6. Розвиток системи управління в Україні

Розвиток управлінської думки в Україні прийнято розглядати в тісній взаємодії з Росією. Так, відомі українські вчені-економісти, як І.В. Вернадський (1821-1884 рр.), М.І. Туган-Баранівський (1865-1919 рр.), А.К. Гастєв (1882-1941 рр.), П.М. Кержинцев (1881-1940 рр.), Ф.Р. Дунаєвський (1887-1960 рр.) працювали не тільки в Україні, але й в Росії.

Ці вчені займалися різноманітними напрямками досліджень, а саме: пошуком законів, принципів побудови організаційних систем; методів і принципів управління, добором, перепідготовкою кадрів; з’ясовували роль і стиль роботи керівника.

Співробітники Московського вищого технічного училища розробили методику раціоналізації робочих рухів. Ф.Р. Дунаєвський вперше запропонував теорію “адміністративної ємності” або норм керованості.

Один із фундаторів наукової організації праці (НОТ) у колишньому СРСР Гастєв Олексій Капітонович обґрунтував необхідність комплексного управління працею окремої людини. У 1920 році він організував Центральний інститут праці ВЦСПС, яким керував до 1938 р., одночасно був заступником голови Ради наукової організації праці при Наркоматі Робітничо-селянської інспекції, головою Всесоюзного комітету стандартизації при Раді праці й оборони СРСР. Деякі ідеї О.К. Гастєва пізніше були розвинуті в розділі науки про управління – кібернетиці.

Кєржинцев Платон Михайлович (псевд., справжнє прізвище - Лебедєв) – радянський державний діяч, історик, фахівець у сфері організації праці, у 20-ті роки – активний пропагандист наукової організації праці і виробництва. Був організатором і керівником відомої в СРСР «Ліги Часу», що пізніше була перейменована у товариство «Ліга наукової організації праці». П.К. Кєржинцев розробив теорію організаційної діяльності і виділив три об’єкти: праця, виробництво, управління. Він є основоположником наукової організації праці. Також П.М. Кержинцев довів наявність загальних і окремих принципів менеджменту.

У літературі виділяють п’ять основних періодів формування науки управління:

1) 1917-1921 рр. - формування основ управління соціалістичною економікою. Обґрунтування основних принципів (принцип демократичного централізму в управлінні, принцип ієрархічності), нової системи відносин і форм заохочення працівників до управління.

2) 1921-1928 рр. - становлення системи управління соціалістичною промисловістю. Розроблено концепцію планування, що через роки була використана іншими країнами з ринковою економікою. Розробка принципів добору кадрів, принцип єдиноначальності на промислових підприємствах.

3) 1929-1945 рр. - удосконалення системи управління. Вирішуються організаційно-технічні і частково соціальні проблеми. Одержала розвиток раціоналізація форм вертикального поділу праці в управлінні у бік надання повноважень низовим ланкам. Надано значні права партійним організаціям щодо контролю над діяльністю керівників підприємства.

4) 1946-1965 рр. - пошук нових форм управління. Цей період пов’язаний із відновленням економіки країни. Спостерігається об’єднання галузевого і територіального управління, розроблюються питання реалізації окремих функцій управління, з’являються перші роботи з економіко-математичних методів, кібернетики, психології і соціології управління.

5) 1965-1975 рр. - комплексний підхід до удосконалення систем управління, розроблюються відповідні державні програми. Почали формуватися напрямки по розробці теоретичних і прикладних проблем управління в СРСР і в країнах соціалістичної співдружності. Розроблюються методології щодо реалізації загальних функцій управління, організації роботи апарата управління, проектування організаційних структур. Проводяться системні дослідження, одержано результати в кібернетиці, узагальнено нормативні підходи. Цими напрямками займалися аж до 1990 року.

У 60-70-их роках потужним поштовхом у розвитку теорії управління став напрямок по створенню і впровадженню автоматизованих систем управління (АСУ) на всіх рівнях господарювання. Теорія управління почала розвиватися на основі системного підходу. На жаль в Україні не прийнято виділяти школи управління, але ж в той час почали утворюватися великі наукові центри і школи, що активно проводили дослідження в сфері управління.

Так, в Києві стали розвиватися три наукові напрямки. В.М.Глушков (1923-1982) очолив напрямок по розробці і впровадженню в практику математичних методів прогнозування і моделювання виробничих систем, розроблена методологія створення АСУ. Наукова школа, під керівництвом В.І. Рибальского розробила методи управління складними будівельними об’єктами. Одержали розвиток методи планування і диспетчеризації на основі оптимальних мережних моделей (постановка цілей, пошук засобів і методів досягнення цілей). Наукова школа під керівництвом Г.М. Доброва на підставі розробленої попередньою школою теорії об’єктно-цільового підходу до проектування організаційних структур на початку 80-их років активно стала розвивати концепцію програмно-цільового управління - в основі якого лежить метод розробки специфічних планів (важелів управління) досягнення визначених цілей.

Цікаві розробки були набуті в Інституті економіки АН України В.І. Голіковим, що проводив дослідження систем відносин в управління, сфер діяльності лінійних і функціональних органів управління. Також він вивчав застосування економіко-математичних методів прогнозування в системі довгострокового планування комплексним розвитком народного господарства.

Теорія української моделі менеджменту базується на об’єднанні накопичених у світі знань і їхньої адаптації до конкретних національних умов. Просліджується концепція адаптації американської моделі менеджменту до конкретних українських умов і створення української версії менеджменту відповідно з запровадженням в систему навчання кейсового (ситуаційного) підходу.

Наступний напрямок ґрунтується на розвитку функціонального підходу до менеджменту: менеджмент розглядається як процес планування, організації, мотивації, контролю і регулювання. Також менеджмент пропонується розглядати як сукупність категорій: поняття організації, функцій управління, рівней управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікації, управлінських рішень.

Ф.Хміль, досліджуючи теоретичні основи становлення вітчизняної моделі менеджменту організацій, обґрунтував методи програмованого активно-адаптивного управління діяльністю організацій. Програмоване управління – це розробка і реалізація сукупності заходів, що дозволяють координувати і управляти діяльністю, яка здійснюється в зовнішньому середовищі організації в цілому і її структурних підрозділах. Також Ф.Хміль обґрунтував доцільність формування нової системи соціально-психологічних відносин у трудових колективах на основі урахування ментальності українського народу.

Взагалі в практиці застосування моделей менеджменту в Україні маємо три різновиди менеджменту. Найбільш розповсюдженою є менеджмент радянської моделі. Ця модель залишається на тих підприємствах, керівники яких є “старими кадрами”, колишніми державними керівниками. Відповідно сутність і форма управління практично з тих часів не змінилась.

Другий тип менеджменту – це менеджмент “здорового глузду”. Він застосовується в нових організаціях, керівники яких не мають спеціальної менеджерської освіти, тому вони лише демонструють повагу до менеджменту, але в практичній діяльності керуються здоровим глуздом.

Третій тип менеджменту спостерігається в спільних підприємствах або в іноземних фірмах, що функціонують на території України. На таких підприємствах використовуються западні моделі менеджменту. персонал таких підприємств проходе спеціальну підготовку в сфері менеджменту в тій країні, де знаходяться засновники або материнська компанія.

Отже, вітчизняні школи науки управління пройшли певний період становлення та розвитку. Змінювались підходи та акценти на окремі принципи та закономірності управління, активно проводились і проводиться пошук удосконалення менеджменту в нових підприємствах в залежності від організаційно-правових форм господарювання.