2.6. Тектологія а. Богданова

Основи науки про універсальні типи й закономірності структурного перетворення будь-яких систем – теорії організації – заклав А. Богданов, якого можна вважати основоположником сучасної теорії систем. У 1911 – 1925 рр. ХХ ст. А. Богданов опублікував свою працю під назвою «Загальна організаційна наука (тектологія)», де зазначив, що рівень організації тим вищий, чим сильніше властивості цілого відрізняються від звичайної суми властивостей його складових частин.

Тектологія – загальна теорія організації (дезорганізації), наука про універсальні типи структурного перетворення систем. Початок тектології – це визнання необхідності підходу до вивчення будь-якого явища з погляду його організації. На думку А. Богданова, будь-яку систему слід вивчати під кутом зору як відношень між її частинами, так і відношень між системою як цілим і зовнішнім середовищем, тобто всіма зовнішніми системами. Саме А. Богданов звернув увагу на те, що закони організації систем єдині для всіх об’єктів, різнорідні явища об’єднані спільними структурними зв’язками й закономірностями, що дозволяє визначити тенденцію розвитку. Головним для тектології вчений вважав установлення об’єктивних закономірностей виникнення, функціонування й руйнації систем або організаційних комплексів. На його думку, від способу поєднання будь-яких елементів системи залежить позитивне або негативне їх функціонування.

Організація, за А. Богдановим, є процес постійних перетворень, що ґрунтуються на безперервній зміні станів рівноваги. Лише активне використання системою зовнішнього середовища може забезпечити її збереження. А. Богданов сформулював тезу про необхідність поєднання децентралізації і централізації, спеціалізації та інтеграції в організаціях.

Висновки тектології унікальні з огляду на те, що допускають можливість дезорганізованості організації як окремий випадок її функціонування. А. Богданов писав, що якщо суспільство, класи, групи руйнівно зіштовхуються, дезорганізуючи одне одного, то це відбувається лише через те, що вони намагаються організувати світ і себе на власний розсуд.

Організаційний процес має справу з організаціями, для яких характерне здійснення змін. Не може бути звичайного й чистого збереження форм, оскільки збереження – це лише результат того, що кожну зміну, яка тільки що відбулася, миттєво врівноважує інша, протилежна. Справжнє збереження форм можливе лише в результаті прогресивного розвитку, без якого збереження неминуче призводить до руйнації. Розвиток організації як процес збереження можливий лише з урахуванням чинників зовнішнього і внутрішнього середовища.

Учений обґрунтував умови організованого й неорганізованого порядку в системі за рахунок варіантів реакції самої системи на дію факторів зовнішнього середовища. При цьому будь-який вплив зовнішнього середовища на систему може зумовлювати три типи реакцій як у системі, так і в її елементах, зв’язках та відношеннях: активну організованість, дезорганізованість і гармонізацію.

У своїх працях А. Богданов виклав принципи автономної поведінки, наблизившись до сучасних ідей синергетики. Він сформулював два основні закони, що визначають функціонування й розвиток організаційних систем.

1. Стійкість цілого залежить від найменших відносних опорів усіх його частин у певний момент часу.

2. Комплекси розрізняються між собою внаслідок первісної неоднорідності, відмінностей у стані середовища і впливу вихідних змін. Постійно існують протиріччя, протилежності, боротьба організацій, що приводить до заміни одного стану рівноваги іншим.