Тема:пошуки сенсу життя у трагедії й. В. Гете «фауст»

Є твори, які допомагають краще розуміти себе і оточуючий світ, тому що в них концентрується духовний світ людства. Ці твори мають таку силу узагальнення, що зберігають інтерес і для наступних поколінь, хоч і несуть на собі відбиток свого часу.

«Фауст» Гете — один із тих видатних художніх творів, які несуть високу естетичну насолоду і водночас відкривають багато важливого в житті. Гете завжди глибоко цікавився суспільними і природознавчими науками. Проникаючи в суть явищ, він переконався в тому, що рамки наук обмежені, до того ж розвитку наукової думки заважає церква. Багато разів у пошуках істини він зазнавав розчарувань. Ось чому Гете зацікавила постать середньовічного вченого,напівлегендарного Фауста, чорнокнижника, котрий, бажаючи пізнати таємниці Всесвіту, наук і буття, входить у контакт із дияволом і ціною своєї душі здобуває те, чого не могла дати йому обмежена, затиснута в рамки наука.

Легенда про Фауста виникла у XVI столітті. На хрест і в полум'я йшли тоді сини науки, котрих церква оголосила єретиками, спільниками диявола. Можливо, доля одного з них і стала початком легенди.

Минав час. Легенда поширювалась, з'являлись нові фантастичні подробиці, її представляли на сцені мандрівні актори. Церква ставилася до цього з терпінням, оскільки вистави закінчувались повчальним для віруючих закінченням: диявол забирав боговідступника Фауста до пекла.

Прогресивні мислителі побачили в легенді інше; прагнення народу до знань, протест проти утисків особистості, мрію людей розгадати таємниці природи.

Саме прагнення людини пізнати світ, що лежить в основі легенди, привабило Гете. Праці над трагедією він віддав 60 з прожитих 83 років життя. Надаючи легенді про Фауста глибокого філософського змісту, він втілив у ній просвітницьку віру в силу і необмежені можливості людського розуму. Життя і смерть, молодість і старість, історія і сучасність — усе це становить зміст трагедії.

«Фауст» — найвизначніший твір Гете, яким він збагатив скарбницю світової культури. Німецький філософ початку XX століття Освальд Шпенглер побачив у Фаусті символ європейської людини і назвав нову європейську культуру «фаустіанською», виділивши в ній такі характерні риси, як прагнення індивіда до самостійного вибору життєвої позиції, до активного осмислення життєвого шляху, до готовності відповідати за свої вчинки.

Історія написання «Фауста» ретельно досліджена гетезнавцями. У ній прийнять виділяти чотири періоди:

1. XVII 73—XVII 75 рр. Написаний у ці роки текст не призначався самим Гете для друку. Він зберігся випадково і був названий ученими «Прафауст».

2. XVII 88—XVII 90 рр. Підготовлений у ці роки текст сам Гете надрукував у XVII 90 році під назвою «Фауст. Фрагмент».

3. XVII 97—XVIII 08 рр. Гете пише як окремий епізод «Фауста» твір «Гелена», проте залишає його ненадрукованим. У XVIII 08 році виходить друком увесь «Фауст-1».

4. XVIII 25—XVIII 31 рр. У XVIII 28 р. Гете друкує «Гелену». У XVIII 31 році закінчено другу частину (вона була надрукована XVIII 32 р. уже після смерті поета).

Твір отримав назву «Фауст. Трагедія», тексту надано остаточного вигляду. Віднині до нього входять: «Присвята», «Пролог у театрі», «Пролог на небі», «Перша частина трагедії», «Друга частина трагедії в п'яти актах».

Загалом твір Гете відповідав прагненням тієї доби розробити на драматичній основі синтетичний жанр, що охоплював би:

• яскраву театральну видовищність;

• музику;

• міфологізм;

• символічну глибину;

• значний інтелектуальний зміст;

• поєднання трагічного і комічного начал;

• риси загально значущості відповідно до головних духовних орієнтирів національного життя.

Хоча твір написаний у драматичній формі, а його поетика орієнтована на різноманітні форми видовишності й звукопису, постановка «Фауста» в театрі досі залишається справою непростою, хоча б з огляду на значний обсяг цілого. Сам Гете протягом двох сезонів із XVIII 10 по XVIII 12 рр. ставив у Веймарському театрі 1 -шу частину «Фауста».

У бароковому театрі XVII і XVIII століть існував звичай відкривати виставу на міфологічну чи біблійну тему прологом, в якому з'являлися найвищі божества, у владі яких долі людей — персонажів вистави. Після цього учасники прологу в подіях здебільшого уже участі не брали.

Як відомо, Гете дав своєму твору підзаголовок «трагедія». Учені схильні співвідносити «Фауста» із жанром драматичної поеми. Проте ці визначення не дають певного ключа до розкриття особливостей жанрово-стильової природи цього твору. Особливо новаторським характером щодо жанру і стилю вирізняється друга частина.

Драматургічну форму і стиль «Фауста» можна осягнути, якщо співвіднести їх із законами театрального і музичного мистецтва. У добу Гете театр не мислили поза музикою, яка нерідко суттєво впливала на структури і форми драматичної дії.

Правильніше вважати, що цей твір написаний, насамперед, для читання, і що вся багатозначна просторово-часова стихія в ньому звернена до уяви читача. Цей елемент добре відчули композитори. Існує доволі багато вагомих музичних творів на сюжет «Фауста» Гете, серед них опери Ш. Гуно, А. Бойто, ораторія Г.Берліоза, увертюри й симфонії Р. Вагнера, Ф. Ліста і Г. Малера, фортепіанна соната С. Рах-манінова.

Перша редакція опери Ш. Гуно «Фауст» мала назву «Фауст і Маргарита». Літературною основою опери є перша частина трагедії Гете. В центрі опери — доля Маргарита. На німецькій сцені опера називалась «Маргарита».