2.4. Захист майнових прав дітей

Теоретичний основи захисту майнових прав дітей Повага до прав людини починається зі ставлення суспільства до своїх дітей. Передбачливе суспільство турбується про забезпечення їх, гідності, створюючи умови, за яких кожен повною мірою зможе розкрити свої здібності.

Деякі права людини мають безпосередні відношення до дітей, відображаючи їх, потребу в особливій турботі та увазі, їх вразливість та відмінність від світу дорослих. Це визначено ще Декларацією прав дитини 1959 року. Зобов’язань зроблено в цьому плані дуже мало. Що ж стосується забезпечення прав дитини . ще менше, зважаючи на Конвенцію про права дитини. Власне, Конвенція ґрунтується на принципі обов’язків держави захищати права дітей і допомагати батькам виростити їх здоровими й щасливими.

Якщо брати статистику, то у 1993 році дитяче населення України налічувало 11 мільйонів. Народжуваність катастрофічно продовжує падати й досі: за кількістю абортів наша молода держава посідає ганебне третє місто у світі. Кожна сота дитина має вроджені аномалії. з’являються неухильно збільшується кількість розумово відсталих дітей. Надзвичайно висока смертність серед дітей першого року народження. Щороку Україна втрачає 16 тисяч дітей віком до чотирнадцяти років.

Людина має багато потреб, але базовими є дві: потреба в любові та у власній гідності. Це дозволяє усвідомити й реалізувати себе як особистість.

Нормативно-правове забезпечення майнових прав дітей. Механізми захисту майнових прав дітей через соціальну роботу. Державі потрібно докладати немало зусиль, аби вона була спрямована, як закликає Конвенція про права дитини, на розвиток особи, виховання поваги до прав людини, підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві.

Кожне продеклароване цією Конвенцією положення, може бути темою окремої доповіді і майже кожне з них, хоч як прикро, є проблемою для

України. Зупинимось лише на майнових правах дитини у сім’ї.

Згідно з Кодексом про шлюб та сім’ю, при житті батьків діти не мають право на їх майно, як і батьки . право на майно дітей. Звичайно, в сім’ї існує загальний бюджет, і батьки утримують своїх неповнолітніх дітей. Діти, у тому числі й неповнолітні, можуть мати майно на праві приватної власності. Таке право у дітей може виникнути в наслідок спадкування, дарування, купівлі-продажу та інших угод. Дітям також належать на праві власності речі приватного користування. Діти у віці від 15 до 18 років й повнолітні діти можуть придбати майно за рахунок свого заробітку.

Принцип окремого майна батьків і дітей має велике значення у випадку розділу майна подружжя. При розділі загального майна подружжя речі, що належать дітям не враховуються.

Діти до 15 років не дієздатні, а діти у віці від 15 до 18 років частково дієздатні. Якщо у дітей до 15 років є майно, то батьки керують ним як опікуни, а у відношенні майна, що належить дітям у віці від 15 до 18 років, батьки здійснюють функції піклувальника.

Функції опікуна полягають у тому, що батьки розпоряджаються майном - діють від імені дітей та в їх інтересах.

По відношенню до майна, що належить дітям віком від 15 до 18 років, батьки, здійснюючи функції піклувальника, дають згоду на здійснення цими дітьми тих угод, котрі по закону ці діти не можуть здійснювати самі.

Діти у цьому віці можуть самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією. Опікун і піклувальник не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, але є дійсними договори дарування, котрі здійснюють батьки на користь неповнолітніх дітей.

Що стосується утримання дітей віком до 18 років, то це обумовлено тим, що неповнолітні діти не здатні самі добувати засіб для існування, не можуть утримувати самі себе, тоді як на харчування, одежу, ліки та інші потреби потрібні засоби.

Обов’язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з момент народження дитини й зберігається до досягнення нею повноліття.

Обов’язок батьків по утриманню своїх неповнолітніх дітей здійснюється ними у більшості випадків добровільно. Якщо батьки ухиляються від цього обов’язку й не надають засоби на утримання дітей добровільно, такі засоби стягуються через суд у вигляді аліментів.

Якщо дитина проживає з матір’ю, то аліменти стягуються з батька, а якщо дитина проживає з батьком, аліменти можуть бути стягнені з матері, якщо ж дитина виховується й проживає у третіх осіб (діда, баби, тітки, дядька), аліменти повинні стягуватися як із батька, так і з матері на користь дітей. Ці позови про стягнення аліментів можуть бути подані вказаними особами, якщо вони є опікунами (піклувальниками), або органами опіки й піклування, або прокурором.

Право на утримання від батьків мають повнолітні діти у випадках:

а) вони є непрацездатними . визнані встановленому законом порядку інвалідам І, ІІ, ІІІ черги, а також повнолітні діти, що досягли загального пенсійного віку (жінки . 55 років, чоловіки . 60 років);

б) вони потребують матеріальної допомоги.

За таких обставин немає значення, коли настає непрацездатність - до досягнення повноліття, або в інший час.

Діюче шлюбно-сімейне законодавство зобов’язуючи батьків до утримання ними своїх неповнолітніх дітей не ставить розмір такого утримання у залежність від ступеня матеріального забезпечення батьків (або одного з них). Розмір аліментів, що стягаються з батьків неповнолітніх дітей окреслена тільки законом і може бути змінена судом лише у випадках:

а) якщо у того з батьків, який повинен сплачувати аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у тому розмірі, у якому вони вказані у статті 82, а саме: на одну дитину - чверть, на двох дітей - 1/3, на трьох та більше - половина заробітку, але не менш одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину, буде забезпечена матеріально менше ніж ті діти, що отримують аліменти;

б) кщо той з батьків, із якого стягують аліменти, є інвалідом І або ІІ черги;

в) якщо діти працюють та мають заробіток або інші причини.

Вирішуючи питання про зменшення розміру аліментів по вище зазначеним підставам, суд приймає до уваги заробіток отримувача аліментів, а також заробіток інших членів сім’ї тієї особи, що сплачує аліменти.

У випадку зазначеному у пункті б) підставою для зменшення розміру аліментів є не сама по собі інвалідність тієї особи, що сплачує аліменти, а викликані нею матеріальні труднощі для задоволення власних нужд. Тому, якщо не дивлячись на інвалідність, матеріальне становище сплачувальника аліментів дає йому цю можливість у встановленому законом розмірі, то у суду немає підстав для його зниження. Інваліди ІІІ черги за загальним правом, зберігають певну ступінь працездатності, тому вони не в праві вимагати зниження розміру аліментів.

Повне звільнення інвалідів від сплати аліментів законом не передбачено.

Стягнення аліментів у знов визначеному розмірі проводиться з дня вступу у законну силу рішення суду.

Утримання аліментів з працівників здійснюється з усіх видів заробітку й додаткового винагородження як за основним місцем роботи, так і за місцем роботи за сумісництвом :

1) основної заробітної платні по посадовому окладу, тарифній ставці та ін.;

2) всіх видів доплат і надбавок до зарплати;

3) грошових та натуральних премій;

4) оплати за понаднормову працю, за працю у вихідні дні, святкові дні;

5) із зарплатні, що зберігається за час відпустки;

6) із зарплатні, що зберігається за час виконання державних та громадських обов’язків;

7) винагороди за загальні річні підсумки роботи підприємств, організацій;

8) допомоги по безробіттю;

9) допоміг по державному страхуванню;

10) стипендій;

11) пенсій;

12) доходів від підприємницької діяльності та інших видів заробітку.

Утримання аліментів не здійснюється з:

- вихідної допомоги при звільненні;

- премій, присуджених за видатну працю в галузі науки, літератури, мистецтва;

- допомог у зв’язку з народженням дитини

- державних допомог на поховання;

- державних допомог багатодітним та одиноким матерям та інше.

Утримання аліментів здійснюється із суми заробітку, що належить особі, яка сплачує аліменти після утримання з цього заробітку податків.

Нашому суспільству бракує розуміння захисту прав дитини. Як свідчать опитування, більшість юристів навіть не мають уявлення про зміст Конвенції про права дитини. Широкому ж загалові цей документ взагалі не відомий.

Задачею соціальних педагогів є поширення знань про права дитини серед широкого загалу.

Л і т е р а т у р а :

Нормативно-правова:

1. Конвенція ООН про права дитини. – К.:PrintXPressTM, 1999.

2. Конституція України. Статті 3, 8, (. 22, 28, 29, 31, 32,41, 47, 55, 56, 68, 124.

3. Закон Украъни «Про охорону дитинства» (м.Киъв, 26 квытня 2001 р., № 2402-ЫЫЫ0.

4. Закон Украъни «Про попередження насильства в сым¢’ї”( № 2789-ІІІ від 15.11.2001.- ВВР, 2002,№10, ст.. 70).

5. Кодекс про шлюб і сім’ю України ( Закон України № 2006-УІІ (2006а-07) від 20.06.69, ВВР, 1969, № 26, ст..204).

6. Закон України про освіту (м. Київ, 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ із змінами і доповненнями

7. Закон України про загальну середню освіту ( м. Київ, 13 травня 1999 р. № 651-ХІУ із змінами і доповненнями

8. Закон України про охорону дитинства (м. Київ, 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП із змінами і доповненнями)

9. Закон України про соціальну роботу з дітьми та молоддю (м. Київ, 21 червня 2001 р. № 1613-111 із змінами і доповненнями)

10. Кримінальний Кодекс України (вибрані статті) - ВВР, 2001, №25-26, с.131.

11. Про затвердження Інструкції з обліку дітей і підлітків шкільного віку: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 646

12. Про Національну доктрину розвитку освіти: Указ Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347/2002

Навчально-наукова:

13. Бюлетень Незалежного дитячого медіа-центру „Голос дитини”, № 1 (березень 2002р.).

14. Вегера С.А. Аспекти праці та соціальної захищеності дітей в Україні. Міністерство праці та соціальної політики в Україні. – Київ, 2001., - С. 7.

15. Діти України про свої права. Попередні результати соціологічного опитування дітей віком від 9 до 17 років. – К.: Ценр „Соціальний моніторинг” / ЮНІСЕФ, 2000.

16. Емельянов В. Гражданское право Украины. Изд. Первое, Днепропетровск, УкОМА Пресс, 1994. – 144с.

17. Коваленко З.Д., Келим О.І., Кіященко Г.В., Тайсумов В.В.Твої права: Порадник для громадян та громадських організацій із захисту своїх прав. - Полтава, 2004. – С. 3-7

18. Конвенція про права дитини: Заключні зауваження Комітету з прав дитини: Україна: Інформаційний бюлетень Представництва ООН в Україні. Спеціальний випуск. – 31 березня 1996 р.

19. Тематична держана доповідь про становище дітей в Україні: Праця дітей в Україні. – Київ, 2001.

20. Хавеман Р., Війєрс М. Огляд законодавства про боротьбу з торгівлею людьми в Україні: 2001: Доповідь на запит Міжнародної організації з міграції (МОМ). – Київ, 2001. – 95с. – С.54-84.

21. Шость Н.В., Козир М.К., Ситник О.М. Енциклопедія правового захисту неповнолітніх. – Київ, 1997.

22. www.rada.kiev.ua Інформація про становище дітей в Ук4раїні

23. www.unicef.org}publications/index_24432.htmi ЮНІСЕФ. Доповідь „Становище дітей світу в 2005 році”.

24. www.savehechildren.net/homepage (Міжнародний альянс з порятунку дітей

25. www.unicef.org}protection/index.рtmi (Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ))

26. www.crin.org Сайт інформаційної мережі з прав дитини

27. www.europeanchildrensnetwork.org Євронет, Європейська дитяча мережа

www.undp.org/rbec Регіональне бюро ПРООН для країн Європи та СНД