвцiв була нищенням держави, вiри i моралi. А. Вайсгаупт так само писав, що спартакiвцi осягнуть свою мету мирним способом, не проллявши й краплинки людської кровi. А за французької революцiї 1793 року вони пролили її цiле море. Вiн писав: „Людина сама має привернути загублений рай на землi. Таємниця цiєї мудростi лежить у самiй природi. Прийде час, коли не iснуватимуть окремi народи, а буде одна на весь свiт людська родина розумних iстот. Людський розум буде найвищим законом".

А. Вайсгаупт добре знав лад та дiяльнiсть стародавнiх i сучасних таємних товариств. Вiн належав також до масонської ложi в Мюнхенi.

До спартакiвцiв належали i дуже високопоставленi особи, як, наприклад, понад 30 французьких князiв на чолi з Фiлiппом Орлеанським, барон А. Клуц, Г. Мiрабо, жидiвськi банкiри М. Мендельсон, Веселi, Iтцiґ, Фредландер, Меєр тощо.

А. Вайсгаупт писав: „Найдивнiшим є те, що священики та богослови, якi належать до нашого товариства, вiрять, що наша вiра є справжньою християнською. О, люди! I в чому не можна вас переконати? Через нашi впливи у високих колах ми викинули єзуїтiв з професорських кафедр. Всi професори у вiйськовiй школi належать до нашого товариства, багато спартакiвцiв є серед священикiв, урядовцiв, учителiв, тепер нiмецьке шкiльництво є пiд нашим великим впливом, бо управителi шкiл є таємними спартакiвцями. Добродiйнi установи також у наших руках. Сила нашого товариства в тому, що ми знаємо, пiд якою личиною (назвою) виступати та яким гаслом закривати справжню нашу мету". Вiн писав це у XVIII ст. Чи ж не таке саме тепер у XX ст. в Америцi та в Європi?

А. Вайсгаупт писав до провiдникiв спартакiвцiв, щоб вони притягали до спартакiвського товариства людей високопоставлених i насамперед молодих, високоосвiчених.13

Вiн писав їм: „Чи ви досить знаєте, що то є керувати взагалi, а таємним товариством i поготiв? Керувати не лише бiльш-менш поважними людьми, але й найвище поставленими всiх народiв i всiх вiр. Керувати не фiзичною силою (державною владою), а з'єднати їх нерозривно iдеологiчно, духовно. Йдеться про людей, розкинутих по всьому свiтi".

Серед спартакiвцiв було чимало всiлякого роду пройдисвiтiв, неморальних, розпусникiв, пристосуванцiв тощо. Але було також чимало i людей чесних, моральних, iдеалiстiв, мрiйникiв, реформаторiв. А. Вайсгаупт тримав їх усiх укупi подiлом на ступенi, де нижчi члени не знали остаточної мети спартакiвського товариства, навiть не знали дiйсних прiзвищ своїх зверхникiв. А. Вайсгаупт використав знання та досвiд усiх попереднiх таємних товариств i з того всього зробив своє товариство (орден) дуже сильною полiтичною машиною. Вiд „Таємних убивць" вiн перейняв їхнi способи залякування, терору, вiд масонiв – їхнiй органiзацiйний устрiй та таємнiсть, вiд Н. Макiавеллi – його фiлософiю полiтичної моралi.

Баварський уряд закрив 1786 року спартакiвське товариство. У провiдникiв Цваха та Басуса уряд знайшов таємнi листи i документи спартакiвцiв i оприлюднив їх. Нiякого розголосу не було.

По закриттi товариства спартакiвцiв у Нiмеччинi спартакiвцi перенесли свою дiяльнiсть до французьких масонських лож. Пiзнiше вони вiдродили своє товариство в Нiмеччинi пiд назвою „Нiмецький союз" (унiя), в Iталiї – пiд назвою Haute Vente Romaine. В Iталiї був їхнiй осередок вiд 1814 до 1848 року. У Францiї вони мали своє товариство пiд назвою „Якобiнська громада", притягнувши до неї багато високопоставлених осiб.

Спартакiвцi iснували таємно i в XIX ст. Начальник нiмецької державної варти звiтував ще 1813 року про їхню дiяльнiсть. В європейських подiях 1848 року бачимо поруч шляхетних iдей визволення із гноблення також iдеї і тактику спартакiвцiв. Пiзнiше таємнi товариства наслiдували спартакiвцiв.

Пiсля того, як уряд закрив товариство спартакiвцiв у Баварiї, багато спартакiвцiв на чолi зі самим Спартаком (А. Вайсгауптом) вступило до французьких масонських лож i там розвинуло дуже велику дiяльнiсть. Вони скоро захопили у свої руки фактичний провiд французького масонства. Заслiплення та дурман французiв були такi великi, що багато з найвищої аристократiї стали слугами спартакiвцiв. Так спартакiвцi заклали i керували Громадою якобiнцiв. Проте, були люди, якi бачили справжню мету спартакiвцiв (отже, i опанованих ними масонських лож) i попереджували про цю небезпеку державу i Церкву. Так, наприклад, кардинал Капрара попереджував 1787 року Папу Римського. Марiз Люше випустив книжку, в якiй писав: „Обдуренi люди, зрозумiйте, що iснує змова зла проти добра, брехнi проти правди, деспотiї проти волi, невiгластва проти освiти. Метою тої змови є панувати у свiтi. Таке видається неможливим, неймовiрним, але фактично це є цiлковито можлива загроза величезного нещастя, якого не знав ще свiт". Вiн писав це 1789 року, отже, перед самою революцiєю.

Провiдний масон граф Г. Мiрабо був i провiдним спартакiвцем. У своїй „Iсторiї Пруської монархiї" вiн пише, що метою спартакiвцiв було знести крiпацтво, панщину, скасувати всi пiльги аристократiї, зменшити податки, запровадити волю слова, вiри, згромадження, закрити ремiсничi цехи та промисловi об'єднання, вiдмiнити мито. Баварськi спартакiвцi виробили програму реформ, дуже подiбних до того, що ухвалили пiзніше (1789 року) Установчi Збори Францiї. На перший погляд мета справедлива. Але чому вимагали закрити цехи та промисловi об'єднання i знести мито? – Треба пам'ятати, що фактичний провiдник німецьких масонiв король Фрiдрiх Великий не цурався жодного способу ослабити французьку державу i розв'язати французько-австрiйський вiйськовий союз.

Та вимога цих справедливих реформ, як їх подав Г. Мiрабо, була лише личиною, за якою ховалася справжня мета спартакiвцiв – захопити владу, щоб знищити капiталiстичний лад i запровадити анархiчний, бездержавний, безстановий, без права особистої власностi, безбожницький, безкультурний, дикунський лад, де богом була би природа. Тож цiлком правдиво соцiалiст i масон XIX ст. Луї Бланк назвав А. Вайсгаупта одним із найбiльших змовникiв.

Той же Г. Мiрабо писав довiрочно провiдним спартакiвцям таке: „Ми мусимо завалити весь лад, уневажнити всi закони, знищити всю владу, створити безлад. На початку ми мусимо дати людям волю, потурати їхнiй заздростi та писi, пiдтримувати їхнi марнi надiї, обiцяти їм щастя, коли ми запровадимо новий лад. Але ми мусимо обережно вiдхиляти їхнi примхи, їхнє бажання жити так, як вони хочуть. Загал бо не може бути законодавцем, бо ж вiн керується не розумом, але почуттям, i не має належного знання. Проте, загал є тим важелем, яким законодавцi можуть керувати свiтом за своєю потребою та в своїх iнтересах. Отже, ми примушенi вживати той важiль, щоб пiднести ненависть загалу до всього, що ми хочемо знищити, щоби посiяти серед загалу привабливi йому омани. Також ми мусимо пiдкупити всiх продажних письменникiв, щоб вони прославляли, хвалили нашi накази i ганили наших противникiв та ворогiв. Священики мають великий вплив на загал, тому їхнiй вплив знищити, малюючи їх як брехунiв, ошуканцiв, галапасiв, малюючи набоженство як дикунський забобон. Мусимо вигубити священикiв, ченцiв, роздмухуючи ненависть до них, перебiльшуючи їхнiй добробут, ненажерливiсть, розпусту, брехливiсть, безбожництво. Мусимо стягнути наспiд аристократiю та шляхту. Мусимо проголосити засаду рівноправностi всiх станiв, хоч однаковостi нiколи не iснувало i не може iснувати нiде i нi в чiм у свiтi. Ми проголошуємо її, бо вона приваблює людей до нас. Упертих наших противникiв ми мусимо всiх вигубити, їхнi маєтки вiдiбрати чи спалити, щоб налякати інших. Якщо ми не зможемо цiлковито знищити старий свiтогляд, старi забобони, то зможемо дуже захитати вiру в них. Зi своєї природи загал є дуже жорстокий i нетямущий. Вiн бачить лише все зле i не добачає нiчого доброго. Понад усе мусимо не допустити до будь-якої самоуправи мiст та земель. Мусимо обiцяти загаловi велику знижку податкiв, великий добробут усiх працюючих, справедливiсть, рiвноправнiсть. Хоч якi би й не були химернi, фантастичнi нашi обiцянки, загал їм повiрить, бо вiн завжди легковiрний на те, чого бажає. А повiривши, буде чекати дуже довго. Заради перемоги революцiї всiлякi способи, всi жертви, страждання, кров, нищення – все виправдане. Н. Макiавеллi правду каже, що „мета виправдує засоби". К. Маркс цей лист напевно читав.

Таке i багато ще жорстокiшого писали московськi соцiалiсти XIX ст. Вони напевно не читали цього Мiрабовського листа. Отже, їхнi жахливi думки пiдказувала їм їхня московська кровожерна, загарбницька душа. Можливо, що В. I. Ленiн читав цей лист, бо вiн був за кордоном i багато читав про таємнi товариства. Тим-то нема нiчого дивного в тому, що московськi соцiалiсти, захопивши 1917 року державну владу, здiйснили все те, про що пише в цьому листi Г. Мiрабо, додавши ще бiльше iз своїх московських старих iсторичних традицiй.

Масонство

Самi масони не знають, коли, де i як постало масонство з його обрядами. Вони мають лише здогади (теорiї), що воно постало: 1) вiд бiблiйних патрiархiв; 2) з поганської мiфологiї; 3) вiд будiвничих храму Соломона; 4) вiд хрестоносцiв; 5) вiд храмовикiв; 6) вiд римської Академiї майстрiв; 7) вiд фахових каменярiв Середньовiччя; 8) вiд секти Рожевого Хреста XVI ст.; 9) вiд архiтектора кафедри Святого Павла Христофора Врена; 10) вiд Олiвера Кромвеля; 11) вiд князя Чарля Стюарта; 12) вiд др. Десаґульєра та його приятелiв з 1717 року.

Та всi цi здогади помилковi. Насправдi ж теперiшнє масонство повстало вiд злиття двох рiзних традицiй: фахових каменярiв-будiвничих та фiлософiї життя i смертi. Першi дали форму, а другi – дух масонства.

Будування великих палацiв, храмiв, твердинь було великою, вiдповiдальною працею. Будiвничi були об'єднанi у свої союзи (цехи). У Римi iснувала Колегiя архiтекторiв. З огляду на важливiсть будiвельних союзiв їхнiми опiкунами були королi. Тi союзи мали свої закони, прапори, обряди, вiдзнаки. До союзу каменярiв (масонiв) пiзнiше стали приймати як почесних членiв високоповажних осiб не будiвельникiв. Цi не каменярi створили iдеологiю каменярського союзу, обернувши союз у товариство вiльних каменярiв – масонську ложу. Ложа Святого Павла в Лондонi офiцiйно проголосила 1703 року, що приймає i не фахових будiвничих.

Деякi iсторики масонства кажуть, що початкiв масонства треба шукати в Єгиптi, Асирiї, Iндiї, Персiї. Але докладнiший аналiз масонських обрядiв, кличiв, знамен, символiв, мовлення, фразеологiї показує, що всi вони є не єгипетськi, не асирiйськi, не перськi, а жидiвськi. Джерелом їх треба вважати жидiвську Кабалу. I самi масони починають свiй родовiд вiд Адама, Ноя, Авраама, Давида i Соломона. А Кабала так само починає жидiвський рiд вiд цих людей. I Кабала є далеко старша за теперiшнє масонство. Теперiшнi масонськi обряди, знамена мають своєю основою жидiвський переказ про жидiвського святого, героя, будiвничого храму Соломона – Гiрама, якого вбили його вороги, але вiн воскрес i вознiсся до неба. Жиди згадують i тепер цю рiчницю жалобою. Згадують його жалобою i масони. Щоправда, жиди позичили цей переказ у єгиптян. Єгиптяни мали переказ, що вбитi Озiрiс та Адонiс воскресли i вознеслися до неба. Та масонська жалоба має форми жидiвської жалоби, а не єгипетської.

Храмовики одержали вiд храму Соломона не лише свою назву, але й також чимало жидiвських переказiв, у тому числi i переказ про будiвничого того храму Гiрама. I коли уряди закрили орден храмовикiв, вони запровадили жалобу по Гiрамовi, як своєрiдну форму протесту проти знищення їхнього ордену. Багато храмовикiв перейшло до масонських лож.

Жидiвський письменник Б. Лазар пише, що жиди були повитухами масонства. Герб Великої Ложi зробив жид Якiв Темпло, тим-то всi його знаки (емблеми) є жидiвськi: вiл, людина, лев, орел. Вони позиченi у Кабалi.

Свiтове масонство – це не є щось одне, об'єднане спiльною всiм iдеологiєю, статутом, обрядами. Навпаки, свiтове масонство є рiзноманiтне, хоч i пiд одною назвою „масонство". Та загально можна подiлити свiтове масонство на дві вiдмiни: масонство у протестантських країнах, як, наприклад, у Британськiй iмперiї, США, Голландiї, Данiї, Швецiї тощо та масонство в католицьких країнах. Назагал масонство в католицьких країнах не є революцiйне, воно менш безбожницьке, а масонство у протестантських країнах все безбожницьке, революцiйне, соцiалiстичне, як, наприклад, найбiльша i найвпливовiша Велика Ложа Сходу в Парижi.

Iдеологiя британського масонства – це свiтове братерство, людянiсть, мирне, еволюцiйне, не революцiйне удосконалення, насамперед моральне, починаючи вiд особистого, а далi громадське, державне, мiжнародне. Iдеологiя французького масонства пересякнена iдеями спартакiвцiв, як, наприклад: „Мета виправдує засоби", свiтова революцiя, безбожництво. Британськi масони вiрять у „Великого Архiтектора Всесвiту" i безсмертнiсть людської душi та вимагають вiд кожного масона щоби вiн був побожним (будь-якого вiровизнання). Французькi масони навпаки, вони вже цiлком вiдкрито проголосили вiйну всiм набоженствам, уважаючи їх дикунськими забобонами, дурiйкою. На мiсце Бога вони ставлять людолюбство або гуманiзм. Так офiцiйно, а в найвищих ступенях навчають тезу „Мета виправдує засоби" i обстоюють свiтовий деспотичний уряд".

Масонськi ложi були заснованi у Парижi 1725 року, у Мадридi 1728 р., у Гаазi 1731 р., у Гамбурзi 1733 р.

Цiкава нiби дрiбниця: до масонських лож не приймають незаможних людей.

Хоч британське масонство має однаковi з французьким, iспанським обряди, ступенi, знаки, проте британське дуже вiдрiзняється вiд тамтих. Найголовнiше, що британське масонство не займається полiтикою, а лише фiлантропiєю. Воно збирає щорiчно понад 300 тисяч фунтiв стерлiнгiв на добродiйну допомогу убогим. Британськi ложi забороняють навiть обмiрковувати в ложах полiтичнi справи.

Намагання втягнути британське масонство в полiтику (наприклад, у вибори), британськi ложi вважають злочином i карають своїх членiв за те. Англiйське масонство в 1878 роцi вiдмовилося визнати французькi ложi i заборонило своїм членам їх вiдвiдувати, саме ж не приймало гостей з французьких лож. Отже, порвало зв'язки з французьким масонством. Також британське масонство противиться об'єднанню свiтового масонства в один союз. Спроба об'єднатися провалилася 1889 року на всемасонському з'їздi в Парижi, але пiзнiше, 1902 року, масонський з'їзд у Женевi ухвалив створити Мiжнародну Канцелярiю Масонських Справ. Британськi масони не приїхали на той з'їзд, пояснюючи тим, що британське масонство не дозволяє полiтики у своїх ложах. Проте британське масонство нiколи не засуджувало революцiйної, безбожницької дiяльностi французького, португальського та iнших масонств. Британськi масони не були аж до 1813 року безбожниками, як французькi та iншi. Два з провiдних засновникiв Лондонської Великої Ложi (1717 року) були священики: доктор Теофiл Андерсон та доктор Джем Десаґуiлерс. У XVIII ст. у молитвах британських масонiв згадувалося навiть Христа. Британськi масони були толерантнi до всiх набоженств. Це вже по 1813 роцi британськi масони стали байдужi до християнства, а в XX ст. стали навiть на революцiйний, безбожницький шлях французького масонства.

Британськi масони запровадили 1846 року найвищий, 33-iй ступiнь посвячення – „Рожевий Хрест". До цього ступеня мали право належати лише побожнi християни. Не християни такого права не мали. Цей ступiнь мають i французькi масони, але до нього мають право належати лише безбожники та жиди.

Паризьку Велику Ложу заснував гурт якобiнцiв на чолi з Ш. Радклiфом. Великим Майстром її був 1705 року князь Фiлiпп Орлеанський, пiзнiше правитель Францiї.

У Францiї було 1789 року понад дві тисячі лож, об'єднаних у Велику Ложу Сходу, з членством понад 100 тисяч осiб. В Установчих Зборах Францiї всi революцiонери були масонами. Французький iсторик пише, що всiма якобiнцями керували провiдники спартакiвцiв. Кривавий терор якобiнцiв, вибухи ненавистi, нищення культурних скарбiв, набоженства, жадоба кровi таємних товариств тощо – все це було скероване не лише проти влади та аристократiї, а має свої глибокi, кiлькатисячолiтнi коренi в iсторiї сатанiзму. Збезчещення, заплюгавлення церков, нищення якобiнцями хрестiв – це лише наслiдування товариств чорної магiї, кабалiстiв, ґностикiв, спартакiвцiв. „Христос був шахрайським пророком" – цей вираз в устах якобiнця Ж. Марата був лише вiдлунням висловлювань храмовикiв.

Французькi масони послали в 1761 році до Америки жида Степана Морiна, щоби вiн заклав там масонську ложу. Вiн заклав з 16-особовим проводом. З тих 16 було 7 жидiв: Iсаак Лонґ, Iсаак Коста, Мойсей Геєс, Барух Спiтсер, Мойсей Коген, Авраам Джакоб, Гiтман Лонґ.

Паризька Велика Ложа започаткувала 1737 року писання i видання (видано 1751 року) великої „Енциклопедiї", яка дуже поширила революцiйнi iдеї у свiтi. Нiмецький король Фрiдрiх II зробив авторiв Д. Дiдро та Дж. Далемберта членами Пруської Королiвської Академiї i дав їм велику пенсiю, незважаючи на те, що та „Енциклопедiя" пропагувала iдеї, спрямованi проти монархiї i Церкви. Фрiдрiх передбачав, що та книжка зруйнує монархiчнi погляди французької аристократiї i вона полiтично зiгниє. Вiн не помилився. Французька революцiя вибухла всього лише 40 рокiв пiсля цього.

Член Великої Ложi Сходу Комiн Альбанцелi осягнув найвищий ступінь – „Рожевий Хрест" i пiзнав справжню iдеологiю та мету тої ложi. Хоч вiн був безбожником, проте був французьким патрiотом, i та мета й iдеологiя його так обурили, що вiн покинув масонство i написав правду про ту ложу. У своїй книжцi вiн пише, що всi 33 ступенi ложi можна подiлити на три частини: 1) Три нижчi ступенi, члени яких не знають жодної таємницi чи справжньої мети масонства. Цi ступенi iдеологiчно пiдготовлюють лише кандидатiв на членство. 2) Середнi ступенi, якi iдеологiчно вишколюють членiв i випробовують їхню вiрнiсть масонству. Вони подають – у вiдповiднiй формi – дещо з iдеологiї масонства, але не подають справжньої полiтичної його мети. 3) Найвищi ступенi – це невеликий гурт вже випробуваних, певних, вiрних масонству провiдних членiв, справжнiх прiзвищ (всi мають прибранi), яких нiхто не знає, крiм голови ложi. Лише вони знають справжню iдеологiю i справжню мету масонства. До цього гурту належать не лише французи. В тому гуртi є багато жидiв.

Впроваджуючи К. Альбанцелi до 30-го ступеня („Лицарi калошi"), його зверхник казав йому:

– Ти мусиш знати у чому є сила масонства. Вона не в числi членiв, бо у Францiї є лише 25.000 (1889 р.) масонiв. I не тому, що масони є найрозумнiшими людьми. Серед масонiв є чимало розумової малечi. Сила масонiв у тому, що ми добре згуртованi, беззастережно покiрнi перед проводом, маємо сильних керiвникiв, а найголовнiше тому, що наш провiд ясно уявляє дуже високу, велику мету масонства. А також i тому, що нiхто нам не перешкоджає вести Францiю й iншi народи до тої мети.

Французька Велика Ложа Сходу стала свiтовим осередком поширення всiляких iнтернацiоналiзмiв, соцiалiзмiв, космополiтизмiв тощо.

Бельгiйське масонство пiшло шляхом французького. Iспанське та португальське пiшло ще далi за французьке, бо творило i провадило португальську революцiю 1908–21 рокiв та таємно вбило iспанського короля Карлоса i його сина.

Масонськi ложi Схiдної Європи опанували соцiалiсти та жиди. Пiсля повалення комунiстичного уряду Бела Куни в Мадярщинi полiцiя знайшла архiв масонської ложi Ґiор. У ньому був протокол засiдання членiв найвищого ступеня. Великий Майстер ложi Др. Карлос казав на тому засiданнi:

– Iдеальний свiт ми називаємо масонським свiтом. Соцiалiстичний свiт також буде iдеальним свiтом. Так, вiра в масонство i вiра в соцiалiзм – тотожнi.

„Ми, масони, вiтаємо соцiалiзм (комунiзм) як щирого нашого товариша у наших зусиллях полiпшити людський добробут. Соцiалiзм i масонство, разом з комунiзмом, виросли з одного того самого кореня".

„Християнський Бог є Богом, але й Сатана є також богом. Правдива вiра – вiрити i в Сатану, бо ж вiн не менший Бог за християнського".

Мiж провiдниками португальської революцiї 1921 року був Великий Майстер португальської масонської Великої Ложi Сходу Маґакес Лiма. Ця ложа вбила португальського президента А. Паєса. На теперiшнiх португальських грошах надруковано масонськi знаки: прямокутник та циркуль.

Уповноважений „Найвищого Догматичного Проводу" європейського масонства (шотландського обряду) пiдписав 1874 року з уповноваженим американської жидiвської ложi Бнаi Брiтс братерський союз. Цей союз тримається в таємницi. Про нього можуть знати лише члени найвищого ступеня. Американська жидiвська ложа Бнаi Брiтс платить найвищому проводовi європейського масонства рiчно 10 % своїх прибуткiв. Власнi iмена, знамена й обряди європейського масонства переповненi жидiвськими iдеями та лексикою. Масонство шотландського обряду вживає жидiвський календар i жидiвську азбуку.

Французький жид Мартiн Паскаль заснував 1754 року окрему масонську, таємничу, кабалiстську ложу пiд назвою „Вибранi жрецi", що фактично була спартакiвською. Вона дуже скоро поширилася по всiй Францiї. Iдеологiя, обряди та статут її взято з жидiвської Кабали з додатками поганської вiри, дикунських забобонiв, чаклунства. Провiд її називався жидiвською назвою Синедрiон i найвищi ступенi iменувалися жидiвськими назвами. Члени не знали справжнiх прiзвищ своїх зверхникiв, але заприсяглися на все життя беззастережно виконувати їхнi накази. Цi ложi стали осередками навчання кабалiстичних догм та всiлякого чаклунства. Вони об'єдналися 1771 року з Великою Ложею Сходу.

До нiмецької масонської ложi вступив 1738 року пруський король Фрiдрiх Великий i став навiть Великим Майстром. Вiн збiльшив число ступенiв до 33. Цим вiн об'єднав пiд своїм проводом усi масонськi ложi в Європi, крiм британських. Фрiдрiх запряг європейське масонство до пруського державного возу. З усiх масонських лож лише одна пруська не приймала до свого членства жидiв. Нiмецькi масони, незважаючи на їхню iнтернацiональну балаканину, були запеклими нiмецькими патрiотами, нацiоналiстами. Такими були i нiмецькi соцiалiсти. Тим-то О. Бiсмарк i пiдтримував їх. К. Маркс i голови нiмецької соцiалiстичної партiї Ф. Лассаль та Г. Фрiтше вiрно служили нiмецькому iмперiалiзмовi. Iдейним джерелом нiмецького масонства i загарбництва був макiавеллiзм. I засновник нiмецького масонства А. Вайсгаупт та король Фрiдрiх – обидва мають своїм учителем Н. Макiавеллi. К. Маркс i Ф. Енгельс були макiавеллiстами. Масони проповiдували у Францiї пацифiзм i гуманiзм, але в Нiмеччинi проповiдували нiмецький патрiотизм.

Папа Климентiй XII викляв 1738 року масонство, а французький король заборонив масонськi ложi. Проте, таємно вони дiяли й далi.