Питання для самоконтролю

1. Які міжнародні документи визначають ґендерну рівність як необхідну умову демократичного розвитку суспільства?

2. Назвіть основні положення Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок, прийнятої ООН у 1979 р.

3. Які завдання закріплені у Конвенції МОП (1981) «Про рівне відношення і рівні можливості для працюючих жінок і чоловіків із сімейними обов'язками»?

4. Чому Четверта Всесвітня конференція зі становища жінок (1995 р.) і її документи ознаменували новий етап в осмисленні проблеми рівноправності статей?

5. Назвіть основні документи ООН про заборону насильства над жінками.

6. У чому полягає суть конституційного забезпечення ґендерної рівності в Україні.

7. Дайте характеристику основних положень Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005). Які заходи передбачені для його виконання?

Тема 6. Державний механізм забезпечення політики рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків

6.1. Ґендерна політика, її сутність та соціальні основи.

6.2. Комплексний підхід до вирішення проблем ґендерної рівності: міжнародний досвід та вітчизняні перспективи.

6.3. Ґендерний компонент у громадсько-політичній сфері.

Основні поняття: ґендерна політика, ґендерна чутливість, ґендерний вимір, ґендерні особливості рівня життя, ґендерний індекс людського розвитку (ҐІЛР), ґендерні квоти, забезпечення ґендерної рівності.

6.1. Ґендерна політика, її сутність та соціальні основи

Ґендерна політика – це утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей, завдань та методів їх досягнення у діяльності політичних структур – держави, політичних партій, громадсько-політичних об’єднань.

Державна ґендерна політика – це діяльність (або бездіяльність у разі свідомої відсутності такої діяльності) державних інституцій, спрямована на здійснення безпосередньо або опосередковано забезпечення рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження ґендерної демократії та формування ґендерної культури у суспільстві

Для державної ґендерної діяльності характерним є вироблення ґендерних стратегій і способів їх досягнення:

- цілеспрямована розробка планів, програм щодо втілення ґендерних стратегій;

- імплементація ґендерного конструкту у всі сфери життя суспільства;

- вироблення державних механізмів забезпечення ґендерної рівності у суспільстві;

- ґендерна експертиза чинного законодавства;

- прийняття ґендерного законодавства;

- сприяння науковим установам шодо розробки ґендерних проблем і проведення ґендерного аналізу соціальних процесів у країні.

Основні напрями державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків визначені в Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (Додаток Г).

Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на:

- утвердження ґендерної рівності;

- недопущення дискримінації за ознакою статі;

- застосування позитивних дій;

- забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;

- забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків;

- підтримку сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства;

- виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;

- захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

(Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», ст. 3. Додаток Г)

Принципи ґендерної політики, які формують сучасну ідеологію рівності:

• ґендерна рівність розглядається як інтегральна частина всіх політик, програм та проектів;

• досягнення ґендерної рівності вимагає визнання того, що повинні бути враховані специфічні інтереси жінок і чоловіків при формуванні політики, впровадженні програм та проектів;

• досягнення ґендерної рівності означає, що рівні права та можливості повинні забезпечуватися незалежно від статі;

• доступ жінок до прийняття рішень на всіх рівнях є центральним питанням у досягненні ґендерної рівності;

• для досягнення ґендерної рівності важливо забезпечити рівну участь чоловіків та жінок, як рівноправних суб’єктів в економічних, соціальних та культуротворчих процесах;

• ґендерної рівності можна досягти через партнерство між жінками та чоловіками на основі принципів паритетної демократії;

• досягнення ґендерної рівності вимагає здійснення спеціальних кроків, спрямованих на зменшення ґендерної нерівності.

Характерною особливістю сьогодення є розгляд прав людини у контексті розвитку людини і суспільства. І хоча прогрес у галузі прав людини вважається одним з основних досягнень ХХ ст., основний принцип прав людини – гарантії свободи, добробуту та гідності для всіх людей – поки що не реалізований. Серед тих «свобод», які входять до контексту принципу прав людини, свобода від дискримінації, у тому числі за ознакою статі, є першою. Важливо підкреслити, що права людини не є винагородою за розвиток і привілегією держав з високим рівнем економічного розвитку і забезпеченим добробутом. (Розхожою є думка про те, що рівність «можуть дозволити собі» лише там і тоді, де і коли вирішені вже всі інші проблеми, в першу чергу, економічні.) Без забезпечення прав людини неможливий і сам процес розвитку.

Тільки забезпечення прав і свобод людини дає можливість скористатися всіма суспільними благами, у тому числі й економічними. Цей процес має і зворотний бік: лише вільна особистість, у якої є почуття власної гідності, може бути повноцінним творчим співучасником процесу розвитку. Людина, яка наділена правами і має можливість скористатися ними, веде себе як господар у всіх сферах життєдіяльності. Держава, яка гарантує права людини і реально дбає про їх забезпечення, повинна визнати ґендерний принцип складовою своєї державної політики.

Прийняття принципу врахування ґендерного фактора у формуванні політики є важливим досягненням держави і свідченням рівня розвитку суспільства.