Розділ 2

< к:оьлиності уявлень про державу i iip а во в країнах стародавнього сходу

1. Загальні риси міфологічних уявлень про державу і право в країнах стародавнього сходу

Початок державно-правової думки як невід'ємної скла­дової міфологічного світогляду сягає доби ранніх річкових цивілізацій, які створили ірригаційне землеробство та мо­гутні державні інституції його підтримки. - Ранні форми державної організації суспільства (прото- держави) виникли в лоні перших цивілізацій в родючих долинах річок Нілу (Єгипет), Тигру і Євфрату (Месопота­мія) на межі IV-Ш тис. до н. е. Приблизно в цей же час аналогічний процес відбувався в долині Інду (Індія), трохи пізніше - в П тис. до н. е.- в долинах річок Хуанхе і Янцзи (Китай), згодом - в І тис. до н. е.- на Балканському півост­рові, Західному узбережжі Малої Азії та південному узбе­режжі Апеннінського півострова (Стародавня Греція). |Ста- родавні цивілізації сформувалися переважно у вигляді низки пов'язаних між собою і, як правило, етнічно близьких ран- ньокласових номових міст-держав, з подальшою їх трансфор­мацією у централізовані східні деспотії, яскраво виражені в Стародавньому Єгипті та Китаї. Поняття «східна деспотія» характеризується низкою ознак. (Це монархічна форма прав­ління з необмеженою спадковою владою монарха - вищого законодавця і вищого судді; централізованою державою з жорстоким тоталітарним режимом, з розгалуженим адмініст­ративним апаратом та безправними підданими. Масова сві­домість наділяла правителя тотальними повноваженнями не тільки завдяки божественному характеру його влади, а й зав­дяки одноосібній ролі в підтримці безпеки, соціальної спра­ведливості і правосудия. Стійкі патріархально-общинні відно­сини, на ґрунті яких розвивались ранні державні деспотичні режими, формували в суспільній свідомості образ правителя- батька, захисника слабких і обездолених.

Влада-власність у формі верховного диктату бюрокра­тичної державності виступала струкіуроутворюючою силою економічного, суспільно-політичного і культурного життя ранньокласових суспільств Стародавнього Сходу. Держава тотально домінувала над суспільством, повністю організу- ючи та контролюючи його функції. Окремий індивід поза державою не мислив свого існування, навіть не виникало уявлення про його індивідуальну цінність, а отже не стави­лося питання про особисті права індивіда. Були громадяни держави (вільні) і були раби в якості знаряддя праці. Полі­тичний союз був початком і кінцем, альфою і омегою су­спільного буття, майже не існувало поняття церкви і гро­мадянського суспільства як окремих союзів.

На Стародавньому Сході панував міфологічний світо­гляд з його домінуючим уявленням про божественне, над­природне походження назавжди встановлених суспільних порядків. Міф у нерозчленованій, синкретичній формі від­ображав погляди на господарське, соціальне, економічне* політичне життя суспільства. У зв'язку з цим держава уяв­лялась древнім як цілісний організм, який породжений са­мою природою, втіленням вищого порядку, ідей добра і справедливості, яким людина покликана служити. Прави­тель розглядався або живим богом, якому юридично нале­жало все в країні (Єгипет, Індія), або особою, яка керує від імені богів, будучи сама суворо підпорядкованою їм (Ме­сопотамія, Китай). Переконання в божественній природі державної влади виключало будь-який моральний осуд пер- соніфікаторів цієї влади або думку про непокору. Всі безза­стережно корилися деспоту, «заслуговуючи» таким чином на милість богів і безсмертя душі.

Деспотична форма державного правління, морально- етична світоглядна традиція та міфологічна свідомість обумовили характерні риси політико-правових поглядів в країнах Стародавнього Сходу. Усі вони були міфологізова- ними, мали виключно прикладний характер, в основному стосувалися питань природи, завдання влади правителя та «мистецтва управління», механізму здійснення влади і пра­восуддя. Політичні уявлення органічно вписувалися в нор­ми моралі, набуваючи форми етико-політичних доктрин, згідно з якими перетворення в суспільстві і державі пов'я­зувалися зі зміною в способі життя людей та їх мо­ральною поведінкою. «Мистецтво управління» зводилося до морального удосконалення можновладців. Державна влада і суспільство ототожнювались. Це стало причиною того, що питання про походження держави і права, їхній істо­ричний розвиток залишалися поза увагою.

Принципи етичного детермінізму в методах і засобах управління знаходимо в таких писемних джерелах як «По­вчання», що нерідко були настановами з політичних пи­тань: «Повчання Птахотепа», «Книга мертвих», «Повчання гврпнлсої нільського царя своєму синові» та ін. (XXV-ХХП ст. до н, е.). н ранніх главах книги історичних переказів «Шуц'іин» (VIII ст. до н. е.), найдавніших пам'ятках права- «Авссіі», «Лртхашастрі» (VI—III ст. до н. е.), «Законах Ма­ну» (II ст. до н. е.) тощо. Всі вони засуджують злостивість, самовдоволеність, пихатість, безвілля, безвідповідальність правителів; загострюють увагу на зобов'язаннях правителя бути справедливим і старанним у виконанні владних функ­цій, турбуватися про благо підданих, оточуючи себе здіб­ними, талановитими помічниками, втілювати в життя бо­жественну справедливість.

Так, в політико-моральних поглядах Стародавнього Єгип­ту з класичною формою східної деспотії домінували уяв­лення про божественну природу державної влади, фараон розглядався як уособлення бога на землі (так, ще в ранньо­му царстві (ПІ тис. до н. е.) єгипетським фараонам присво­ювали священний титул «сина бога Сонця»), а запорукою земних порядків, законів і правил людської поведінки була божественна справедливість (читай - справедливість фара­она). Всі, хто безчинствували, потрапляли у немилість до богів і позбавлялися надії на головне - загробне життя.

У Месопотамії та прилеглих до неї областях (Сирія, Фі­нікія) вже за доби правління царя Вавилону Хаммурапі (П тис. до н. е.) посилилась тенденція до формування ста­ново-класового суспільства. Тут поряд із державною вла- дою-власністю та редистрибуцією (системою державного централізованого перерозподілу матеріальних та духовних благ) дедалі виразніше почали владно заявляти про себе приватні власність та підприємництво, започатковувався процес поступового відокремлення влади від власності. В масовій свідомості відповідно похитнулися уявлення про сакральність влади верховного правителя, і як нове утвер­джувалась думка про цінність індивіда. Намагання Хамму­рапі зберегти попередні уявлення про божественний харак­тер влади і своїх законів, переконати суспільство про їхню відповідність незмінним божественним приписам і спра­ведливості знаходимо в Законах царя Хаммурапі - політи- ко-правовій пам'ятці ХУШ ст. до н. е.

Об'єктивний процес формування імперських структур на Близькому Сході, зініційований новоассирійським, а піз­ніше нововавилонським і мідійським царствами в третій чверті VI ст. до н. е. врешті завершився утворенням світо­вої імперії Ахеменідів. Вавилонія та Єгипет остаточно втратили незалежність відповідно у 539 і 525 pp. до н. е., увійшовши до складу перської наддержави Ахеменідів.

Цивілізації Межиріччя та Єгипту занепали, і вже не віді­гравали провідної ролі у культурному, інтелектуальному житті стародавнього людства. Хоча в імперії Ахеменідів утвердилась класична форма східної деспотії, однак імпе­рія, як форма деспотичної держави не мала стабільності і перспектив подальшого розвитку. Прогрес і майбутнє люд­ства як історично справдилося, пов'язувались із трьома ве­ликими периферійними цивілізаціями Індії, Китаю, Греції.