37. Романтизм у літературі та мистецтві. Роль Харківського університету в його розвиткові?

Серед французьких літераторів-романтиків чільне місце посідав Віктор Гюго. Теоретично обґрунтувавши основні принципи романтизму, письменник втілив їх у своїх драмах і романах. Письменник змалював цілу низку непересічних людських характерів, неймовірних обставин, тріумфів добра, яке перемагає зло.Французькі театри ще довго залишалися твердинями класициму, не пропускаючи на сцену романтичних п´єс. Але романтична драма в ці роки мала союзника в особі мелодрами, що утвердилася в репертуарі бульварних театрів Парижа. Мелодрамі властивий вибір героїв, відкинутих суспільством і законами, які зазнають несправедливості. Сюжети мелодрами часто побудовані на різкому зіткненні контрастно зображених начал добра і зла. Цей конфлікт на догоду демократичній публіці завжди розв´язувався покаранням пороку, перемогою добра. Цікавий сюжет, використання різноманітних сценічних ефектів (зміни декорації, музики, шуму, освітлення тощо) забезпечували емоційний вплив на глядача.Як Харківська школа романтиків відіграла посутню роль у становленні й формуванні українського романтизму. її діяльність варто вивчати на прикладі творчості трьох поколінь харківських романтиків. Ми встановили, що під впливом літературної атмосфери Харківського університету, народної поезії та діяльності гуртка І. Срезневського сформувався і зріс талант представника першого покоління харківської школи романтиків Л. Боровиковського.Як поет-романтик Л. Боровиковський багато в чому визначив провідні тематичні і жанрово-стильові тенденції наступного розвитку романтизму в українській літературі. Він утвердив жанр фольклорно-побутової балади, казково-фантастичної балади, побутову баладу із домішками історично-соціального типу сюжету. Більшість творів письменника тематично оберталася у традиційному колі народної демонології, вірувань, магії, обрядів, чарів, ворожіння, нещасливої любові, нерідко зв’язаної із смертю одного з героїв. Загалом харківська школа романтиків привнесла в українську літературу нові принципи художньої творчості, дух історизму, що виявися в ідеї неперервного розвитку, зверненні до національного минулого, розуміння життя народності як динамічного процесу.

38.Т.Г.Шевченко-геніальний український мислитель і митець?

Восени 1829 р. разом з обслугою-кріпаками Тарас Шевченко як козачок молодого пана Павла Енгельгардта виїздить до міста Вільно (нині — Вільнюс), у 1831 р. — до Петербурга. У списку дворових був запис навпроти прізвища Шевченка: «Здатний на кімнатного живописця». Це значною мірою вирішило його подальшу долю. Побачивши потяг і здібності хлопця до малювання, Енгельгардт відправив Тараса на чотири роки навчатися малярства до художника Ширяева — різних живописних справ майстра. У 1836 р. Шевченко разом із художниками, іншими учнями Ширяева, розписував театр у Петербурзі. Тоді ж юнак познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком.

1840 р. став епохальним в історії України, української нації: побачила світ збірка поетичних творів Тараса Шевченка «Кобзар», яка містила лише вісім творів: «Думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Процес творчості тривав і далі. Художник написав малюнки, низку портретів, чимало ілюстрацій до художніх творів. Шевченко став знаменитою людиною в Петербурзі. Слава про нього поширилася і в Україні. Сучасники Т. Шевченка залишили свої спогади про цей знаменитий для України період. Навесні 1846 р. деякий час митець жив у Києві, де познайомився з членами Кирило-Мефодіївського братства: М. Костомаровим, П. Кулішем, М. Гулаком, О. Марковичем, Д. Пильчиковим, В. Білозерським. Вони вважали поширення освіти головною метою своєї діяльності.

Тараса Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва і мав бути старшим боярином на весіллі в Костомарова; жандарми відібрали в нього рукописну збірку «Три літа». Поет їхав до Києва зі світлими надіями: отримав дозвіл викладати малювання в Київському університеті св. Володимира, планував друге видання «Кобзаря», мріяв поїхати на стажування до Італії... Проте 17 квітня 1847 р. Т. Шевченка привезли до Петербурга й ув'язнили в казематі III відділу «Імператорської Його Величності Канцелярії», тобто охранки. Тут він створив 13 поезій. Документом для обвинувачення поета був рукописний альбом поезій «Три літа». Шеф жандармів О. Орлов радив цареві Миколі І заборонити поширення творів Шевченка, бо «з улюбленими віршами на Україні могли б по¬сіятися і згодом закорінитися думки про вигадане блаженство часів гетьманщини, про те, що буде щастям повернути ті часи, і про можливість існування України як окремої держави». Вирок для тридцятитрьохрічного письменника й художника був жорстоким: «Шевченка призначити рядовим до окремого Оренбурзького корпусу... під найсуворіший нагляд, із забороною писати та малювати». На початку 1861 р. поет захворів. Помер Т. Шевченко 10 березня. Над домовиною митця в Академії мистецтв виголошувалися промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотатися, щоб виконати поетів заповіт і поховати його в Україні. 26 квітня 1861 р. домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. В Україну труну везли кіньми.