Запитання й завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні течії і представників класичної теорії організації.

2. Розкрийте сутність теорії наукового управління.

3. Перерахуйте організаційні принципи А. Файоля.

4. Охарактеризуйте бюрократичну організацію М. Вебера.

5. Назвіть основні положення теорії організаційної поведінки.

6. У який спосіб визначають кінцеві цілі організації за теорією Г. Саймона?

7. Хто є автором теорії інститутів та інституціональних змін? Яка сутність цієї теорії?

8. У чому Д. Норт вбачав причину багатства одних країн і бідності інших?

9. Назвіть основні висновки теорії нової інституціональної економіки.

10. На яких принципах побудована популяційно-екологічна теорія?

11. Проаналізуйте висновки теорії природного добору.

12. Розкрийте сутність тектології за вченням А. Богданова.

13. Перерахуйте принципи автономної поведінки А. Богданова.

14. Які моделі організації в історичній ретроспективі вам відомі?

15. Назвіть властивості органічної моделі організації.

16. Які положення стали основою для формування проблемної моделі організації?

3. Організація як система

3.1. Формування системних уявлень

Поняття системи має довгу історію, оскільки перші системні уявлення сформувалися в межах науки філософії за часів античного світу. В античній філософії термін «система» пов’язували з упорядкованістю й цілісністю природи. Тоді був сформульований тезис про те, що ціле більше за суму його частин. Давні філософи Платон та Аристотель, приділяючи увагу особливостям системи знання й системі елементів світобудови, тлумачили систему як світовий порядок, стверджуючи, що системність є властивість природи. Гіпотеза системної організації знання була розроблена в німецькій класичній філософії. Принципи системності в природничих науках активно досліджував І. Кант, який намагався обґрунтувати системність власне процесу пізнання. Саме І. Канту належить пріоритет чіткого усвідомлення системності науково-теоретичного знання та виявлення конкретних процедур і способів створення системного знання. В економіці принцип системності був сформульований А. Смітом, який дійшов висновку, що ефект дії людей, організованих у групу, більший, ніж сума одиночних результатів.

Указані результати дослідження дозволяють зробити висновок, що системність – це властивості природи та діяльності людини, або загальна властивість матерії. Системність як загальна властивість матерії проявляється в системності практичної, пізнавальної діяльності людини та в системності зовнішнього середовища. Серед основних властивостей системної практичної й пізнавальної діяльності назвемо такі: цілеспрямованість; алгоритмічність; аналіз; синтез; системний підхід. Властивості системності зовнішнього середовища виявляються в системності: природи; людського суспільства; взаємодії людини з природою. Таким чином, можна вважати, що системність є загальна властивість матерії. Найбільшої уваги з погляду наукової й навчальної діяльності заслуговує дослідження пізнавальної діяльності людини, зокрема вивчення сутності, проявів і застосування системного підходу.

Вивченню сутності системного підходу, на нашу думку, має передувати дослідження визначення поняття «система», яке лежить в основі підходу (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Основні підходи до визначення системи

Автори підходу	Сутність підходу
В.Г. Садовський	Система – складна єдність, сформована багатьма, зазвичай різними, факторами, що має загальний план і служить для досягнення загальної мети Система – поєднання об’єктів, пов’язаних регулярною взаємодією або взаємозамінністю Система – упорядковано діюча цілісність, тотальність
Р. Ешбі	Система – сукупність змінних, яку вибирає спостерігач з-поміж змінних, притаманних реальній «машині»
О.М. Раппопорт	Система з погляду математики – це певна область світу, яку в будь-який час можна описати, присвоївши конкретні значення певній множині змінних
П. Дренік	Система з погляду кібернетики – це пристрій, що має один і більше входів та генерує один і більше виходів
Дж.К. Лафта	Система – це деяка цілісність, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого
Т.Ю. Іванова, В.І. Приходько	Система – цілісна сукупність взаємопов’язаних елементів, що має певну структуру і взаємодіє із зовнішнім середовищем в інтересах досягнення мети
Є.П. Істомін	Система – упорядкована множина елементів, що пов’язані між собою, утворюючи цілісну єдність
Ю.М. Лапигін	Система – це об’єкт, властивості якого не можна ототожнювати з властивостями його складових елементів

Вивчення будь-якого складного об’єкта передбачає подання його у вигляді системи, що особливо актуально в умовах змінюваного, невизначеного середовища, динаміки зовнішніх і внутрішніх процесів організації. Аналізуючи табл. 3.1, можна сказати, що існують три групи підходів до визначення поняття «система». Це, зокрема, визначення, згідно з якими система являє собою: комплекс процесів, явищ і зв’язків між ними, які існують об’єктивно, незалежно від спостерігача; інструмент, спосіб дослідження процесів і явищ, на основі яких спостерігач конструює систему; штучно створюваний комплекс елементів (людей, процедур, технологій, наукових теорій тощо), призначений для виконання складного організаційного, технічного, економічного завдання, у якому спостерігач не лише виділяє систему з середовища, але й створює, синтезує її.

Як стверджує науковець А. Богданов, організація, що являє собою в найбільш загальній, абстрактній формі організоване ціле, є граничною можливою формою системи. Поняття «організація» як упорядкований стан цілого тотожне поняттю «система». За твердженням А.А. Уйомова до поняття «система» протилежне поняття «не-система», тобто хаос, безлад, дезорганізація. Із цього випливає, що система – це організація в статиці, тобто деякий стан упорядкованості, зафіксований на певний момент.

Науковці С.В. Рогожин і Т.В. Рогожина зазначають, що стосовно соціальної організації система – це штучно створений набір елементів і підсистем, які взаємодіють між собою, призначений для досягнення певної мети.

Ознаки системи, що складається з елементів, об’єднаних для цілеспрямованої діяльності, такі: множинність елементів; спільність основної мети для всіх елементів; наявність зв’язку між елементами; цілісність і єдність елементів; структура та ієрархічність; відносна самостійність; чітко виражена керованість. При цьому слід розуміти, що система, яка складається із сукупності взаємозалежних елементів, відмінна від набору тих самих, але відокремлених елементів. Це твердження слушне і для властивостей.