2.8.4. Гігієнічне нормування

Іонізуюче випромінювання та радіоактивні речовини завжди є в природному середовищі. Це так званий природний фон. Його ство­рюють космічне випромінювання та випромінювання поширених у навколишньому середовищі радіоактивних речовин. Природні радіо­активні речовини в дуже малій кількості містяться в ґрунтах, при­родних водах, атмосферному повітрі, рослинах і тваринах. Із цієї ж причини і у тканинах людини є радіоактивні речовини. Щосекунди тіло людини пронизує кілька космічних частинок, що пройшли че­рез захисну товщу атмосфери.

За даними астрофізики й геофізики, природний радіаційний фон існував на Землі протягом антропогенезу і його інтенсивність практично не змінилася. Цей фон безпечний для людини, так як у процесі природного добору людство до нього пристосувалося. Се­редня доза опромінення від усіх природних джерел іонізації стано­вить за рік близько 200 мР. Це значення може коливатися в різних регіонах планети від 50 до 1000 мР за рік.

При роботі з радіоактивними речовинами найбільші дози, які не впливають на організм, називаються гранично допустимими дозами (ГДД). Річний рівень опромінення повинен бути таким, щоб при рів­номірному накопиченні протягом 50 років не виникали зміни не ли­ше у здоров'ї самого працівника, а й у здоров'ї його нащадків.

Допустимі дози іонізуючого випромінювання регламентуються в Нормах радіаційної безпеки України (НРБУ), дія яких поширюєть­ся на всі підприємства, що використовують, зберігають або транс­портують природні чи штучні радіоактивні речовини.

Згідно із цим документом, визначено такі категорії осіб, які за­знають опромінювання:

• категорія А (особи, що постійно чи тимчасово працюють із джерелом іонізуючого випромінювання);

• категорія Б (обмежена частина населення, яка з причини розмі­щення робочих місць або проживання може зазнавати дії дже­рел випромінювання);

• категорія В (усе інше населення країни).

За ступенем чутливості до іонізуючого випромінювання встано­влено три групи критичних органів, опромінення яких спричинює найбільшу шкоду для здоров'я людини:

I -— усе тіло, гонади, червоний кістковий мозок;

II — щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки, селе-

зінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока та інші органи — за винятком тих, що належать до І або НІ груп; ід — шкіра, кісткова тканина, кисті рук, передпліччя й стопи.

Залежно від групи критичних органів для осіб категорії А вста­новлено ГДД за рік, а для осіб категорії Б — граничні дози (ГД) за рік (табл. 2.6.).

Еквівалентна доза Д, (бер) накопичення в критичному органі за період Т від початку професійної діяльності не повинна перевищу­вати значень, що визначаються за формулою:

/\ = ГДД- Г,(бер). (2.72)

Для осіб категорії В (населення) доза опромінення не регламен­тується, оскільки передбачається, що їх опромінення відбувається в основному за рахунок природного радіоактивного фону та медичної діагностики, які не можуть викликати в організмі людини несприят­ливих змін.

Працюючи з радіоактивними речовинами, необхідно проводити систематичний контроль і вимірювання доз опромінення.