22.2. Розслідування насильницьких дій сексуального характеру

Порівняно з іншими тяжкими злочинами проти особи всі сексуальні злочини мають високий рівень латентності. Питома вага насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом складає приблизно 30%, інших статевих злочинів – на рівні 5 – 7%.

Для статевих злочинів характерна проблема «сезонності». Більша їх кількість вчиняється у теплу пору року – з травня до вересня. У цей час вчиняється 60 – 70% статевих злочинів. Час вчинення вказаних злочинів у більшості випадків вечірній і пізній нічний (з 17 до 8 години ранку).

До морально-психологічних особливостей злочинців, які вчиняють статеві злочини, характерні також типовий егоцентризм, неповага до жінок і неповнолітніх, брутальність, цинізм, відсутність почуття сорому, озлобленість, жорстокість щодо жертви, споживче відношення до навколишнього тощо. Значна частина злочинів скоюється у стані алкогольного сп’яніння.

В цілому розслідування статевих злочинів проводиться за правилами, визначеними для розслідування зґвалтувань. Специфіку складають примушування до вступу в статевий зв’язок (де потерпіла особа знаходиться у службовій залежності від злочинця) та злочини, де потерпілими є неповнолітні, що зумовлює певну специфіку проведення слідчих дій.

Підготовка і проведення допиту малолітніх обумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення при обранні прийомів встановлення психологічного контакту, вибору тактики проведення допиту, здійснення впливу на малолітню особу, оцінку її свідчень.

Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття зґвалтування.

2. Які відмінності криміналістичної характеристики зґвалтування?

3. Типові слідчі ситуацій початкового етапу розслідування зґвалтувань.

4. Першочергові слідчі дії при розслідуванні зґвалтувань..

5. Типові слідчі ситуацій початкового етапу розслідування зґвалтувань.

6. Назвіть особливості розслідування інших статевих злочинів.

Питання для самостійного вивчення

1. Особливості подальшого етапу розслідування зґвалтувань.

2. Тактика проведення окремих слідчих дій при розслідуванні зґвалтувань.

Тема 23. Методика розслідування злочинів проти власності

23.1. Розслідування крадіжок

Конструкція складу крадіжки і його криміналістична характеристика передбачають необхідність встановлення і доведення:

а) по суб'єкту злочину – хто вчинив крадіжку, особу винного (винних), вік, минулу злочинну діяльність (здійснення злочинів проти власності неодноразово); характер і склад злочинної групи, ступінь її організованості, розподіл функцій між її членами;

б) по суб'єктивній стороні – наявність попередньої змови, коли і при яких обставинах була здійснена змова, що було його предметом;

в) по об'єкту – яке майно викрадене, його розмір; де й у кого знаходиться викрадене майно, як воно збувалося чи як передбачалося його збути; які дії зроблені чи передбачалося зробити, щоб утруднити розшук викраденого;

г) по об'єктивній стороні – яким чином був здійснений доступ до місця крадіжки, хто і що для цього зробив; дії винних на місці крадіжки і після її з метою приховання злочину і його слідів.

Цей злочин відбувається у різноманітних місцях. Найбільш часто відбуваються крадіжки з магазинів, складів, ларьків і інших місць збереження чи збуту матеріальних цінностей, із квартир і нежилих будівель громадян, а також крадіжки особистих речей на вокзалах і в потягах, кишенькові крадіжки на ринках і ярмарках, у міському транспорті й інших місцях скупчення людей.

Предметами крадіжки є гроші, ювелірні вироби, побутова, теле-, аудіо- і відеотехніка, комп'ютери, носильні речі, транспортні засоби, дорогий посуд, колекційні предмети, ікони, стародавні рукописи і предмети антикваріату й ін.

Вибір способу крадіжки визначається злочинними і професійними навичками, обстановкою на об'єкті крадіжки, наявністю необхідних технічних і транспортних засобів і т.ін. За способом здійснення крадіжки можна розділити на дві великі групи: з подоланням замикаючих пристроїв, перешкод і сховищ та при вільному доступі до місця збереження майна. Кишенькові крадіжки можна умовно розділити на акції з ушкодженням одягу, сумок, портфелів і без такого ушкодження.

Типових версій за даними справам три: а) крадіжки дійсно мала місце; б) крадіжки не було, у наявності сумлінна омана заявника (замок зламаний хуліганами, майно переміщене в інше місце без відома власника родичами); в) інсценування.

До першочерговий слідчих дій відноситься огляд місця події, допит заявника чи власника викраденого майна, який має на меті установити обставини здійснення (виявлення) крадіжки, найменування, кількість і ознаки викраденого майна, підозрюваних осіб. Істотну роль грає оперативне супроводження і провадження судових експертиз, переважно криміналістичних – слідів злому, перебування злочинців на місці крадіжки, транспортних засобів.

До наступних слідчих дій відноситься обшук, якщо він не провадився на початковому етапі розслідуванн, пред’явлення підозрюваного для упізнання свідкам-очевидцям. На цьому етапі можуть бути проведені і судові експертизи, що не призначалися «за гарячими слідами», очні ставки.