5. Обґрунтування права та ідея виникнення держави у вченні Протагора

Питання держави і права було поставлено передовсім у відомого представника старшого покоління софістів Протагора. Протагор висунув учення про відмінність знань і наших уявлень про добро і зло, а, отже, ми кажемо, що його філософські погляди пройняті релятивізмом (відносністю).

Релятивізм Протагора випливав із переконання, що людина є мірилом усіх речей. Наші знання, на його думку, одержуються від відчуттів, а відчуття у різних людей різні. Тому немає єдиної істини. Про всяку річ можуть бути два протилежні твердження. Все залежить від кута зору того, хто висловлює судження.

Торкаючись походження держави і права, Протагор змальовував первісних людей безсилими і нездатними до організованого життя. І перш ніж об´єднатися, людям попередньо необхідно було оволодіти політичним мистецтвом - умінням судити про справедливе й несправедливе. Це мистецтво, за вченням Протагора, боги дали всім людям. «Політична доброчесність повинна бути надбанням усіх людей, бо інакше не було б держави».

Отже, всі громадяни, на думку Протагора, повинні бути учасниками політичного життя, однаковою мірою брати участь у вирішенні політичних питань.

Протагор бачив також різноманітність норм права в різних народів, але й це він обґрунтовував відміною суджень про справедливе і несправедливе. «Держава сама встановлює, що вважати справедливим і несправедливим, і те, що уявляється кожній державі справедливим, то й є для неї таким». А тому закон, вважав філософ, мінливий і цілком умовний продукт людської творчості. І все ж він закликав неухильно слідувати чинним законам демократичних Афін, які викликали його схвалення.

Людські закони, заявляв Протагор, кращі, ніж ті, які існували в природному стані. Природний стан, на його думку, гірший, ніж теперішній, рабовласницький. Це - стан війни всіх проти всіх, в якому неможливе спільне життя людей.

6. Філософсько-правові погляди Сократа

Понятие истины (знания) - ключ к пониманию моральной и политической философии Сократа. С его точки зрения, знание есть источник справедливости и всех иных добродетелей - мудрости, благочестия, рассудительности, мужества. Знающие истину никогда не предпочтут ей ничего другого; они всегда выберут добродетель. Злой поступок является следствием непонимание того, что есть истинное благо, а не результатом разумного выбора зла; умышленное зло невозможно.

Закон есть основа полиса, а его источник - опять-таки разум и знание. Следуя античной традиции, Сократ не различает понятия гражданина и полиса. Полис - это совокупность граждан, подчиняющихся закону. Когда граждане повинуются законам, государства бывают самыми счастливыми и сильными. Законопослушность в понимании Сократа есть результат негласного договора граждан: ведь те, кто не хочет подчиняться законам полиса, вольны его покинуть, и переселиться в колонию или иной полис. Из этого вытекает еще один важный вывод: законопослушность есть свободный выбор, свобода.

Таким образом, знание - справедливость - законность - гражданин - полис рассматриваются Сократом как сущностно идентичные, хотя по форме разные понятия.

Высшая справедливость, которая заключается в повиновении законам, приводит к единению граждан, единомыслию, упорядоченности и гармонии. Но гармония достигается не благодаря субъективным правам, а посредством исполнения обязанностей. Даже жестокому закону гражданин должен подчиняться, в противном случае пострадает авторитет закона и полиса - явлений, неизмеримо более важных, нежели отдельный гражданин.