- •2. Метол «історіївчень про державу і право»
- •3. Критерій оцінки державно-правових вчень
- •5. «Історія вчень про державу і право» в системі юридичних наук історико теоретичного циклу
- •6. «Історія вчень про державу і право» в системі суспільних наук
- •Розділ 2
- •1. Загальні риси міфологічних уявлень про державу і право в країнах стародавнього сходу
- •2. Державно-правова думка стародавньої індії
- •3. Етико-політичнівчення стародавнього китаю
- •4. Етико-правовийаспект зороастризму
- •Розділ з державно-правові вчення стародавньої греції і стародавнього риму
- •1. Загальна характеристика античних уявлень про державу і право
- •2. Деміфоа опзація поаітико-правових погляаів у перюа становлення давньогрецької державності
- •З, вчення про державу і право доби розквіту філософії та політичної думки. Теорія міста-держави (V-IV ст. До н. Е.)
- •4. Концепції держави і права лоби пізнього еллінізму та римської античної філософії
- •Розділ 4 державно-правові вчення західної європи доби середньовіччя
- •1. Основні риси та особливості розвитку державно-правовоїдумки доби середньовіччя
- •2. Ранньохристиянські уявлення про державу і право
- •4. Державно-правова концепція марсиліяпадуанського та поаітико-правові погляди вільяма оккама
- •1. Загальна характеристика державно-правових вчень доби від родження та реформації
- •2. Вчення про державу та право періоду кризи феод алізму (XV-xvIст.)
- •3. Політичні та правові вчення в голландії та англії лоби ранніх буржуазних революцій (XVII ст.)
- •1. Загальна характеристика вчень про державу і право доби просвітництва
- •2. Поаітико-правова концепція вольтера
- •5. Погляди на державу і право французьких матеріалістів-енцикаопедистів денідідро, поая-анрігольбаха, клода-адріана гельвеція
- •6. Державно-правові вчення в італії XVIII ст.
- •7. Державно-правова думка в сша періоду боротьби за незалежність
- •1. Вчення про державу і право в німеччині кінця XVIII -початку XIX сгг.
- •2. Характеристика державно-правових вчень пред ставників буржуазного лібералізму у франції та англії
- •1. Утопічні ідеї XVI-XVIII ст.
- •2. Марксистсько-ленінське вчення про державу і право та його еволюція
- •1. Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізовано!держави та зміцнення абсолютизму (XIV- перша половина XVIII ст.)
- •3. Концепції державиі права в росії в другій половині хіх-хх ст.
- •1. Витоки державно-правової ідеології українського народу
- •2. Розвитокполітико-правовоіідеології (XI—XV ст.)
- •3. Державно-правова думка в україні за козацько-гетьманськоїд оби (XVI-XVIII ст.)
- •4. Державно-правова лумка часів занепаду козацько-гетьманської держави (кінець XVII-XVIII ст.)
- •5. Державно-правова думка в україніxix-перша половина XX ст.
- •1. Державно-правові теорії юридичного позитивізму
- •2. Соціологічні державно-правові концепції
- •3. Сучасні концепції природного права, правової і соціальної держави
- •4. Функції «історії вчень про державу і право»
6. Державно-правові вчення в італії XVIII ст.
На рубежі ХУШ ст. в Італії розпочався активний процес розвитку буржуазних відносин, які вимагали правового обґрунтування і зміни форм держави. Однак слабо консолідована буржуазія вела компромісну політику з існуючим режимом, що заважало подоланню феодальних пережитків. Цю двояку політичну позицію нової суспільної верстви виразили італійські просвітителі. Найбільш визначними серед них були Дж. Віко і Ч. Беккаріа.
Італійський філософ-просвітитель Джамбаттіста Віко (1668-1744), відомий своєю теорією історичного циклу. Віко розглядав державно-правове життя суспільства під кутом зору морально-культурного стану народів, визнаючи дух (розум) народу як першоджерело культурно-історичних зрушень. Головним витвором розуму Дж. Віко вважає мову і право. Екскурси в історію культури, моралі й суспільно- політичних форм різних давніх народів склали основу його аргументації. Повсюдно мислитель вбачає простоту первісного життя людей, потім зростання його комфортності - і нарешті занепад через падіння моралі.
Заслугою Віко є те, що у своїй фундаментальній праці «Засади нової науки про загальну природу націй, завдячуючи яким відкриваються нові засади природного права народів» він здійснив спробу пояснити виникнення і особливості розвитку державно-правових інститутів, створивши так звану теорію «ідеальної вічної історії», вчення про закономірний процес культурного, соціального і політичного розвитку й занепаду, який відбувається за певних обставин в житті кожної нації. Віко пов'язує виникнення держави з суспільним договором, виводячи цей факт із об'єктивної необхідності. Кожна форма державності у Віко має свої особливості і свої причини виникнення. У відповідності до давньогрецького переказу, що давні єгиптяни поділяли історію світу на три доби - добу богів, добу героїв та людську добу, Дж. Віко поділяє історію на три епохи: «епоху богів», «епоху героїв», «епоху людей».
Перший період Віко називає божественним не за власним змістом, а за притаманною тогочасним людям міфологічною формою осмислення світу. Це час дикунства, злиднів, безсловесного існування, коли людська фантазія обожнювала сили природи. У цей період відсутня державність, не існує юридичних норм. Законами слугують лише містика і пророцтва оракулів. Право ґрунтується на божественному авторитеті. Управляють суспільством жерці.
На другому етапі люди виходять із напівтваринного стану і вступають у суспільні, насамперед сімейні зв'язки. В їхньому середовищі з'являються могутні особи героїв: вожді, пророки, організатори, винахідники. На цій стадії боги починають правити антропоморфно, закладаються підвалини культури, утверджується монархічна форма правління та основи правових норм, які спираються на силу традиції. Державна влада - це влада аристократії, яка диктує пронизані корисливими інтересами можновладців правові норми і жорстоко пригнічує підданих. Право тут виступає як право сили.
Кодифікація законів та введення формального правопорядку є власне початком людської доби. Цій добі притаманний республікансько-демократичний устрій або представницька монархія з достойними людини правами і свободами, що забезпечують народний суверенітет. Закони узгоджують приватний і публічний інтерес, утверджується юридична рівність між людьми. Максимального розвитку досягає економіка, але люди поглинаються корисливими інтересами. Герої і ентузіасти зникають, суспільством опановує моральний розклад. Наступає кінцева епоха - епоха варварства. Над законами, які забезпечують всезагальний інтерес переважають егоїстичні інтереси людей, що породжує соціальну анархію, так започатковується процес занепаду соціального розвитку і закладаються підвалини нового циклу.
Засновником класичної школи в науці кримінального права вважається італійський юрист, публіцист, прихильник доктрини природного права Чезаре Беккаріа (1738-1794), автор знаменитої праці «Про злочини і покарання». Згідно із поглядами Беккаріа в природному стані люди були вільними, рівними і незалежними, але перебували в стані війни і свавілля. З метою організації спокійного і безпечного життя вони добровільно уклали суспільний договір, створивши верховну владу і уповноваживши її на підставі законів забезпечити достойне людини життя. Але сподівання людей були марними. Повсюди запанувало насилля і несправедливість, оскільки багато законів, які впроваджувались верховною владою, захищали інтереси небагатьох. Подібне становище особливо помітне у системі покарань, де за одні і ті ж вчинки багаті і бідні підлягають різним санкціям. Мислитель вбачав коріння несправедливості в соціальній нерівності, яка закріплюється правом власності.
Для попередження злочинності і оздоровлення суспільства Беккаріа пропонує монархам перейматися не власними амбіціями, а справами підданих. Він закликає до поступового зрівняння всіх громадян як в матеріальних, так і в моральних вигодах, які має в своєму розпорядженні суспільство; висловлюється за освіту і виховання народу; пише про запровадження мудрих законів і закликає до рівності усіх перед законом; про необхідність запровадження законності і впровадження обов'язкових гарантій прав індивіда.