Загальні підходи щодо формування потенціалу п-ва:

• Потенціал п-ва –це складна с-ма пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть в тій чи іншій мірі заміщати один одного, тобто вони альтернативні.

• Потенціал п-ва не можливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів, тому як це динамічне угрупування

• При формуванні потенціалу п-ва діє закон синергії його елементів

• Потенціал п-ва у більш вищих фомах свогопрояву може самостійно трансформуватися з появою нових складовихелементів

• Елементи потенціалу п-ва повинніф-ти одночасно і в сукупності, так як закономірності розвитку можливостей п-ва не можуть бути розкриті окремо, а тільки в поєднанні їх, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами.

• Всі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком п-ва, тобто з одного боку підлягають фізичному та моральному старінню, а з іншого вони чутливі до досягнень науковатехнічного прогресу.

• Складові елементи потенціалу п-ва повинні бути адекватними хар-м продукції і послуг, що виробляються на п-ві.

№ 8 Властивості економічних систем та обумовлені ними загальні постулати формування потенціалу підприємства.

Серед різноманітних проявів потенціалу підприємства особливе місце займає такий різновид його прояву - потенціалу підприємства як інтегрована економічна система. Для потенціалу підприємства як інтегрованої економічної системи характерні такі особливості (риси): 1) цілісність системи – це цілісність, властивості якої проявляються лише при взаємодії її елементів; 2) компонентність - система склад-я із певної кількості частин, які називаються елементами; 3) складність - економічна система визначається неоднорідністю складових елементів, різнохарактерними та ієрархічними взаємозв’язками між ними; 4) нестаціонарність - система містить постійно змінюючі параметри та характеризується стохастичністю поведінки; 5) унікальність - у кожному окремому випадку система змінює свою ресурсну і організаційну структури; 6) адаптивність - передбачає адаптацію параметрів системи до умов, що постійно змінюються. 7) синергічність - цілеспрямованість дії елементів системи посилює ефективність її функціонування; 8) мультиплікативність - проявляється у геометричній залежності позитивних і негативних ефектів функціонування елементів системи. 9) граничність - елементи економічні системи мають граничний характер, що обумовлюється її формою; 10) протиентропійність - можливість протидіяти руйнуючим тенденціям. Властивості економічних систем дозволяють виокремити загальні постулати, які слід ураховувати при формуванні потенціалу підприємства:

• потенціал підприємства – це складна система пересічних характеристик його елементів, причому останні можуть в тій, чи іншій мірі заміщати друг друга, тобто вони альтернативні;

• потенціал підприємства не можливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів, тому як це-динамічне угруповання;

• при формуванні потенціалу підприємства діє закон синергії його елементів;

• потенціал підприємства у більш вищих формах свого прояву може самостійно трансформуватися з появою нових складових елементів;

• елементи потенціалу підприємства повинні функціонувати одночасно і в сукупності, так як закономірності розвитку можливостей підприємства не можуть бути розкриті окремо, а тільки в поєднанні їх, що потребує досягнення збалансованого оптимального співвідношення між елементами;

• всі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком підприємства, тобто з одного боку - підлягають фізичному та моральному старінню, а з іншого - вони чутливі до досягнень науково-технічного прогресу;

• складові елементи потенціалу підприємства повинні бути адекватними характеристикам продукції і послуг, що виробляються на підприємстві.

№ 9 Ефект синергії при формуванні потенціалу підприємства

Синергічність елементів потенціалу підприємства випливає із закону синергії. Із Закону цілісності системи витікає, що в результаті взаємодії всіх ресурсів, створюють систему, з’являються нові якості, яких не має кожний окремий вид ресурсу. Закон синергії стверджує, що для будь-якої системи (під-ва, організації) існує такий набір елементів, при якому її потенціал завжди буде або значно більше простої суми потенціалів елементів, що до неї входять, або суттєво меншим. Синергія може мати двояку користь: пряму і опосередковану. Пряма користь – збільшення чистих грошових потоків від найбільш повного використання ПП. Пряма користь має місце при операційній, управлінській та фінансовій синергії. Операційна синергія – це економія на операційних видатках за рахунок взаємодії маркетингового, фінансового потенціалів. Управлінська синергія – це економія за рахунок оптимального формування потенціалу організаційної системи управління. Фінансова синергія – це економія за рахунок змін підходів щодо формування фінансового потенціалу під-ва. Опосередкована корисність – це підвищення вартості ПП або зміна мультиплікатора ціна\прибуток. Оптимізації структури ПП. Алгоритм оптимізації: 1 етап. Формування системи цілей під-ва. Необхідно розглядати як горизонтальний так і вертикальний аналіз цілей (стратегічні, тактичні, поточні), цілі для всього під-ва, його підрозділів, а також окремих видів діяльності. 2 етап. Визначення необхідного для кожної цілі набору стратегічних ресурсів. Узгодження стратегічних ресурсів з цілями під-ва. 3 етап. Вибір варіантів наборів стратегічних ресурсів, оцінка альтернативних комбінацій стратегічних ресурсів. Виноситься стратегічний висновок щодо кінцевого набору страт-х ресурсів. 4 етап. Виникає, коли існує на під-ві обмежена кількість тих чи інших ресурсів. Проведення пошуку ресурсів-замінників, або раціональний розподіл обмежених ресурсів. 5 етап. Завершальний. Оцінка отриманого результату. Дослідження процесів формування потенціалу сучасних під-в будуть концентрувати увагу на ресурсному та галузевому аспектах.

№10 Загальнотеоретична модель формування потенціалу підприємства

Рис. Загальнотеоретична модель формування потенціалу підприємства

Формування потенціалу п-ва – процес створення потенціалу п-ва, надання йому певної структури, організації і форми шляхом залучення ресурсів для досягнення цілей п-ва. Загальні підходи щодо формування потенціалу п-ва: Потенціал п-ва –це складна с-ма пересічних характеристик його елементів; Потенціал п-ва не можливо сформувати на базі механічного додавання складових елементів; При формуванні потенціалу п-ва діє закон синергії його елементів; Потенціал п-ва у більш вищих фомах свогопрояву може самостійно трансформуватися з появою нових складовихелементів; Елементи потенціалу п-ва повинні ф-ти одночасно і в сукупності; Всі елементи потенціалу об’єктивно пов’язані з функціонуванням і розвитком п-ва. Складові елементи потенціалу п-ва повинні бути адекватними хар-м продукції і послуг, що виробляються на п-ві. Модель формування потенціалу підприємства можна подати послідовністю таких етапів: серед великої кількості інформації яка перемішається між суб’єктами господарювання підприємець формулює власну бізнес-ідею. Відповідно до цієї бізнес-ідеї підприємець проводить цільове планування потенціалу підприємства, що включає: маркетинговий потенціал; технічний; фінансовий; техніко-технологічний; трудовий; потенціал немат. Активів; інноваційний.

№ 11 Особливості формування потенціалу підприємств залежно від специфіки підприємницької діяльності.

В основу аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств покладено специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності в характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, а також ринків збуту тощо.

Підприємства добувної промисловості належать до капіталодомінаційних, що виявляється у високій фондомісткості продукції.

Особливість потенціалу підприємств добувної промисловості полягає у деформації |його структури у напрямку зростання частки виробництва, що обумовлено значними вартісними показниками основних виробничих фондів.

Електроенергетика.

Загальна величина потенціалу електрогенерувальних компаній формується в основному під впливом таких внутрішніх чинників: рівень забезпеченості енергоносіями та їхніх якісних характеристик, рівень прогресивності та технічний стан генерувальних пристроїв рівень забезпеченості лініями електропередач (раціональність територіальної розв’язки, рівень втрат за передання електроенергії тощо).

Металургійна промисловість

Ключовим фактором формування потенціалу підприємств кольорової металургії слід уважати можливості створення комплексних технологічних циклів. Як і в підприємств чорної металургії, основними факторами стабільного довгострокового розвитку та прибуткової діяльності, в даній сфері бізнесу слід вважати сировину та паливо.

Машинобудівний комплекс

Залежно від специфіки діяльності підприємства машинобудівного комплексу повинні формувати власний потенціал, виходячи з таких міркувань:

■ формується за рахунок наявності, технічного стану, прогресивності й інтенсивності використання машин та обладнання;

заходи з підвищення ефективності використання, поліпшення кваліфікаційних характеристик та збільшення чисельності персоналу сприятимуть

• збільшенню потенціалу в підгалузях точного машинобудування, де процеси мають трудодомінаційний характер;

• маркетингові заходи, спрямовані на поліпшення збуту продукції, будуть корисними для всіх галузей машинобудівного комплексу.

Легка промисловість

Більшість підприємств орієнтується на споживача своєї продукції, хоч деякі розташовуються поблизу джерел сировини. Найбільшу частку в загальній елементній структурі потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу мають соціально-трудова та функціонально-структурна складова.

Агропромисловий комплеку

Їхній потенціал безпосередньо залежить також від якості насіннєвого матеріалу чи племінного фонду, технології вирощування (садіння), догляду та збирання.

Сфера послуг.

Найбільшою складовою потенціалу підприємств сфери послуг є його соціально-трудова складова, від якості та ефективності використання якої залежить довгострокова успішність цього бізнесу.

Фінансово-кредитні установи.

Оцінка розміру потенціалу банків повинна враховувати такі чинники: 1) розмір фінансових ресурсів та якість управління ними; 2) якість кредитного портфеля; 3) ефективність організації роботи ключових підрозділів.

№12 Сучасні тенденції формування потенціалу підприємства

Сучасні тенденції формування потенціалу підприємств. Сьогодні домінують дві точки зору на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальна та соціальна.

Основа формування потенціалу сучасних підприємств — персонал. Розвиток і широке поширення концепції управління трудовими ресурсами перетворюється в найважливішу тенденцію, переходом від традиційних принципів управління до нових (партнерство, гуманізація тощо); розширенням внутрішньофірмових ринків; розвитком комп’ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління та його віртуалізації.

Теоретичною основою визначення розміру та управління трудовим потенціалом підприємства виступає концепція “людських ресурсів”.

Сьогодні більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагаються за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників. По своїй суті трудовий потенціал підприємств володіє здатністю до спонтанного нарощування. Наступною важливою особливістю потенціалу сучасних підприємств є його інформатизація, що тісно пов’язана з соціально-трудовою складовою. Цінність персоналу підприємства знаходить своє вираження в інформаційних потоках, які ним генеруються в процесі господарювання. Особливо слід підкреслити якість інформаційних потоків в організації, що прямо впливає її адаптивність, цілеспрямованість, а як наслідок на результативність діяльності.

Нарощування темпів науково-технічного прогресу визначає зростання частки основних фондів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств. Найбільш суттєві недоліки визначення потенціалу основних фондів через виробничу потужність підприємства:

1. Слід визнати невірною практику визначення потенціалу основних фондів на основі виробничої потужності провідного структурного підрозділу чи виробничої дільниці.

2. Виокремлення провідного структурного підрозділу (виробничої дільниці) для розрахунку потенціалу основних фондів значно деформує результати через врахування виробничих можливостей тільки одного виду устаткування, що здебільшого володіє незначною часткою в загальній вартості майна.

3. Динамічність розвитку підприємств зумовлює необхідність врахування структурних змін і пропорцій між елементами потенціалу основних фондів.

№13 Конкурентоспроможність ПП та її рівні.

Конкурентоспроможність потенціалу під-ва – це комплексна порівняльна характеристика, що відображає ступінь переваги сукупності показників оцінки можливостей під-ва, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу по відношення до сукупності аналогічних показників під-в конкурентів. Особливості визначення КПП: 1. КПП – не є іманентною рисою (це набута риса діяльності під-ва і виникає в процесі порівняння). 2. КПП – це відносне поняття. 3. КПП – визначається продуктивністю використання залучених до процесу вир-ва ресурсів. 4. Рівень КПП – залежить від рівня конкурентоспроможності його складових елементів. Головним показником конкурентоспроможності під-ва є конкурентоспроможність продукції під-ва. Класифікація КПП №1. В залежності від глобалізації цілей виділяють наступні рівні КПП: 1.світове лідерство. 2.світовий стандарт. 3.національне лідерство. 4.національний стандарт. 5.галузеве лідерство. 6.галузевий стандарт. 7. Граничний (пороговий) рівень. Класифікація КПП №2. Відокремлюють 4 рівні КПП з точки зору управління: 1. Для під-в 1-го рівня характерно розглядати організацію апарата управління як внутрішньо-нейтральну. Роль керівника зводиться до випуску продукції не піклуючись про проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживача. 2. Під-ва 2-го рівня намагаються зробити виробничий елемент ПП „зовнішньоекономічним”, тобто ПП повинен повністю відповідати стандартам, які встановлені його основними конкурентами, а якщо керівники під-ва розуміють свої переваги в конкуренції на ринку дещо по іншому, ніж їх основні суперники та намагаються не дотримуватися загальних стандартів вир-ва, які встановлюються в галузі, то ПП еволюціонує до 3 рівня КПП. 3. На цих під-вах виробнича складова ПП підлягає сильному впливу з боку елементів управління, що сприяє її розвитку і удосконаленню. Коли успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією вир-ва, скільки функцією управління та залежить від якості, ефективності управління організацією вир-ва, тоді під-ва досягають 4-го рівня КПП. 4. Світоч, Оболонь, Славутич, Сандора, Чумак, Галактон.

№ 14. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства в зарубіжній практиці використовуються різноманітні методи.

Індикаторний метод. У його основу закладена система індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому. Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дозволяють описати стан параметрів того чи іншого об'єкта, що досліджується.

Матричний метод. У його основу покладена ідея аналізу процесів конкуренції в їх взаємозалежності і динаміці.

Теорія конкурентних переваг М. Портера, Він визначає, що конкурентні переваги, якими може володіти підприємство, поділяються на 2 основні види:

1. більш низькі ціни

2. диференціація товарів

• В залежності від конкурентних переваг та сфери конкуренції М. Портер виділяє наступні типи стратегії фірми:

• “Лідер в економії витрат”

• Підприємство, яке більше уваги приділяє диференціації товару, пропонує широкий вибір високоякісної продукції.

• “Концентрація на витратах ”

• “Фокусування” – це пропонування підприємством на ринок товару, на якому був зроблений акцент, за високою ціною.

Методика аналізу конкурентоспроможності фірм

Ж-Ж Ламбена,

Він виділяє: зовнішні конкурентні переваги і внутрішні конкурентні переваги. Внутрішня конкурентна перевага – це перевага в більш низькій собівартості продукції підприємства порівняно з конкурентами. А зовнішня конкурентна перевага – це перевага в більш високому рівні цін підприємства при умові більш високих прибутків.

SWOT-аналіз, який ставить за мету дослідити у взаємозв’язку такі групи факторів (за англійською абревіатурою): Strenghts - сильні сторони. Weaknesses – слабкі сторони. Opportunities – можливості. Threats – загрози. Побудована на основі проведеного дослідження матриця SWOT, а також її похідні – матриця можливостей та матриця загроз – дають змогу проаналізувати парні комбінації сильних і слабких сторін з можливостями і загрозами, а також виявити пріоритетні сфери ділової активності та сформувати управлінські акценти.

Метод вивчення профілю об’єкту передбачає створення профілю об’єкту, що аналізується. Під профілем розуміють суму характеристик даного об’єкту, завдяки яким він відомий цільовій групі споживачів.

Модель аналізу Мак-Кінсі “7S”.

Даний підхід передбачає виділення наступних факторів, які впливають на розвиток фірми:

• Стратегія

• Навички

• Цінності

• Структура фірми

• Системи (правила, процеси)

• Штат ( структура, досвід)

• Стиль поведінки

В основу методу Мак-Кінсі покладені такі основні оцінні показники: стратегічне положення фірми; привабливість ринку.

№15 Індикаторний метод оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Індикаторний метод. У його основу закладена система індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому. Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дозволяють у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого об’єкта, що досліджується. І на їх основі сформулювати рекомендації по підвищенню результативності його функціонування. Дані аналізу групують за 10 основними факторами: 1) динаміка економіки (економічний потенціал); 2) виробнича потужність промисловості; 3) динаміка ринку; 4) фінансова підтримка; 5) людський капітал; 6) імідж країни; 7) забезпеченість сировиною; 8) орієнтація на зовнішній ринок; 9) інноваційний потенціал; 10) громадський спокій.

Розраховують 5-ть економічних індикаторів:

1) індикатор використання ресурсів

Р_дп-коефіцієнт доходів підприємства

Р_рп – коефіцієнт ресурсів під-ва

2) Індикатор використання праці

ЧП – чистий прибуток підприємства; ВРМ- вартість робочих місць підприємства.

1. Індикатор місткості ринку

П –прибуток підприємства; ПМР – прибуткова місткість ринку.

4) індикатор дохідності ,де

ВД – валовий доход підприємства в розрахунку на 1-го працівника; КВД- аналогічний доход.

5) індикатор використання часового ресурсу ,де

t_вд – час за який отриманий валовий дохід підприємства; t2_вд – час який необхідний для збільшення цього показника в двічі

Наведені показники зіставляються з аналогічними нормативами або фактичними показниками конкурентів.

На основі розрахунку індикаторів проводиться розрахунок загального фактичного рівня КПП за економічними стандартами

ПБ – показники відповідних індикаторів на рівні підприємства в балах

РБ – показники відповідних індикаторів обраного рівня конкурентоспроможності.

Якщо ЗКПП >1 то оцінюване підприємство має вищий рівень конкурентоспроможності в порівнянні з обраним рівнем.

№16. Метод набору конкурентоспроможних елементів

Алгоритм використання методу:

1. формується перелік індикаторів INP_j (j=1…n)

2. Експертним способом для кожного індикатора встановлюються його вага за умови, що сума всіх вагових коефіцієнтів = 1, Vaga_j (j=1…m) ∑Vaga_j=1

3. Служби маркетингу підприємства, об’єкта оцінки, пропонують вибір під-в за аналогічною продукцією,які є найближчими конкурентами.

4. Матрицю визначення конкурентоспроможності одиниці продукції під=ва, що служить об’єктом оцінки.

5. За допомогою абсолютних значень обраних індикаторів визначають ранги одиниці продукції R_ij (чим нижча ціна, тим краще, найнижчий ціні призначають перший ранг).

6. Обчислюють зважений на вагу індикатора загальний ранг одиниці продукції кожного підприємства Rang_i = ∑R_ij * Vaga_i

7. Після встановлення загальних рангів знаходять підприємство лідера та підприємство аутсайдера, а також діапазон відстані між ними: DV=Rang(аутсайдера) - Rang(лідера)

Діапазон відстані аутсайдера від лідера дає уявлення про розмежування підприємств в конкурентному середовищі і дозволяє визначити 4-ри зони розмір яких визначається як четверть відстані аутсайдера від лідера

Ч =

Зона лідера	Зона очікуваного нападу	Зона невикористаних можливостей	Зона аутсайдерів

Конкурентоспроможність одиниці продукції визначають за формулою

KS = (Rang(аутсайдера) - Rang(лідера)) / DV

№ 17. Вартість в обміні та її використання в оцінці потенціалу підприємства

Вартість в обміні – це ціна, яка переважає на вільному, відкритому конкурентному ринку. Вона визначається на основі рівності між реальними економічними факторами, тому її називають об’єктивною вартістю. Найбільш поширеною формою об’єктивної вартості є ринкова вартість , під якою розуміють найвищу грошову суму (ціну), за яку передається майно (титул власності) в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і продавцем на дійсну дату оцінки при дотриманні наступних умов:

• відкритості та конкурентоспроможності ринку;

• покупець і продавець оцінюваної власності чітко інформовані про основні характеристики нерухомості та стан ринку;

• термін експозиції об'єкта власності на ринку має бути достатнім для залучення необхідної кількості потенційних покупців, які утворюють даний сегмент ринку.

З урахуванням ступеня ринковості вартості об’єкта виокремлюють неринкову вартість і неринкову нормативно-розрахункову вартість, які формуються на основі методик і нормативів затверджених відповідними державними установами.

Ліквідаційна вартість – це грошова сума, яка реально може бути отримана від продажу оцінюваної власності в дуже короткий термін для проведення адекватного маркетингу у відповідності із визначенням її ринкової вартості.

Заставна вартість – це оцінка по ринковій вартості майна (майнових прав) як засобу підвищення гарантії забезпечення зобов’язань при неналежному виконанні умов договору та ліквідації можливих від цього несприятливих майнових наслідків.

Страхова вартість – базується на вартості заміщення (відтворення) об’єкта оцінки в цілому чи окремих його елементів, схильних до ризику руйнування (знищення). На основі страхової вартості визначаються страхові суми, страхові виплати та страхові відсотки.

Орендна вартість – розрахункова величина вартості об’єкта оцінки, яка використовується для визначення нормативу орендної плати. В якості бази орендної вартості переважно виступає (приймається) ринкова вартість і ринкова вартість нерухомості за умови існуючого використання.

№18 Вартість у користуванні та її використання в оцінці потенціалу підприємства

Вартість у користуванні (споживна вартість) — це міра цінності власності окремого користувача або групи користувачів, що є складовою частиною діючого підприємства без урахування найбільш ефективного її використання і величини грошового еквіваленту від можливого продажу. Оскільки вартість власності в користуванні задовольняє потреби конкретного користувача то її часто називають суб’єктивною вартістю.

Найбільш поширеним проявом вартості в користуванні є інвестиційна вартість. Під нею розуміють вартість об’єкта нерухомості визначену за конкретних умов, мети та результативності інвестування.

Балансова вартість – це відображена в бухгалтерській звітності первинна вартість активів проіндексована на дату останньої переоцінки і зменшена на суму амортизаційних відрахувань.

Податкова вартість – це вартістю, що розраховується згідно з порядком, визначеним законодавством про оподаткування власності.

Вартість заміщення – це сукупність витрат в поточних ринкових цінах на створення нового функціонального аналога, який має еквівалентну з оцінюваним об’єктом корисність.

Вартість відтворення – це сукупність витрат на створення таких же, або дуже схожих матеріалів нової точної копії об’єкта оцінки при врахуванні існуючих ринкових цін на дату оцінки.

Залишкова вартість заміщення - є сумарною величиною ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні та вартості заміщення

розташованих на ділянці будинків і споруд з відрахуванням усіх видів їх зносу (знецінення).

Утилізаційна вартість – це грошовий еквівалент, який очікується отримати від продажу вибуваючих матеріальних активів чи їх складових компонентів для альтернативного використання. Цю вартість також називають остаточною ліквідаційною вартістю.

Скрапова вартість – це вторинна вартість сукупності матеріалів яку можна отримати при зруйнуванні (ліквідації) об’єкта оцінки.

Митна вартість – це еквівалент вартості імпортованих об’єктів, яка використовується для розрахунків мита, зборів та інших митних і пов’язаних з ними платежів.

Вибір тієї чи іншої модифікації вартості залежить від особливостей об’єкта, поставленої мети та порядку оцінки.

№19 Механізм оцінки потенціалу підприємства

№20 Оцінка потенціалу підприємства: основні цілі та сфери застосування.

Оцінка – це результат визначення і аналізу якісних , кіль-х характеристик об’єкту , а також процесу управління ним. При оцінці ПП повинно враховувати такі аспекти: об’єктні складові ПП ( кількісна оцінка); суб’єктні складові (якісна оцінка). ПП необхідно оцінювати з 2-х позицій. Для об’єктних складових ПП краще використовувати кількісну оцінку. Якісна оцінка включає експертні методи, що дають можливість оцінити суб’єктні складові – якісні. Для оцінки ПП необхідна система показників , при чому в основу конструювання такої системи повинна бути покладена структурна модель , що враховує не тільки фактичну динаміку, але й теоретичні передумови. Механізм процесу ОПП В рамках заг системи управлінні розробляються інструменти процесу оцінки : критерії , одиниці , або ж шкала вимірювання , показник , система показників. Оцінка вартості ПП – це упорядкований , цілеспрямований процес визначення у грошовому виразі вартості об’єкту з урахуванням потенційного і реального доходу , який має місце в певний проміжок часу в умовах конкретного ринку. Оцінку бізнеса проводять у цілях: збіл ефективності поточного управління під-ом або фірмою; визначення вартості цінних паперів у випадку куплі –продажу акцій під-ва на фондовому ринку; визначення вартості під-ва у випадку куплі- продажу цілком; при реструктуризації під-ва; при розробці розвитку; при визнач-ні кредитоспроможності під-ва і вартості залогу при кредитуванні; страхування в процесі якого виникає необ-ть визнач –я вартості активів; при оподаткуванні; при прийнятті обгрунтованих управ рішень для того щоб виправити помилки у фін звітності , що були викликанні інфляційними процесами.