3. Організація кормової бази

В загальній системі ведення господарства кормова база виступає зв'язуючою ланкою між галузями рослинництва і тва­ринництва. Тому розвиток кормової бази, її ефективність і виз­начають розвиток галузей рослинництва.

Під кормовою базою розуміють склад, кількість і якість кормових ресурсів, систему їх виробництва, заготівлі, збері­гання і використання. В дане поняття включають три основні взаємопов'язані системи: кормовиробництво, кормоприготування і використання кормів. Поняття кормової бази включає в себе зоотехнічну, агрономічну і організаційно-еко­номічну сторони.

Зоотехнічну сторону кормової бази характеризують склад і якість кормів. Агрономічна її сторона включає питання агро­техніки вирощування зернофуражних і кормових культур, роз­міщення їх у сівозмінах, заходи з підвищення їх урожайності, а також питання підвищення продуктивності природних кормо­вих угідь.

Організаційно-економічна сторона кормової бази включає розрахунки потреби в кормах і посівних площ культур, розроблення заходів щодо інтенсифікації кормови­робництва і здешевлення виробництва кормів, вибір найбільш вигідних кормів та встановлення ефективних типів і норм годів­лі тварин, організацію зберігання, приготування і згодовування кормових ресурсів.

Наукова організація кормової бази зумовлена вимогами нау­кової організації всього аграрного виробництва і зокрема тварин­ництва. Вона означає постійне вдосконалення системи виробниц­тва і підвищення ефективності використання кормів на основі досягнень науково-технічного прогресу з врахуванням зоотехніч­них, агрономічних та організаційно-економічних вимог.

Науковими основами організації кормової бази є:

- дані зоотехнічної науки про годівлю тварин;

- агрономічні та організаційні основи складання високопро­дуктивних польових і кормових сівозмін;

- наукові способи підвищення урожайності сільськогоспо­дарських культур і продуктивності кормових угідь та організації їх використання.

Для галузей тваринництва виробляють і використовують багато видів кормів, які об'єднують у групи: концентровані, грубі, соковиті, зелені, тваринного походження, мінеральні і синтетичні. Кожна з цих груп кормів включає декілька видів різних кормів.

Концентровані корми - це зерно, висівки, макуха, комбікор­ми та ін. Джерелами їх надходження є посіви зернофуражних культур, відходи переробки зернових і олійних культур, комбі­кормове виробництво.

Грубі корми - сіно, сінаж, солома, полова, сухі стебла куку­рудзи. Ці корми надходять з природних сіножатей, посівів одно­річних та багаторічних трав і як побічна продукція вирощування зернових культур.

Соковиті корми - силос, коренеплоди, картопля, жом, брага та ін. Джерелами їх надходження є посіви культур та відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага та ін.).

Зелені корми використовують у літньо-пасовищний період. Джерелами їх надходження є сіяні трави, природні і культурні пасовища.

Корми тваринного походження – молоко і відходи його переробки, змінник незбираного молока, рибне і м’ясо-кісткове борошно та ін.

Мінеральні корми – кухонна сіль, крейда та інші, які виготовляють на промислових підприємствах. Їх включають у раціони годівлі тварин, щоб збалансувати нестачу окремих мінеральних елементів – фосфору, кальцію, натрію.

Харчові рештки громадських їдалень та інших підприємств харчування у великій кількості використовують для годівлі свиней.

Структурою кормових ресурсів - це відсоткове співвідношення окремих груп і видів кормів за поживністю у загальній їх кількості. Вона характеризує тип кормової бази, який визначають за переважаючим обсягом того чи іншого виду корму в загальному обсязі кормів.

Для різних видів тварин структура кормів неоднакова, а також має зональні відмінності. Наприклад, у кормах для ВРХ переважають соковиті, грубі і зелені корми, для птиці – концентровані. У районах стійлово-пасовищної і стійлової систем основними є корми сіяних культур.

Головним джерелом виробництва кормів є кормова площа, яка включає посіви зернофуражних і кормових культур та природних сіножатей і пасовищ.

До кормових ресурсів господарств належать корми власного виробництва та куповані.

В обсяг кормів власного виробництва включають:

• фактично виділене на корм зерно;

• врожай всіх кормових культур та природних угідь, в тому числі і зелену масу, використану під час випасання худоби;

• фактично виділену на корм картоплю; врожай проміжних, ущільнених, післяжнивних і міжрядних (у садах, лісосмугах) кормових посівів;

• побічну продукцію і відходи переробки продовольчих і технічних культур - солому (крім виділеної на підстилку та інші господарські потреби), полову, сухі стебла кукурудзи, гичку, висівки, жом, відходи переробки молока, фактично використані на корм молоко, фрукти, овочі та ін.

До купованих кормів належать комбікорми (крім вироблених у власних цехах); жом у господарствах, що не вирощують цукро­вих буряків; білково-вітамінні і мінеральні корми та кормові ре­човини. Уразі нестачі кормів господарства купують і такі корми, які самі виробляють (зерно, сіно, солому).

Вироблені корми господарства використовують для тварин­ництва, продають іншим господарствам. Тому стан кормової бази та рівень забезпеченості кормами тваринництва характе­ризує така система показників:

- загальний обсяг кормів (власних і купованих);

- кількість заготовлених кормів для тваринництва (в натурі і кормових одиницях) та вміст у них перетравного протеїну;

- кількість одержаних і заготовлених кормів у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь і 1 умовну голову худоби і птиці в кормових одиницях та протеїні.

Не менш важливе значення, ніж кількість кормів, має їх якість (вміст протеїну та його повноцінність за амінокислотним складом, вміст мінеральних речовин - кальцію, фосфору та ін., вміст вітамінів, мікроелементів). Якщо в кормі мало якісних речовин, особливо про­тешу і потрібних амінокислот, то це спричиняє перевитрачання його на одиницю тваринницької продукції і, відповідно, знижен­ня ефективності виробництва (зростання собівартості одиниці продукції, зниження рентабельності виробництва).

Кормові культури за переліченими показниками не є рівно­цінні. Одні з них - високоврожайні, але малобілкові, інші - нав­паки. Крім цього у різних природно-еконо­мічних зонах ефективність окремих кормових культур теж не­однакова.

Отже, міцну і економічно ефективну кормову базу не можна створити за рахунок однієї-двох будь-яких культур, оскільки кожна з них не задовольняє всіх вимог - високої урожайності, низької собівартості та високої якості кормів. Тому необхідно правильно поєднувати вирощування різних культур, які в умо­вах господарства є ефективними за окремими показниками, вра­ховуючи при цьому найбільш вигідні типи годівлі тварин.

Для годівлі тварин використовують різні корми, які поєдну­ють у певних співвідношеннях. Ті корми, які мають найбільшу питому масу в раціонах тварин, визначають тип годівлі. Якщо, наприклад, у годівлі свиней концентровані корми складають більше половини спожитих кормових засобів, то це концентратний тип годівлі, а якщо переважають концентрати і коре­неплоди, то, залежно від їх співвідношення, тип годівлі є концентратно-коренеплідний або коренеплідно-концентратний.

Щоб вибрати найефективніші типи годівлі тварин, проводять їх зоотехнічну і економічну оцінку за системою показників:

- зоотехнічна цінність корму за вмістом протешу та інших якісних речовин;

- зоотехнічна оплата корму (виражається затратами корму в кормових одиницях на одиницю продукції тваринництва і, нав­паки, кількістю виробництва продукції тваринництва на кормо­ву одиницю корму);

- економічна оплата корму (виражається вартістю корму в розрахунку на одиницю продукції тваринництва або виходом її на 1 грн. вартості корму);

- ефективність використання землі характеризується поголів'ям тварин та кількістю виробленої продукції тварин­ництва на 1 або 100 га кормової площі, сільськогосподарських чи інших угідь, розміром кормової площі на 1 (фізичну чи умовну) голову тварин та одиницю їх продукції.

Результативну ефективність типів годівлі тварин характеризують такі показники, як кількість, собівартість і рен­табельність виробництва продукції тваринництва.

У зв'язку з різними зональними природно-економічними умо­вами господарств країни проблему організації кормової бази не­можливо розв'язати будь-яким одним способом. Тому необхідно розробляти системи кормовиробництва стосовно до цих умов.

Під системою кормовиробництва слід розуміти комплекс організаційно-економічних, агрономічних і зоотехнічних за­ходів, що забезпечують у певних природно-економічних умо­вах потрібний обсяг виробництва кормів відповідної якості при найменшому розмірі кормової площі і найменших витратах у розрахунку на кормову одиницю корму. Ланками системи кор­мовиробництва є: основне джерело надходження кормів, рівень інтенсивності кормовиробництва, організація і технологія ви­робництва кормів, організація заготівлі та зберігання кормів.

У різних зонах залежно від основного джерела надходження кормів можуть бути такі системи кормовиробництва: польового кормовиробництва (посівна); посівно-пасовищна і лукопасовищна, які зумовлюють відповідні системи тваринництва: стій­лову, стійлово-пасовищну і пасовищну.

Система польового кормовиробництва поширена у районах з великою розораністю земель і малими площами природних кор­мових угідь. Основне джерело кормів - посіви культур у польо­вих і кормових сівозмінах на орних землях, тому тут переважає стійлова система тваринництва.

Посівно-пасовищна (пасовищно-посівна) система кормови­робництва поширена в зоні Полісся і передгірських районах Кар­пат. Корми у великих кількостях надходять як з посівів, так і з природних угідь.

Луко-пасовищну систему кормовиробництва застосовують у гірських районах Карпат. Джерелами кормів тут є природні луки і пасовища, які забезпечують господарства кормами не тільки в літній період (зелена маса), а й узимку (сіно, сінаж, трав'яне бо­рошно).

Основою годівлі тварин про­тягом літнього періоду є зелені корми з посівів кормових куль­тур і природних кормових угідь. Ці корми дешеві і повноцінні за якістю. Для рівномірного забезпечення худоби зеленою масою протягом літнього (пасовищного) періоду в господарствах ор­ганізовується так званий зелений конвеєр. В тих господарствах, де мало природних кормових угідь або їх продуктивність невисока, роль зеленого конвеєра особливо велика. Зелений конвеєр передбачає надходження зеленої маси з природних кормових угідь (пасовищ, сіножатей та інших) і поповнення її недостат­ньої щоденної і декадної кількості за рахунок посівів однорічних і багаторічних трав на орних землях, інших кормових культур на орних землях, проміжних і повторних посівів, а також вико­ристання відходів рільництва на зелені корми.

Потребу в зелених кормах на кожен місяць літнього (пасовищ­ного) періоду розраховують на основі щомісячних оборотів стада тварин і відповідних норм потреби корму на голову худоби.

Після визначення потреби зелених кормів в розрізі декад за рахунок сіяних культур визначають їх площу посіву. При цьому користуються схемами зеленого конвеєру для різних природно-економічних зон, які рекомендують науково-дослідні установи.

Планування кормової бази в господарствах включає обчис­лення потреби в кормах, визначення кількості надходження їх з власних джерел і купівлі, планування розміру посівних площ фуражно-кормових культур і використання кормів, складання кормового балансу. При цьому має бути забезпечена потрібна якість корму за протеїном та іншими речовинами, а також яко­мога менші розмір кормової площі і собівартість корму.

Розрахунок потреби в кормах для тваринництва на певний пе­ріод називається планом потреби в кормах. Отже, кормовий план - це науково обгрунтований розрахунок потреби господарства в кормах на певний період з усіх видів кормів і у відповідності з наміченим поголів’ям і продуктивністю худоби. Його складають на рік, стійловий і пасовищний періоди, квартал, місяць. Основою для розрахунків потреби в кормах є дані про поголів'я тварин та обсяги виробництва їх продукції, норми годівлі тварин та норми витрат кормів на одиницю продукції.

Застосовують такі способи розрахунків потреби в кормах:

- за плановим поголів'ям худоби і птиці у фізичних головах та нормами їх годівлі в натуральних кормах;

- за плановим поголів'ям худоби і птиці в умовних головах та нормами потреби кормів на одну умовну голову в кормових одиницях;

- за плановим обсягом виробництва продукції тваринниц­тва та нормами витрат корму (в кормових одиницях) на одиницю різних видів продукції.

Річний план потреби в кормах є основою планування кормо­вої бази. Його складають на календарний і господарський роки.

На основі даних про потребу в кормах на господарський рік визначають площі посіву відповідних фуражно-кормових куль­тур, включаючи і насінні ділянки. Перед тим спочатку визнача­ють скільки кормів надійде з природних кормових угідь, кількість побічної кормової продукції рослинництва і купованих кормів.

План потреби в кормах та їх використання на окремі періо­ди року (півріччя, квартал, місяць, декаду) складають за даними поголів'я тварин на ці періоди та відповідними нормами годівлі.

Норми годівлі - це зоотехнічне і економічно обгрунтована потреба в поживних речовинах та видовий склад кормів для од­нієї голови тварин на певний період (день, місяць, рік).

Склад кормів, що забезпечує добову потребу їх, називають кормовим раціоном. Науково встановлені норми годівлі, а отже, і норми витрачання корму на одиницю продукції тваринництва є важливим вихідним елементом планування та організації кор­мової бази. За складом ці корми повинні відповідати біологічним особливостям тварин, бути повноцінними за поживними речо­винами і економічно ефективними.

Під кормовим балансом розуміють співставлення потреби в кормах з надходженням їх з різних джерел за видами і групами та ступінь забезпечення ними худоби. Основним є кормовий ба­ланс, складений за показниками потреби в кормах та їх надход­ження на господарський рік.

У балансі відображають:

- потребу в кормах;

- надходження кормів з різних джерел;

- надлишок чи нестачу кормів;

- джерела поповнення нестачі або спосіб реалізації (викорис­тання) надлишку.