3.Мистецька освіта і методи викладання в добу Середньовіччя

У епоху Середньовіччя високого рівня досягла освіта і наука. Шкільна та університетська наука трималася на одному з перших місць. Для навчання кпіриків використовувалися єписькопські й монастирські школи, у яких Боецієм і Ф.Клесідором (487-578) було введено поділ «семи вільних мистецв» на 2 частини: тривіум ( 3 шляхи знань граматика, риторика і діалектика та кведріум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика). У ХІІ-ХІІ ст. на базі таких шкіл виникли університети. У 1200 р. у Франції засновано Паризький університет. В Англії були такі відомі школи, як Болонська юридична та Солериська медична. У ХІІ ст. з’явилися й інші університети: Оксфордський, Кембріджський в Англії, Соломонський в Японії, на медичному факультеті університету мало займається не більше 50 осіб. Головним центром освіченості стала академія в Ахені. Сюди були запрошені найбільш освічені люди тої Європи. Найбільшим діячем Керомичського відродження став Алкуїн. Він призивав не нехтувати “людськими науками”, обучувати дітей грамоті і філософії, щоб вони мали дібратися до вершини науки (мудрості). З ХІV ст. географія університетів розширюється. Набувають розвитку колегії (звідси-коледж). Спочатку так називалися гуртожитки студентів, але поступово колегії ставали центром знань, лекцій, диспутів. Заснована у 1257р. духовником французького короля Габеротом де Сорбон колегія, яка названа Сорбоною, помалу розрослося та так закріпила свій авторитет, що за її ім’ям став називатися весь Паризький університет. При церкві Св. Апостолів було створено вищу медичну школу. З розвитком шкіл та університетів розширився попит на книгу. У ранньому середньовіччі книга була предметом розкоші. Книги писали на пергаменті. Листки пергаменту зшивалися за допомогою тонких міцних шнурів і розташовувалися у переплет з дошок, обтягувалися шкірою, деколи були прикрашені коштовними каміннями та металами. Написаний переписчиками текст прикрашався намальованими великими літерами-ініціалами, заставками, а пізніше – чудовими мініатюрами. З ХІІ ст. книга стала більш дешевою, відкриваються міські майстерні по переписуванні книг, над якими працюють не монахи, а ремісники.

4.Мистецтка освіта і методи викладання в добу Відродження

Відродження або Ренеса́нс (фр. Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

Живопис, починаючи з 12-13 ст., починає відігравати все більш значущу роль в становленні і розвитку європейської художньої культури. Західноєвропейський живопис повільно відходить від статичних, застиглих схем в бік ще несміливого руху, динаміки. До того ж живопис - найбільш пристосований до передачі будь якого сюжету чи відверто умовної ідеї. Візантійська художня традиція ще зберігає привабливість для західноєвропейських художників, але вони вже самі здатні запропонувати нові деталі, нове розуміння простору і часу, нові композиції, бо мало рахуються з жорсткими канонами.

Риси надзвичайності і несхожесті в порівнянні з живописом Візантії отримав і італійський живопис - монументальний та станковий, завдяки зусиллям Джотто, Ченні ді Пепо ( більш відомого як Чімабуе ), П'єтро Кавалліні, Дуччо ді Буонінсенья. Спірітуалізм візантійських зразків доповнюють психологізмом і емпіричними пошуками перспективи, спробами відтворити глибину простору на площині стіни ( пізні стінописи Джотто ). Відчутна правдивість, достовірність і своєрідна чуттєвість, драматизм подій були притаманні не тільки персонажам і сценам Джотто або Чімабуе, а і тогочасній літературі ( поезія школи «солодкий новий стиль», Данте ). Передвідродження - як явище мистецтва, мало місце лише в історії Італії. Але його настанови не пропали, а знайшли підтримку і творче продовження в діяльності нових поколінь італійських митців від Мазаччо і Паоло Учелло до Мікеланджело Буонарроті.

На етапі раннього Відродження надзвичайного поширення отримав фресковий живопис. Більшість італійських художників цього періоду - саме фрескісти. Творчість деяких з них ми знаємо тільки завдяки фрескам. Реформи фрескового живопису, розпочаті Джотто, стають школою для поколінь італійських митців. Монастирі змагаються в запрошенні на роботи відомих художників. Фрески-шедеври вкривають як стіни старих, ще готичних споруд, так і нових і в провінціях, і в мистецьких центрах. Фресками прикрашали як церкви, так і палаци, церковні і домашні каплиці, суспільно значущі споруди, як фасади, так і інтер'єри. Сюжети - Старий Заповіт ( Створення Адама ), сцени життя Марії і стасті Христові ( Благовіщення, Таємна вечеря, Поцілунок Юди, Розп'яття, Оплакування Христа ), танок смерти чи її тріумф, алегорії ( Алегорія мудрого правління ), міфічні персонажі ( Геракл, Сівілли ), батальні сцени ( «Перемога імператора Костянтина над Максенцієм»), фіксація подій папського двору ( «Заснування Ватиканської бібліотеки папою Сикстом ІV»), значущі події дрібних герцогських дворів тощо.

У реформаційний час відбулися важливі зрушення в такому жанрі образотворчого мистецтва, як гравюра на дереві та міді. Значною мірою це пояснюється тим, що реформатори цінували малоформатні листівки та брошури – «летючі листки» (Flьgschriften), які зазвичай супроводжувалися малюнками дидактичного змісту та вигадливими карикатурами. Невеличкі за розміром друковані листівки або брошурки відрізнялися актуальністю та широким тематичним спектром. Окрім своєї головної місії – висвітлення теологічних питань, летючі листки торкалися правових питань, культури, політики та економіки. Не обмежені суворими літературними нормами автори листівок широко використовували народну сатиру, прислів'я, фольклор. Іноді для більшої переконливості автор свідомо спрощував образи персонажів, не соромився уїдливих народних висловів, дошкульно висміював супротивника. Твори часто писалися в діалогічній формі, що давало можливість висвітлювати проблему з багатьох ракурсів, і супроводжувалися гравюрами-ілюстраціями. Гравюра, окрім декоративної функції, суттєво посилювала публіцистичні можливості летючих листків, слугувала засобом візуальної пропаганди, допомагала неписьменним осягнути складні теологічні, та й не тільки, питання.