3. Організація свинарства

Свинарство є однією з найбільш продуктивних і скороспілих галузей тваринництва.

Основний напрям свинарства в Україні – м’ясний. Відповідно до спеціалізації в країні склалися такі виробничі типи свинарських підприємств, які за функціями поділяються на дві групи: товарні і племінні.

До товарної групи належать:

1) господарства із замкнутим циклом виробництва, змішані, в яких утримаються свиноматки, відрощують та відгодовують поросят.

2) репродуктивні - отриманий від опоросів поросят вирощують до 4 місяців.

3) відгодівельні, де одержують молодняк для відгодівлі з господарств-репродукторів;

4)ферми в господарствах інших виробничих напрямків.

До племінних належать: племінні заводи, племені господарства-репродуктори, племені ферми господарств.

Залежно від кінцевої продукції, яку виробляють, розрізняють такі види відгодівлі:

- м’ясна – починається з 3,5-4 місячного віку і закінчується у 7-8 місячному віці за маси 95-110 кг;

- беконна, яка дає свинину високої якості. Для цього відбирають підсвинків скороспілих порід масою 25-30 кг у віці 3 міс. і закінчують відгодівлю у 6-7 місяців масою 80-100 кг;

- сальна – використовують спеціальні сальні породи свиней, а також вибракуваних основних свиноматок і кнурів-плідників. Маток відгодовують до маси 160-200 кг, а кнурів – 250-300 кг. Питома маса сала в туші становить не менше 50%;

- напівсальна – використовують переважно разових маток і кастрованих кнурів, яких відгодовують до маси 130-150 кг у віці 10-12 міс.. Маса сала 40-45% маси туші.

Залежно від природно-економічної зони, напряму спеціалізації ферми, типу годівлі та фізіологічного стану застосовують наступні основні способи утримання свиней:

- групове вільно-вигульне для поросних свиноматок до 3 місяців поросності, а також для відлучених поросят, ремонтного молодняку і свиней на відгодівлі;

- станково-вигульне групове або індивідуальне для підсосних свиноматок з поросятами до двотижневого віку; кнурів-плідників, поросних свиноматок 3-4 місяців поросності;

- безвигульне у закритих приміщеннях ( групами не більше 50 голів) для відгодівельного поголів’я.

9.Організація птахівництва

Птахівництво дає такі дієтичні високо енергетичні продукти харчування, як м’ясо та яйця. Це комплексна галузь, оскільки вона займається розведенням кількох видів птиці – курей, качок, гусей, індиків тощо. Птахівництво – скороспіла галузь, оскільки кури починають нестись у 4,5-5-місячному віці й за рік від однієї несучки можна одержати 250-270 яєць. На виробництво м’яса птиці витрачається значно менше кормів, ніж на виробництво яловичини та свинини.

Птахівництво за виробничим напрямом може бути яєчним, м’ясним і м’ясо-яєчним, причому яєчний та м’ясо-яєчний напрями поширені тільки у курівництві. М’ясний напрям – це вирощування курчат-бройлерів, качок, гусей, індиків та іншої птиці.

Птахівницькі підприємства поділяють на племінні і товарні. До племінних належать селекційно-генетичні зональні станції й експериментально-дослідні господарства наукових установ, контрольно випробувальні станції, племінні заводи, інкубаторно-пахівницькі підприємства. Крім того, виділяють племінні ферми товарних підприємств. Серед останніх найефективнішими стали птахофабрики, які виробляють яйця і м’ясо на промисловій основі. Частина з них веде виробництво на купованих кормах, інші вирощують їх самі. Товарну продукцію птахівництва виробляють також птахівницькі ферми, де ця галузь є допоміжною.

Залежно від інтенсивності ведення галузі, біологічних вимог окремих видів та груп птиці, а також природних умов застосовують різні способи утримання: кліткове, підлогове, вигульне, вольєрне або комбіноване.

В промисловому птахівництві найбільш поширене кліткове утримання курок-несучок, молодняку курей, качок та інших видів птиці. Кліткове обладнання встановлюють батареями до п’яти ярусів. У кожній клітці утримують 5-6 курок-несучок або по 10-12 голів молодняку. Це найефективніший спосіб, який дає змогу утримати в приміщенні у 3-4 рази більше птиці, ніж на підлозі, а також повністю механізувати й автоматизувати виробничі процеси.

Підлогове утримання може бути кількох варіантів: на щоденно змінюваній або довго незмінюваній підстилці, сітчастій чи план частій підлозі. Його застосовують при вирощуванні бройлерів, качок, гусей, індиків, при утриманні курей батьківського стада, на невеликих яєчних фермах та у фермерських господарствах. Але при цьому щільність посадки птиці в приміщенні значно нижча, ніж при клітковому утриманні.

Вигульне утримання курей характерно для племінних підприємств і ферм, також при утриманні батьківського стада на птахофабриках. Вигули розміщують навколо пташника, з них кури використовують зелену масу. Гуси, качки та індики перебувають на вигульно-пасовищному утриманні.

При вольєрному триманні птиця знаходиться в легких тристінних навісах (вольєрах), фасадний бік яких закрито сіткою. Приблизно вольєр обладнують вигульні майданчики. Такий спосіб поширений у південних районах із теплим кліматом.

Качок і гусей утримують на воді. На великих фермах застосовують ще комбінований спосіб, тобто курчата до 60-денного, індичата до 45-денного, а каченята і гусенята до 20-денного віку перебувають у клітках, а потім їх переводять у літні табору або водойми.

Промислове виробництво яєць. Значну частину валового виробництва яєць дають птахофабрики та спеціалізовані підприємства, які можуть мати повний і неповний цикл виробництва. Птахофабрика яєчного напрямку з повним циклом виробництва складається з кількох цехів.

Цех батьківського стада, в якому кури перебувають разом із півнями і де одержують яйця для інкубації. Поголів’я цього цеху утримують, як правило, на підлозі й комплектують за рахунок купівлі яєць або курчат на племінних підприємствах.

У цеху інкубації одержують добових курчат для комплектування промислового, а іноді й батьківського стада.

Цех вирощування молодняку до 60-денного віку, де вирощують, як правило, курочок клітковим способом. Використовують 4-5-ярусні кліткові батареї; інколи застосовують підлоговий спосіб. Потім поголів’я переводять у цех вирощування ремонтного молодняку, в якому утримують птицю до 140-150-денного віку для комплектування промислового, а іноді й батьківського стада. Тут використовують 3-4- ярусні кліткові батареї. Молодняк для ремонту батьківського стада утримують на підлозі. Поширюється вирощування ремонтного молодняку від 1- до 140-150-денного віку тільки в клітках, оскільки птиця тут краще зберігається й розвивається.

Вирощений ремонтний молодняк переводять у цех батьківського стада, а основну частину – в цех промислового стада курок-несучок. Це основний цех птахофабрики, в якому одержують кінцеву продукцію. Тут курей утримують у клітках, як правило, по 5-6 голів. Використовують 1-4-ярусні кліткові батареї; причому перші автоматизовані (безперервне збирання яєць). Кліткові батареї мають обладнання для механізованого роздавання кормів, видалення посліду, водопостачання. У пташниках також встановлене обладнання для регулювання мікроклімату.

Промислове стадо комплектують, замінюючи все поголів’я одного приміщення після профілактиці заходів у ньому. Складають річний графік комплектування стада в пташниках. Крім перелічених цехів, до складу птахофабрики входять ще забійний і кормоцех, якщо виникає в ньому потреба, склад готової продукції з холодильником, цех утилізації посліду й різних відходів виробництва.

Промислове виробництво м’яса птиці. М’ясо птиці виробляють, вирощують курей, качок, індиків, гусей та інші види птиці. Найбільше м’яса одержують при вирощуванні курчат-бройлерів. Це високоефективна галузь, яка характеризується скоро спілістю, високоякісною продукцією, низькими витратами кормів. Вирощуванням курчат-бройлерів займаються, як правило, птахофабрики із замкнутим виробничим циклом. До їхнього складу входять такі цехи: батьківського стада, інкубації, вирощування ремонтного молодняку, вирощування м'ясного молодняку, а також забою, приготування кормів, утилізації посліду та інших видів. Якщо птахофабрика одержує курчат із репродуктор них підприємств, то перші три цехи відсутні.

В основному цеху (вирощування м’ясних курчат) птицю утримують у клітках по 10-12 голів та на підлозі з глибокою підстилкою. Приміщення використовують інтенсивно – забезпечується 4,5-5,5-разове вирощування курчат за рік.

Важливе місце відведено цеху забою й обробки птиці, тому що перетримка курчат понад встановлений строк неефективна. У зв’язку з цим добова потужність його повинна відповідати денному виходу відгодованих курчат, тобто місткості одного пташника або одного залу, оскільки згідно з вимогами ветеринарної медицини його треба звільнити за один день. Вирощування гібридних курчат триває 56-63 дні. У пташниках і допоміжних цехах виробничі процеси механізовано і автоматизовано.

Ефективним з вирощування каченят на м’ясо, особливо при наявності водойм, де птиця може знайти значну кількість природних кормів.

На деяких підприємствах поширене виробництво гусячого м’яса. Цей вид птиці добре використовує пасовища і водойми. Гусенят реалізують у 65-70 днів живою масою 4-5 кг. Утримують їх до 20-денного віку в клітках, у теплих приміщеннях, а також на глибокій підстилці або план частій підлозі.