3.5. Типологія організацій

Будь-яке спостереження, дослідження дозволяє рано чи пізно накопичити такий обсяг даних про об’єкт, що виникає потреба в їх упорядкуванні. Це необхідно для того, щоб обрахувати, систематизувати, зберегти ці дані й забезпечити можливість їх ефективного використання з науковою й практичною метою. Зміст, методика й підхід до здійснення всіх цих і подібних до них дій одержали назву класифікації.

Типологія – це класифікація об’єктів за спільністю ознак. Тип – сукупність характерних зовнішніх рис і ознак організації. Потреба в типології організації виникає тоді, коли накопичення дослідних даних і подання їх в організації роблять необхідним формування єдиної картини організації. Типологія організацій дозволяє:

‑ систематизувати об’єкти, зосередившись на особливостях, подібності та відмінностях організацій за різними параметрами (цілі, структура, функції і под.);

‑ установити подібність проблем і типізувати їх для різних організацій, щоб у ході вирішення проблем одні організації могли застосовувати методи, що були застосовані в інших організаціях;

‑ дати характеристику суспільства з організаційного погляду, яку можна використовувати під час аналізу можливих змін у структурі суспільства.

Для різних типів організацій застосовують різні методи вивчення їх діяльності, оскільки численні організації ставлять перед собою суттєво відмінні цілі. На нашу думку, найбільш суттєвий з погляду завдань навчального процесу метод – класифікація організацій: за принципами управління; функціональними ознаками; ознакою реалізації суспільних функцій; ознакою визначення мети. Розглянемо більш докладно кожну з перелічених класифікацій.

За принципами управління організації бувають:

‑ унідодальні – мають ієрархічну структуру, де на вершині піраміди влади знаходиться індивід, який має вирішальний голос і здатен вирішити всі проблеми, що виникають на нижчих рівнях;

‑ мультинодальні – відзначаються відсутністю персоніфікованої влади. Рішення в такій організації приймають дві або декілька автономних відповідальних осіб;

‑ гомогенні – управляють своїми членами більше, ніж вони управляють цією організацією;

‑ гетерогенні – відчувають вплив управління з боку власних членів більше, ніж самі управляють ними.

В основі класифікації організацій за функціональними ознаками лежить цільова спільність товариств, що дозволяє виокремити такі типи організацій:

‑ ділові – організації, цільовою установкою яких є комерційна ідея, в основі якої – спосіб отримання прибутку. Це основна особливість організацій такого типу. Саме тому у своїй діяльності ділові організації мають орієнтуватися на досягнення кінцевого результату, вираженого в грошовому або уречевленому еквіваленті. Кожен член такої організації отримує доход у вигляді заробітної плати або інших виплат. Друга особливість ділових організацій полягає в тому, що в їх системах управління зазвичай використовують жорстку ієрархічну структуру. Це зумовлено тим, що вони оперують значними матеріальними й грошовими ресурсами або істотно впливають на управління такими ресурсами. Третя особливість ділових організацій полягає в перетворенні матеріальних чи інформаційних ресурсів, що надходять до організації. Ділові організації можуть бути створені окремими індивідами-підприємцями, колективами чи соціальними інститутами (державою, місцевою владою, акціонерними товариствами тощо). Внутрішнє цільове регулювання діяльності в межах організації здійснюють за допомогою адміністративно-управлінського апарату з урахуванням принципів доцільності й підпорядкованості;

‑ спілкові або громадські – організації, що являють собою спілку індивідуальних учасників, об’єднаних значущою для товариства метою. Спілкові (громадські) організації займаються вирішенням соціальних проблем суспільства або проблем своїх членів. Діяльність у межах спілкових організацій регулюють згідно зі спільно прийнятим статутом і відповідно до принципу виборності керівництва. Членство в таких організаціях забезпечує задоволення політичних, соціальних, культурних, творчих та інших інтересів учасників. До спілкових організацій належать власне громадські організації, релігійні організації, партії, фонди тощо;

‑ асоціативні – організації, побудовані на основі особистих симпатій, взаємної прихильності, спільних інтересів. Це родина, коло друзів чи знайомих, студентська компанія, неформальні групи чи об’єднання. Асоціативні організації відзначаються певною автономією від середовища, відносною стабільністю складу, ієрархією ролей, порівняно стійким розподілом учасників за рівнем престижу, прийняттям спільних рішень. Функції регулювання забезпечують перш за все спонтанно сформульовані колективні норми й цінності. Такі організації ґрунтуються на взаємному задоволенні інтересів, коли фактором об’єднання є мета будь-якого суб’єкта, а не їх спільна мета, що й визначає несуперечливість цілей організації.

У класифікації організацій за функціональною ознакою виокремлюють ще так звані напіворганізації, до яких відносять поселення. Спільність інтересів напіворганізацій зумовлена перш за все територіальною цілісністю, що становить головний фактор об’єднання. До поселень відносять хутір, село, місто та ін.

Крім вирішення економічних проблем для досягнення підприємницьких цілей ділові організації виконують і суспільні функції (рис. 3.3).

Виконання суспільних функцій спрямоване на задоволення людських потреб, які забезпечують результати матеріального виробництва, рекреації (відпочинку і лікування), соціалізації (виховання, освіти, інформатизації тощо) та вирішення інтеграційних питань.

Класифікація організацій за ознакою визначення мети ґрунтується на тому, що як цільову установку можна використовувати не одну, а цілий набір цілей і підцілей. Наявність набору альтернативних цілей діяльності дозволяє організації підвищити можливості виживання в умовах гострої конкурентної боротьби. За цією ознакою виділяють такі типи організацій:

‑ ціннісно-орієнтовані – організації, поведінку яких обумовлює встановлена система цінностей. Системою цінностей називають стійку категорію людських відносин, що формується протягом усього попереднього досвіду практичної й теоретичної діяльності. Система цінностей – це основа визначення цілей;

‑ організації, які формують власні цілі. Таким організаціям властиво формувати для себе цілі й змінювати їх на основі досягнутих результатів, власної еволюції та змін зовнішнього середовища;

‑ цілескеровані – організації, які мають єдину й незмінну головну мету. Оскільки мета повинна бути в принципі досяжна, такі організації мають тимчасовий характер;

‑ цілеспрямовані – ті, що діють відповідно до чітко сформульованих, заданих й змінюваних цілей системи більш високого рівня;

‑ цілеорієнтовані – організації, що мають нечітко сформульовані й задані цілі системи більш високого рівня й можуть у певних межах їх уточнювати;

‑ цілепридатні – організації, діяльність яких має разовий характер, оскільки вони діють заради досягнення однієї з другорядних цілей, заданих системою вищого рівня;

‑ паразитичні – організації, мета діяльності яких є марна або навіть шкідлива для системи, оскільки вона полягає лише в споживанні ресурсів системи.

Крім розглянутих класифікацій організацій існують також інші, в основі яких лежать, зокрема, такі критерії: вид діяльності; форма власності; джерела фінансування; прибуток; організаційно-правова форма тощо.