- •Постмодернізм як універсальна духовно-культурна тенденція другої половини хх – початку ххі ст., його філософсько-естетична база.
- •Наукове осмислення проблеми постмодернізму (статті і. Гавана, і. Гава, ж.-ф. Ліотара, ж. Бодріяра, українських учених).
- •Принципи поетики постмодернізму.
- •Ідейно-тематична і жанрова система літератури постмодернізму.
- •Новації та експерименти в постмодерному письменстві. Феномен гри.
- •Генезис українського постмодерного художнього мислення.
- •Асоціація українських письменників (ауп) як постмодерне мистецьке утворення.
- •Періодика і видавництва України – пропагандисти постмодерної естетики («Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», «Четвер», «Критика», «Кальварія», «Фоліо», «Основи» та ін.).
- •Історія
- •Творчість
- •Літгурт «Бу-Ба-Бу»: мистецьке самоусвідомлення і творче самовираження поетів. Роль у літературному процесі України.
- •Бурлеск як виклик інертності у творчості групи «Пропала грамота». Проблема естетичної цінності віршів.
- •Творчість групи «Нова дегенерація»: перехід від іронізму до філології.
- •Новітня українська драматургія: твори в. Шевчука, о. Ірванця, л. Подерев’янського, в. Діброви, Неди Нежданої та ін.
- •Є. Пашковський – письменник, критик, лауреат Шевченківської премії. Екзистенціальний зміст і лабіринтна поетика романів «Свято», «Вовча зоря», «Безодня», «Щоденний жезл».
- •В. Медвідь – прозаїк, есеїст, перекладач, лауреат Шевченківської премії. Філософія людського буття в романістиці («Таємне сватання», «Збирачі каміння», «Льох», «Кров по соломі»).
- •Творчість Марії Матіос: інтроспекція української історії і душі як шукання дороги в майбутнє («Солодка Даруся», «Нація», «Майже ніколи не навпаки», ін.).
- •Проза в. Яворівського останнього десятиліття: новелістика, повісті, романи. Еволюція стилю письменника.
- •Феміністична тема в постмодерній прозі в. Шевчука («Місяцева зозулька з Ластів’ячого гнізда», «Горбунка Зоя», «Жінка-змія», «Декоративна жінка», ін.). Особливості потрактування образу жінки.
- •Образ, цінності та проблеми молоді в сучасній українській літературі: м. Бриних, «Реальна ніжність вирваного серця»; а. Дністровий, «Пацики», ін.
- •Гра, іронія, інтертекст у романі «Очамимря» о. Ірванця.
- •Біографія
- •Літературна діяльність
- •Інтелектуально-експериментальна творчість Емми Андієвської. Прочитайте вірш напам’ять.
- •Любовно-еротична лірика Марії Ревакович. Прочитайте вірш напам’ять.
- •І. Малкович – поет і видавець. Висока художня якість і громадянське звучання книги віршів «Із янголом на плечі».
- •І. Римарук – літератор, критик, видавець. Поетичні збірки, мотиви лірики.
- •Життєпис
- •Особливості поезії
- •Творчість
Бурлеск як виклик інертності у творчості групи «Пропала грамота». Проблема естетичної цінності віршів.
Група "Пропала грамота" об'єднала київських поетів - Юрка Позаяка, Семена Либонь і Віктора Недоступа. У 1991 р. вийшов збірник цієї групи під такою ж назвою. У самій назві групи - досить промовиста вказівка на гоголівську традицію відтворення дійсності. Річ у тому, що творчість поетів цього угруповання розвивається в іронічному бурлескно-травестійному стилі. Вони широко застосовують рольову лірику, де герої - хіпі, бомжі, студенти, просто люди, які не сприймають радянських правопорядків і скептично ставляться до перебудови. У поезії цієї групи переважають урбаністичні мотиви, вона сповнена іронії, навіть є карикатурною, бо створюється враження, що тексти написані не поетами, а смішними арлекінами, блазнями, які ховаються за масками та ще й виступають під кумедними прізвиськами. Головне для авторів угруповання - цілковите перевтілення у своїх персонажів. Цією творчою настановою пояснюється той факт, що всі автори працюють під літературними масками
Творчість групи «Нова дегенерація»: перехід від іронізму до філології.
Нова деґенерація — літературне угруповання за участю Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка.
Утворене 1991 року в Івано-Франківську, де І. Андрусяк та І. Ципердюк під ту пору були студентами, а С. Процюк — викладачем Педагогічного інституту ім. В. Стефаника (нині — Прикарпатський університет).
Перші публікації гурту — 1991—1992 року в місцевому тижневику «Західний кур'єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією».
Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова деґенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович[1].
Навесні 1993 відбувся вечір літгурту у Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова деґенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків часописом «Слово і час».
Протягом 1993 — 1995 років гурт провів низку вечорів у різних містах України, брав участь у потичних фестивалях, опублікував добірки в низці часописів. Відтак же органічно перестав існувати як такий, що, за висловлюваннями його учасників, віджив себе. «У літературу добре буває входити гуртом, але працювати в ній кожен мусить сам», — кажуть екс-„деґенерати“.
І.Андрусяк із 1993 року жив у с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області, а з 1995 року мешкає в Києві; видав низку поетичних збірок і книгу прози, активно виступає в періодиці як критик і перекладач.
С. Процюк мешкає в Івано-Франківську; видав дві поетичних збірки, а з 2000 року перейшов на прозу; він автор трьох романів і двох книг повістей; активно виступає в періодиці як есеїст; роман «Інфекція» номінувався на Шевченківську премію. І. Ципердюк мешкає в Івано-Франківську; видав збірку поезій у прозі, а відтак зайнявся журналістикою.