3.Привілеї. – приватний закон.

Закон видавався великим князем литовським. Існувало біля 20 видів привілеїв – жалоби, охорони, дарувальні, судові, установчі, митні та ін. Привілеї надавали як фізичним особам, окремим підданим держави і юридичним особам. Наприклад монастирям, містам. Також могли надаватися окремим станам і окремим етнічним групам.за своїм змістом привілеї могли складатись з 1 або декількох речень, або 10 і більше артикулів. Вони писалися як на старослов*янській полууставній мові або на латинській мові або латинськими літерами на укр або білор мові.

4.Збірники законодавств.

В сердині 15 ст починається систематизація Л-Р права – це упоря удосконалення правових норм, приведення їх до узгодженої єдиної системидкування. 3 види :

1. консолідація.

2. інкорпорація.

3. кодифікація.

Причинами ситематизації були

А) економічні передумови

Б) соц – економічні зміни в суспільстві

В) юридично – технічна необхадність.

Результати – поява нових збірників та кодексів як загальнодержавного (загальноземського) значення, так і місцевого порядку.

До загальноземських збірників належали :

1. Жалувана грамота великого князя литовського, руського, жемантійського, короля польського Казимира 4 1457р. Затверджена в місті Вільно. Більших вчених вважають, що це був перший загальноземський збір законів. По суті це був результат кодифікації державного права. За об*ємом невеликий. Умовно поділяють на 15 артикулів. В них йшлося :

• литовська та укр біл знать прирівнювалась у правах із польською

• визначалися однакові права литовської укр білор православної шляхти і духовенства з католицькими.

• Встановлювалося, що покарання може визначатися тільки в судовому порядку.

• Встановлювалася індивідуалізація покарань для всіх. Родичі не відповідали за злочини своїх близьких.

• За шляхтою закріплювалося право вільного від*їзду із країни. При цьому за ними залишалося все те майно, яке вони мали. Заборонялося виїжджати до вогогуючих країн.

• Встановлювалося право на спадкування майна. Оспорювати його можна було тільки в судовому порядку.

• Закріплювалося право для жінок, дочок, вдів шляхтичів на вільне одруження без згоди великого князя.

• Шляхетські і церковні селяни звільнялися від усіх податків і робіт на користь держави. Вони повинні були працювати тільки на своїх господарів.

• Шляхта отримувала право на судочинство над своїми підданими. Якщо вони відмовлялися чинити суд, то тоді держава сама визначала суддю.

Великий князь брав на себе обов*язки :

• боронити державу

• примножувати її багатство і територію

• не ставити на керівні посади як місцеві так і центральні чужоземців.

Можна прирівняти до Великої Хартії вольностей 1215р.

Кожен із наступних великих князів, який сходив на престол, повинен був підтверджувати все, що сказано в ції грамоті, не зменшувати права і свободи, а тільки їх додавати.

2. Судебник короля Казимира 4 1468р. Прийнятий у Вільно в присутності Панеради – великокняжа рада – і мешканців міста. Це був перший кодекс кримінального процесуального права на території України. Він складався з 25 умовних артикулів. Це штучний поділ, в оригіналі його немає. Згідно цього кодексу :

• Встановлювався мінімальний вік покарань – з 7 років.

• Підтверджувалася індивідуалізація покарання. Колективна відповідальність відмінялась. Але передбачалася співучасть, а саме якщо господар феодал знав, що його підданий скоює злочин, то він відповідав в такому ж порядку.

• Кодекс передбачав в основному такий вид злочину як пограбування в різних формах.

• Осоновним видом покарання була смертна кара через повішення. Але передбачалося і зм*якшення до штрафу.

• До пограбування відносили також присвоєння чужого майна, вивід чужих феодально залежних селян від іншого феодала; утримання в себе в дома так званих бродячих людей.

• Дозволялися як вид доказу тортури. Якщо ти під час тортур вживав якийсь наркотик, то це було визнанням провини.

• Останній 25-й артикул був взятий із РП. «Урок мостникам», а саме дисциплінарна відповідальніть за неналежний догляд за дорогами і мостами. Ця відповідальність накладалася на тих, хто повинен був їх доглядати.

Цей кримінальний одекс діяв майже 70 років. Деякі його сстатті ввійшли до Литовських статутів.

3. Литовський статут 1529р. Статут ВКЛ був прийнятий за часів правління короля Сигізмуда 1. це була кодифікація майже всіх галузей права. Робота над його проектом йшла майже 20 років. Джерелами цього збірника законів було звичаєве право, в тому числі українське, великокняжі королівські привілеї, попередні вітчизняні збірники законодавства, збірники німецького магдебурзького права, канонічне право та норми римського права. Цей статут був одним із найдосконаліших середньовічних європейських збірників закону. В ньому вже був чіткий розподіл на 13 розділів, кожен з яких поділявся на артикули. Розділи стосувалися окремих галузе або інститутів права. Кодекс кодексів. Звід законів. Писаний. Важко знайти 2 абсолютно однакових збірники. Всього було біля 300 примірників. Вміщував в собі норми державного, цивільного, судового, сімейно-шлюбного, спадкового, земельного, кримінального та кримінально – процесуального права, тощо. 1566 і 1588р були видані нові редакції литовських статутів. Одні вчені вважають, що це було доконалення Литовського статуту 1529р, інші вважають, що це були окремі нові кодекси, але всіх їх називають статутами ВКЛ.

Ці статутти були більш досконалі у викладнні норм права. Вони мали по 14 розділів. В них розширюються права середньої шляхти і прирівнюються до прав земельних магнатів. З них починається юридичне закріпачення селян. Кримінальі покарання стають більш суровими, але збільшується вік деліктоздатності, тобто відповідальності за правопорушення до 16 років.

Литовські статути діяли на вітчизняних землях більше 300 років. Були основнми збірниками законодавства. Мінялася влада, уряди, держава, але ЛС залишалися. Таке явище називають автономією права.

Литовські статути перестали діяти на Лівобережжі – 1840р , на Правобережжі 1842р. З оявою зводу законів РІ.

4. Устава на волоки 1557р. Це був перший земельний кодекс на вітчизняних землях. Юридично закріплював земельну реформу, яка проводилася за часів короля Сигізмунда 2. він складався з 57 артикулів. Волока – земельна площина, приблизно 22,5 гектари. Під час цієї аграрної реформи було

1.проведено облік і оцінку державних земель ВКЛ, а не приватновласницьких. Був визначений державний земельний фонд, який належав скарбниці.

2. із цього земельного фонду влада визначила розмір змельних наділів за службу, які надавалися окремим категоріям наслення.

Саме про це і кому вони повинні були надаватися закріплювалося письмово в Уставі на волоки 1557р.

В 1 артикулі було сказано по кутних бояр, які повинні були слідкувати за належним станом доріг і мостів. За це вони отримували по 2 волоки землі. Далі вказується про надання наділів за службу державним конюхам, стрільцям, пасічникам, війтам. Визначалася кількість податків та їх розмір за володіня цими земельними наділами.

Також вміщувалися норми адміністративно-кримінального права за незаконну порубку лісів, за різного виду браконьєрство, руйнування ставків, тощо. Покарання за екологічні злочини. Ця устава на волоки не протирічила, а доповнювала статути ВКЛ.

Паралельно із загальнодержавною кодифікацією права відбувалася інкорпорація місцевого права окремих земель(литовських, укр, білор) ВКЛ. Результатами цих систематизацій були Уставні земські грамоти. (земські устави). За своєю суттю це були конституційні хартії окремих земель. Причиною їх появи з кінця 15 ст було те, що великі князі литовські Казимир, Олександр, Сигізмунд проводили політику централізації держави та ліквідації удільних укр князівств (київське було лікввідовано в 1471р.). щоб залишити за собою лояльність знаті та всього населення земель, центральна влада е тільки не ліквідовувала місцеве право, а підтверджувала стародавні порядки земель та і далі розширювала їх окремі привілеї. Із уставних земських грамот, що були надані окремим укр землям ВКЛ сучасній науці відомі

1. Уставна грамота вел князя Олександра жителям Волинської землі 1501р.

2. Уставна грамота вел князя Олександра жителям Бельзької області 1501р.

3. Уставна грамота жителям Київської землі 1507р.

4. уставна королівська грамота жителям Волинської землі 1509р.

5. .. Київської землі 1529р.

6. .. Дорогочинській землі 1547р.

7. .. Бельзькому повіту 1547р.

8. .. Волинській землі 1547р.

В цих земських уставах вміщувалися норми місцевого державного права, судового процесу, цивільного та спадкового права. Визначалися окремі види злочинів та їх покарань. Уставні земські грамоти продовжували діяти і після ухвалення ЛС до середини 17 ст. До н-в війни під проводом БХ.

Характеристика основних положень цивільного права Л-Р доби.

Як і в попередню добу окремих кодексів цивільного права не було, але активно проводилася систематизаця норм цивільного права, резьтатом якої були окремі розділи в ЛС. Як і в попередню добу багато цп спорів вирішквалися за нормами звичаєвого права. Але цей порядок вже узаконювався законодавчо. Так в 4 розділі артикула 1 ЛС 1529р було чітко вказано, о суд відправляти повідно тільки згідно закону, закріплених в статуті. Але в тому ж самому артиклі вказувалося, що коли писаного закону немає, то потрібно при розгляді справ звертатися до місцевого звичаєвого права, а потім ці правові звичаї закріплювати законодавчо.

Письмові пам*ятки законодавства л-р доби чіткіше окреслюють поняття суб*єкта та об*єкта цивільних правовідносин. Права суб*єкту значно розширюються. Вони стають більш незалежними від своїх близьких та родичів при виконанні ц-п дій, напр при передачі спадкового майна, заключенні договорів, тощо.

Поняття права власноста та права володіння.

Праов власності було основним інститутом цивільного права і розумілося як право мати у володінні, використовувати дарувати, заставляти за власною волею і потребами.

Право володіння як складова частина права власності означало, що власник фактично міг володіти річчю, тобто річ повинна перебувати у господарстві власника і відповідати господарському призначенню.

Право користування – право користуватися її якостями, одержувати прибутки.

Право розпорядження – право вирішувати долю речі всіма законними способами.

Маєтками розпоряджатися заборонялося.

В кінці 16 століття правовий статус вотчин і родових маєтків прирівнюється.

Особливу увагу в Литовсько-руському праві приділялася праву володіння. Воно мало двояке значення.

1. одне із повноважень власника разом із користуванням та розпорядженням.

2. самостійний правовий інститут, незалежний від права власності.

Тут основною відмінністю було те, що власність на майно при володінні було фактичне, а при повній власності – юридичне.

Розрізняли законне і незаконне володіння.

Законним вважалося те, яке було придбане будь-яким дозволеним способом.

Незаконне поділялось на добросовісне і на незаконне недобросовісне. Добросовісне грунтувалося на помилковому переконанні в тому, що особа дійсно має право володіти річчю. Недобросовісне – злочинне заволодіння речами.

Суб*єктами володіння могли бути лише ті особи, які мали повну дієздатність, свою власну волю. Неповнолітні, душевнохворі, ченці не могли бути володільцями. Володіння набувалося тими ж способами, що і власність.

Володіння припинялося у випадках

1. фізичної загибелі речі

2. юридичної загибелі речі, тобто коли річ вилучалася із цивіьного обігу, тобто переставала бути об*єктом володіння. Наприклад, зброя, залізо під час військових дій або військовополонені як раби після війни.

3. якщо володілець втрачав один із головних правових елементів володіння, а саме фактичне утримання речей.

Сервітути – право на чужі речі. Сутність цього права полягала в тому, що суб*єкт цього права мав змогу користуватися чужими речами, а в окремих випадках навіть розпоряджатися ними.

Поділялися на особисті і реальні(речові).

Особистий сервітут – користування майном вдовою померлого чоловіка – узуфрут.

Більш ширше застосовувалися реальні сервітути, які поділялися на лісові, водні, берегові, дорожні. Законодавство дуже детально регламентувало так звані сусідські сервітути. Законодавство також встановлювало обмеження права на сервітути(нерест, недозволені способи).

Право зобов*язань.

Під зобов*язаннями в Л-Р праві розуміли цивільні права і обов*язко кжного суб*єка правовідносин.

Зобов*язання – це такі правові відносини, згідно з якими одна сторона мала право вимагати від іншої сторони вчинення певних дій або утримання від них. Зобов*язання могли бути односторонніми – особа мала тільки права або тільки обов*язки, і двосторонні – і права, і обов*язки.

Зобов8язання за л-р правом виникали внаслідок причинення шкоди під час правопорушення (матеріальної, моральної, фізичної) – делікти. Внаслідок порушення дооворів.

Головним способом припинення зобов*язань було їх виконання. Зобов*язання також припинялися, якщо наставала випадкова неможливість його виконання.

Зміни в договірному праві зобов*язань.

Договори були ті ж, що і в попередню добу КР.

Договір купівлі – продажу.

1. Цей договір мали право укладати представники всіх станів, включаючи невільників

2. нерухоме майно крім родових маєтків могло бути предметом купівлі – продажу.

3. акт купівлі – продажу із символічного звичаєвого періоду КР переходть у формальний за вимогами норм ЛС. Якщо порушувалося це правило, то договір вважався недійсим.

Договір позики

1. відпадають складні нормування процентів, які були властиві для попередньої доби.

2. з*являються вимоги оформляти позику понад 10 кіп грошей у письмовому игляді.

3. договори позики більше 200 кіп грошей бралися на особливий контроль держави. Їх зміст записувався до урядових книг.

4. на випадок смерті кредитора боржник зобов*язаний був повернути позику спадкоємцю.

5. позика не передавнювалася.

Договір найму.

1. договір особистого найму не вів до рабства.

2. широко застосовуються догорори найму житла в містах

3. предметом найму могли бути не тільки майно, робота, але і посади.

4. продовжувалися заключатися безвідкладні договори, такі як поклажа, порука. Дарування.

Родинне право

1. шлюб набуває все більшого розповсюдження в правовій свідомості в значенні договору разом з таїнством.

2. все більше поширюється така форма як вінчання.

3. багатожонство, багатомужжя хоча і засуджується церквою і переслідується державою, в побуті продовжує існувати і непротирічить народній моралі.

4. забороняються шлюби між кровними родичами о 4-го коліна.

5. для чоловічої статі збільшуєтсья вік на укладення шлюбу (18 років).

6. для дівчат з 13 років.

Спадкове право

1. заповідач ставав вільним при обранні спадкоємців.

2. скласти заповіт мога лише особа, необмежена в правах. (не могли бути спадкодавцями ченці, дорослі діти, які проживали при батьках, двірська челедь).

3. враховувалось станове положення спадкодавців. Князі, отчинники мали право в повній мірі розпоряджатися свої спадковим майном. Середня шляхта та селяни – общинники могли передавати іншим особам не більше 2\3 свого майна. 1\3 за сім*єю. Закріпачені селяни не мали права розпоряджатися майном без дозволу землевласників.

4. могло передаватись за заповітом(письмовий-усний), за законом або звичаєм.

5. дочки при синах діставали спадоз за законом тільки 1\4 маєтку померлого батька. З цієї частини дочкам видавався посаг при одруженні. При спадкуванні материнського майна сини проти дочок пріоритету не зберігали.

6. текстаменти – письмові заповіти. Їх зміст чітко визначася ЛС.

Кримінальне право.

За Л-Р доби кримінальне право переходить на позиції станової нерівності. Це виражалося передусім в пом*якшенні покарань для шляхтичів і посиленні для інших станів. При чому за ті ж самі злочини.

Крим право помітно суровішає. Навіть за незначні злочини не такі вже суспільно небезпечні визначається смертна кара. Приймається за основу західноєвропейська доктрина превентивності покарання шляхом настрашення. Поділяється на спеціально-превентивні, тобто застрашення злочинця, який скоїв злочин, щоб не скоював нового правопорушення. Генеральна превентивність – застрашення всього насеселля, всіх мешканців суровістю покарань через їх публічність (показові страти).

Злочини починають поділятися на 2 категорії

• проти публічного майна (добра)

• проти приватного добра

Види злочинів проти публічного добра.

1. злочини проти маестату, а саме злочини проти особи великого князя литовського як володаря держави. Замах на його життя, незаконне намагання заняття трону після смерті князя і при його житті, порушення пордку при великокняжому дворі. Каралися смертю.

2. злочини проти держави. Військові злочини. Перехід на сторону ворога, здача фортеці, міста, порушення порядку у військовому поході, втеча з поля битви, продажа воюючій стороні зброї, заліза, інших стратегічних матеріалів, продовольства.

3. проти суспільності. Фальшування , монети, посягання на життя суддів. Смертна кара.

4. злочини проти церкви та релігії. Всякого виду єресі, протестанство, перехід християнина в нехристиянську віру, держання християнами годівниць-жінок християнок. Блюзнірство, антирелігійна критика, пограбування церковного майна.

5. проти родини. Багатожонство, свідоме кровозмішування, викрадення жінки без її згоди.

6. проти моралі. Згвалтування, проституція, зводництво.

Злочини проти приватного добра.

1. проти життя людини. Мужебойство – вбивство людини могло бути навмисне, ненавмисне, з необережності. Навмисне поділялось на тяжке і легке.

2. проти тіла. Навмисні і ненавмисні. 2 групи – каліцтво і злочини проти здоров*я.

3. проти честі. Об*єкт – честь і гідність шляхти здебільшого. Наприклад розповсюдження неправдивих тверджень про незаконність того чи іншого в шляхецтві.

4. проти домашнього миру. Прирівнювались до злочинів проти суспільності. Гвалт. До них відносилися всі злочини проти домашнього миру, а також «наїзди» - шляхетські розбійницькі напади на маєтки.

5. проти майна. Грабіж, крадіжка, розбій, шахрайство, підпали, тощо, перенесення межових знаків. Були тяжкі і легкі. Межею була вартість майна в 4 копи.

Покарання.

Все більше місця публічні покарання – мета – застрашення перед скоєнням нових злочинів як бувших злочинців, так і потенційних. Приватні покарання – без втручання громадських і державних судів. Судові справи вирішувалися самимми родичами потерпілого і звинуваченого.

Покарання називалося «головщина». Це був штраф від 100 до 20 кіп грошей. Дивлячись на станове положення сторін.

Публічні покарання. На перше місце серед покарань за своєю суровістю виходить

- мертна кара. Вона поділянась на кваліфіковану, з причиненням різних мук, і проста – відрубування голови.

- покарання на тілі

- позбавлення свободи. Спочатку як превентивний захід, потім як основне покарання, але на невеликий строк до півтора року, причому поділялося на ув»язнення у верхній частині в*язниці і нижній.

- позбавлення честі. Стосувалося шляхтичів. Міг призначити тільки великий князь литовський.

- відібрання і конфіскація майна.

- додаткові покарання

1. вигнання із громади. Той, хто вважався вигнаним був поза законом.

2. поневолення. Застосовувалося як правило для відробітку шкоди, спричиненою злочинцями. Розповсяджувалось на самого злочинця і членів його сім*ї якщо вони знали про злочин. Було тимчасовим.

Судоустрій та судовий процес.

Період литовсько-руського судового устрою мав декілька фаз, межами яких були наступні роки.

1. з моменту приєднання укр земель до ВКЛ до 1386р. В цей період залишалося судочинство попередньої давньоруської доби.

2. 1386-1566р. Формування станово-представницького судочинства.

3. 1566-1569р. Період становлення статутних судів. В ожному повіті в цю добу утворювалося по 3 окремиі судові установи.

А. Земський суд – розглядав тільки цивільні справи

Б. Підкомормський суд – земельні справи.

В. Гродські суди – кримінальні справи.

4. 1569- середина 17 ст. Автономія русько-литовського судочинства у складі РП. З 1569 до 1589р. Для укр судів Волинського, Київського і Брацлавського воєводств створюється вищий апеляційний орган – Луцький Трибунал. Після його ліквідації апеляційним органом стає окрема палата загального Люблінського Трибуналу.

Судовий процес з 2 пол 15 до середини 17 ст.

В цей період судовий процес стає відкритим, публічним, змагальним. Професійний суд виконує роль арбітра в спорі двох сторін. Він стає більш регламентованим письмовими законами. Так розділ 4 Литовського статуту (1\3 статуту) був присвячений судочинству.

Проте більшість судових справ розглядалися копними громадськими судами, які діяли в сільській місцевості. Під підсудність цих судів підпадали не тільки селяни, а й шляхтичі, держ службовці, які проживали в цій місцевості. Ці суди розглядали біля 70 % всіх справ. Мали право виносити вироки від смертної кари до догани. Не могли розглядати злочини проти держави і магестату.

Процес в цих судах складався з 3-х стадій

1. гаряча копа – досудове попереднє слідство.

2. генеральна копа, або загальна – безпосередній судовий розгляд.

3. завита копа – виконання судового вироку.

Апеляційним органом для них були замкові суди, а після реформи – гродські. В основному ці суди спиралися на звичаєве право, але і спиралися на Литовські статути.

Інквізиційні суд і процес або «скрутимія» - злочини пов*язані з масовими повстаннями. Основний вид доказу в цих судах – признання. Допит свідків і підсудних відбувався без присутності самого суду. Але якщо порівняти інквізиційні суди зх Європи і скрутимію, то остання є легшою.

Загальний письмовий судовий процес. Його недоліами було те, що кримінальний процес не був відділений від цивільного процесу. Нормативно-правові акти одночасно вміщували в собі правила матеріального і процесуального права. Але в порівнянні з іншими країнами Європами, процес був набагато відкритішим і прогресивнішим. В основному процес поділявся на 3 стадії – попереднє слідство, судовий розгляд і виконання рішень або вироків. Кримінальні вироки накшталт смертної кари виконувалися професійними катами і палачами в замкових містах. Рішення з цивільних справи виконувалися стороною, яка перемогла в спорі.

Сам судовий процес попереджали скарга, позов, які вже записувалися до урядових книг. Їх копії розсилалися сторонам. Розширюються межі доказів у судовому процесі.

Докази

1. визнання провини

2. клятва, присяга

3. свідки. Поділялися на офіційних – державні урядовці, возні, писарі.

4. Речові докази. Записи в урядових книгах.

5. докази на муках. Але їх проведення було чітко визначене законом. Муки допускалися тільки протягом 1 доби, тільки тричі могли допитувати впродовж 1 доби без пошкоджень здоров*ю і тілу.

Після винесення вироку або рішення – декрету, сторони могли його оскаржити в апеляційні суди або на неналежні дії суддів, або на сам зміст декрету.

Розвиток укр права гетьманської доби. 2 пол 17-18 століть.

Козацько-селянське повстання, яке вибухнуло в 1648 році переростає в народно-визвольну війну. А та в свою чергу в національну революцію.

Наслідком цих подій були суттєві зміни в державності і праві України. Утворюється не тільки нове державне об*єднання, але і формується нове суто українське право. В історіографії цю державу називають Гетьманатом, Гетьманською Україною , а офіційна назва – Землі Війська Запорізького.

З*являється нова система джерел права.