Особливості художнього методу Генрі Філдінга

• зміна типу розповіді. Романісти, попередники Філдінга, видавали свої твори за документальну літературу і ховалися за маскою свідка, мемуариста, видавця тощо. Філдінг же виходить на авансцену, стає не тільки оповідачем, а й важливим «складником» структури твору;

• центральне питання у суперечках англійських просвітників XVIII століття про людську природу, що в ній є визначальним — «природні добрі почуття» чи «егоїстичний розрахунок», — Філдінг без вагань вирішує на користь почуттів;

• герої Філдінга наділені свободою і позбавлені будь-якого моралізаторства, вони живі істоти;

• реалістичне зображення подій переривається авторськими відступами. Такими є, наприклад, невеликі відступи, головним чином присвячені естетичним питанням, що вміщені на початку кожної із 18 книг роману;

• сила волі та розум людини прославляються Філдінгом нарівні із щирим почуттям. Тільки у їх гармонійному сполученні письменник вбачає запоруку нормального і щасливого існування.

ЛЕКЦІЯ 4-7

Французька література XVIII ст. Вольтер, д. Дідро

1. Загальна характеристика літератури Франції XVIII ст.

2. Життя і літературно — філософська діяльність Вольтера (поетична спадщина, ((Орлеанська діва», драматургія, «Магомет», «Заїра»; комедії — «Задіг».

3. Багатогранність поглядів Д. Дідро, їх відгомін у творчості Філософські повісті ((Небіж Рамо», «Жак-фаталіст».

Литература:

1. Луначарський А.В. История западноевропейской литературы в ее важнейших моментах // Собр. соч. в 8 т. – М.: Худож. лит., 1963 – 1967. Т. 4.

2. Артамонов С.Д., Гражданская З.Т., Самарин Р.М. История зарубежной литературы XVII –XVIII вв. – М.: Просвещение, 1973.

3. Артамонов С.Д. История зарубежной литературы XVII –XVIII вв. – М.: Просвещение, 1978.

4. История западноевропейского театра. В 2 т., – М.: Искусство, 1957. Т. 2.

5. Мелихов О.В. История зарубежных литератур XVII –XVIII вв. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977.

6. История зарубежного театра. ч. 1., – М.: Просвещение, 1981.

7. Наливайко Д.С. Искусство, направления, течения, стили. – К.: Вища школа, 1981.

8. Артамонов С.Д. Зарубежная литература XVII –XVIII вв.: Хрестоматия. – М.: Просвещение, 1982.

1. Загальна характеристика літератури Франції XVIII століття

Історія французької просвітницької літератури XVIII століття — це одночасно історія її політичних, філософських та соціальних ідей, оскільки письменники-просвітники були водночас і філософами, і політичними діячами.

Протягом XVIII століття між Францією та Англією вирішувалося питання про першість відносно захоплених колоній. Англія із року в рік посилювала свої позиції, використовуючи або свідомо створюючи конфлікти на континенті і втягуючи до них Францію (війна за іспанську спадщину, війна за польську спадщину. Семилітня війна 1756—1763 років тощо).

На початку століття Франція втратила ряд колоній у Америці, після Семилітньої війни вона вимушена була поступитися Англії Канадою, деякими колоніями в Індії тощо.

Війни ослабили Францію, порушили внутрішнє економічне життя країни. Державна казна була спустошена. Народ жив у жахливій бідності.

Внутрішня політика французького абсолютистського уряду у XVIII столітті була безпорадною, як і політика зовнішня.

Державний борг зростав з року в рік. Катастрофічно падала в ціні грошова одиниця. Держава неодноразово оголошувала себе банкрутом. А між тим двір на одні лише подарунки та пенсії витрачав щорічно 28 мільйонів ліврів. Збільшувалася кількість так званих «фіктивних» посад.

Все це лягало на плечі селян та загалом простого люду.

У Франції XVIII століття дворянство та духовенство охоплювали два перших стани, які користувалися усіма привілеями, хоча складали лише одну тридцяту частину населення країни. Усі останні, а їх нараховувалось аж 24 мільйони, відносилися до категорії так званого «третього стану».

Третій стан не мав політичних прав. Його представники не мали можливості займати вищі військові та державні посади. Щоправда, починаючи із середини XVIII століття уряд, відчуваючи гостру нестачу грошей, став продавати посади, які давали право отримувати дворянське звання. Це склало важливу частину державних доходів. Дворян, які придбали собі посади разом із дворянським званням, називали «дворянами мантії»; однак, вони користувалися лише мінімальними правами.

Жахливу картину народної убогості являла собою Франція XVIII століття. У країні нараховувалось близько 1.5 мільйони убогих. Селянство було доведено до відчаю.

Події, що відбувалися у країні, так чи інакше були провісниками революції.

Усі суспільні стани були незадоволені існуючим порядком, навіть панівний клас, дворянство, яке на власні очі бачило, як ставали убогими колись багаті знатні роди, як занепадали феодальні маєтки, а золоті запаси зосереджувалися в руках фінансистів з «третього стану».

Революція у Франції відбулася у 1789 році.

Але революційному вибухові передувала довга та напружена боротьба у галузі ідеології. Оплотом феодалізму була церква. Вона була жорстокою з усіма, хто становив для неї небезпеку. Нею усіляко придушувався народний протест. Значний вплив мав орден монахів-єзуїтів. Останні відкривали у Франції навчальні заклади для аристократичної молоді.

Революційний рух, шо пропагував ідею прогресу, очолили у Франції просвітники (Монтеск'є, Вольтер, Руссо. Дідро, Гольбах, Гельвецій та ін.) Практично всі просвітники зазнали гонінь з боку духівництва і королівської влади, а їхні твори неодноразово переслідувалися.

Просвітники доводили ту думку, що моральні принципи необов'язково пов'язані з релігією і можуть розглядатися з позицій природного розуму.

Вони були людьми всебічно розвиненими і проявили свої непересічні здібності у найрізноманітніших сферах. Без сумніву, усі галузі людських знань були охоплені їхнім допитливим розумом, в усіх сферах вони зуміли сказати своє нове слово.