Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
методичка з історії стародавньої філософії.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
419.33 Кб
Скачать

1. Питання і завдання:

1. Яке визначення дає філософії X. Ортега-і-Гассет?

2. Якою найважливішою ознакою наділяє автор будь-яку філософську проблему і що він під цим розуміє?

3. Яким чином специфіка проблем, що стоять перед філософією, робить її «основною потребою нашого розуму»?

4. Як розглядає філософія свій предмет? Яка кінцева мета філософського міркування?

Першим спадає на думку визначення філософії як пізнання Універсуму <...>. Формально я розумію під Універсумом «усе наявне». Тобто філософа цікавить не будь-яка річ сама по собі, у своєму відособленому і, так би мовити, окремому існуванні, – навпаки, його цікавить сукупність усього існуючого і, отже, у кожній речі – те, що її відокремлює від інших речей або поєднує з ними: її місце, роль серед багатьох речей, так би мовити, публічне життя кожної речі, те, чим вона є і чого варта у вищій публічності універсального існування <...>.

Коли ми запитуємо, що таке «усе наявне», у нас немає ні найменшого припущення про те, чим виявиться це наявне. Ми шукаємо «ціле», але те, що перед нами, завжди не є цілим. Про ціле нам нічого не відомо, і можливо, серед усіх цих фрагментів, що ми уже маємо, і немає для нас найбільш важливого...

Усе існуюче тут, дане нам, явлене нам – це, по суті, тільки частина, уламок, фрагмент . Дивлячись на нього, не можна не помітити, не відчути його недоліку. У будь-якому даному нам бутті, у будь-якому явищі світу ми виявляємо глибокий слід зламу, свідчення того, що це тільки частина <...>. І справді, усякий раз, коли ми бачимо щось, це щось з'являється на прихованому, величезному тлі неясних обрисів, і це є просто світ, фрагментом, осколком якого є об’єкт сприйняття...

Те ж відбувається з реальністю усередині нас, з нашою психікою. У кожен момент ми бачимо лише незначну частину нашого внутрішнього буття: думки, переживання, що виникають в нас у цю мить, бліді образи, що малюються нашою уявою, почуття, у полоні яких ми тепер знаходимося, – лише жалюгідна жменька переживань, яку зустрічає наш погляд, звернений усередину; замість себе ми бачимо лише плече, що застує наше повне справжнє Я, яке приховано від очей подібно долині або горі, що лежить унизу прихована іншими горами...

Таким є перед нами світ: він не самодостатній, не служить підставою для власного буття, а кричить про те, чого йому не вистачає, проголошує своє не-буття, примушуючи нас філософствувати; адже філософствувати – значить шукати цілісність світу, перетворювати його в Універсум, додаючи йому завершеності й створюючи з частин ціле, у якому він міг би спокійно розміститися.

Ортега-і-Гассет X. Що таке філософія? М. 1991. - С. 77, 86-87, 97-99.

Необхідність філософії для людини обгрунтовує Едмунд Гуссерль (1859 - 1938), відомий німецький філософ, засновник феноменології в останній праці свого життя – «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія», Основні ідеї цієї книги були викладені ним під час однієї з публічних доповідей.

2. Питання і завдання:

1. У чому мислитель бачить основні відмінності між філософією і наукою? Чому наука не може цілком задовольнити людину?

2. З якої причини філософія продовжує бути необхідною людині, як вважає е. Гуссерль?

3. Чи закладена потреба у філософії в самій людині, чи вона є потребою, без якої людина може і обійтися?

Наука – і це постійно можна чути – нічого не може сказати нам про наші життєві потреби. Вона в принципі виключає питання, найбільш живі для людини.., а саме питання про смисл або абсурдність усього людського існування... Наукова, об'єктивна істина полягає винятково в констатації фактичності світу, як фізичного, так і духовного. Але чи може світ і людське існування мати істинний зміст у цьому світі фактичності? Науки визнають об'єктивно констатоване за щось істинне, історія не вчить нас нічому, крім одного, – усі твори духовного світу, усі життєві зв'язки, ідеали і норми, властиві людям, подібно швидким хвилям, виникають і зникають, розум постійно перетворюється в нерозуміння, а благодіяння – у муки, завжди так було і завжди так буде? Чи можна змиритися з цим? І чи можна жити у світі, де історична подія – лише безперервна частина ілюзорних поривів і гірких розчарувань? <...>

Отже, ...поняття науки, будучи розглянутим історично, у наш час виявляється пережитком. Вона відкидає всі питання, що звичайно відносяться до вузько або широко зрозумілої метафізики [тут: філософії], а разом з цим відкидає всі неясні, так звані, «вищі і граничні питання». Вдивляючись у ці питання, у те, що було виключено, ми виявляємо, що вони єдині, оскільки явно або неявно включають у свій зміст проблеми розуму – розуму у всіх його специфічних формах. ...при цьому розум – це загальне позначення «абсолютних», «вічних», «надтимчасових», «безумовно» значимих ідей і ідеалів. Людина, піднімаючи «метафізичні», власне філософські проблеми, запитує (рос. вопрошает) про себе як розумну істоту, про свою історію і оскільки мова йде про «зміст» історії, – про розум в історії. Проблема Бога явно містить у собі проблему «абсолютного» розуму як ...джерела розуму у світі, «змісту» світу. Природно, що і питання про безсмертя містить у собі питання про розум не менше, ніж питання про волю. Усі ці «метафізичні» у широкому значені питання, власне філософські в звичайному значенні слова виходять за межі світу, що ототожнюється з універсумом простих фактів.

Вони виходять за його межі, будучи питаннями, зміст яких – в ідеї ро­зуму. І усі вони претендують на більш високе місце в порівнянні з пи­таннями про факти, що займають в ієрархії питань більш низьке місце...