Тема: втілення ідеї «природної людини» у повісті вольтера «простодушний»

Дія повісті «Простодушний» (XVII 67) повністю розгортається у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи.

Незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно простежуємо його сатиричну спрямованість.

У філософських повістях Вольтера даремно шукати психологізм, занурення у душевний світ персонажів, достовірне змалювання людських характерів або правдоподібний сюжет. Головне в них — загострене сатиричне зображення соціального зла, жорстокості та безглуздості існуючих суспільних інститутів та відносин. Цією суворою реальністю перевіряється справжня цінність філософських витлумачень світу.

Звернення до дійсності, до її гострих суспільних і духовних конфліктів пронизує усю творчість Вольтера — його філософію, публіцистику, поезію, прозу, драматургію. При всій своїй злободенності вона глибоко проникає у сутність загальнолюдських проблем, які далеко виходять за межі тієї епохи, коли жив і працював сам письменник.

• Повість побудована у формі «адаптації» «природної людини», не зіпсованої цивілізацією, до умов тогочасної дійсності, іншими словами — цс процес перетворення Простодушного на звичайну людину.

• «Природна людина» — «штучна» людина (продукт цивілізації) — головна суперечність твору.

• Вольтер у повісті «Простодушний» полемізує із Ж.-Ж. Руссо — творцем теорії про «природну людину» та згубний вплив цивілізації на неї.

• Чи можна вважати Простодушного ідеальною людиною?

• Подумайте, над питанням: чи легко простодушним у житті? Чи мають вони взагалі право на існування?

Головний герой «філософської повісті» «Простак» (XVII 67) належить до «нецивілізованого» індіанського племені гуронів і потрапив до Франції випадково. Все, шо звичне для «цивілізованих» французів, викликає в юнака простодушне здивування (це підкреслене ім'ям героя).

В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечать здоровому глузду, природному єству людини: «Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають». На думку автора, природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежить саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів).

Вольтер порушує питання про роль церковного життя для морального стану суспільства. Питання висвітлюється як в плані окремої людини, так і всієї держави, керівного апарату, юстиції.

Головна сюжетна лінія — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів. Спочатку події відбуваються в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викриває різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, шо заснована на буквальному розумінні релігійних приписів.

У другій половині твору Простак, відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушає в Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Проте «природний розум» не може знайти спільної мови ні з «державним розумом», ані з «конфесійним розумом». Всі можновладці, до яких звертаються Простак, а за ним і Сент-Ів, — це духовні особи; люди, що оточують наших героїв, говорять майже виключно на релігійні теми і дивляться на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розділене на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постає скоріше не як забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що веде до особистого збагачення. Вольтер прагне показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і щасливішим. Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім (XVII 73).

Поблажливіше ставиться Вольтер до янсеністів, до яких належить у повісті вчений в'язень Гордон. Іронічно звучить те, що саме у в'язниці, подалі від наукових осередків цивілізації, під керівництвом опального єретика, гурон здобуває свої ґрунтовні знання про світ. Співчутливо згадує Вольтер і про гугенотів. Луї XIV, розірвавши «Нантський едикт», прирік на вигнання тисячі працьовитих і розумних людей, «силу-силенну рук, які могли б служити йому». Оскільки на переконання Вольтера, природний розум має перемогти, наприкінці твору янсеніст Гордон «відмовився від своїх суворих переконань і став справжньою людиною».

Повість закінчується трагічно для її героїв. Маленька людина виявляється цілком безщасною сваволею можновладців. Всі її «природні почуття» — доброчесність, сердечність, віра в справедливість — безжально розтоптані державною машиною.

Позиція англійських моралістів— Шефтсбері, Річардсона, Дефо та інших— не витримала перевірки сарказмом Вольтера.

Тема: РОМАН — СПОВІДЬ ДЕНІ ДІДРО

«ЧЕРНИЦЯ» — РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНУ ЦЕРКВИ

Дені Дідро оцінює людину з точки зору певного духовного еталону. Основа еталонної людини — моральний розум. Образ такої людини створив Дідро у романі «Черниця» (XVII 60). Це драматично напружена історія життя в монастирях молодої дівчини Сюзанни Сімонен, яка була запроторена туди проти власної волі батьками, що соромилися Сюзанни як позашлюбної дитини.

Черниця Сюзанна протистоїть середовищу, прагне не злитися з ним, відстояти свою індивідуальність.

Монастир у зображенні Дідро в мініатюрній формі представляє всі пороки суспільства: нерозум, аморальність, розпусту й збочення, лицемірство. Все через те, що в монастирі чиниться насильство над природною людською сутністю. Людина народжується, щоб жити у суспільстві, чинити за своїм покликанням, розвивати, а не пригнічувати свій розум, щоб насолоджуватися життям плоті, а не пригнічувати її, — вважає Дідро.

Дідро наділяє Сюзанну високими природними якостями. Природа наділила людину вищими властивостями, які спроможні витримати будь-яке насильство з боку суспільства. Сюжет будується так, щоб продемонструвати ці вищі духовні якості: природний розум, природна моральність, а також природне право. У романі «Черниця» (XVII 60) вся увага автора зосереджена на образі головної героїні, Сюзашш Сімонен, а сюжет оповіді нескладний- У цьому творі перетинаються три плани, що допомагає письменникові виявити сутність людської природи.

Це план суспільний, який визначає місце головної героїні у сім'ї та суспільстві: незаконна донька та нелюба сестра, вона піддається переслідуванням сім'ї і стає істотою знедоленою в очах суспільства. Зміст роману полягає в опорі Сю-занни членам своєї сім'ї та суспільству, які прагнуть її ізолювати. Другий план— це план релігійний: монастир стає основним місцем, де відбуваються події роману. Третій план — план природи з її законами. Через співвіднесеність з природою проявляється невідповідність та нерозумність законів соціальних та релігійних.

Повість має відкритий фінал. Хоча Сюзанни втекла з монастиря, вона опиняється в аналогічному середовищі — соціальному. Чи допоможуть їй її вищі якості вижити в нових умовах?