13.2. Прогнозування розвитку підприємств (організацій)

Прогноз (від гр. prognosis — передбачення) означає спробу визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації — це процес наукового обгрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в май­бутньому, а також альтернативних способів досягнення очікуваного стану.

Процес прогнозування завжди базується на певних принципах. Основні з них (із короткою змістовою характеристикою представлено на (рис. 13.7).

Система методів прогнозування формується шляхом фіксування можливих і структурованих за певними ознаками методів розробки прогнозів майбутнього стану (рівня розвитку) того чи іншого суб’єкта господарювання.

В залежності від джерел інформації, технології її обробки та одержання результатів економічні методи прогнозування поділяються на дві кількісно великі групи — фактографічні та еврістичні (аналітично-інтуїтивні).

Фактографічні методи базуються на використанні фактичних (статис­тичних) матеріалів, детально характеризуючих зміни у часі сукупності або окремих ознак об’єкта прогнозування.

Еврістичні методи передбачають здійснення прогнозних розробок за допомогою логічних прийомів і методичних правил теоретичних досліджень.

Повна класифікація методів прогнозування наведена на (рис. 13.8).

Методи прогнозування можна розділити також на якісні та кількісні.

В основу якісних методів прогнозування покладено переважно логічний аналіз об’єктів, що спирається на загальні закономірності економічного і соціального розвитку суб’єктів господарювання. Вони, як правило, мають за мету окреслити у загальній формі коло довготермінових проблем функціонування підприємств (організацій) та передбачити можливості їх вирішення.

Кількісні методи прогнозування, які є за природою своєю чисто формальними, базуються на математичному аналізі статистичного матеріалу, що характеризує тенденції розвитку об’єкта прогнозування за певний період.

Рис. 13.7. Загальноприйняті основні принципи економічного прогнозування розвитку підприємств (організацій)

Рис. 13.8. Основні методи економічного прогнозування розвитку підприємств та інших суб’єктів підприємницької діяльності.

Сутнісна характеристика окремих методів прогнозування розвитку підприємств (організацій).

Метод екстраполяції є одним з основних для прогнозування розвитку складних виробничих систем. Він базується на припущенні про незмінність чинників, що визначають розвиток об’єкта дослідження. Його сутність полягає в поширенні закономірностей розвитку об’єкта в минулому на майбутнє.

Метода функцій належить до математично-статистичних методів прогнозування, що використовують так звані автокореляційні функції (автокореляція — вираження взаємного зв’язку між сусідніми членами часового ряду). Процес прогнозування з використанням таких функцій полягає у виконанні двох послідовних дій. Спочатку формулюють завдання і критерій його вирішення, а потім на основі даних часового ряду визначають прогнозовану величину за умови мінімізації середньоквадратичних похибок передбачення.

Методи кореляційних і регресійних моделей також порівняно широко застосовуються в економічному прогнозуванні. Прогнозування з використан­ням кореляційних моделей полягає в пошуку статистичного зв’язку одного показника з іншими (парна кореляція) або з групою інших (множинна кореляція). Значення прогнозованого показника визначається способом підстановки у регресійне рівняння (типу y = f (x₁, x₂, …, x_n) значення ознак (чинників) та оцінки очікуваного середнього значення результативної ознаки. При цьому пошук кількісних значень параметрів вихідних залежностей здійснюється за допомогою способу найменших квадратів.

Метод експертних оцінок за своєю сутністю є інтуїтивним і використовується у випадку відсутності достатньої інформації. В його основу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. При цьому анкети мають уможливити одержання: 1) кількісно однозначних відповідей на пропоновані експерту (експертом) питання; 2) формалізованих відомостей про характер джерел аргументації, ступеня впливу кожного з джерел на відповідь експерта; 3) кількісно визначену експертом (групою експертів) оцінку рівня знання предмета, що пропо­нується для аналізу та відповідних висновків.

Метод «мозкової атаки» є різновидом методу групових експертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів-спеціалістів стосовно розв’язання поставленого завдання шляхом проведення дискусії («мозкової атаки»). Учасники такої дискусії мають дотримуватися двох обов’язкових правил поведінки: 1) не допускати критики і негативних комен­тарів щодо міркувань опонентів; 2) не заперечувати нової ідеї, якою б абсурдною вона не видавалася з погляду можливої її практичної реалізації за умов системи господарювання, що склалася.

Метод морфологічного аналізу грунтується на використанні комбіна­торики, тобто дослідженні всіх можливих варіантів, спираючись на закономірності побудови (морфологію) об’єкта прогнозування. Прогнозна оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється способом комбінування можливих варіантів розвитку об’єкта.

Метод побудови «дерева цілей» застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання і створення системи «виважених» за експертними оцінками зв’язків. При цьому для виявлення найважливіших чинників, що помітно впливають на прогностичну модель і побудову системи зв’язків, широко використовуються матриці взаємовпливу й теорія графів.

Метод інформаційного моделювання відноситься до групи специфіч­них методів прогнозування. Він базується на тім, що характерні особливості масових потоків інформації уможливлюють процес прогнозування розвитку тих або інших об’єктів на підставі джерел інформації, які містять необхідні, логічно впорядковані документи у певні послідовності.

Метод оптимізації окремих параметрів досліджуваних об’єктів зводиться до ретельного налізу максимально можливої кількості чинників, що зв’язані з виробництвом і фінансово-економічними показниками діяльності та враховують міру їхньої об’єктивно існуючої взаємодії.