92. Синдроми тривалого стискання, ознаки, перша медична допомога.

Синдромом тривалого стиснення (СТС) або синдромо компресії м'яких тканин виникає тоді, коли м'які тканини тривалий час стискаються брилами зруйнованих будинків, грунтом під час обвалів шахт, землетрусів тощо. Сьогодні у патогенезі СТС важливого значення надають трьом чинникам:1) нейрорефлекторному та нейрогуморальному, які зумовлені дією на організм механічної травми; 2) токсичному, зумовленому всмоктуванням із пошкоджених тканин токсичних речовин; 3) плазмовтраті у зв'язку з набряком пошкоджених тканин. У клінічному перебігу СТС виділяють 3 періоди:

1) ранній (1—3 доби) — наростання набряку. Розпочинається з моменту припинення дії травмівного агента. Загальний стан хворого у цей час може бути задовільним. Скаржаться переважно на загальну слабкість, нудоту, біль у пошкодженому органі, втрату ним функції. Пульс прискорений, артеріальний тиск знижений;2) гострої ниркової недостатності (з 3-ї по 9—12-ту добу). У цей період загальний стан хворих дещо поліпшується. Поступово зменшуються біль і набряк уражених ділянок. Артеріальний тиск нормальний або дещо підвищений, температура тіла — від 37,5 до 38,5 °С. Пульс відповідає температурі. Поступово наростають ознаки гострої ниркової недостатності, які на 5-ту — 7-му добу мають уже виражений характер. Поступово зменшується діурез, у сечі збільшується кількість сечовини. Смерть може настати на 8-му — 12-ту добу. На розвиток гострої ниркової недостатності і ступінь вираження її клінічних проявів впливає не стільки тривалість перебування потерпілого під завалом, скільки тривалість інтервалу з моменту звільнення від стискання до проведення хірургічного втручання;

3) пізній (з 9—12-ї доби до кінця другого місяця). Місцеві зміни переважають над загальними. Поступове відновлення чутливості супроводжується посиленням болю. За наявності рани з неї випинаються некротизовані м'яи. Інколи спостерігається гангрена дистальних відділів кінцівки.Що стосується місцевих змін, о деякі автори виділяють такі основні їх форми: гангренозну, набрякову і змішану. За тяжкістю клінічних проявів вирізняють чотири форми СТС:1) дуже тяжка — розвивається у разі стиснення обох нижніх кінцівок протя¬гом 6 год і більше. Смерть настає у першу або на другу добу після травми;2) тяжка — стискається одна (або обидві) нижня кінцівка протягом 6—7 год;3) середньої тяжкості — буває у разі стиснення м'яких тканин протягом менше ніж 6 год. Перебігає без видимих розладів гемодинаміки, з помірним порушенням функції нирок;4) легка — стискаються окремі сегменти м'яких тканин тривалістю менше ніж на 4 год. Розлади функцій серцево-судинної системи і нирок виражені незначно.Лікування хворих із СТС повинно бути спрямоване на відновлення координації процесів збудження і гальмування, корекцію гемодинамічних розладів, нормалізацію функцій нирок.Лікування повинно проводитися як на догоспітальному, так і госпітальному етапах.

93. Невідкладна допомога при утопленні.

У. - смерть від задухи при зануренні під воду. Утоплення в прісній воді, особливо у вирах, відбувається частіше, ніж у солоній. Найбільша частота загибелі при утопленні наголошується в підлітковому та юнацькому віці, хоча діти до 4 років представляють групу підвищеного ризику. Після виникнення критичного інциденту часто настає панічний страх, за яким слідують інтенсивні рухи у воді і безнадійна затримка дихання або гіпервентиляція. Все це швидко призводить до блювоти і аспірації води і блювотних мас. Виникнення дихальної недостатності та ішемії головного мозку після занурення створює загрозу для життя. Лікування при утопленні починається на місці події з швидкого, але обережного витягу потерпілого з води. Необхідно дотримуватися певної обережності з урахуванням можливого ушкодження спинного мозку при пірнанні. Діагностичними ознаками його пошкодження можуть бути парадоксальне дихання, млявість, непояснена гіпотензія. Рятувальники і санітари повинні підтримувати шию потерпілого, дотримуючись необхідної обережність при наданні першої допомоги. Анамнестичні дані про механізм травми можуть бути ненадійними, тому лікар повинен обов'язково отримати рентгенограми шийного відділу хребта. Слід забезпечити прохідність дихальних шляхів і (за потреби) штучну вентиляцію легенів; всі пацієнти повинні отримувати додатковий кисень. У будь-якого постраждалого із зупинкою дихання і серцебиття слід почати серцево-легеневу реанімацію, навіть якщо шанси на успіх мінімальні. Пацієнтам з помірно вираженою симптоматикою вводять розчин бікарбонату натрію, а більш важко постраждалих госпіталізують для проведення обстеження. Догоспітальної допомоги потерпілим при утопленні 1. Швидке і обережне витяг з води 2. Дотримання обережності з урахуванням можливого ушкодження хребта 3. Серцево-легенева реанімація з застосуванням глюкози 4. Додатковий кисень для всіх пацієнтів Евакуація всіх пацієнтів.