47. Інтелектуально-експериментальна творчість Емми Андієвської. Прочитайте вірш напам’ять.

Е́мма Іва́нівна Андіє́вська (*19 березня 1931, Сталіно, нині Донецьк) — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму.^[1] Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері.^[2] Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями. Емма Андієвська є авторкою двадцяти семи поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки малярки проводилися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії,Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Поетеса є членом Національної спілки письменників України з 1994 року,^[3] українськогоПЕН-клубу та Професійного об'єднання художників Баварії.^[4] Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку.

Авторка понад півтора десятка збірок поезії та десяти книжок прози, Емма Андієвська не припиняє свого експериментаторства — саме таким означенням — експериментально-інтелектуальний напрям — найчастіше означують її творчість. Хоча, радше, можемо говорити про сюрреалізм, зваживши, проте, на суттєве уточнення І. Фізера щодо того, що її сюрреалізм є не інакше, як українським (далі подібне повторив і Б. Бойчук). І це при тому, що з 12-річного віку Емма Андієвська живе на Заході, що в дитинстві її "вчили на росіянку", а Україну вона почала регулярно відвідувати щойно з 1991 року.  Емма Андієвська завше пропонує читачеві прийняти правила її поетичної гри, спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитися довкола себе за своєрідними законами її світобачення, яке, синтезуючи українську фольклорну магію та західний модернізм, робить прорив в інші виміри, які нам видаються фантастичними. Її несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери читача, його образного мислення. 

ДЕРЕВО

Вітри  розносили  сонця  і  сіно, Піском  заносячи  усесвіт, І  очі  грузнули  від  невбиральних  видив. І  крик,  що  коливав  рівнину, Висів  на  нитці,  мов  жовток, І  дерево,  що  розлилось  по  небу Біліше  сонця,  глибше  океану, Те  дерево,  що  розділяє  межі  ... Під  яблунею  не  ходить  людині. 

48. Любовно-еротична лірика Марії Ревакович. Прочитайте вірш напам’ять.

Ревакович Марія (*1960) — поетеса, член Нью-Йоркської групи, укладач виданої в Києві антології цієї групи під назвою "Півстоліття напівтиші".

Марія Ревакович народилася в Лідзбарку Вармінскім, у Польщі. Середню освіту здобула в Лігниці, в ліцеї з навчанням української мови й літератури. Вищі студії почала на факультеті української філології Варшавського університету. В 1981-ому році виїхала з Польщі до Італії. Відтак, в 1982-ому році переправилася через океан до Канади, де продовжувала студії в Саскачеванському й Торонтському університетах. В 1987-ому році переїхала до Нью-Йорка, де в Колумбійському університеті закінчила студії бібліотекознавства. У 2000-ому році повернулася знову до Канади, щоб продовжувати студії. Там, 2001-ого року, здобула ступінь доктора філософії (Ph. D. - Slavic Languages and Literatures) в Торонтському Університеті. Нині проживає в Нью-Йорку, де працює професором-дослідником у Ратгерському Університеті і Шклярівським стипендіятом при Гарвардському Українському Науковому Інституті.

Марія Ревакович - член Канадської Асоціації Славістів, українського Пен-Клюбу і Національної Спілки Письменників України. Від 1990-ого року була співзасновницею і відтак співредакторкою (разом із Богданом Бойчуком) літературно-мистецького квартальника "Світо-Вид" (Київ - Нью-Йорк) до самого 1999-ого року, коли - через брак фінансових ресурсів - журнал остаточно перестав виходити.

Крім поезії, Марія Ревакович нині активно займається літературознавством, як також перекладами і критикою. В останніх роках надрукувала і виголосила чималу низку статей-доповідей з літературознавства в українській і в англійській мовах, спрямовуючи особливіше фокус своїх наукових досліджень на присутність і внески Нью-Йоркської Групи в сучасній українській літературі. Упорядкувала і видала "Антологію поетів Нью-Йоркської Групи".

Поезія

• "З мішка мандрівника" (Нью-Йорк, 1987);

• "Шепотіння, шепотіння" (Нью-Йорк, 1989);

• "М'яке Е" (Варшава, 1992);

• "Зелений дах" (Київ, 1999);

• "Zielony dach" (Bialystok, Польща, 1999) - переклав в польську мову і видав Тадей Карабович.

• "Acupunctura cerului" (Бухарест, Румунія, 2002) - переклав в румунську мову і видав Степан Ткачук.

Марія Ревакович

Над могилою Шевченка

Коли б уміли мовчати

принесли б тишу тобі

й поклали замість квітів

у підніжжі твого склепу.

Коли б вміли відчувати

чули б – пахне повітря

думами а голос ріки

вигладжує зморшки неба.

Коли б вміли бачити

сон зійшов би з повік сердець

й очі стали б вічним листям

на гілці твоєї пісні.

Марія РЕВАКОВИЧ

твої губи — це глечик солодкого вина від якого п'яніє моя стать відкривши двері широко навстіж вона тягне тебе у свою зачаровану хату там почнеться сім'яна мандрівка