Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
методичка з історії стародавньої філософії.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
419.33 Кб
Скачать

Епікур [Лист до Менекея] // Діоген Лаертський. Про життя, вчення і висловлювання знаменитих філософів. - 2-вид - м, 1986 - с. 402-405

«Природними і необхідними бажаннями Епікур вважає ті, які рятують від страждань, наприклад, питна вода при спразі, природними, але не необхідними – ті, які тільки різноманітнять насолоду, але не знімають страждання, наприклад, розкішний стіл, не природними і не необхідними – наприклад, вінки і почесні статуї», – стверджує, посилаючись на тексти Епікура, що до нас не дійшли, його біограф Діоген Лаертський.

Діоген Лаертський. Про життя, вчення і висловлювання знаменитих філософів. - 2е вид. - м., 1986. - с. 440.

Інші відомі античні мислителі, що розробляли етичну проблематику, – стоїки – у своїх міркуваннях виходили з уявлення про світ як єдине, взаємозалежне Ціле: «Усе сплетене одне з одним, усюди божественний зв'язок, і навряд чи знайдеться щось далеке всьому іншому. Тому що усе об'єднане загальним порядком і служить для прикраси того самого світу. Адже з усього складається єдиний світ, усе пронизує єдиний бог, єдина сутність усього, єдиний закон, єдиний розум у всіх одухотворених істотах...» (Марк Аврелій. Наодинці із собою, кн. 7, 9). Таким чином, людська душа виявляється включеною у безперервний закономірний круговорот Космосу: «Час людського життя – мить; її сутність – вічний плин; відчуття – неясне; будова всього тіла – тлінна; душа – хитка; доля – загадкова; слава – недостовірна. Одним словом, усе, що стосується тіла подібне потокові, що стосується душі – сновидінню і диму. Життя – боротьба і мандрівка по чужині; посмертна слава – забуття...» (кн. 2, 7). І нікому з людей не дано змінити цей Фатум, чи Долю, цей необхідний у своїй розумності хід речей у світі: «Гіпократ, зціливши безліч хвороб, сам занедужав і помер. Халдеї [вавілонські жерці] пророкували багатьом смерть, а потім їх самих наздогнала доля. Олександр, Помпеї, Гай Цезар, зруйнувавши стільки міст і умертвивши в боях десятки тисяч вершників і піхотинців, зрештою, і самі розсталися з життям» (кн. 3, 3).

Як, на думку стоїків, людина може знайти згоду з подібним світом і стати щасливою, розкривається у невеликих фрагментах із трактату «Про щасливе життя» яскравого представника стоїцизму Луція Аннея Сенеки (бл. 4 р. до н.е. – 65 р. н. е.) – римського політичного діяча, філософа і письменника, автора відомого морально-етичного трактату «Моральні листи до Луцілія».

6. Питання і завдання:

1. Який основний принцип стоїчної етики ікінцева мета людського життя?

2. Назвіть матеріальні і духовні складові, необхідні, на думку Сенеки, для «щасливого життя».

3. З якими чеснотами людини пов'язує Сенека щастя?

4. Яку роль у досягненні ідеалу щасливого життя відводить Сенека розумові?

5. У сучасних мовах слово «стоїцизм» давно стало загальним, позначаючи, приміром, «мужність у життєвих випробовуваннях, здатність протистояти спокусам». Приведіть цитати з даного фрагмента, що підтверджують правильність цього визначення.

6. Визначите, що спільного в етичному ідеалі стоїків і Епікура. У чому, на ваш погляд, подібні і різні пропоновані ними шляхи досягнення даного ідеалу?

...я приймаю загальне правило всіх стоїків: «Живи у згоді з природою речей». Не ухилятися від неї, керуватися її законом, брати з неї приклад, – у цьому і полягає мудрість. Отже, життя – щасливе, якщо воно узгоджується зі своєю природою. Таке життя можливе лише в тоді, якщо, по-перше, людина постійно має здоровий розум; потім, якщо дух її мужній і енергійний, шляхетний, витривалий і підготовлений до всяких обставин; якщо вона, не впадаючи в тривожну недовірливість, піклується про задоволення фізичних потреб; якщо вона цікавиться матеріальними сторонами життя, не спокушаючись жодною з них; нарешті, якщо вона уміє користуватися дарунками долі, не роблячись їхнім рабом. Мені нема чого додати, тому що ти і сам розумієш, що результатом такого настрою буває постійний спокій і воля через усунення всяких приводів до роздратування і до страху. Замість задоволень, замість незначних, скороминущих і не тільки мерзенних, але і шкідливих насолод настає сильна, незатьмарена і постійна радість, світ і гармонія духу, велич, поєднана з лагідністю.

.... Людина, що не має поняття про істину, ніяким чином не може бути і названою щасливою. Отже, життя – щасливе, якщо воно незмінно ґрунтується на правильному, розумному судженні. Тоді дух людини відрізняється ясністю; він вільний від усяких дурних впливів, позбувшись не тільки сумнівів, але й дрібних уколів: він готовий завжди утримувати зайняте ним положення і відстоювати його, незважаючи на запеклі удари долі <...>.

Якщо філософи і не чинять завжди так, як говорять, то усе-таки вони приносять велику користь тим, що вони міркують, що вони намічають моральні ідеали. А якби вони і діяли відповідно до своїх міркувань, то ніхто не був би щасливішим за них. Але й так не можна ставитися зневажливо до шляхетних слів і до людей, натхнених шляхетними помислами. Заняття корисними науковими питаннями похвальне, навіть якби воно не супроводжувалося істотним результатом. Що дивного в тому, що, задумавши піднятися на таку висоту, вони не досягають вершини? Якщо ти справжня людина, то ти повинна поважати людей, що наважуються на великі справи, навіть у випадку їхнього падіння.

Шляхетно чинить той, хто, зважаючи не на власні сили, а на сили людської природи, ставить собі високі цілі, намагається їх досягти і мріє про настільки великі ідеали, що втілення їх у життя виявляється важким навіть для людей, що володіють незвичайними даруваннями. Ось які цілі він може поставити собі: «Побачивши смерть і при звістці про неї я буду зберігати однаково спокійний вираз обличчя; я буду переносити важкі випробовування, які б вони не були, підкріплюючи тілесні сили духовними; я буду нехтувати багатством незалежно від того, чи буде воно в мене чи ні; я не стану сумнішим, якщо воно буде належати іншому, і більш гордим, якщо воно буде оточувати мене своїм блиском; я буду байдужий до долі, чи буде вона жаліти мене чи карати; на всі землі я буду дивитися як на свої, а на свої – як на загальне надбання, буду жити в переконанні, що я народився для інших, і буду за це вдячний природі, тому що вона не могла подбати краще про мої інтереси: мене одного вона подарувала всім, а усіх - мені одному.