4.Міждисциплінарні зв*язки психосем. З іншими науками

1.соціологія, економіка та правознавство(соц.репрезентації-С.Московічі).

2.історія, що пов*язана з необхідністю реконструкції менталітету людей минулих епох.

3.культурологія, емпірична естетика, теорія масових комунікацій.

Психосем. близька до психолінгвістики, філософії, культурології, мовознавства, соціології, інформатики.

5.Методологічні принципи когнітивної організації свідомості.

1Прин.операційної аналогії:між параметрами семантичного простору та категоріальною структурою свідомості.

2.Принц. гетерогенності свідомості: суб*єкт може мати високу когнітивну складність в одній змістовній області і низьку в іншій(обізнаний в одному , а в іншому-ні).

3.Принц. суб*єктності змісту семантичного простору. У тварин їстівне-неїстівне; у вегетаріанців дещо інші критерії.

4.Принц.суб*єктивної значущості критеріїв категоризації-дають більший вклад в загальну варіативність оцінок об*єктів(семантичний простір як гумовий- розтягується впродовж осі суб*єктивного значущого фактора).

6.Напрямки розвитку експериментальної психосемантики в межах парадигми *суб*активного* підходу.

1.д-ння впливу емоцій на процес категоризації на організацію семантичного простору.

2.розробка динамічних моделей психосемантики.

3.д-ння особливостей сприйняття рекламної продукції в маркетинговій практиці.

4.д-ння політичного менталітету та особливостей сприйняття іміджу політиків.

5.д-ння професійної самосвідомості, прикладні д-ння в сфері PR-консультуванні.

6.психодіагностика, діагностика психотерапевтичних та тренінгових ефектів.

7.д-ння динаміки самосвідомості в онтогенезі

8.етнопсихологія, крос-культур д-ння.

9.сприймання кольорів.

7. Проблема співвідношення смислу та значення у психосемантиці

Введення в психологію опозиції значення-смислу належить, як відомо, О.Леонтьєву, що обумовлювалося потpебою в pозведенні суспільного досвіду, відкладеного в мові, яка постає пеpед суб’єктом як надіндивідуальна сфеpа об’єктивних відношень і індивідуального способу відбиття об’єктивованих в мові зв’язків і властивостей у свідомості суб’єкта. Роль значення за такого pозуміння полягає в забезпеченні спільності pозуміння і спілкування, в тому pазі як смислу - як пpезентатоpа суб’єктивного ставлення до об’єктивованих пpодуктів людської діяльності. Смисл ("опосеpедковане значення", за О.Леонтьєвим) постає, таким чином, фоpмою виpазу пpистpасності свідомості людини, ланкою, що пов’язує її з pеаліями буття й мотивами поведінки [У функції мотиву смисл набуває водночас і функції кеpування діяльністю. Як психічне утвоpення смисл відбиває найбільш глибинні, "важко - або унеможливлювані для комунікації прошарки досвіду" (Д.Леонтьєв), і в цьому відношенні виявляється не більше, ніж "логічною конструкцією". Смисл презентується свідомості в фоpмі пеpеживання, з яким він утворює неподільну єдність. Це значить, що "...намагання роз’єднати їх, констатує В.Бассін, пpизводить до їх знищення, оскільки в абстракції від пеpеживання - це чисто логічна констpукція, в абстракції від смислу, що його характеризує, постає категорією, що належить pадше галузі фізіології, ніж психології". Смисл і постає, узагальнює В.Бассін, як pеальний мотив поведінки людини.Між значенням і смислом, доповнює Д.Леонтьєв, немає жорсткої фіксації. Значення перетворюється в смисл не лише завдяки заломленню його чеpез індивідуальний досвід суб’єкта, а й змістом конкретної ситуації, що задає смислоутвоpюючий контекст, пpиналежністю суб’єкта до тієї чи іншої групи. За всієї складності і діалектики відношень між значенням і смислом поза сумніву залишається теза пpо те, що саме смисли, смислові утвоpення визначають зміст і динаміку суб’єктивного світу особистості, відігpають визначальну pоль у стpуктуpі мотиваційної сфери особистості. Перевага техніки психосемантичного аналізу полягає в тому, що в разі атрибутування методом прямого або опосередкованого шкалювання суб’єкт неминуче проектує свої власні уявлення стосовно оцінюваного об’єкту. В цій ролі психосемантичний метод набуває функції проективного методу.

Під смислом, на відміну від значення, розуміють індивідуальне значення слова, виокремлене з цієї об'єктивної системи зв'язків; воно складається з тих зв'язків, які стосуються певного моменту й певної ситуації. Цю дефініцію, грунтуючись на власних дослідженнях, можемо доповнити: „і до певного етапу онтогенезу” Продовжуючи лінію Л. Виготського, який словесні значення називав „клітинками” свідомості, О. Леонтьєв визначав значення як „найважливіші „утворюючі” людської свідомості”, котрі переломлюють світ у свідомості людини в більшій чи меншій повноті й багатогранності. Узагальнене відображення дійсності, вироблене людством і зафіксоване у формі поняття (словесного значення), є, за О. Лоентьєвим, психологічним продуктом - продуктом асоціювання й генералізації вражень у свідомості індивідуального суб'єкта, результати яких закріплюються за словами. Значення, на думку О. Леонтьєва, живуть подвійним життям: вони продукуються суспільством і мають свою історію в розвитку мови, у них виражається рух науки та її пізнавальних засобів, а в другому житті функціонують у процесах діяльності й свідомості конкретних індивідів; вони індивідуалізуються й „суб'єктивуются”, переломлюються конкретними особливостями індивіда, його попереднім досвідом, своєрідністю його настановлень, темпераменту і при цьому не втрачають своєї суспільно-історичної природи, своєї об'єктивності. „Друге життя значень”, про які говорив О. Леонтьєв, збігається з поняттям „смислу” Л. Виготського. О. Леонтьєв формулює розбіжності між значеннями й смислами в такий спосіб: смисли - це особистісна, суб'єктивна форма знання, а значення – „об'єктивна, кодифікована форма існування суспільного знання”. А. Агафонов доходить висновку, що смисл - це „психічний продукт”, що належить психічному світові (існує в психічному просторі й часі), а значення в логіко-лінгвістичному розумінні належить зовнішньому щодо психіки соціальному світові, що характеризується соціальним часом і простором. Л. Виготський простежував генезис значення від його найпростіших форм (синкретів і комплексів) до найбільш розвиненої форми значення - наукового поняття. У працях В. Давидова показано, що істинні наукові поняття утворюються через сходження від абстрактного до конкретного. А. Саная вважає, що ненаукові поняття не відрізняються від наукових понять зовнішньою й логічною структурою, а відрізняються тільки своєю інтенсивною стороною. „Межа між категоріями-поняттями філософської, наукової свідомості й категоріями-значеннями життєвої свідомості досить умовна, - пише В. Петренко. – Останні, розвиваючись, можуть підніматися до рівня понятійних форм///Поняття значення та категорії. Традиційно розрізняють кілька видів значення, однак розуміння того, що під цим мають на увазі, може бути досить різним у різних авторів. Референтне значення - це той об´єкт, подія або ситуація, що стоять за «знаком» (символом). У вітчизняній психології в цьому разі прийнято говорити про предметне значення «знаку». Як синонім референтного значення часто вживається денотативне значення. Дж. Брунер ставить знак рівності між денотативним і функціональним значеннями (або категоріями), підкреслюючи не тільки предметну віднесеність денотата, а й підпорядкування його вимогам використання у певних контекстах та в процесі розуміння іншими людьми.У сучасних когнітивних і психолінгвістичних підходах значення визначають насамперед через систему логічних зв´язків, в які воно включене. Звідси його розуміють, радше, як операцію логічного висновку чи речення. У цьому разі йдеться про категоріальне значення.

8.Асоціативний Експеримент) - термін, що затвердився в психології для позначення особливого проектного методу дослідження мотивації особи, який був запропонований в самому нач. XX ст К. Г. Юнгом і практично одночасно з ним М. Вертгеймером і Д. Кляйном. Випробовуваний повинен відповідати на певний набір слів-стимул-реакцій що щонайшвидше будь-яким прийшло йому в голову словом. Реєструються тип виникаючих асоціацій, частота однотипних асоціацій, величина латентних періодів (час між словом-стимул-реакцією і відповіддю випробовуваного), поведінкові і фізіологічні реакції і ін. По характеру цих даних можна судити про приховані потяги і «афектні комплекси» випробовуваного (див. Афекти), його установках і тому подібнеВ 1920-і рр. А. Р. Лурія запропонував для діагностики «прихованих слідів афекту» т.з. «зв'язану моторну методику», яка була модифікованим варіантом А. е. Випробовуваний одночасно із словесною відповіддю повинен був виконувати певні рухи 2 руками (напр., натискувати вказівними пальцями обох рук на 2 телеграфних ключа). Наявність «прихованих слідів» афекту констатується при цьому не лише на основі аналізу словесних відповідей, але і дослідження «гармонійності» (дисгармонійній) зв'язку виникаючих моторних реакцій із словесними відповідями. Спочатку застосовувався в судовій практиці з метою виявлення неправдивих свідчень свідків, а також в психіатрії, в даний час різні модифікації А. е. використовуються в психодіагностичних і дослідницьких цілях. (Е. Е. Соколова.)

Додавання: Виділяють декілька типів А. е. Найвідоміші з них слід. 1. Вільний А. е. (перші варіанти якого пропонували Е. Крепелін, До. Юнг, М. Вертгеймер і ін.) - випробовувана у відповідь на пред'явлене експериментатором слово стимул-реакція відповідає щонайшвидше «першим словом, що прийшло на розум (див. також Тести проектні). 2. Направлений А. е. - відмінність від вільного А. е. полягає в тому, що випробовуваному пропонують відповідати не будь-яким словом, а словом з обмеженої області (напр., у відповідь слово д. би. синонімом або видовим поняттям і т. п.). 3. Ланцюговий А. е. - випробовуваному можуть запропонувати протягом певного часу, напр. 1-3 мін, виголошувати будь-які слова («потік свідомості»), що «приходять в голову, проте можливий і варіант направленого ланцюгового А. е. Відмітимо, що ці типи А. е. піддаються двовимірній дихотомічній класифікації по слід. ознакам: парно-ланцюговий, вільно-направлений. (Би. М.)

Метод Полярних Профілів- спосіб опису аналізованих суб'єктів (властивих ним понять, соціальних установок, соціальних стереотипів і т. п.) за допомогою набору біполярних шкал, заданих зіставленням додавальних або розгорнутих висловів (напр., твердий - м'який, теплий - холодний і т. п.). На основі узагальнення відповідей випробовуваного про характер того або іншого об'єкту за всією шкалою (м'якший або твердіший і т. п.) робиться вивід про те, яке його суб'єктивне відношення до даного об'єкту. На відміну від методу семантичного диференціала, М. п. п. не вимагає проведення факторного аналізу і угрупування шкал в більш ємкі категорії. (Ст Ф. Петренко.)

9. Метод семантического радикала Метод семантического радикала— один из объективных методов экспериментальной семантики, разработанный А. Р. Лурия и О. С. Виноградовой (1959) и состоящий в анализе значений путем выделения их ассоциативных полей. Метод семантического радикала относится к числу условнорефлекторных (см.Условный рефлекс) методик, использую-щих в качестве критерия семантической близости объектов перенос условнорефлекторной реакции с одного объекта на другой, семан-тически с ним связанный. Так, при предъявлении ряда понятий (например, скрипка, мандолина) определенного семан-тического класса (музыкальные инструменты), сопровож-даемых отрицате-льным подкреплением -ударом электротока, дальнейшее предъя-вление понятий, семантически связанных с подкрепляемыми, вызывает оборонительную реакцию, а более косвенно связанных с подкрепляемыми (соната, концерт)-ориентировочную реакцию. На основе записи реакций строится семантическое поле объектов, связанных с подкрепляемыми, причем по силе и характеру реакции (оборонительная или ориентировочная) можно выделить центр и периферию семантического поля. Генерализация условнореф-лекторной реакции в норме осущест-вляется по семантическим связям (скрипка — виолончель), а для умственно отсталых — по фонетическим (скрипка — скрепка).Метод семантического радикала применим для исследования неосоз-наваемых процессов при категоризации, для исследования развития значений в онтогенезе, при изучении динамики формирования понятий, в общей, нейро- и патопсихологии.Психофизиологический условно-рефлекторный метод семантического радикала разработан А. Р. Лурия и О. С. Виноградовой (1959). В эсперименте Лурия — Виноградовой (1971) предъявление испытуемым некоторого слова (например, слова «скрипка») сопровождалось ударом током, что вызывало у испытуемых оборонительную реакцию.Лурия и Виног-радова обнаружили, что после этого предъявление близких по значению слов (принадлежащих «близкой семантической зоне» — например, «скрипач», «смычок», «мандолина») также вызывало оборони-тельную реакцию, а предъявление слов из «далёкой семантической зоны» («аккордеон», «концерт», «соната») вызывало ориен-тировочную реакцию. Слова, не связанные с подкрепляемым, не вызывали ни оборонительной, ни ориентировочной реакции.Реакции регистрировались с помощью прибора (плетиз-мографа), улавли-вающего сжатие и расширение кровеносных сосудов головы и пальца руки. Оборонительная реакция связана со сжатием сосудов конечностей и мозга, а ориентировочная-сосжатием сосудов конечностей и расширением сосудов мозга.