31. Цінова диференціація та дискримінація.
Диференціація цінова
— установлення різного рівня цін на однакову продукцію у зв’язку з економічними, природними, територіальними й іншими незалежними від підприємств розходженнями у витратах на її виробництво, а також з огляду на якість продукції (сортність, клас, тип та ін.) і попит на неї.
Іноді з метою одержання додаткового доходу фірма монополіст вважає за можливе і вигідним призначати різні ціни для різних покупців. Установлення різних цін на той самий товар, не пов'язане з витратами, називається ціновою дискримінацією.
Цінова дискримінація може застосовуватися тільки в умовах недосконалої конкуренції, тому що досконала конкуренція неминуче привела б до встановлення єдиної ціни на товар.
Умови проведення політики цінової дискримінації:
1 - виключається просування куплених товарів з дешевого ринку на дорогий з метою їх продажу;
2 - продавець повинен уміти розділяти покупців на групи відповідно до їх еластичності попиту на товар. Причому покупцям з низькою еластичністю попиту, як правило, пропонується висока ціна, і навпаки, еластичність попиту сприяє зниженню ціни.
Існує три види (ступеня) цінової дискримінації, що проводить монополіст.
Дискримінація Iступеня (досконала дискримінація) – виявляється в тім, що на кожну одиницю виробленого однорідного товару установлюється своя ціна, яка дорівнює ціні попиту. Застосовується в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення і реалізація товару (нової техніки) здійснюється на замовлення конкретних споживачів.
Графічно оптимальний обсяг виробництва для монополіста визначається точкою L (перетин МС і MR). L (Q1, Р1). На ринку досконалої конкуренції оптимум був би досягнутий у т.Е (Q1, Р2).
При здійсненні цінової дискримінації I ступеня фірма буде виробляти і продавати вироби 1,2,3, за індивідуальними цінами. При цьому фірма може збільшити Q1 до Q2. На відміну від ринку досконалої конкуренції, де кожен виріб реалізується за єдиною ціною Р2, фірма-монополіст, продаючи продукцію за одиничними цінами, привласнить собі весь доход, скоротивши ренту (доход) покупця до нуля.
При проведенні цінової дискримінації II ступеня продукція, що випускається монополією, групується по партіях, на які встановлюють різні ціни. На практиці – це знижки і надбавки до цін. Наприклад: квартплата по одній ціні, надлишки – по підвищеній; ресторан удень продає товар зі знижкою, увечері – за підвищеними розцінками.
На відміну від цінової дискримінації II ступеня, цінова дискримінація III ступеня припускає поділ самих покупців на окремі групи або ринки, де установлюється своя ціна реалізації. При проведенні цієї цінової політики особливо важливо, щоб виключалося вільне переміщення куплених товарів між ринками, і попит на кожний з них не залежав від цін, установлюваних на іншому ринку. Типовий приклад: надання приватних послуг лікарями, учителями, адвокатами й ін. Практикуючий лікар бере з заможних клієнтів більш високу плату, ніж з незаможних. Можна не боятися, що клієнт, що заплатив за цю послугу дешевше, перепродасть її по більш високій ціні.
Цінова дискримінація III ступеня використовується в тих випадках, коли ринки розділені географічно або тарифними бар'єрами. В обох випадках перепродаж товарів супроводжується великими витратами, що є перешкодою для їх переміщення.
Цінова дискримінація має як позитивні так і негативні наслідки.
Позитивні: дозволяє розширити обсяг продажів за межі, контрольовані монополією. Без цінової дискримінації деякі потрібні послуги взагалі не могли б здійснюватися. За її допомогою зменшується різниця в реальних доходах різних груп споживачів. Приклад: система вищої освіти в США, де поряд із загальною системою платного навчання діє система знижок і стипендій для студентів з низькими доходами. Або пільги для соціально незахищених шарів населення по квартирній платі і продаж товарів за зниженими цінами.
Негативні: нераціональний міжгалузевий і міжрегіональний розподіл ресурсів. Тому, щоб пом'якшити руйнівну дію ринкових сил, цінова дискримінація повинна знаходитися під контролем держави.