10.Врахування вікових особливостей дітей у навчальнл-виховному процесі художньоестетичного циклу

виховання повинно максимально враховувати індивідуальність. Індивідуальний підхід, як важливий принцип педагогіки, полягає в управлінні розвитком людини, що ґрунтується на глибокому знанні рис особистості й умов життя. Педагогіка індивідуального підходу має на увазі не пристосування завдань і основного змісту навчання й виховання до окремого школяра, а пристосування форм і методів педагогічного впливу до індивідуальних особливостей для того, щоб забезпечити визначений рівень розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найбільш сприятливі можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, нахилів і обдарувань кожного учня. Індивідуального підходу особливо потребують "важкі" вихованці, малоздібні школярі, а також діти з яскраво вираженою затримкою у розвитку.

Індивідуальний та диференційований підхід до учнів – це важлива складова частина методики навчально-виховної роботи вчителя. Щоб забезпечити високоякісне засвоєння кожним учнем основ наук у школі, треба стежити за процесом його навчання, виявити труднощі, які виникають у поодиноких учнів та допомагати їм ці труднощі усувати. Не можна успішно проводити навчання в будь-якому класі, орієнтуючись на якогось абстрактного “середнього”, знеособленого учня. Кожний учень в класі являє собою підростаючу особистість з її індивідуальними особливостями, і це не можна ігнорувати в методиці й техніці повсякденної роботи. Індивідуальна своєрідність особистості кожного учня не дана в готовій формі, не є сталою. Вона формулюється в процесі виховання, в самій шкільній роботі. Тим більше треба вчителеві її знати, виявити індивідуальні особливості кожного свого учня, щоб належно скеровувати формування підростаючої особистості.

Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовний своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлені деякими природженими відмінностями (тип вищої нервової діяльності тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання та навчання.

В індивідуальному підході до дитини у процесі навчання та виховання можна вичленити два аспекти – психологічний і педагогічний. Психологічний полягає у встановлені неповторної своєрідності учня, у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб’єктивного сприймання зовнішніх впливів і специфіки реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у виборі таких засобів і форм впливу на учня, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам, настроям у даний момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний та педагогічний ефект.

11.Складові навчально- виховного процесу (Ом, дпм, Дизайн)

Картина цілісного процесу чи явища постає як повна, реалістична, якщо відомі різні погляди на нього. Щоб підготуватися до планування, організації, регулювання та управління навчально-виховним процесом, потрібно знати основні його компоненти, що розглядаються нижче [43].

Цільовий компонент навчання являє собою усвідомлення викладачами і прийняття студентами мети і завдань навчання. Мета вивчення соціально детермінована.

Зміст навчання визначається навчальним планом, державними навчальними програмами і навчальним матеріалом з даного предмету. Нині зміст навчання в цілісному вигляді можна охарактеризувати такими основними компонентами:

системою загальнонаукових, політехнічних і певних знань, що складають основу науково-матеріалістичного світогляду;

системою умінь і навичок пізнавальної діяльності;

досвідом творчої діяльності, який би забезпечував формування сучасного рівня культури діяльності людини;

досвідом емоційно-цілісного ставлення до навколишньої дійсності і себе;

досвідом гуманних міжособистісних стосунків і суспільних відносин;

якостями особистості миротворця.

Ці складові становлять нормативний зміст навчання [43].

Операційно-діяльнісний компонент найбільш безпосередньо відбиває процесуальну суттєвість навчання. Він реалізується шляхом певних методів і форм організації викладання і вчення [13].

Стимулююче-мотиваційний компонент припускає, що педагог буде здійснювати міри по стимулюванню інтересу, потреби в рішенні поставлених завдань, щоб породжувати внутрішній процес виникнення позитивних мотивів у навчаємих [22].

Контрольно-регулювальний компонент припускає одночасне здійснення контролю за ходом вирішення поставлених завдань навчання з боку викладача і самоконтролю за правильністю виконання навчальних операцій студентами, точністю одержуваних відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших робіт, шляхом проведення опитувань, заліків, семінарів та іспитів.

Самоконтроль протікає у вигляді самоперевірок студентами ступеня засвоєння матеріалу, що вивчається, за допомогою тестових, евристичних завдань. Зворотний зв'язок викликає необхідність корекції, регулювання навчального процесу, внесення змін у форми і методи навчання, наближення їх до оптимальних для даної ситуації [108].

Оцінно-результативний компонент навчання припускає оцінювання педагогами і самооцінку студентами досягнутих у процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх поставленим навчально-виховним задачам.