2. Характеристика державно-правових вчень пред ставників буржуазного лібералізму у франції та англії

В англо-французькій духовній традиції, на відміну від Німеччини, прогрес усвідомлювався в утилітарно-прагма­тичній площині матеріального перетворення світу. Неухиль­ний прогрес розуму, економічних потужностей та пов'язане з ним зростання комфортності життя мислились як законо­мірний рух людства до неодмінно кращого майбутнього. Започаткувався англо-французький позитивістський з уто­піями лібералізму та соціалізму підхід до тлумачення дер­жави і права, їх місця і ролі, завдання в загальному поступі історичного прогресу.

Домінуючим способом політичного мислення став лібе­ралізм, а підмурком лібералізму - постулат про природу вартості, яка служить задоволенню потреб і сприяє реалі­зації людської особистості. Визнаючи політичну свободу як невід'ємний атрибут буржуазної культури, лібералізм взяв на себе завдання зробити з неї набуток загалу, тобто дійс­ний суспільний наробок. Ліберальні мислителі в основу своїх правових, економічних і політичних реформ поклали принцип найбільшого щастя для найбільшого числа людей. В їхніх теоріях знайшли відображення об'єктивні тенденції розвитку буржуазного суспільства, що проявилися в фор­муванні буржуазного індивідуалізму та протиставлення держави і громадянського суспільства як самостійних сфер суспільного життя. В суспільному житті впроваджується принцип «laisser faire» - наріжний принцип ліберальної свідомості, який означає вимогу вилучити з життя людей будь-які обмеження і перешкоди, що стоять на заваді реалі­зації їхніх прав, вільної діяльності і самореалізації. Перед­усім цей принцип містив ідею звести нанівець втручання держави у вільне підприємництво. Держава повинна лише забезпечувати функціонування і захист громадянського су­спільства (в значенні буржуазного суспільства), порядку в ньому, збереження загальних умов капіталістичного госпо­дарювання. В основу державно-правових вчень був покла­дений утилітаризм («utilitas» - користь, вигода; прагнення мати перш за все свій власний зиск, користь).

Розвиток таких уявлень поповнився доробком представ­ника англійського лібералізму, філософа і юриста, заснов­ника теорії утилітаризму Ієремії Бентама (1748-1832). Свої державно-правові погляди він виклав у відомих пра­цях: «Принципи законодавства», «Фрагмент про уряду­вання», «Керівні засади конституційного кодексу для всіх держав». Основою державно-правової концепції Бентама є положення про те, що в житті людей повинно бути якомога більше користі, задоволень і якомога менше страждань. З особистої користі, блага кожного індивіда складається суспільна користь і загальне благо. Звідси, згідно із вчен­ням Бентама, головною метою держави є створення умов для досягнення користі і щастя кожною людиною. Для до­сягнення вказаної мети держава зобов'язана сприяти розви­тку приватної власності, що дозволить зменшити бідність, а, отже, збільшити загальну користь. Важливим важелем у створенні умов для розвитку приватної власності є ефек­тивна боротьба зі злочинністю.

Бентам послідовно проводив думку, що обов'язковою умовою у досягненні накресленого ним суспільного ідеалу є демократизація політичних інститутів. Для цього демок­ратизувати потрібно не лише організацію державної влади, а й усю політичну систему суспільства. У цьому аспекті він закликав до розширення виборчих прав, включаючи надан­ня виборчих прав також і жінкам. Він переконував, що з допомогою демократичних інститутів таких як вільна пре­са, громадські дискусії, публічні зібрання можна буде конт­ролювати діяльність законодавчої і виконавчої влади.

Бентам критикував договірну теорію держави, захища­ючи думку, що всі держави утворені шляхом насилля і за­кріпилися завдяки звичкам людей підкорятися урядові. Він також заперечував ідею природного права, яке історично і логічно передує державі, стверджуючи, що ніяких природ­них прав, що передують державі й урядам не існує. При­родними у людини є тільки почуття, нахили та здібності. Стандартом цінностей і причиною людської поведінки є виключно насолода і біль. Право,- за Бентамом, - це сукуп­ність знаків (символів), виданих і затверджених сувереном для забезпечення належної поведінки підданих.

У зв'язку з цим необхідно докладніше зупинитися на аналізі Бентамової теорії в царині карного (кримінального) права. Мислитель будував свою теорію на переконанні, що покарання є завжди злом, оскільки воно спричиняє біль, і що виправданим воно буває настільки, наскільки запобігає ще більшому злу в майбутньому чи відшкодовує вже запо­діяне зло. На його погляд, карна юриспруденція повинна забезпечувати реальну класифікацію покарань за принци­пом аналогії, аби зробити кару сумірною злочинові й запо­бігти кривді. Узагалі мислитель виводив правило, що біль, завданий покаранням, повинен перевершувати вигоду, здо­буту внаслідок нанесення кривди, але не примножувати зла, вже заподіяного тією кривдою.

Духівником французького лібералізму переважна біль­шість науковців вважають відомого публіциста Бенжамена Анрі Констана (1767-1830). Відомою його працею, в якій він обґрунтував ліберальні погляди про державу є «Курс конституційної політики», яка побачила світ після смерті автора. Стержнем державно-правової концепції Б. Конста­на є проблема індивідуальної свободи, під якою він перш за все розуміє свободу приватної власності, яка досягається шляхом обмеження впливу держави на економічне життя та поділом властей.

Головною у його вченні була проблема співвідношення індивіда і держави. Своє вчення мислитель присвятив ана­лізові таких категорій як особистість, держава і громадян­ське суспільство. Констан підкреслював, що свобода інди­віда є необхідною умовою формування правової держави і громадянського суспільства. Невід'ємними складниками індивідуальної свободи є зацікавленість людей у мирі, у результатах своєї праці, розвитку комерції та підприємни­цтва, створенні умов особистої та майнової безпеки. В цьо­му аспекті Констан вбачав соціальну роль держави в забез­печенні особистої свободи людей, а завдання — в сприянні розвитку свободи індивіда.

Політичним ідеалом Констана була конституційна мо­нархія. Перевагу конституційної монархії мислитель вбачав у тому, що, на його погляд, в особі конституційного монар­ха політичне суспільство набуває «нейтральної влади», яка перебуває поза трьома властями: законодавчою, виконав­чою, судовою, незалежна від них і тому здатна (і зобов'я­зана) забезпечити їхню єдність, кооперацію та корисну дія­льність на благо суспільства.

Засновником позитивістської теорії держави та права був французький філософ, один із фундаторів позитивізму в соціології Огюст Конт (1798-1857). Важливо наголоси­ти, що його правові погляди не є позитивістськими в юри­дичному значенні, оскільки у його вченні позитивне право не справляє впливу на розвиток суспільства. Провідну роль тут відіграють принципи моралі (класичний юридичний позитивізм розглядає право відособлено від моральних йо­го оцінок). Конт керувався принципом, що ідеї правлять світом, а розвиток суспільства (усі сфери його буття, вклю­чаючи політичну владу й державу) визначається формами мислення. За Контом, суспільство проходить у своєму роз­витку три стадії: теологічну, за час якої люди пояснюють явища світу на принципах релігії, відводячи провідну роль у світі надприродним явищам; метафізичну - усі явища зу­мовлюються дією сутностей і причин; позитивну - усі яви­ща висвітлюються з позицій науки. Заперечуючи можли­вість пізнання сутності речей, мислитель висловив думку, що науці слід лише описувати явища та їх співіснування. У зв'язку з цим у своєму вченні Конт не торкається питань про походження держави і права. Він висуває проблему їх співвідношення, заперечуючи ідею природного права як таку.

Фундаментальною працею Конта, в якій він ретельно аналізує зміст трьох стадій розвитку суспільства, є шести­томний курс «Позитивної філософії», яку він публікував впродовж майже другої чверті XIX ст.

Перша стадія розвитку суспільства, на думку філософа, характеризується пануванням уявлень, які значно обмежу­ють коло знань. Люди пояснюють існування явищ наявніс­тю богів і духів. На цій стадії панує авторитет і монархія.

Метафізичній стадії притаманна дія різноманітних сил, як прояв сутностей. На цій стадії вплив авторитетів слабне, в людській індивідуальності посилюється егоїзм і послаб­люються її зв'язки із суспільством. Зростає роль інтелекту, втрачають вагу духовні цінності, домінуючої ролі набува­ють цінності «інструментальні». На цій стадії виростає пра­гнення замінити владу монарха владою народу. Друга ста­дія є перехідною до третьої, найвищої.

На третій стадії зміни в суспільстві відбуваються під впливом позитивного знання (наукового знання), яке дає математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія (соціальна фізика). Позитивна наука виявляє порядок у природі, закони природи і суспільства, а метафізичні проб­леми, тобто проблеми буття і його сутності оголошуються такими, що не піддаються розв'язанню. На позитивній ста­дії долається розрив між теорією і практикою, який виник на попередній стадії. Прогрес знань оголошується провід­ною силою суспільного прогресу. На цій стадії формується нова соціально-політична система - соціократія. Політич­на влада за соціократії перебуває в руках банкірів та їх радників — філософів-позитивістів. У суспільстві уні­фікується мислення, утверджується тотальний державний контроль і жорстка суспільна та виробнича дисципліна. Суб'єктивних прав не існує, оскільки вони суперечать принципам соціальної солідарності.

Неодмінною умовою стабільного функціонування су­спільства та формування соціальної солідарності, згідно із О. Контом, є закон, зміст якого виражається у формулі: «Любов як принцип, порядок як основа і прогрес як мета». Перед цим законом у суспільстві всі рівні. Усі володіють єдиним правом - виконувати свій обов 'язок. Важливим со­ціальним обов'язком окреслюється обов'язок мати приват­ну власність, як запоруку створення капіталів і забезпечен­ня високого рівня життя в умовах соціократії, накопичення багатств і створення стабільного фундаменту для нащадків.

Висновок

Державно-правова думка кінця XVIII - початку XIX ст. втілила основні засади лібералізму - ідеології підприємни­цьких і торгових кіл нового класу - буржуазії, університет­ської професури та частини вищих категорій чиновництва. Концептуальним ядром лібералізму були дві засадові тези: особиста свобода, свобода кожного індивіда і приватна власність як суть найвищих соціальних цінностей; реалі­зація вказаних цінностей забезпечує не лише розкриття широких творчих потенцій особистості та її благополуччя, але є водночас і запорукою суспільного руху в цілому і державної організації зокрема. Навколо цього смислотвор- чого концептуального ядра виникала ціла низка ідей щодо раціональної перебудови світу, про загальне благо і право, конкуренцію і контроль. Серед них були ідеї правової дер­жави, конституціоналізму, поділу влади, самоуправління тощо.

Важливою заслугою Гегеля було обґрунтування суті держави як правового явища. Логічні міркування про те, що держава історично передує громадянському суспільству і є основою його розвитку, завершились у Гегеля повним підпорядкуванням індивіда державі. Однак, аргументуючи етатизм, мислитель фактично попереджав про небезпеку, яку несе в собі тоталітаризм. Висновок Гегеля про те, що основою формування громадянського суспільства є держа­ва, в якій відносини опосередковуються правом і мають правовий характер, особливо актуальний для постготалі- тарних держав, які будують правову державу і громадянське суспільство.

Форму тоталітарної держави обґрунтував Фіхте, висунув­ши також ідеї про формування національної держави і ви­ховання народу в дусі патріотизму, любові до батьківщини і прагнення свободи, відводячи освіті і вихованню народу вагому роль. У зв'язку з цим він високо цінував труд інте­лігенції, вчених як наставників нації, здатних закласти фун­дамент для прогресивного розвитку суспільства.

Про право як гарантію індивідуальної свободи говорив О. Конт. Його ідеї соціальної солідарності набули новіт­нього звучання в працях Л. Дюгі, М. Оріу та ін. Ідея Бента­ма про виникнення держав шляхом насилля набула свого розвитку в теорії насилля Гумпловича.

Завдання для індивідуальної роботи

1. У карній юриспруденції Бентама провідним є правило, що дієвим стримувальним засобом запобігання злочинам є суворість покарання (біль, завданий покаранням, повинен пе­ревищувати вигоду, здобуту внаслідок учинення кривди інди­відам, класам чи суспільству в цілому). У карній юриспруден­ції! Бекарія домінуючим є правило, що дієвішим попереджу­вальним засобом є невідворотність покарань. Обґрунтуйте, який із названих стримувальних засобів, на вашу думку, є діє­вішим і чому?

2. Відомо, що в Кримінальному Кодексі УРСР 1927 р. (сг. 7) застосовувались кваліфікації злочинів за аналогією. В утилі­таристській теорії кримінального права Бентама передбача­ється кваліфікація покарань за аналогією. Який, на вашу дум­ку, у цих підходах домінує принцип? (Розв'язуйте проблему в плошині відношення держави і особи, держави і суспільства).

3. На вашу думку, чим обумовлена змістовна відмінність державно-правових концепцій німецького, французького і англійського лібералізму.

4. З'ясуйте різницю між античними уявленнями Платона і Арістотеля та уявленнями Гегеля про субстанційну роль дер­жави.

5. Вкажіть на відмінності в поглядах Руссо і Гегеля на дер­жаву.

Література

Гегель Г. Ф. О научных способах исследования права и его мес­та в практической философии и его отношении к науке о позитив­ном праве // Г. Ф. Гегель. Политические произведения - М., 1978.

Гегель Г. Ф. Философия права-М., 1983.

Гайденко П. Философия Фихте и современность,- М., 1979.

Кант И. Метафизика нравов // Сочинения,- Т. 4,- Ч. II - М., 1965.

Кечекьян С. Социологические взгляды Опоста Конта // Совет­ское государство и право - 1957, № 12,- С. 90-97.

Нерсесянц В. Гегелевская философия права: история и совре­менность.- М., 1974.

Нерсесянц В. Право и закон.: Из истории правовых учений,- М„ 1983.

Пионтковский А. Учение Гегеля о государстве и его уголовно- правовая теория - М., 1993.

Себайн Дж. Г., Торсон Т. Л. Історія політичної думки,- К., 1997,- С. 549-611.

Семенов В., Шаповал В., Шульженко Ф. К вопросу о философ­ских основаниях права,- 1995,- С. 33-34.

Семенов В., Шульженко Ф. Формування ідеї громадянського суспільства та правової держави в західноєвропейській філософії XVII-XVIII ст.- К., 1995,-С. 38^7.

Тихонравов Ю. Основы философии права,- М., 1997 - С. 427- 483.

Шульженко Ф., Наум М. Історія вчень про державу і право. Курс лекцій,- К., 1997,- С. 70-83.

Розділ 8

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ІДЕЇ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЦІАЛІЗМУ І КОМУНІЗМУ