4. Ідейно-тематична і жанрова система літератури постмодернізму.

Термін постмодернізм найчастіше пов'язують насамперед з інтелектуальною напругою кінця тисячоліття — не стільки часовим підсумком, як узагальненням європейської культури, що дійшла свого зросту і сили, та не позбулася найболючіших своїх проблем. Основним джерелом постмодернізму в аспекті пізнання виявилася "деструкція", визнання прогресу лише у вигляді неспростовної ілюзії, загострене відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва.  Народившись спочатку як феномен мистецтва й усвідомивши себе як літературну течію, постмодернізм далі був ототожнений з одним із стилістичних напрямків архітектури II половини XX ст., і вже на межі 70-х—80-х років став сприйматися як найбільш адекватне духу часу вираження інтелектуального й емоційного сприйняття епохи. Отже, постмодерністському мисленню притаманні еклектизм, відсутність послідовності, фрагментарність опису, брак єдиної позиції та єдиної концептуальної мови. Знімається власне принцип системності, організованості тексту. Постмодернізм вимагає багатомовності — культурної, стильової, лінгвістичної. А внутрішня суть його полягає у заперечуванні реалістичної розповіді, причиново-наслідкової взаємозалежності сюжетних ліній, психологічної зумовленості. Тобто його аж ніяк не задовольняє все стереотипне, стале, те, що породжує стандартну, завчасно очікувану реакцію.  Однак відзначимо, що при всіх наявних рисах постмодерного твору — фрагментарності, іронічності, вільного поєднання жанрів та стилів, карнавалізації, відсутності можливості пізнання — літературні тексти даного типу мають єдність емоційного тону і загального враження. Це спонукає читача до пошуків не тільки загальної символічної структури твору, але й певного змістового центру, яким може виступати образ, а точніше "маска" автора. У руслі цього напряму в західноєвропейській літературі працюють такі письменники, як Мілорад Павич, Мілан Кундера, Умберто Еко, Мішель Фуко. Джеймс Джойс та багато-багато інших.В українську літературу постмодернізм увійшов упевнено і голосно, викликавши різноманітні судження — від захоплення експериментальними явищами до впевнення в остаточній загибелі літератури. Адептами нового напряму стали Юрій Андрухович, Окса на Забужко, Сергій Жадан, Василь Кожелянко, Богдан Жолдак, Євген Пашковський, В'ячеслав Медведь та інші. В українській літературі своєрідним підґрунтям постмодернізму стали особливості національної духовності, відбиті у фольклорі, передусім гумор та іронія, бурлеск і травестія. Найяскравіше ці риси втілені в творах Юрія Андруховича — Патріарха літературної групи "Бу-Ба-Бу" ("Бурлеск-Балаган-Буфонада"), визнаного адепта українського постмодернізму. Він відомий своїми романами "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993) та "Перверзія" (1996), найвизначнішою рисою яких є складна будова та вигадлива система літературних алюзій (натяків, відсилання до певного твору, сюжету чи образу). Сучасний автор, розуміючи всю безпідставність претензій на оригінальність індивідуальної творчості (адже головною тезою постмодернізму є впевненість у тому, що все вже було сказане до нас і нічого нового вигадати неможливо), перетворюється на "переосмислювача" відомих цитат, сюжетів, мотивів. У даному разу літературні запозичення є формою іронічного, пародійного діалогу з попередньою культурою.