1. За належністю

   • приватні – індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства;

   • державні (публічні) – створюються і керуються, здебільшого від імені держави (уряду). Їх створення може відбуватися шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їхнього майна в державну власність;

Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави.

2. За інституціональною ознакою

   • акціонерні товариства – це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій. Акціонерні товариства бувають відкритого і закритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу але перспективнішими вважаються відкриті акціонерні товариства.

   • товариства з додатковою відповідальністю статутний капітал поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками у статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів – додатково майном;

   • товариства з повною відповідальністю об’єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожен з них несе повну відповідальність згідно із зобов’язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном;

   • командитні товариства передбачає об’єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні члени) несуть відповідальність згідно із зобов’язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники) відповідають тільки своїм вкладом;

   • товариства взаємного страхування – створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів. Особливістю є те, що учасники такого товариства одночасно виступають страховиками і страхувальниками.

3. За територією обслуговування (географічною ознакою)

   • місцеві;

   • регіональні;

   • національні;

   • транснаціональні (міжнародні) – в Україні досі відсутні.

Ліцензії майже всім компаніям видаються з правом здійснення діяльності на території всієї країни.

4. За характером виконуваних операцій (за спеціалізацією)

   • спеціалізовані – спеціалізуються на певних видах страхування (страхування життя, страхування наземного транспорту, медичне страхування);

   • універсальні – здійснюють різні види страхування (наприклад, майнове, авіаційне від нещасних випадків тощо);

   • перестрахувальні – здійснюють перестрахування найбільш великих і небезпечних ризиків.

5. За розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко-економічними показниками

   • великі;

   • середні;

   • малі.

2. Фінансова структура страхової компанії

Фінансову структуру страхової компанії утворюють:

• кошти власників страхових полісів або технічні резерви;

• кошти акціонерів, вільні резерви або активне сальдо.

Технічні резерви необхідні для покриття невиплачених зобов’язань перед власниками страхових полісів.

У страхуванні, відмінному від страхування життя, засоби акціонерів називають вільними резервами.

Вільні резерви – частка власних коштів страховика, не пов’язана із зобов’язаннями власників страхових полісів. Ці резерви можуть використовуватись на розсуд страховика, але частина з них має зберігатися для задоволення вимог органів державного нагляду щодо забезпечення резерву платоспроможності.

Засоби акціонерів використовують для виплати дивідендів акціонерам, для нагромадження додаткових сум, що використовуються для врегулювання неочікуваного збільшення кількості претензій.

Для забезпечення страхових зобов’язань із страхування життя та медичного страхування формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів із цих видів страхування.

Методику формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов’язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя визначає уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю. Отже, всі страхові резерви розподіляють на технічні резерви та резерви страхування життя (математичні резерви).

Розглянемо структуру технічних резервів страховика. У розвинутих європейських країнах вона включає резерви для покриття:

• незароблених премій;

• незакінчених ризиків;

• незакінчених збитків;

• сталих, але не заявлених збитків (СНЗ);

• катастрофічних збитків;

• коливань збитковості.

Необхідність формування резервів для покриття незароблених премій пов’язана з тим, що договори страхування, відмінні від страхування життя, укладаються строком на рік. Це означає: поліс, підписаний, скажімо, у травні, є дійсним ще 4 місяці після закінчення звітного періоду (року). Тому деяка частка річного збору премії має нагромаджуватися з метою покриття можливих збитків, що з певною мірою ймовірності можуть виникнути в січні– квітні наступного року. Такий резерв зіставляють з тією частиною отриманих премій, яка відповідає періоду річного строку дії полісу, що припадає на наступний звітний рік. Звідси й назва – незароблені премії.

Резерви для покриття незакінчених ризиків. Ці резерви необхідні тоді, коли, з огляду на непередбачувані обставини, резерв незароблених премій виявиться недостатнім для виконання зобов’язань, що залишилися з минулого року. Такими обставинами можуть бути: зростання рівня інфляції, зростання збитків із різних причин тощо. Тоді резерв незакін­чених ризиків може використовуватись для компенсації резерву незароблених премій з урахуванням зазначених уже обставин.

Резерви для покриття незакінчених збитків. Деякі збитки, заявлені протягом року, можуть виявитись неліквідованими до закінчення цього року. За рахунок річного збору премій формують резерви для сплати цих збитків.

Резерви для покриття сталих, але не заявлених збитків (СНЗ). Резерви сталих, але не заявлених збитків покликані покривати збитки, які уже є, але про які не заявлено страхувальником до закінчення року. Зазначені резерви схожі на резерви незакінчених збитків. Відмінність їх від попередніх полягає в тому, що вони покривають зобов’язання, про які страховик на даний момент не знає.

Резерви для покриття катастрофічних збитків. Ці резерви створюються страховиком спеціально для того, щоб протистояти можливому масовому, надзвичайному розвитку збитків.

Резерви для покриття коливань збитковості. Число та розмір збитків із року в рік змінюються. У кращі роки страховики можуть дійти висновку про необхідність переведення частини коштів у цей резервний фонд із розрахунку на те, що несприятливих років їм не уникнути.

Закон України «Про страхування» визначає два різновиди технічних резервів:

• резерв для покриття незароблених премій;

• резерв для покриття збитків, який включає зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

Величина резервів для покриття незароблених премій на будь-яку звітну дату (згідно з чинним законодавством України) встановлюється залежно від сум надходжень страхових платежів за відповідними видами страхування в кожному з трьох кварталів щодо періоду, який передує цій звітній даті, і обчислюється в такому порядку:

а) сума надходжень страхових платежів у першому кварталі цього періоду множиться на 1/4;

б) сума надходжень страхових платежів у другому кварталі множиться на 1/2;

в) сума надходжень страхових платежів у третьому кварталі множиться на 3/4. Одержані добутки додаються.

Власні засоби страховика можуть використовуватися з метою отримання відсоткового доходу або приросту капіталу. Кінцевою метою вкладень засобів страхової компанії є досягнення здатності виконувати свої зобов'язання щодо страхового відшкодування. Важливо, щоб прагнення отримати якомога більший доход не супроводжувалось надмірним ризиком.

У страхуванні, відмінному від страхування життя, головною проблемою для страховика є неочікуваний значний розмір збитків, що примушує його продавати свої вкладення іноді навіть собі на шкоду. Тому страховики тримають готівкові депозитні вклади та легколіквідні активи і уникають тих активів, які не можна реалізувати за короткі строки (нерухомість, земельні ділянки). Інвестиції страховика мають при­носити достатній доход для того, щоб акціонерам можна було сплачувати пристойні дивіденди, а будь-які збитки від страхових операцій були б урівноважені прибутками від інвестування власних засобів.