20. Проза в. Яворівського останнього десятиліття: новелістика, повісті, романи. Еволюція стилю письменника.

Однак ранні твори Яворівського тогочасна літературна критика називала “романтично-поетичними”, а роман “Оглянься з осені” навіть “химерно-уявним”. Як Яворівському вдавалося поєднувати романтика з борцем?Журналістика стала для Володимира Яворівського своєрідним містком між літературою та політикою. Яворівський перший порушив питання про так звану гігантоманію, на яку “хворіли” у верхах. Якщо вже зводили гідроелектростанцію, то обов’язково затоплювали тисячі гектарів землі, нищили сотні сіл. Якщо вирішили встановити монумент Матері Україні, то неодмінно заввишки кількасот метрів. Людські долі та життя при цьому до уваги де бралися. Між іншим, у грузинів теж є пам’ятник Матері, але зовсім маленький, якийсь теплий і всім зрозумілий. А тут стоїть монстр з качалкою і ночвами. Така собі “кльопана мать”... Чим не тема для гострої публіцистики. З’явилися динаміка, інший стиль та підходи. Таким був перехід до Яворівського-політика.  Виступав із публікаціями не тільки в українській, а й у всесоюзній пресі. Навіть удалося зі сторінок “Правди” вперше розказати правду про Чорнобиль. Зробив великий репортаж. Власне, редактори на одній сторінці з ним дали фотографію щасливих дітей із “Артека”, аби хоч трохи притлумити настрій статті, в якій була тривога, а не звикле милування “солов’їною Прип’яттю”. Потім Яворівський написав роман “Марія з полином наприкінці століття”. Тож літературне життя продовжувалося, хоча писати Яворівський став набагато гостріше. Проте якби наприкінці сімдесятих хтось сказав, що Яворівському доведеться брати активну участь у проголошенні Української держави, сам письменник сприйняв би це за глузування. 

21. Феміністична тема в постмодерній прозі в. Шевчука («Місяцева зозулька з Ластів’ячого гнізда», «Горбунка Зоя», «Жінка-змія», «Декоративна жінка», ін.). Особливості потрактування образу жінки.

Твори Валерія Олександровича — своєрідні дослідження природи речей. Але центром досліджень письменника завжди залишається людина — чи то людина в замкненому просторі, чи то людина, яка мандрує широким світом у прагненні пізнання. Тематичний діапазон творів Валерія Шевчука широкий, але, зрештою, увесь він — добро і зло, життя і смерть, прекрасне й потворне — сходиться на людині, бо саме людина є мірилом усього. І які б мотиви не переважали у творах письменника — чи складні концепції медієвістичного світогляду, чи народно-поетична фантастика, уся сила таланту майстра звертається до єдиного — людини. А все, що навколо неї, є лише способи відтворення складного світу людської душі в її стосунках зі світом людей, із природою, з Богом і чортом.

Подібно до того, що, як вважає В.Шевчук, рідко в житті зустрічаються виключно лихі чи добрі люди, у творах його боротьба розгортається не між окремішнім абсолютним добром з одного боку та абсолютним злом з іншого, а між злом і добром, поєднаними в одному цілому. Такою найчастіше є внутрішня боротьба людини за власне «я».

Взагалі, існує необхідність саме внутрішнього сприйняття героїв. Не оболонка, яку ми носимо, а душа, що формується всередині — ось що є визначальним показником людської цінності для письменника. Проза Валерія Шевчука є прозою духу, прозою душі, в якій і відбуваються головні перипетії. Мабуть, треба прожити не одне життя, щоб розкрити усі грані людської екзистенції. Валерій Шевчук проживав їх героями своїх книг. Його творчість примушує кохати, ненавидіти, вірити, боротись і, головне, — жити, хотіти жити й відчувати.

Він автор книг: «Набережна 12», «Середохрестя», «Пізнаний і непізнаний Сфінкс», «Григорій Сковорода сучасними очима», «Вечір святої осені», «Книга історій», «Син Юди», «На полі смиренному», «Дім на горі», «Маленьке вечірнє інтермеццо», «Барви осіннього саду», «Три листки за вікном», «Камінна луна», «Птахи з невидимого острова», «Мисленне дерево», «Дзиѓар одвічний», «Панна квітів. Казка моїх дочок», «Стежка в траві. Житомирська сага», «У череві апокаліптичного звіра», «Юнаки з вогненої печі: записки стандартного чоловіка» та ін.

Для творчості Валерія Шевчука характерними є постаті жінок, котрі володіють містичною, чарівницькою силою, яку застосовують, звичайно, проти чоловіків. У цих образах виступають «фатальні жінки», які обов'язково роблять чоловіка нещасним, чарами схиляючи до статевих стосунків. Такими є жінка-змія, дівчина-птах, дівчата-ткалі, горбунка Зоя, Муся, а також бита бісом плоті Тодоська, від якої той біс переходить до чоловіка, Климентія Зіновієва.

22. Історично-психологічна проза В. Шевчука («У пащу дракона», «Початок жаху», «Книга історій. Інтелектуальний роман», ін.), її химерність і бароковість.

23. Ю. Андрухович – поет, прозаїк, перекладач, есеїст, літературознавець. Етапи творчого розвитку, риси ідіостилю. Критика про письменника.

24. «Що ж перетворюється у «Рекреаціях» Ю. Андруховича?»: ідейно-художній зміст твору.

25. Сатиричний та ігровий компоненти в романі «Московіада» Ю.Андруховича. Проблема цінностей за твором.

26. Метафізичне й міфологічне в романах «Перверзія», «Дванадцять обручів», «Таємниця» Ю.Андруховича. Особливості нарації («розповідання»).

27. Оксана Забужко в сучасному літературному процесі України. Грані творчого хисту, книги. Оцінка творчості критикою.

28. Екзистенціальна проблематика роману «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко. Художні особливості твору.

29. Психоаналітичний і феміністичний компонент у прозі Оксани Забужко («Інопланетянка», «Я – Мілена», «Дівчатка», ін.). Образ часу та людини у творах.

30. Олесь Ульяненко – «поет і містик». Відомості про життя і творчість письменника з Полтавщини, лауреата Шевченківської премії.

31. Роман «Сталінка» О. Ульяненка: картина українського буття у творі, символічний план тексту. Критика про роман.

32. Твори О. Ульяненка про «український Апокаліпсис» («Зимова повість», «Вогненне око», «Син тіні», «Знак Саваофа», ін.). Гуманістично-ренесансні ідеї, художній зміст романів.

33. Творчість В. Кордуна: збірки віршів «Сонцестояння», «Хрещата вісь», «Зимовий стук дятла», «Білі псалми». Культурологічна лінія в поезії.

34. М. Воробйов – поет і художник, представник Київської школи поезії. Основні мотиви творчості.

35. Метафорична поезія М. Григоріва: книги «Спорудження храму», «Сади Марії».

36. Поезія В. Голобородька: основні мотиви, особливості світобачення і образотворення.

37. Творчість А. Кокотюхи як розвиток кримінального жанру в українській літературі «Шлюбні ігрища жаб», «Лють жіноча», «Мати. Донька. Бандюган», ін.).

38. В. Шкляр – письменник, видавець, критик, творець українського бестселера (романи «Ключ», «Елементал», «Кров кажана»).

39. Сучасний молодіжний письменник Л. Дереш (романи «Культ», «Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми»). Проблема морально-етичних цінностей у творах.

40. Майстер епатажу і «гострого поетичного слова» С. Жадан: від «Рожевого дегенерата» до «Капіталу» та «Марадони». Прочитайте вірш напам’ять.

41. Ідейно-художня своєрідність прози С. Жадана («Депеш Мод», «Anarchy in the UKR», ін.). Критика про письменника.

42. «Психоаналітичні студії про «риторичний апокаліпсис»: романи Ю. Іздрика «Воццек», «Подвійний Леон», «Острів КРК», ін. Критика про письменника.

43. Сучасний український іронічно-еротичний роман: «Мальва Ланда» в контексті творчості Ю. Винничука.

«Мальва Ланда». Значний, як на наш час, за розміром й багатий на літературні досягнення твір, став квінтесенцією страхітливо безмежної Винничукової фантазії, сміливого гумору, спокусливого, подекуди хтивого, еротизму. В цьому романі, насиченому дивовижними персонажами, сюрреалістичними мареннями та хвилюючими поворотами сюжету, комічне займає одне з чільних місць. Що й не дивно, адже автор відомий також як збирач і поціновувач народного гумору. У романі комічне концентрується в окремому світі, що чимось нагадує сон чи дитячу фантазію, у реальності, вигаданій автором. Іронічною є вже сама форма, що її обрав автор для фантастичного світу, у якому розгортаються події твору. Сконструйований Винничуком мікрокосмос – це львівська сміттярка. Вочевидь, таким чином автор іронізує стосовно нашого теперішнього світу, у якому продукти людської діяльності витісняють природу. Замість метеликів тут пурхають майтелики, змій замінили електричні дроти тощо. Говорити про іронію, а не про сатиру, нам дає право той факт, що автор не зображує цю реальність як щось цілком негативне. Навпаки – це місце, де збуваються мрії. Тут діють свої правила, фізичні закони та мораль. Навіть час тут тече в іншому темпі. «Лисіючий грубенький курдуплик з настовбурченими, мов локатори, вухами» Бумблякевич – головний герой роману – зазнає радикальної трансформації, коли потрапляє у цей світ львівських відходів. Перетворення, однак, відбувається не у фізичній площині, а на рівні свідомості. Тут реалізуються всі вимріяні марева та фантазії цього вже не молодого, проте досі незайманого чоловіка. Тут він стає об’єктом бажання розпусних панночок й взірцем мужності та благородства. Навіть остогидле дивакувате прізвище «Бум-бля-ке-вич» тут починає здаватися нашому героєві шляхетним та вишуканим. Все це дає нам підстави провести паралель з карнавальним існуванням, описаним Бахтіним, у якому зникають всі звичні суспільні умовності та заборони. Сміється Винничук і з приводу надмірно романтичного українського націоналізму. В розмові з магістром Джавалою та паном Зеньом (образ останнього, до речі, запозичений з галицького фольклору, сам по собі вже є комічним) Бумблякевич дізнається про те, що сміттярка, крім всього, є ще й осередком українського державотворення та координаційним центром національних революційних рухів усіх поневолених народів світу, а в перспективі має стати ініціатором створення Великої Світової Сміттярки та, фактично, започаткувати нову прогресивну цивілізацію. Проте, оскільки згадані персонажі постають у цілком симпатичному добродушному вигляді, а їхні плани можуть здатися як абсурдними вигадками, так і дещо занадто романтичними мріями, ми маємо підстави говорити про наявність іронії у цьому уривку. Сміх Винничука часто має національне забарвлення. Його об’єктами, серед іншого, є комічні риси українців, галичан, львів’ян тощо. Чого варте саме лише містичне Море Борщів – ця нездійсненна мрія кожного свідомого українця, втілена в дивовижному світі сміттярки. Автор використовує різноманітні засоби для створення комічного. Серед іншого, особливого колориту творові надає досконале володіння письменником українською мовою. Часто тут використовується гра слів, виникають вигадані автором неологізми тощо. Наприклад, задля повноти образу недолугого міліціонера, що прийшов повідомити пані Цибульку про наглу смерть її чоловіка, автор наводить його слова у формі жахливого суржику. Незвичні й сповнені змістом прізвища отримують персонажі роману, оригінальними назвами наділяє автор різноманітних фантастичних істот та химерні предмети. Схожих прикладів використання мовних засобів для створення комічного можна навести безліч. Це свідчить про те, що автор має надзвичайно тонке відчуття мови, що не так вже й часто трапляється в сучасні українській літературі. До речі, доброзичливо підсміюється Винничук і над українським літературним середовищем. Зокрема, пафос та імпозантність деяких сучасних письменників відтворює, як він сам себе називає, живий «класик сміттярської літератури» та колишній політичний в’язень Транквіліон Пупс. Загалом саме небуденні барвисті характери є найбільш поширеним ґрунтом для появи комічного у цьому романі. Згадаймо лишень Лютецію – людину з жіночим тілом та чоловічою головою, «теоретика діалектичного вбивства» Цитринового Вбивцю та Помідора, що пізнавав сутності речей, длубаючись у носі. Характерною особливістю творчості цього автора є своєрідне змалювання фізичного кохання.