Питання для самоконтролю

1. Що таке криміналістична фотографія?

2. Назвіть види криміналістичної фотографії.

3. Охарактеризуйте основні методи фіксуючої фотографії.

4. У чому полягають прийоми фотозйомки на місці події?

5. З яких частин складається відеофонограма слідчої дій? Який їх зміст?

6. Які головні завдання фототехнічної експертизи?

7. Які головні завдання технічної експертизи матеріалів та засобів відеозвукозапису?

Питання для самостійного вивчення

1. Історія криміналістичної фотографії.

2. Особливості відеозапису під час провадженя окремих слідчих дій.

3. Прийоми судово-дослідницької фотографії.

Тема 5. Трасологія

5.1. Загальні положення трасології. Класифікація слідів, їх криміналістичне значення

Трасологія (від фр. tгасе – слід і грецьк. lоgоs – учення) – розділ криміналістики, який вивчає теоретичні основи слідоутворення, закономірності виникнення слідів, що відображають механізм вчинення злочину, а також розробляє рекомендації щодо застосування методів і засобів вивчення слідів, їх вилучення та дослідження з метою визначення обставин, суттєвих для розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Учинення багатьох злочинів супроводжується певними змінами у навколишньому середовищі. Такі зміни прийнято називати слідами злочину. У криміналістиці в широкому значенні поняття «слід» розуміють як будь-яке відображення, зміну, зникнення, появу будь-чого на місці події; у вузькому розумінні – як відображення зовнішньої будови одного об’єкта на іншому внаслідок їх взаємодії. Тому вчення про сліди в широкому значенні слова називають слідознавством, а у вузькому – власне трасологією.

Теоретичною основою трасології є філософські концепції матеріалістичної діалектики:

• у світі немає двох однакових речей, тобто кожний об’єкт матеріального світу індивідуальний;

• слід-відображення не може існувати без явища, речі, предмета, який він відображає, тобто якщо є слід, то є й об’єкт, що його залишив;

• під час дії твердих тіл слід-відображення є конформним до об’єкта, з яким контактує тіло.

Основними принципами трасології є:

• індивідуальність об’єктів матеріального світу. Зовнішня будова однорідних об’єктів може співпадати за загальними ознаками (форма, розмір тощо), але обов’язково буде розрізнятися за окремими. До окремих ознак в трасології відносяться деталі (особливості) рельєфу поверхні або візерунку («малюнка») сліду. Деталями сліду розрубу будуть рівчачки і валки (доріжки), залишені, нерівностями леза сокири, в сліді пальця відображаються деталі папілярного візерунку, в сліді протектора колеса автомашини – окремі ознаки дефекту (викрошеність резини, тріщини);

• зовнішня будова об’єкта, в тому числі його окремі ознаки (деталі), можуть при деяких ,умовах досить точно відображатися на інших об’єктах. Їх повнота і точність залежать від умов слідоутворення, головною з яких є фізичні властивості матеріалу об’єкта – слідоутворюючого і слідосприймаючого, а також механізм взаємодії об’єктів. Чим пластичніший слідосприймаючий об’єкт і дрібніша його структурна будова, тим більш чітким і виразнішим в передачі деталей отримується слід;

• відносна стійкість об’єктів. Об’єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають достатньо стійкі зовнішні ознаки;

• дзеркальність (негативний характер) відображення в сліді зовнішньої будови об’єкта. В сліді ознаки зовнішньої будови предмета завжди отримують негативне відображення.

У криміналістичній літературі наводиться кілька класифікацій слідів. Найзагальніша з них – поділ слідів на три групи:

1. Сліди-відображення утворюються при контактній взаємодії двох об’єктів, що мають стійкі просторові границі, у результаті чого зовнішня будівля одного об’єкта відображається на іншому.

Об’єкт, що сприймає слід, називається слідосприймаючим.

У сліді відображаються ознаки зовнішньої будівлі поверхні слідоутворюючого об’єкта. Якщо ця поверхня покрита якою-небудь речовиною, перехід якої на інший об’єкт забезпечить утворення сліду, ця речовина буде називатися речовиною сліду.

Об’єкт, що залишає слід, називається слідоутворюючим. Він також іноді буває покритий речовиною, частина якого може перейти на слідосприймаючий об’єкт і є речовиною сліду.

2. Сліди-предмети – матеріальні об’єкти особистого, побутового, виробничого призначення, залишені на місці події чи винесені звідти.

Вони, в свою чергу, становлять три групи:

• частини, фрагменти цілого (уламки, обривки, осколки), що утворюються в результаті ушкоджень чи руйнувань різних об’єктів (за цими фрагментами можлива ідентифікація цілого за частинами, тобто встановлення їх приналежності одиничному об’єкту до моменту його поділу на частини);

• замикаючі і фіксуючі пристрої: замки, ключі до них, пломби, закручення і т.п. (трасологічно досліджуються особливості їхньої конструкції, технічний стан, наявність на них слідів стороннього впливу, а також за такими слідами встановлюються знаряддя чи інструменти, використані для їх розкриття (ушкодження);

• вироби, що несуть на собі сліди промислового, кустарного чи саморобного виготовлення (дослідження таких слідів дозволяє встановлювати джерело їхнього походження, а потім і місце виготовлення виробів).

3. Сліди-речовини – частинки лакофарбових покриттів, потожирової речовини, сипких, рідких та газоподібних тіл, які залишаються на предметах на місці події чи зникають звідти.

За видом об’єктів, що утворюють сліди, розрізняють:

• сліди людини;

• сліди зброї;

• сліди знарядь;

• сліди інструментів;

• сліди виробничих механізмів;

• сліди транспортних засобів тощо.

За зв'язком механічного стану об’єктів з виникаючими слідами розрізняють:

• статичні сліди, що виникають у результаті впливу на слідосприймаючий об’єкт у перпендикулярному напрямку (сліди натиску, удару, ходьби, бігу); різновидом таких слідів є сліди качення циліндричних предметів, оскільки вони являють собою розгорнення следообразующей поверхні;

• динамічні сліди, що утворюються в тих випадках, коли слідутворюючий об’єкт рухається паралельно чи під будь-яким кутом (крім прямого) до слідосприймаючої поверхні (сліди ковзання, розрубу, розпилу, свердління).

За механізмом утворення розрізняють:

• сліди нашарування – утворюються в результаті відокремлення частинок від об’єкта, що утворює сліди та нашарування їх на об’єкті, який сприймає сліди;

• сліди відшарування – утворюються внаслідок відокремлення частинок від об’єкта, що сприймає сліди.

За зоною взаємодії (контакту) об’єктів сліди поділяють на:

• сліди локальні – утворюються в місці контакту (наприклад, слід босої ноги в межах контакту з поверхнею дерев’яної підлоги);

• сліди периферичні – утворюються за межами контакту об’єктів (наприклад, слід від забрудненого борошном (цементом, пилюкою) верху взуття, утворений «на периферії», навколо взуття, за межами підошви).

За ступенем деформації поверхні, що сприймає сліди, розрізняють:

• сліди об’ємні – утворюються в разі руйнування об’єкта або його пластичної деформації;

• сліди поверхневі.

Сліди поверхневі, в свою чергу, поділяються на :

• сліди забарвлені, які можуть бути нанесені барвником; вони бувають слідами нашарування та відшарування;

• сліди безбарвні, які утворюються безбарвною речовиною (наприклад, потожировою).

Безбарвні сліди поділяються на:

• сліди видимі;

• сліди маловидимі (слабковидимі), тобто такі, що спостерігаються за певних умов (наприклад, на просвіт при боковому освітленні). Маловидимі сліди виникають на полірованій (склі, нікельованому металі, полірованому дереві тощо);

• сліди невидимі, тобто такі, які неможливо виявити не тільки візуально, а й за допомогою оптичних засобів (лупи, мікроскопа)., невидимі сліди виникають на шорсткій поверхні (папері, картоні, фанері, струганому дереві, пофарбованих стінах тощо).

5.2. Сліди рук

Розділ трасології, що вивчає властивості і характеристики папілярних візерунків шкіри людини, головним чином пальців рук, засоби і методи їхнього виявлення, фіксації, вилучення і дослідження з метою криміналістичної реєстрації особи, її ідентифікації і розшуку називається дактилоскопія (від грецьк. daktуlos – палець і skopeo – дивлюся).

Шкіра на долонях рук і підошвах ніг має особливу будову. Вона складається з двох шарів: верхнього – епідермісу і нижнього – дерми, тобто власне шкіри.

У верхній частині дерми розташовані сосочки, які утворюють ряди (лінії). Покриті епідермісом, вони є основою валиків, що називаються папілярними лініями.

Кожна папілярна лінія має певні особливості будови (розриви, роздвоєння, потовщення, крапки тощо); їх розташування і форма – це окремі ознаки папілярних візерунків. Поєднання загальних та окремих індивідуальних ознак становить неповторний папілярний візерунок, його індивідуальність.

Розміри папілярних ліній по ширині – 0,4 – 0,6 мм, по висоті – 0,1 – 0,4 мм. На гребенях папілярних ліній розташовані пори – невеликі (до 0,25 мм) поглиблення, що представляють собою отвори вивідних проток потових залоз.

Потожирові речовини, що наявні на руках людини, навіть при легкому дотику до предмета можуть залишати на його поверхні незабарвлені сліди у вигляді папілярних візерунків, різних за своїм малюнком.

Найважливішими в криміналістичному відношенні властивостями папілярних ліній є:

• індивідуальність (неповторність) папілярних ліній означає, що кожний папілярний візерунок, маючи велику кількість добре виражених ознак, наявний тільки у певної людині. Обумовлено цю властивість особливостями анатомічної будівлі шкіри;

• стійкість папілярних ліній характеризується тим, що їхній малюнок формується в період внутрішньоутробного життя людини і зберігається в незмінному виді аж до повного розкладання м’яких тканин трупа. Папілярні візерунки зовні змінюються лише в розмірах, і лише до певного часу. Ці зміни абсолютно не позначаються на взаєморозташуванні ознак;

• відновлюваність – це здатність папілярних візерунків здобувати колишній вигляд після ушкоджень шкіри. При неглибоких ушкодженнях шкіри (термічний чи хімічний вплив тощо) вони відновлюються через деякий час після загоєння в колишньому виді. При глибоких ушкодженнях (наприклад, у вигляді порізів), пов’язаних з порушенням сосочкового шару дерми, на шкірі залишаються фляки і шрами, що надалі можуть бути самі використані як відмінні ознаки. У похилому віці на папілярному візерунку з’являються зморшки, складки, «білі лінії», побутові ушкодження, але загальна форма та окремі індивідуальні ознаки залишаються незмінними, що дає змогу ідентифікувати людину за слідами рук будь-коли.

Нарівні з папілярними лініями на долоні руки існують інші ознаки будови шкіри: флексорні лінії (лінії згинання), складки-зморшки та пори.

Флексорні лінії – це найбільші лінії згинання на поверхні долоні та між фалангами пальців.

Складки-зморшки розташовані на всій поверхні долоні, їх поява та зникнення залежать від еластичності шкіри.

Пори – воронкоподібні заглиблення на папілярних лініях – призначені для виходу вивідних протоків потових залоз, розташованих у сосочках. Сукупність виходів потових протоків, тобто пор, виключно індивідуальна й використовується для пороскопічної ідентифікації.

Найбільшою розмаїтістю і складністю малюнка характеризуються папілярні лінії на подушечках нігтьових фаланг пальців. Більшість візерунків утворюється декількома потоками папілярних ліній. Потік у центральній частині візерунка створює малюнки у виді кіл (завитків), петель і дуг. Цей потік папілярних ліній прийнято називати внутрішнім малюнком. Центральна частина візерунка обрамляється верхнім і нижнім потоками папілярних ліній. У деяких випадках усі потоки папілярних ліній, зближаючись, утворюють фігуру трикутної форми, називану дельтою.

У залежності від малюнка центральної частини всі папілярні візерунки на нігтьових фалангах пальців рук можна звести до трьох основних типів: дугові, петльові і завиткові. За частотою зустрічальності дугові візерунки складають усього близько 5%, завиткові – 30% і петльові – 65%.

Дугові візерунки характеризуються більш простою формою малюнка. У цих візерунках папілярні лінії йдуть від одного краю нігтьової фаланги пальця до іншого його краю, згинаючись в центральній частині візерунка. Дугові папілярні візерунки дельт не мають.

Петльові візерунки в порівнянні з дуговими мають більш складну будівлю. Папілярні лінії в них починаються в краю нігтьової фаланги, потім згинаються у формі петлі і повертаються до того ж краю. У петлі прийнято розрізняти вершину (голівку), сторони чи ніжки петлі, відкриту частину чи основу. Вершина петлі повинна мати плавний перехід без утворення гострих кутів. У петльових візерунках є одна дельта, що розташовується на бічній стороні, протилежній напрямку ніжок петель.

Завиткові візерунки – це візерунки, внутрішній малюнок яких складається з кіл, овалів, спіралей. У них мається не менш двох дельт.

Зазначені типи візерунків у свою чергу поділяються на види:

Дугові візерунки:

• прості;

• шатрові;

• з невизначеною будівлею центра.

Петльові візерунки:

• типові (прості);

• половинчаті;

• замкнуті;

• вигнуті.

У залежності від того, куди звернені ніжки петель – убік мізинця чи великого пальця – їх підрозділяють на улънарні (мізинні) і радіальні (великові).

У відбитках на дактилоскопічних картах і слідах пальців рук, що вилучаються з місць подій, ульнарними візерунками вважають ті, ніжки петель яких спрямовані на правій руці – вправо, на лівої – уліво; радіальними – навпаки.

Завиткові візерунки:

• прості;

• спіралевидні;

• неповні і т.д.

5.3. Сліди ніг

Сліди ніг дозволяють визначати низку важливих обставин, використовуваних для розшуку і викриття злочинця. За ними можна судити про людину (її зріст, окремі ознаки ходи); про ознаки взуття; про обставини дії (напрямок і темп руху), використовувати сліди для ідентифікації людини чи її взуття.

Розрізняють сліди босих ніг, сліди взуття та сліди ніг у шкарпетках (панчохах). За слідами босих та вдягнених у шкарпетки (панчохи) ніг ототожнюють людину, а за слідами ніг у взутті – взуття.

У слідчій практиці частіше приходиться мати справа зі слідами взутих ніг. Загальними ознаками підошви є:

• конструкція підошви (суцільна без каблука, з окремим каблуком, з окремим каблуком і окремою підметкою);

• розмір підошви і її частин (довжина всієї підошви, підметки, каблука, ширина підметкової частини в найширшому місці; ширина проміжної частини, каблука);

• форма підошви й окремих частин (носка, внутрішнього і зовнішнього зрізів підошви, заднього зрізу підметки, переднього і заднього зрізів каблука);

• загальна характеристика поверхні підошви і її частин (плоска, опукла, гладка, з рельєфним малюнком, вид, форма, розміри малюнка);

• спосіб кріплення підошви і її частин (гвинтовий, дерев’яно-шпильковий, цвяховий, прошивний, клейовий);

• кількість рядів шпильок, цвяхів, гвинтів;

• наявність на підошві підківок, шипів проти ковзання, фабричних клейм і позначень.

Велику кількість слідів ніг, пов’язаних єдиним механізмом утворення та напрямом, називають доріжкою слідів. У ній відображаються особливості ходи, функціональні та анатомічні ознаки людини.