- •Постмодернізм як універсальна духовно-культурна тенденція другої половини хх – початку ххі ст., його філософсько-естетична база.
- •Наукове осмислення проблеми постмодернізму (статті і. Гавана, і. Гава, ж.-ф. Ліотара, ж. Бодріяра, українських учених).
- •Принципи поетики постмодернізму.
- •Ідейно-тематична і жанрова система літератури постмодернізму.
- •Новації та експерименти в постмодерному письменстві. Феномен гри.
- •Генезис українського постмодерного художнього мислення.
- •Асоціація українських письменників (ауп) як постмодерне мистецьке утворення.
- •Періодика і видавництва України – пропагандисти постмодерної естетики («Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», «Четвер», «Критика», «Кальварія», «Фоліо», «Основи» та ін.).
- •Історія
- •Творчість
- •Літгурт «Бу-Ба-Бу»: мистецьке самоусвідомлення і творче самовираження поетів. Роль у літературному процесі України.
- •Бурлеск як виклик інертності у творчості групи «Пропала грамота». Проблема естетичної цінності віршів.
- •Творчість групи «Нова дегенерація»: перехід від іронізму до філології.
- •Новітня українська драматургія: твори в. Шевчука, о. Ірванця, л. Подерев’янського, в. Діброви, Неди Нежданої та ін.
- •Є. Пашковський – письменник, критик, лауреат Шевченківської премії. Екзистенціальний зміст і лабіринтна поетика романів «Свято», «Вовча зоря», «Безодня», «Щоденний жезл».
- •В. Медвідь – прозаїк, есеїст, перекладач, лауреат Шевченківської премії. Філософія людського буття в романістиці («Таємне сватання», «Збирачі каміння», «Льох», «Кров по соломі»).
- •Творчість Марії Матіос: інтроспекція української історії і душі як шукання дороги в майбутнє («Солодка Даруся», «Нація», «Майже ніколи не навпаки», ін.).
- •Проза в. Яворівського останнього десятиліття: новелістика, повісті, романи. Еволюція стилю письменника.
- •Феміністична тема в постмодерній прозі в. Шевчука («Місяцева зозулька з Ластів’ячого гнізда», «Горбунка Зоя», «Жінка-змія», «Декоративна жінка», ін.). Особливості потрактування образу жінки.
- •Образ, цінності та проблеми молоді в сучасній українській літературі: м. Бриних, «Реальна ніжність вирваного серця»; а. Дністровий, «Пацики», ін.
- •Гра, іронія, інтертекст у романі «Очамимря» о. Ірванця.
- •Біографія
- •Літературна діяльність
- •Інтелектуально-експериментальна творчість Емми Андієвської. Прочитайте вірш напам’ять.
- •Любовно-еротична лірика Марії Ревакович. Прочитайте вірш напам’ять.
- •І. Малкович – поет і видавець. Висока художня якість і громадянське звучання книги віршів «Із янголом на плечі».
- •І. Римарук – літератор, критик, видавець. Поетичні збірки, мотиви лірики.
- •Життєпис
- •Особливості поезії
- •Творчість
Ідейно-тематична і жанрова система літератури постмодернізму.
Термін постмодернізм найчастіше пов'язують насамперед з інтелектуальною напругою кінця тисячоліття — не стільки часовим підсумком, як узагальненням європейської культури, що дійшла свого зросту і сили, та не позбулася найболючіших своїх проблем. Основним джерелом постмодернізму в аспекті пізнання виявилася "деструкція", визнання прогресу лише у вигляді неспростовної ілюзії, загострене відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Народившись спочатку як феномен мистецтва й усвідомивши себе як літературну течію, постмодернізм далі був ототожнений з одним із стилістичних напрямків архітектури II половини XX ст., і вже на межі 70-х—80-х років став сприйматися як найбільш адекватне духу часу вираження інтелектуального й емоційного сприйняття епохи. Отже, постмодерністському мисленню притаманні еклектизм, відсутність послідовності, фрагментарність опису, брак єдиної позиції та єдиної концептуальної мови. Знімається власне принцип системності, організованості тексту. Постмодернізм вимагає багатомовності — культурної, стильової, лінгвістичної. А внутрішня суть його полягає у заперечуванні реалістичної розповіді, причиново-наслідкової взаємозалежності сюжетних ліній, психологічної зумовленості. Тобто його аж ніяк не задовольняє все стереотипне, стале, те, що породжує стандартну, завчасно очікувану реакцію. Однак відзначимо, що при всіх наявних рисах постмодерного твору — фрагментарності, іронічності, вільного поєднання жанрів та стилів, карнавалізації, відсутності можливості пізнання — літературні тексти даного типу мають єдність емоційного тону і загального враження. Це спонукає читача до пошуків не тільки загальної символічної структури твору, але й певного змістового центру, яким може виступати образ, а точніше "маска" автора. У руслі цього напряму в західноєвропейській літературі працюють такі письменники, як Мілорад Павич, Мілан Кундера, Умберто Еко, Мішель Фуко. Джеймс Джойс та багато-багато інших.В українську літературу постмодернізм увійшов упевнено і голосно, викликавши різноманітні судження — від захоплення експериментальними явищами до впевнення в остаточній загибелі літератури. Адептами нового напряму стали Юрій Андрухович, Окса на Забужко, Сергій Жадан, Василь Кожелянко, Богдан Жолдак, Євген Пашковський, В'ячеслав Медведь та інші. В українській літературі своєрідним підґрунтям постмодернізму стали особливості національної духовності, відбиті у фольклорі, передусім гумор та іронія, бурлеск і травестія. Найяскравіше ці риси втілені в творах Юрія Андруховича — Патріарха літературної групи "Бу-Ба-Бу" ("Бурлеск-Балаган-Буфонада"), визнаного адепта українського постмодернізму. Він відомий своїми романами "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993) та "Перверзія" (1996), найвизначнішою рисою яких є складна будова та вигадлива система літературних алюзій (натяків, відсилання до певного твору, сюжету чи образу). Сучасний автор, розуміючи всю безпідставність претензій на оригінальність індивідуальної творчості (адже головною тезою постмодернізму є впевненість у тому, що все вже було сказане до нас і нічого нового вигадати неможливо), перетворюється на "переосмислювача" відомих цитат, сюжетів, мотивів. У даному разу літературні запозичення є формою іронічного, пародійного діалогу з попередньою культурою.