Б. Формування програми випуску продукції (надання послуг)

• Визначення суспільного попиту на окремі види продукції.

• Суспільний попит на певний вид продукції формується на підставі загальної потреби внутрішнього та зовнішнього ринків товарів (продукції, послуг). Внутрішні потреби країни в продукції включають необхідні її обсяги для виробничого та особистого споживання, нагромадження, поповнення резервів й інших державних потреб, включаючи максимально можливий експорт відповідних видів товарів.

• Загальна потреба в засобах праці визначається за їхніми конкретними видами на основі обсягів виконуваних робіт і норм продуктивності з урахуванням формування державних резервів та експортного потенціалу.

• Розрахунки потреби в матеріальних ресурсах (за видами предметів праці) здійснюються за напрямками їхнього використання. Обсяг ресурсів на виробничі потреби визначають на підставі даних про масштаби виробництва продукції (надання послуг) і норми питомої витрати відповідних видів матеріальних ресурсів. При експлуатаційних потреб і капітального будівництва використовуються узагальнені норми витрати на мільйон грошових одиниць вартості основних фондів й будівельно-монтажних робіт.

• Необхідні обсяги виробництва різноманітних предметів споживання визначаються на основі обсягу і структури попиту на них (окремо по продовольчих і промислових товарах за всією їхньою номенклатурою та асортиментом).

• В процесі визначення загальних обсягів виробництва відповідних видів продукції обов’язково треба враховувати можливий імпорт товарів за міжнародними договорами.

• Розробка виробничої програми підприємства.

• Виробнича програма (план виробництва продукції) підприємства — це конкретна сукупність завдань з обсягу виробництва продукції певних номенклатури та асортименту і належної якості на встановлений календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років).

• Схема розробки виробничої програми підприємства та її структура (складові частини) грунтуються на тому незаперечному факті, що продукція завжди відтворюється в натуральній та вартісній формах — див. рис. 14.6.

• Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: виявлений попит на його продукцію у процесі вивчення ринку, портфель замовлень на продукцію (послуги) інших споживачів за прямими господарськими зв’язками; державні контракти (замовлення).

Рис. 14.6. Типова схема формування виробничої програми підприємства

• Ресурсне обгрунтування виробничої програми підприємства полягає в її узгодженні (визначенні можливості виконання) з необхідними виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Головне завдання зводиться до того, щоб правильно визначити максимально можливий випуск конкретних видів продукції з діючих виробничих потужностей та необхідне їх додаткове введення в дію в розрахунковий період.

14.3. Матеріально-технічне забезпечення виробництва

• Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, їх пошук і придбання; організацію доставки, зберігання та видачу окремим споживачам на підприємстві. Такі господарські операції безпосередньо здійснює відділ матеріально-технічного постачання підприємства.

• Форми матеріально-технічного забезпечення виробництва:

1) організація забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами за прямими зв’язками, тобто їх придбання безпосередньо у підприємств-виробників. За такою формою поставляються звичайно ті ресурси, які споживаються постійно і у великій кількості, а також складне устаткування та вироби на індивідуальне замовлення;

2) організація матеріально-технічного забезпечення виробництва через посередників (оптові фірми та магазини). Вона застосовується тоді, коли певні види ресурсів необхідні виробництву в невеликій кількості, споживаються періодично і нерегулярно.

• Системи забезпечення виробничих цехів (дільниць) сировиною, матеріалами та комплектуючими виробами:

а) децентралізована (пасивна); застосовується на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва; склад видає матеріали за разовими вимогами цехів, які самостійно їх одержують і транспортують;

б) централізована (активна); застосовується за умов масового і великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою та ритмічним споживанням матеріалів; склад доставляє матеріали у виробничий цех безпосередньо на робочі місця відповідно до календарного графіка в мажах виділеного ліміту;

в) система «точно за часом» (японський варіант «кянбан») є найбільш досконалою та ефективною; застосовується за умов інтегрованої системи виробництва і постачання, коли усі процеси та їхнє забезпечення здійснюються у відповідності з чітким календарним графіком.

• Загальний запас матеріалів визначається за формулами:

• максимальний (М_з.max) 

М_з.max = М_д (t_надх + t_підг + t_поповн); (14.1)

• мінімальний (М_{з. min}) 

М_з.min = М_д (t_підг + t_поповн); (14.2)

• середній (М_{з. ср}) 

, (14.3)

де М_д — середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

t_надх — інтервал надходження чергової партії матеріалів у днях;

t_підг — час на підготовку матеріалів до споживання у днях;

t_поповн — час термінового поповнення запасу в днях.

• Регулювання запасів матеріалів на підприємствах переважно здійснюється за системою «максимум-мінімум», за якою запаси поповнюються до рівня не нижче їхньої мінімальної величини, а після надходження чергової партії не були б більшими за встановлену максимальну величину. У зв’язку з цим визначають «точку замовлення» як суму підготовчого і страхового запасу та запасу на час від моменту оформлення замовлення до надходження матеріалів.