50. І. Римарук – літератор, критик, видавець. Поетичні збірки, мотиви лірики.

І́гор Микола́йович Римару́к (* 4 липня 1958, М'якоти — † 3 жовтня 2008, Львів) — український поет. Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (2002). Президент Асоціації українських письменників. Був радником міністра культури з питанькниговидання (2007).

Життєпис

Народився 4 липня 1958 року на Хмельниччині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Працював у пресі та видавництвах.

Багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро».

Восени 2008 року на одній із вулиць Львова поета збила автівка^[1]. Через кілька днів він помер.

Похований 6 жовтня на Личаківському цвинтарі.

Згодом, у часописі «Критика», опублікували посмертне слово поета і критика Костянтина Москальця, в якому зокрема йдеться:

Точна дата смерти Ігоря Римарука — 3 жовтня 2008 року — з'явилася в українській Вікіпедії буквально через кілька годин по тому, як ця смерть настала. <...> Він був поетом, височиною в пласкому поточному мовленні й існуванні, а височини, як відомо, першими притягують удари блискавиць та абсурду. Цинізму й нігілізму. І смерти, звичайно. Проте є одна незаперечна й універсальна істина, якої не обіймуть жоден Танатос і жоден абсурд. Усі вірші пишуться в теперішньому часі. Читаючи й перечитуючи їх, ми завжди в той час потрапляємо. Ми потрапляємо в час, у якому Ігор Римарук живий. І саме тому ми ніколи не будемо говорити про нього як про відсутнього — навіть знаючи точну дату на хресті й у Вікіпедії^[2].

Особливості поезії

У поезіях Римарука відчутний перманентний протест проти «легітимації», охрестоматійнення неомодерних способів творення, спроба революційного формотворення в межах НМ-дискурсу. Римарук — вічний і відданий неофіт модернізму, один із безперечних предтеч ПМД-80, який уособив фаховість та ерудовану інтелігентність«вісімдесятників».

Творчість

Упорядник антології нової української поезії «Вісімдесятники» (1990, Едмонтон).

Вірші перекладали багатьма мовами світу, друкували в англо-, іспано-, польсько-, російсько-, румунсько-, шведсько-, німецькомовних антологіях української поезії.

• «Висока вода» (1984)

• «Упродовж снігопаду» (1988)

• «Нічні голоси» (1991)

• «Goldener Regen» («Золотий дощ», 1996, видавництво «Brodina», німецькою та українською мовами)

• «Діва Обида» (2000, 2002)

• «Бермудський трикутник» (2007)

• «Сльоза Богородиці» (2009).

• "Доброе имя Твое" ("Добре ім"я Твоє", (2011), в російських перекладах Наталії Бельченко та Володимира Ільїна та в картинах Сергія Слєпухіна.