2.2. Класична організаційна теорія

Теоретичні основи побудови організацій як частину загальної науки про управління розробляли на межі різних галузей знань. Зміни об’єктивних умов функціонування організацій, що були характерні для ХХ ст., внесли багато нового в розвиток поглядів, наукових концепцій та управлінської практики. Зростання великих організацій, відокремлення управління від володіння, розвиток точних і гуманітарних наук стали основою для розробки наукових підходів до організації, принципів і методів управління.

Класична теорія організації сформована ідеями та концепціями багатьох учених і практиків, погляди яких можна поділити на три основні течії: наукове управління; власне теорія організації; бюрократична теорія (табл. 2.2).

Одну з перших спроб проаналізувати організаційні аспекти управління було зроблено Ф. Тейлором і його послідовниками. У центрі наукової концепції Ф. Тейлора знаходиться робота, виконувана в найнижчій ланці організації.

Центральним елементом досліджень концепції власне теорії організації, які почали проводити на систематичній основі в 1890 – 1940 рр., була вся організація, а не робота, виконувана окремими ланками або членами організації. Було сформульовано принципи організації, критерії формування організаційних структур, створення системи підрозділів тощо. Прибічники цієї концепції вважали, що структурні принципи лежать в основі створення системи взаємопов’язаних завдань, прав і повноважень. Принципи процесуалізації зосереджені на діях керівників, що спрямовують діяльність організації, особливо якщо керівники спілкуються з підлеглими. Принципи кінцевого результату визначають бажані характеристики організації. Чітко спланована й спрямована діяльність організації має відзначатися порядком і стабільністю, а працівники – ініціативним виконанням своїх завдань. Ці атрибути діяльності організації, за А. Файолем, становлять результат застосування принципів структуризації і процесуалізації.

Таблиця 2.2

Основні течії класичної теорії організації

Назва і представники	Сутність підходу
Наукове управління (Ф. Тейлор, Ф. Гілберт)	Працю виконавців можна і слід вивчати за допомогою наукових методів. Об’єктивний аналіз фактів і даних, зібраних на робочому місці, служить основою визначення способу організації роботи, що й становить обов’язок керівника. Концепція Ф. Тейлора включає чотири положення: - замість прийняття вольових рішень науково обґрунтовувати кожний елемент роботи; - за допомогою певних критеріїв відбирати робочу силу з метою подальшої перепідготовки, навчання і професійного розвитку; - тісно співпрацювати з персоналом, оскільки саме це забезпечить виконання роботи відповідно до розроблених принципів науки; - забезпечувати обґрунтування поділу праці й відповідної субординації між керівниками і працівниками
Теорія організації (А. Файоль)	Необхідно аналізувати процес формування і будову організації в цілому й чітко формулювати принципи її функціонування. Мистецтво управління є вибір відповідних принципів, які можна застосувати в конкретній ситуації. Організаційні принципи А. Файоля такі: - структурні принципи (поділ праці; єдність мети й управління; співвідношення централізації і децентралізації; влада і відповідальність; примат мети); - принципи процесу (справедливість; дисципліна; винагорода персоналу; єдність команди; підпорядкування головному інтересу); - принципи кінцевого результату (порядок; стабільність; ініціатива)
Бюрократична теорія (М. Вебер)	Бюрократію можна звести до уявлень про раціоналізацію колективної діяльності. Така форма організації гарантує передбачуваність поведінки найманих працівників. Бюрократична структура організації забезпечує високий рівень обліку результатів для системи управління. Щоб отримати максимальну вигоду, організація має прийняти певну стратегію розвитку

Суть позиції М. Вебера щодо прийняття стратегії розвитку бюрократичної організації ідеального типу полягала в такому.

1. Усі завдання, необхідні для досягнення цілей, слід поділяти на високоспеціалізовані види робіт. Виконавці мають стати експертами у своїй роботі й нести відповідальність за ефективне виконання своїх обов’язків.

2. Кожне завдання треба виконувати відповідно до постійної системи абстрактних правил із метою гарантування однорідності та координованості різних завдань.

3. Кожний співробітник чи офіс організації повинен відповідати перед керівником за свої дії або дії своїх підлеглих, утворюючи ланцюжок команд.

4. Кожна офіційна особа в організації має вести справи свого офісу безособно й формально. Вона повинна підтримувати соціальну дистанцію між собою і підлеглими, а також клієнтами. Основна мета – гарантія невтручання окремих осіб у продуктивне виконання завдань офісу, відсутність фаворитизму, службових відносин, побудованих на дружбі або знайомстві.

5. Найом на роботу в бюрократичну організацію має ґрунтуватися на технічній кваліфікації працівника й передбачати захист від безпідставного звільнення. Просування по службі повинне залежати від трудового стажу та особистих досягнень.